Справа № 152/171/26
2/152/365/26
іменем України
23 березня 2026 року м. Шаргород
Шаргородський районний суд Вінницької області у складі:
головуючого судді - Войнаровського І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
09 лютого 2026 року ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» (далі - позивач) звернулось до суду з цим позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідачка) про стягнення заборгованості. Позивач просить стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість у розмірі 21324,60 грн за кредитним договором №608284527 від 03 листопада 2021 року.
Ухвалою суду від 11 лютого 2026 року прийнято до розгляду дану позовну заяву та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.115-116).
Сторони належним чином повідомлені про дату та час розгляду справи. При цьому, в прохальній частині позовної заяви представник позивача просить провести розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. У разі неявки представника позивача у судове засідання, просить провести розгляд цивільної справи за відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує (а.с.8).
13 лютого 2025 року від відповідачки до суду надійшов відзив на позовну заяву (а.с.118).
Ухвалою суду від 17 лютого 2026 року відзив на позовну заяву повернуто від подачці без розгляду (а.с.119).
27 лютого 2026 року від відповідачки до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона вказує, що заперечує проти позовних вимог у частині їх розміру та правових підстав і вважає їх такими, що підлягають відмові повністю або частково. Строк виконання зобов'язання за кредитним договором настав у листопаді 2021 року. Позов подано 06 лютого 2026 року, тобто після спливу трирічного строку. На підставі ст. 267 ЦК України заявляє про застосування позовної давності. Посилання позивача на зупинення строку у зв'язку з карантином чи воєнним станом не є безумовною підставою для поновлення строку, оскільки позивач не довів правильність обчислення строку та момент виникнення права вимоги. Відповідно до ст. 1046 ЦК України відповідачка визнає факт отримання 5500 грн. Вказує, що оскільки розмір штрафних санкцій не погоджений, підстави для їх стягнення відсутні. Щодо споживчого характеру кредиту Договір є споживчим, тому застосовується Закон України «Про споживче кредитування». Нарахування, що у кілька разів перевищують тіло кредиту, порушують принципи справедливості, добросовісності та розумності (ст. 3, 13, 509 ЦК України). Позивач просить стягнути 21324,60 грн при тілі кредиту 5 500,00 грн. Такий розмір є явно неспівмірним наслідкам порушення зобов'язання. На підставі ст. 551 ЦК України просить зменшити розмір нарахувань як надмірний. Вказує, на відсутність належного розрахунку. Наданий розрахунок не містить детального обґрунтування та формули нарахування, що не дає можливості перевірити його правильність. Просить суд застосувати позовну давність та відмовити у позові повністю; у разі відмови в застосуванні позовної давності - відмовити у стягненні штрафів та пені; зменшити розмір нарахованих процентів як неспівмірний; обмежити розмір відповідальності сумою фактично отриманих коштів або розумною частиною процентів та судові витрати покласти на позивача (а.с.144-145).
18 лютого 2026 року від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якому він вказує, що 03.11.2021 р. ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 уклали Кредитний договір № 608284527. Вказаний Кредитний договір укладено у формі електронного документу з використанням електронного підпису. Для укладення якого Відповідач добровільно за допомогою мережі інтернет перейшов на офіційний сайт Товариства - www.moneyveo.ua та обрав для себе у вбудованому калькуляторі бажану суму грошових коштів та бажаний строк кредитування. Після чого заповнив відповідну заявку на кредит, в якій вказав свої персональні дані, а саме: прізвище, ім'я, по-батькові, паспортні дані, номер телефону, ідентифікаційний номер, адресу електронної пошти, номер банківської картки для перерахування коштів та пропонує Заявнику, на власний розсуд, вказати логін і пароль (унікальний алфавітно-числовий набір символів) для входу в Особистий Кабінет. Відповідно до ст. 207 ЦК України Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами. Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею. За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Договір про надання кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між первісним кредитором та відповідачем не був би укладений. До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20 (провадження № 61-18967св20); від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19 (провадження № 61-7203св20); від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243ск20). Тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною. Відповідач ознайомившись з усіма істотними умовами оферти надав згоду шляхом направлення повідомлення Товариству, яке підписується відповідно до абзацу 2 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію, а саме: шляхом введення у спеціальному полі під Акцептом, який містить усі істотні умови Договору, Одноразового ідентифікатору, який відповідає вимогам п. 3 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» та натиснення іконки «відправити/підписати». Вказана іконка могла стати активною лише після введення Одноразового ідентифікатора. Зазначений ідентифікатор згенерований Товариством в Інформаційно телекомунікаційній системі та був надісланий Відповідачу в СМС повідомленні. Одноразовий персональний ідентифікатор № MNV759QJ направлено Відповідачу 03.11.2021 о 14:05:02 на номер мобільного телефону вказаний нею в Заявці на отримання грошових коштів - НОМЕР_1 , одноразовий персональний ідентифікатор № MNV759QJ введено Відповідачем у відповідне поле в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства 03.11.2021 о 14:05:59. При цьому, звертаємо увагу суду на те, що зазначений у вказаному договорі номер телефону НОМЕР_1 , за допомогою якого здійснювалася ідентифікація ОСОБА_1 , шляхом