Справа № 404/8747/25
Номер провадження 1-кп/404/269/25
23 березня 2026 року Фортечний районний суд м.Кропивницького в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
розглянувши під час відкритого судового засідання у м.Кропивницькому в залі суду кримінальне провадження №12024121040000432 про обвинувачення
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Кіровограда, громадянина України, з повною середньою освітою, непрацевлаштованого, одруженого, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України,
за участю учасників судового провадження:
прокурора ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_3 ,
ОСОБА_3 , будучи військовозобов'язаним та придатним до військової служби, 04 липня 2024 року близько 08 год. 30 хв., більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_2 , де йому того ж дня було вручено бойову повістку для відправки у війська для проходження військової служби, про що в розписці про отримання повістки поставив свій підпис.
Разом з тим, будучи належним чином повідомленим про призов на військову службу під час загальної мобілізації, а також про наслідки відмови бути призваним та проходити військову службу під час загальної мобілізації, ОСОБА_3 , достовірно знаючи про загальну мобілізацію, оголошену Указом Президента України №69-2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію» та Указом Президента України №272/2024 від 06.05.2024 «Про продовження строку проведення загальної мобілізації», у зв'язку з військовою агресією Російської федерації проти України, з метою ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, діючи умисно, усвідомлюючи свої протиправні дії, не маючи права на відстрочку, в порушення вимог ст.65 Конституції України, ст.ст.1, 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ», ст.ст.1, 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року №3543- ХІІ, Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» №69-2022 від 24.02.2022, Указу Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» №272/2024 від 06.05.2024, будучи придатним до військової служби, 12 липня 2024 року о 08:00 годині не з'явився по повістці до ІНФОРМАЦІЯ_2 за вищевказаною адресою для відправки у війська для проходження військової служби за загальною мобілізацією до команди № НОМЕР_1 НЦ та у такий спосіб ухилився від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період.
Вказаними діями ОСОБА_3 ухилився від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, чим вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст.336 КК України.
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, підтвердивши обставини, а саме час, місце, мотив та спосіб вчинення ним інкримінованого злочину, викладених в обвинувальному акті, які відповідають дійсності. Просив суворо не карати, розкаюється у вчиненому, на сьогоднішній день має відстрочку від мобілізації у відповідності п.3 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Обвинуваченому ОСОБА_3 та іншим учасникам судового провадження правильно зрозумілі суть обвинувачення та обставини кримінального провадження. Як показав ОСОБА_3 у судовому засіданні дає показання правдиво та добровільно, оскільки повністю визнає провину у вчиненні кримінального правопорушення. У зв'язку з цим після роз'яснення всім учасникам судового провадження наслідків, передбачених ч.3 ст.349 КПК України, та за їх згодою при дослідженні доказів у кримінальному провадженні суд обмежився допитом обвинуваченого ОСОБА_3 , так як немає жодного сумніву в добросовісності та істинності позиції обвинуваченого, а також усі учасники судового провадження згодні та не оспорюють обставини вчинення кримінального правопорушення та його кваліфікацію, вказані в обвинувальному акті.
Таким чином, проводячи судовий розгляд в межах висунутого обвинувачення, відповідного до вимог ст.337 КПК України, обвинувачення, висунуте ОСОБА_3 відповідно до обвинувального акта, визнається судом доведеним, воно ніким не оспорюється, а тому суд кваліфікує дії ОСОБА_3 за ст.336 КК України як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
При призначенні ОСОБА_3 покарання суд згідно з вимогами ст.65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Так, ОСОБА_3 вчинив умисний нетяжкий злочин, одружений, має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, позитивно характеризується за місцем проживання, осудний, відомості про перебування на обліку в закладах з надання психіатричної або наркологічної допомоги відсутні, раніше не судимий.
Обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченого, суд визнає повне визнання вини у вчиненому та перебування на його утриманні трьох неповнолітніх дітей, оскільки кожна з них у сукупності свідчить про соціальну відповідальність обвинуваченого та знижує ступінь його суспільної небезпечності.
Обставини, які обтяжують покарання обвинуваченого, не встановлені.
Згідно ст.50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Суд, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_3 покарання, виходить із положень статей 50 та 65 КК України, відповідно до яких покарання є заходом державного примусу, що застосовується до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, та має бути необхідним і достатнім для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Покарання повинно відповідати принципам законності, пропорційності, обґрунтованості, справедливості та індивідуалізації й не становити надмірного тягаря для особи, що кореспондує з вимогами ст.8 КПК України та практикою Європейського суду з прав людини щодо дотримання балансу між публічним інтересом та правами людини.
Вирішуючи питання про можливість застосування до обвинуваченого положень статей 75 і 76 КК України, суд враховує сучасну судову практику, зокрема правові висновки Верховного Суду, які підлягають оцінці у системному зв'язку з нормами кримінального закону. У постанові від 20.11.2024 у справі №592/18486/23 Верховний Суд наголосив на тому, що у типових кримінальних провадженнях за ст.336 КК України застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням, як правило, не забезпечує досягнення мети покарання в умовах воєнного стану, оскільки ухилення від мобілізації посягає на обороноздатність держави та загрожує національній безпеці. Разом із тим Верховний Суд не сформулював абсолютної заборони на застосування ст.75 КК України у справах цієї категорії, а вказав на необхідність врахування можливості існування виняткових обставин, що можуть істотно впливати на оцінку суспільної небезпечності особи та досягнення мети покарання без її ізоляції.