направлення на зазначений номер одноразового ідентифікатору у вигляді смс-коду Відповідач зазначив як контактний у відзиві на позовну заяву, поданим ним до суду. У Розділі 6 Договору «Реквізити Сторін» зазначено електронний підпис з одноразовим ідентифікатором фізичної особи ОСОБА_1 - MNV759QJ, що підтверджує волевиявлення Боржника на введення ідентифікатору та підписання Договору. Відповідач отримав свій примірник електронного договору на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 , у формі, що унеможливлює зміну його змісту та мав змогу у будь-який час самостійно ознайомитися з Договором на Сайті Товариства в Особистому кабінеті. В договорі зазначені персональні дані Відповідача, які повністю збігаються із зазначеними даними у відзиві на позовну заяву, а саме ПІБ, РНОКПП, адреса реєстрації, номер телефону та адреса електронної пошти. У свою чергу, доказів того, що персональні дані Відповідача (копія паспорта громадянина України, РНОКПП, реквізити банківської картки на яку первісним кредитором здійснено перерахування позичених грошових коштів, номер телефону), були використані неправомірно для укладення кредитного договору від її імені, до Суду не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком. ОСОБА_1 до правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно неї шахрайських дій не зверталася. До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18; від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19; від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19 і від 16 грудня 2020 року у справі №561/77/19. Отже, Позивачем до Суду надано документи, які свідчать про те, що 03.11.2021 р. між сторонами укладено договір за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором на загальну суму 5 500,00 грн., сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі Позичальника для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Таким чином, Кредитний договір підписаний Відповідачем з використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» та за відсутності належних доказів про те, що Договір укладено іншою особою, можна дійти обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання відповідного договору недійсними. Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 20 червня 2022 року у справі № 757/40396/20 (провадження № 61-850св22). Доводи Відповідача правильність таких висновків не спростовують, оскільки не містять доказів, які б підтверджували, що вона не використовувала одноразовий ідентифікатор для підписання електронної форми кредитного договору, та, фактично, зводяться до нерозуміння природи договору, що відповідно до позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 19.03.2021 №904/2073/19, не звільняє споживача послуг, як сторону зобов'язання, від його виконання. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (постанова Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №191/5077/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-383/2010). Враховуючи повну цивільну дієздатність Відповідача, відповідність кредитного договору законодавчим актам та відсутність жодних підтверджень доводам Відповідача, позиція останнього щодо недоведеності укладання кредитного договору є неаргументованою та невмотивованою, а лише є намаганням ввести Суд в оману та небажання сплачувати заборгованість. Щодо підтвердження факту перерахування кредитних коштів Варто також наголосити на юридичній суті кредитного договору. Відповідно до ч.1 ст. 1046 Цивільного кодексу України, договір позики вважається укладеним лише з моменту передачі грошових коштів або інших речей, визначених родовими ознаками. Тому обов'язок позичальника повернути кредит виникає не під час підписання договору, а після фактичного отримання кредитних коштів. Позивач надав беззаперечні докази того, що:- саме Відповідач уклав договір з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога»;- кошти в загальному розмірі 5 500,00 грн. перераховано на карту Відповідачу; А саме, до позовної заяви долучено платіжні доручення № 96d65c3d-a0a8 416e-95f9-917a90e6221f від 03.11.2021, №01fe7b75-6032-4bf6-9f63-a28436b08762 від 03.11.2021 та документ, виданий та підписаний первинним кредитором, з якого вбачається, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» ініціювало платіжну операцію, шляхом подання надавачу фінансових послуг вищезгаданої платіжної інструкції. Зокрема, з метою отримання додаткових доказів на підтвердження наступної інформації: належності платіжної картки № НОМЕР_5 Відповідачеві; повного номеру платіжної картки № НОМЕР_5; факту зарахування коштів на картковий рахунок Відповідача та ін., Позивачем заявлено клопотання про витребування первинних документів разом з поданням позовної заяви у порядку визначеному статтею 84 ЦПК України. Відповідно до ст.60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третіми особами при наданні послуг банку, є банківською таємницею. Приписами ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банком, зокрема, за рішенням суду. Ухвалою Шаргородського районного суду Вінницької області від 11 лютого 2026 року задоволено клопотання Позивача про витребування доказів та зобов'язано АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» надати відомості стосовно рахунків ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ). ОСОБА_1 не надала суду належних і допустимих доказів на спростування позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», а саме того, що відповідні кошти не зараховані на картковий рахунок позичальника, вказаний у договорі, або доказів того, що вказаний картковий рахунок їй не належить. Заперечуючи проти перерахування кредитних коштів, Відповідачка не позбавлена можливості надати відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до таких. Щодо достовірності наданих розрахунків заборгованості Позивачем на підтвердження своїх позовних вимог надано розрахунки заборгованості створені та підписані електронними підписами ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» (Додатки №21 та №22 до позовної заяви). Дані документи є належними, повними та вичерпними доказами заборгованості, оскільки вони охоплюють всі необхідні обчислення сум, які стягуються. Зокрема, містять таблиці з даними та обчисленнями, з яких можна зрозуміти яким чином отримано результат. відповідно до вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України. Важливо зазначити, що вищезгадані розрахунки підпадають під ч.2. ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та має всі необхідні реквізити для первинних документів: назва документа; дата складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст і обсяг господарської операції; одиниця виміру господарської операції; посаду та підпис особи, відповідального за здійснення операції і правильність її оформлення; дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, створені автоматично в електронній формі програмним забезпеченням інформаційно-комунікаційної системи, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови наявності накладеного електронного підпису чи печатки з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Постанова Верховного Суду України від 25.05.2022 року (справа №219/7527/16) визнає, що розрахунок заборгованості, разом з іншими суміжними документами , може бути належним доказом існування заборгованості. Відтак, суд має перевірити ці документи в сукупності. Отже, до позовної заяви долучено належні копії Розрахунків заборгованості, які відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність. Зокрема, звертаємо увагу Суду, що в розрахунках заборгованості наданих попередніми кредиторами наявне балансове списання, що жодним чином не пов'язане з поверненням Боржником коштів. Балансове списання - це бухгалтерська операція, яка відображає зняття з балансу фінансової установи активів або зобов'язань, що були раніше враховані в її облікових регістрах. У контексті передачі права вимоги за кредитом, балансове списання означає, що фінансова компанія більше не відображає заборгованість боржника як актив у своєму балансі, оскільки це право було передано іншому суб'єкту (Фактору) внаслідок договору факторингу. Дана процедура передбачена Положеннями (стандарт) бухгалтерського обліку, Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Національними стандартами бухгалтерського обліку та положеннями НБУ. Будучи обізнаним із умовами кредитування, Відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню за тілом кредиту та відсотками на користь Позивача, який набув право вимоги первинного кредитора згідно договору факторингу. 03.11.2021 між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та Відповідачем укладено кредитний договір № 608284527. Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, а саме: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID 19), перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого карантину». Відповідно, дана норма передбачає, що строки, визначені статтями 257-259 (позовна давність), 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України. Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, а саме : «У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану». Відповідно, дана норма передбачає, що строки, визначені статтями 257-259 (позовна давність), 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України продовжуються на строк дії воєнного стану. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 квітня 2024 року у справі № 756/10176/23. Тобто, виходячи з вищесказаного, якщо позовна давність спливає під час дії воєнного, надзвичайного стану, то останнім днем строку слід вважати перший робочий день після закінчення періоду дії в Україні воєнного, надзвичайного стану. Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ затверджено Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні з 24 лютого 2022 року до 26 березня 2022 року. Аналогічними Законами України воєнний стан продовжувався з 26 березня 2022 року по 25 квітня 2022 року, з 25 квітня 2022 року по 25 травня 2022 року, з 25 травня 2022 року по 23 серпня 2022 року, з 23 серпня 2022 року по 21 листопада 2023 року, з 21 листопада 2022 року по 19 лютого 2023 року, з 19 лютого 2023 року по 20 травня 2023 року та з 20 травня 2023 року по 18 серпня 2023 року, з 18 серпня 2023 року до 14 лютого 2024 року, з 14 лютого 2024 року до 14 травня 2024 року, з 14 травня 2024 року до 12 серпня 2024року та з 12 серпня 2024 року продовжено строк дії воєнного стану в України ще на 90 діб. Частиною 5 ст.261 ЦК України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Закон від 14.05.2025 №4434-IX «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» передбачає виключення з Цивільного кодексу України пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення». Саме цей пункт передбачає зупинення перебігу позовної давності, передбаченої ЦКУ, на період дії воєнного стану. Проте вищезазначений Закон, також зазначає, що він набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування . Закон був надрукований в офіційному виданні «Голос України» від 03.06.2025 №108, тобто набрання чинності відбулося 04.09.2025 , саме з цієї дати відбулося відновлення обчислення строків позовної давності. Виходячи з цього, до 04.09.2025 діяли вищезазначені нормативно-правові акти. Отже, строки позовної давності в Україні були зупинені на період карантину (з 02.04.2020 до 30.06.2023 ) та на період дії воєнного стану (з 17.03.2022 до 03.09.2025). Починаючи з 04.09.2025 року, перебіг цих строків було відновлено згідно із Законом № 4434-IX, який виключив відповідні норми з ЦК України. Також, позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС»» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 608284527 від 03.11.2021 р., подана до суду 06.02.2026 р.. До того ж, у Постанові від 21 червня 2023 року у справі №727/4133/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вказував, що для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою , і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог. Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, що звернені позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц). Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259 (позовна давність), 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Отже, законодавцем з метою забезпечення визначеного Конституцією України права на доступ до суду передбачено продовження на період дії воєнного стану строку, протягом якого особа може реалізувати своє право на звернення до суду з метою захисту своїх прав та інтересів. З урахуванням вищенаведених нормативно-правових актів та практики національних Судів, строк позовної давності у даній справі не підлягає застосуванню. Звертаємо увагу, що є позитивна практика суду щодо позовної давності, перебіг якої припав на період дії в Україні правового режиму воєнного стану, а саме: Такі висновки зазначені в постанові Верховного Суду №727/4133/22 від 21.06.2023: «..Натомість, скасовуючи законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що оскільки відповідно до положень статті 261 ЦК України позовна давність у цій справі почала свій перебіг 26 квітня 2019 року, а звернення ОСОБА_1 до Шевченківського районного суду м. Чернівців із позовними вимогами про стягнення надмірно сплачених коштів здійснено лише 30 травня 2022 року, то позивач пропустив позовну даність, кінець якої припав на 26 квітня 2022 року Апеляційний суд проігнорував те, що 17 березня 2022 року набув чинності Закон України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів щодо дії норм на період воєнного стану», яким було внесені зміни до ЦК України, а саме розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії». Тобто загальна позовна давність, перебіг якої припав на період дії в Україні правового режиму воєнного стану, продовжена законодавцем на період дії такого правового режиму. Водночас продовження строків свідчить, що їх перебіг, який відбувається у період дії воєнного стану, не зараховується при обчисленні…» Постанова Верховного Суду № 206/2984/23 від 25.09.2024 :«Позовна давність є строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Вона обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 ЦК України та застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (стаття 256, частина перша статті 260 , частина третя статті 267 ЦК України ). Відповідно до статті 257 ЦК України тривалістю у три роки. До правових передбачених статті 625 ЦК України загальна позовна давність встановлюється наслідків порушення грошового зобов'язання, , застосовується загальна позовна давність тривалістю в три роки. Порядок відліку позовної давності наведено в статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року в справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19), на яку посилається заявниця в касаційній скарзі та яку правильно врахували суди попередніх інстанцій. Щодо продовження строків давності на строк дії карантину, необхідно зазначити таке. Із 12 березня 2020 року на усій території України установлений карантин із подальшим продовженням відповідними постановами його строку до 30 червня 2023 року (пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»). Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257 , 258 , 362 , 559 , 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону № 540-ІХ, який набрав чинності 02 квітня 2020 року)» Зазначає, що відповідно до позиції Київського апеляційного суду в постанові по справі № 754/10139/24 від 24.01.2025 : «Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо погашення кредиту, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» мало право від дня завершення строку кредиту 22 січня 2021 року та протягом наступних трьох років до 22 січня 2024 року звернутися до суду з позовом за захистом свого порушеного права. Однак, ТОВ «Юніт Капітал» позовну заяву подано до суду лише 18 липня 2024 року, тобто з пропуском строку позовної давності. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. 30 березня 2020 року був прийнятий Закон України № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким доповнений Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України п. 12, яким визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID 19), визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786 , 1293 цього Кодексу строки продовжуються на строк дії такого карантину. Вказаний Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року, а тому саме з цієї дати строк позовної давності продовжувався у зв'язку із введенням на території України карантину. Строк карантину неодноразово продовжувався й закінчився 30 червня 2023 року. Крім того, згідно Указу Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» , затвердженого Законом №2102-ІХ від 24 лютого 2022 року , в зв'язку з військовою агресією РФ проти України, в Україні було введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, з подальшими його продовженнями, який триває і наразі. Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» внесено зміни до ЦК України щодо строків позовної давності. Так, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема п.19, згідно якого у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022 , затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Позивач ТОВ «Юніт Капітал» звернувся з позовом до суду 18 липня 2024 року. З огляду на зазначене та встановлені обставини, колегія суддів вважає, що позивач звернувшись до суду з даним позовом 18 липня 2024 року не пропустив строків позовної давності....». Отже, оскільки перебіг строку позовної давності на момент виникнення права вимоги був зупинений і розпочався 04.09.2025, Позивач дотримався її строків та реалізує своє беззаперечне право на справедливий суд відповідно до Конституції України. Таким чином, строк позовної давності щодо повернення коштів на момент подачі позовної заяви не закінчився. Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 179 ЦПК України, представник позивача просить: врахувати при розгляді справи відповідь на відзив на позовну заяву; позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити в повному обсязі (а.с.150-156).