Суд також бере до уваги правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 15.11.2023 у справі №641/1067/23, відповідно до яких питання застосування ст.75 КК України підлягає вирішенню виключно після всебічної оцінки даних про особу обвинуваченого, його поведінки до та після вчинення злочину, наявності стійких соціальних зв'язків, сімейних обставин, ризиків повторного правопорушення, а також оцінки реальної можливості виправлення особи без ізоляції від суспільства. Верховний Суд підкреслив, що індивідуалізація покарання є ключовою вимогою кримінального закону, а вирішення питання про застосування ст.75 КК України не може ґрунтуватися на формальному підході чи універсальній оцінці суспільної небезпечності певної категорії злочинів.
На сьогодні Велика Палата Верховного Суду не сформувала єдиної правової позиції, яка б категорично виключала застосування ст.75 КК України у провадженнях за ст.336 КК України, що обумовлює необхідність індивідуальної оцінки кожної справи відповідно до вимог ст.65 КК України.
Інститут умовного звільнення не є імперативним і прийняття відповідного рішення належить до дискреційних повноважень суду, який їх реалізує у кожному конкретному випадку, беручи до уваги встановлені у справі факти, які свідчать про суспільну небезпечність діяння та характеризують засуджену особу.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (справа «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність оцінювання представниками судових органів визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду.
Оцінивши дані про особу обвинуваченого ОСОБА_3 , суд встановив наявність виняткової сукупності обставин, що істотно знижують ступінь його суспільної небезпечності й дають підстави вважати, що мета покарання може бути досягнута без реального позбавлення волі. Обвинувачений раніше не судимий, має постійне місце проживання, не перебуває на обліку у лікаря-нарколога чи психіатра, підтримує стійкі соціальні зв'язки, здійснює утримання трьох неповнолітніх дітей, повністю визнав свою вину, сприяв встановленню істини у справі, що відповідає вимогам кримінального процесу та свідчить про його критичне ставлення до власних дій.
Характер інкримінованого кримінального правопорушення (формальний склад, відсутність насильства та шкоди життю чи здоров'ю інших осіб), його віднесення законом до категорії нетяжких злочинів, а також наявність встановлених судом пом'якшуючих обставин у сукупності дозволяють зробити висновок, що ізоляція обвинуваченого від суспільства не є єдиним або необхідним засобом досягнення мети покарання. Контроль за поведінкою обвинуваченого під час іспитового строку та можливість направлення його для відбування покарання у разі порушення умов пробаційного нагляду забезпечать належну індивідуальну та загальну превенцію.
З огляду на встановлені обставини суд приходить до висновку, що у даному кримінальному провадженні наявні виняткові підстави для застосування ст.75 КК України, а звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням є таким, що повною мірою відповідає принципам справедливості, пропорційності та індивідуалізації покарання і не суперечить правовим висновкам Верховного Суду.
Таким чином, встановленими по справі та перевіреними в суді доказами стверджується вина обвинуваченого в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації.
Судом встановлено, що обвинуваченим ОСОБА_3 було отримано відстрочку від призову під час мобілізації у відповідності до п.3 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (т.2 а.п.99).
Відповідно п.3 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Встановлено, що обвинувачений має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, а саме: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження (т.1, а.п.96, т.2 а.п.100, 101).
Із врахуванням всіх обставин кримінального провадження та особи обвинуваченого, який вчинив умисний нетяжкий злочин, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі в межах санкцій ст.336 КК України. Однак, оскільки обвинувачений повністю визнав вину у вчиненому, вперше притягається до кримінальної відповідальності, одружений, має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, а також відстрочку від мобілізації у відповідності п.3 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", суд приходить до висновку про можливість виправлення ОСОБА_3 і попередження нових кримінальних правопорушень без відбування покарання і вважає за можливе, застосувавши ст.75 КК України, звільнити обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням із покладенням на нього обов'язків, передбачених ч.1 ст.76 КК України, про що також просив суд в судових дебатах прокурор. Підстави до застосування положень ст.69 КК України при призначенні покарання не встановлені.
Запобіжний захід обвинуваченому не обирався.
Процесуальні витрати та речові докази у кримінальному провадженні відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 370, 371, 373, 374, 376 КПК України, суд,
ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_3 звільнити від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 2 (два) роки.
Згідно зі ст.76 КК України протягом іспитового строку покласти на ОСОБА_3 обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
На вирок може бути подано апеляцію до Кропивницького апеляційного суду протягом 30 днів з моменту його проголошення через Фортечний районний суд м.Кропивницького.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, а у разі її подання, якщо його не скасовано, після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору, а іншим учасникам судового провадження роз'яснити, що вони мають право отримати його копію в суді.
Суддя Фортечного районного суду
м.Кропивницького ОСОБА_1