19 березня 2026 року від відповідачки до суду надішли заперечення (на відповідь на відзив) в яких вона вказує, що вважає доводи представника позивача необґрунтованими, такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами, та такими, що не спростовують аргументи, викладені у відзиві. Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду за захистом свого цивільного права. Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність становить три роки. Відповідно до статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. З матеріалів справи вбачається, що останні дії за кредитним договором відносяться до 2021 року, після чого відповідач не здійснювала жодних платежів. Таким чином, позивач пропустив передбачений законом трирічний строк звернення до суду. Відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Відповідно до статей 12 та 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається. Позивач не надав належних доказів фактичного отримання відповідачем кредитних коштів. У матеріалах справи відсутні: банківські платіжні документи про перерахування коштів; підтвердження зарахування коштів на рахунок відповідача; первинні бухгалтерські документи. Позивач посилається на договір відступлення права вимоги (факторинг). Разом з тим у матеріалах справи відсутні належні докази того, що право вимоги за договором відповідача було передано саме позивачу. Зокрема, відсутні: реєстр боржників; підтвердження включення договору відповідача до переліку переданих прав вимоги. Позивач надав лише власний розрахунок, який не підтверджений жодними первинними документами. У розрахунку відсутні: деталізація нарахування процентів; підтвердження кожної операції; документи бухгалтерського обліку. Таким чином, заявлений позивачем розмір заборгованості є недоведеним та не підтверджений належними доказами. Позивач не надав належних доказів того, що відповідач підписувала кредитний договір належним електронним підписом. Надання одноразового SMS?коду саме по собі не є достатнім підтвердженням волевиявлення особи без належної ідентифікації позичальника. Кредитні правовідносини з фізичною особою є споживчими. Відповідно до Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець зобов'язаний надати позичальнику повну інформацію про умови кредитування, включаючи паспорт споживчого кредиту. Відсутність таких документів свідчить про порушення прав споживача. Позивачем пропущено строк позовної давності, не доведено факт отримання кредитних коштів, не доведено перехід права вимоги, не доведено розмір заборгованості, не доведено належне укладення кредитного договору, а тому просить застосувати наслідки спливу строку позовної давності, доводи позивача, викладені у відповіді на відзив, визнати необґрунтованими, у задоволенні позову ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» відмовити повністю та у разі неврахування позовної давності - відмовити у стягненні штрафів та надмірних нарахувань або зменшити їх розмір (а.с.171-173).
11 березня 2026 року від представника позивача до суду надійшли додаткові пояснення, в яких вона вказує, що позивач не згоден з доводами відповідача, тому вважаємо за необхідне надати додаткові пояснення по даній справі. Щодо доведення факту укладання Кредитного договору 1.1 Щодо направлення оферти Відповідно до Алгоритму дій споживача в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» з метою укладення електронного договору, Позичальник заходить на Сайт, який надає доступ до інформаційно-телекомунікаційної системи (далі -ІТС) Товариства або в мобільний додаток Товариства або в програмне забезпечення партнерів Товариства, яке забезпечує обмін інформації з ІТС Товариства по захищеним каналам зв'язку, та у вбудованому калькуляторі вибирає бажану суму грошових коштів, яку він бажає отримати в кредит, та бажаний строк кредитування. Після натиснення кнопки «ОФОРМИТИ КРЕДИТ» Позичальник потрапляє на першу сторінку анкети (далі - «Заявка на кредит»), на якій він вводить свої персональні дані та іншу інформацію, яка дає можливість Товариству прийняти рішення про видачу кредиту. Заявкою на кредит є анкета встановленої Товариством форми, інтегрована в інформаційно-телекомунікаційну систему Товариства. Заповнивши першу сторінку Заявки, Заявник підтверджує: 1. Ознайомлення з Правилами надання грошових коштів у кредит ТОВАРИСТВА 3 ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» (далі - «Правила»), затверджених Товариством, про які повідомлено Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, та 2. Надання Згоди на обробку своїх персональних даних. Після натиснення кнопки «ПРОДОВЖИТИ», Позичальник потрапляє на другу сторінку Заявки на кредит, а інформаційно-телекомунікаційна система створює Особистий кабінет Позичальника, увійти до якого можна ввівши логін (email або номер мобільного телефону вказані у Заявці на кредит) та пароль. Після заповнення всіх необхідних даних та натиснення кнопки «ПРОДОВЖИТИ», Позичальник потрапляє на третю сторінку Заявки на кредит, де вказує адресу проживання. Після заповнення всіх необхідних даних та натиснення кнопки «ПРОДОВЖИТИ», Позичальник потрапляє на четверту сторінку Заявки на кредит, де вказує місце роботи, фінансову інформацію та додаткові контакти. Після заповнення всіх необхідних даних та натиснення кнопки «ПРОДОВЖИТИ», Позичальник потрапляє п'яту сторінку Заявки на кредит, на якій Позичальник вводить реквізити свого електронного платіжного засобу (банківської карти) на яку він бажає отримати кредит, а Товариство здійснює перевірку її дійсності. Шостим кроком отримання кредиту є підтвердження Позичальником введених в Заявку на кредит даних. Натиснувши кнопку «ЗМІНИТИ» Позичальник має право змінити суму та строк кредитування, що відповідає абзацу 3, ч. 8, ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію». Одночасно з переходом на шосту сторінку Заявки, телефонний номер Позичальника направляється СМС-код підтвердження, ввівши який у відповідне поле Позичальник підтверджує дію з відправлення Заявки на кредит для аналізу інформаційно-телекомунікаційною системою Товариства. У разі погодження Заявки на кредит (прийняття Товариством рішення надати Позичальнику кошти в кредит, на обраних ним умовах), Позичальник запрошується для переходу на сторінку для ознайомлення з офертою, яка містить у собі істотні умови договору. Таким чином, при заповненні Заявки на кредит Відповідач особисто обрав для себе суму кредиту, строк кредитування та мав змогу ознайомитися з умовами Договору перед його підписанням. Особистий кабінет (відповідно до Правил) - сукупність захищених сторінок, що формуються Позичальнику в момент його реєстрації в Інформаційно телекомунікаційній системі (особистий розділ Позичальника), за допомогою якого Позичальник здійснює повну взаємодію з Товариством, має постійний доступ до Електронного договору, додаткових угод до Електронного договору, свого Графіка розрахунків та до іншої інформації/документів, пов'язаних з наданням Товариством фінансових послуг. Доступ до Особистого кабінету здійснюється Позичальником після авторизації, яка проходить шляхом введення Логіна Особистого кабінету і Пароля Особистого кабінету та має юридичне значення ідентифікації Позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства в розумінні ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею. Відповідно ч.8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Договір про надання кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між первісним кредитором та відповідачем не був би укладений. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. З урахуванням наведеного, встановивши, що кредитний договір укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» та за відсутності належних доказів про те, що договори укладено іншою особою, можна дійти обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання відповідних договорів недійсними. Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 20 червня 2022 року у справі № 757/40396/20 (провадження № 61-850св22). Згідно із ст. 5 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг», Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною. Отже, для ознайомлення з кредитним договором, укладеним в електронній формі, дозволяється відображати в тому форматі, придатним для аналізу та приймання його змісту людиною. 1.2 Щодо використання електронного підпису та факту надання Позивачем оригіналу кредитного договору Вчинення Відповідачем вказаних вище дій і внесення даних в систему Товариства є проставленням електронного підпису в Електронному Договорі Одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». Відповідач ознайомившись з усіма істотними умовами оферти надав згоду шляхом направлення повідомлення Товариству, яке підписується відповідно до абзацу 2 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію, а саме: шляхом введення у спеціальному полі під Акцептом, який містить усі істотні умови Договору, Одноразового ідентифікатору, який відповідає вимогам п. 3 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» та натиснення іконки «відправити/підписати». Вказана іконка могла стати активною лише після введення Одноразового ідентифікатора. Зазначений ідентифікатор згенерований Товариством в Інформаційно телекомунікаційній системі та був надісланий Відповідачу в СМС-повідомленні. Доказами накладеннями електронного підпису з одноразовим ідентифікатором є QRкод - матричний код (двовимірний штрих-код), який містить інформацію щодо підписанта електронного договору і призначений для сканування за допомогою мобільного пристрою, сканера штрих-коду з метою швидкої та безпомилкової ідентифікації Договору Позичальника. Одноразовий персональний ідентифікатор - MNV759QJ направлено Відповідачу 03.11.2021 о 14:05:02 год. на номер мобільного телефону вказаний ним в Заявці на отримання грошових коштів 0686708885, одноразовий персональний ідентифікатор введено Відповідачем у відповідне поле в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства 03.11.2021 о 14:05:59. Звертає увагу, що Верховний Суд у постанові від 04.12.2023 №212/10457/21 прийшов до висновку, що Позивач не довів, що телефонний номер, з використанням якого здійснювалося підписання електронним підписом з одноразовим ідентифікатором кредитних договорів, йому не належить. Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові № 233/1469/21 від 31.08.2021: «Вчинення Відповідачем вказаних вище дій і зміна даних в системі Товариства є проставленням електронного підпису в Електронному Договорі Одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». Доказами накладеннями електронного підпису з одноразовим ідентифікатором є QR-код - матричний код (двовимірний штрих-код), який містить інформацію щодо підписанта електронного договору і призначений для сканування за допомогою мобільного пристрою, сканера штрих-коду з метою швидкої та безпомилкової ідентифікації Договору Позичальника. Зазначений QR-код знаходиться на графіку розрахунків, який є невід'ємною частиною Договору № 608284527 від 03.11.2021 року . є Підтвердженням накладення електронного підпису одноразового ідентифікатора Юридична довідка Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога», в якій вказується зазначається особисті данні Позичальника, який він самостійно зазначив при поданні заявки на отримання грошових коштів. Звертаємо увагу, що Відповідач підписав Договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором, отримав свій примірник електронного договору, у формі, що унеможливлює зміну його змісту та мав змогу у будь-який час самостійно ознайомитися з Договором на Сайті Товариства в Особистому кабінеті. Враховуючи вищевикладене, Позивач надав беззаперечні докази того, що Відповідач підписав Договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Посилаючись на вищевикладені факти, враховуючи повну цивільну дієздатність Відповідача, відповідність кредитного договору законодавчим актам та відсутність жодних підтверджень доводам Відповідача, позиція останнього щодо недоведеності укладання кредитного договору є неаргументованою та невмотивованою, а лише є намаганням ввести суд в оману та небажання сплачувати заборгованість. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (постанова Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №191/5077/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-383/2010). Частиною 6 статті 18 Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" визначено, що кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України). Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»). Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею. За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно- телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Щодо порядку проведення верифікації та ідентифікації особи Позичальника під час укладання Кредитного договору Згідно з ч. 1 ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до ч. 1 ст. 1046 Цивільного кодексу України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір про надання кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету, кредитний договір між Первісним кредитором та відповідачем не був би укладений. Ідентифікація особи проводиться шляхом отримання ідентифікаційних даних особи - Заявника, які ця особа передає при заповненні Заявки на Сайті: Верифікація особи Заявника/Позичальника проводиться шляхом встановлення (підтвердження) особи (Заявника) через перевірку персональних даних такої особи, залишених під час заповнення Заявки, в бюро кредитних історій та, відповідно, звірки зазначених даних з даними отриманими від бюро кредитних історій. Перевірка дійсності платіжної картки та верифікація держателя банківської карти, вказаної Заявником/Позичальником в Заявці, проводиться відповідно до міжнародних стандартів верифікації платіжних інструментів шляхом: використання технології ЗDSecure (MasterCardSecureCode та VerifiedbyVisa) шляхом направлення банком - емітентом на фінансовий мобільний номер Заявника в sms унікального коду, або використання технології Preauth, шляхом блокування на картковому рахунку Заявника певної суми (до 1 грн), до моменту введення її розміру в Заявку, або до моменту автоматичного розблокування даної суми банком-емітентом. Отже, Товариство з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» належним чином вжило всіх необхідних заходів для здійснення перевірки та ідентифікації особи. Згідно зі ст. 80 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доводи відзиву та заперечення Відповідача правильність таких висновків не спростовують, оскільки не містять доказів, які б підтверджували, що він не використовував одноразовий ідентифікатор для підписання електронної форми кредитного договору, та, фактично, зводяться до нерозуміння природи договору, що відповідно до позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 19.03.2021 №904/2073/19, не звільняє споживача послуг, як сторону зобов'язання, від його виконання. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (постанова Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №191/5077/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-383/2010). Щодо доведення факту відступлення права грошової вимоги Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з ч.1 ст.512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст.514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За ч.1 ст. 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги). Згідно з ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», факторинг- це придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів. Ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Статтею 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Оскільки факторинг визначено п. 3 ч.1 ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Зазначене узгоджується із правовими висновками, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18); від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18). 1. Перехід права вимоги за кредитним договором відповідно до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 1.1.Строк чинності договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 28.11.2018 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (Фактор) укладено Договір факторингу № 28/1118-01. Надана копія договору факторингу містить підписи сторін, які підтверджують укладення договору. Відповідно до п.8.6 Додатки та додаткові угоди до даного Договору набувають чинності з моменту їх підписання обома Сторонами та становлять його невід'ємну частину. 28.11.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» укладено Додаткову угоду №19 до Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, відповідно до якої строк дії договору № 28/1118-01 продовжено до 31.12.2020. При цьому всі інші умови договору залишились без змін (копія долучена до позовної заяви). 31.12.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду № 26 від 31.12.2020 до Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, відповідно до якої Договір факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 викладено у новій редакції (копія долучена до позовної заяви). Відповідно до пункту 8.2 викладеного в новій редакції Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 (в редакції від 31.12.2020), строк дії цього Договору закінчується 31 грудня 2021 року. 31.12.2021 укладено Додаткову угоду №27 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, відповідно до якої строк дії договору продовжується до 31.12.2022. При цьому всі інші умови договору залишились без змін (копія долучена до позовної заяви). 31.12.2022 сторони Договору факторингу уклали додаткову угоду №31, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2023 року (копія долучена до позовної заяви). При цьому інші умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року. 31.12.2023 сторони Договору факторингу уклали додаткову угоду №32, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2024 року (копія долучена до позовної заяви). Таким чином, з урахуванням визначених строків дії цього договору та додаткових угод до нього, його виконання здійснювалось не одномоментно, а протягом всього часу його дії, з 28.11.2018 по 31.12.2024. 1.2. Предмет договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 Предметом Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги. Відповідно до п. 1.3. Договору під правом вимоги розуміється всі права Клієнта за Кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до Боржників по сплаті суми Боргу за Кредитними Договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Відповідно до п. 2.1. Розділу 2 (ПРЕДМЕТ ДОГОВОРУ) Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 , передбачено, що згідно умов Договору Клієнт зобов'язується відступити Фактору Права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором. Відповідно до п. 4.1 договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року право вимоги переходить від клієнта до Фактора в день підписання сторонами Реєстру права вимог. Згідно п. 5.3.3. Фактор має право розпоряджатись Правом вимоги на свій власний розсуд, в тому числі відступати Право вимоги на користь третіх осіб. 21.12.2021 р. відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 165 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 (в редакції з урахуванням додаткових угод до нього), ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до Відповідача на загальну суму 12 637,90 грн. Наданий Витяг з реєстру прав вимог до договору факторингу № 28/1118-01 містить підписи сторін, які підтверджують перехід права вимоги від Клієнта - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до Фактора - ТОВ «Таліон Плюс». Таким чином, відповідно до положень вказаного Договору передача права вимоги здійснюється не за самим Договором факторингу, а в момент підписання Сторонами відповідного реєстру прав вимог. Тобто, Договором факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 встановлено, що предметом відступлення є право вимоги до ОСОБА_1 . Реєстр відступлення прав за кредитним договором, укладеним із Відповідачем підписаний між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і ТОВ «Таліон Плюс» 21.12.2021 р., тобто у межах продовженого строку дії договору факторингу від 28 листопада 2018 року, що не суперечить закону. Додатково, для підтвердження факту передачі грошових коштів у розпорядження (фінансування) Первісного кредитора зі сторони ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» згідно Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 саме за відступлення права вимоги у обсязі кредитних договорів, які зазначені у Реєстрі прав вимоги № 165 від 21.12.2021 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 (до якого також входило відступлення права вимоги щодо заборгованості Відповідача по Кредитному договору) до позовної заяви долучено Акт звірки взаємних розрахунків та Протокол узгодження предмету факторингової операції та обсягу переданих прав вимоги (Додаток 13). Згідно з умовами договору факторингу, Клієнт зобов'язувався передати Фактору всі права вимоги, які зазначені в реєстрах прав вимоги. Це означає, що фактичне відступлення прав вимоги не прив'язується виключно до моменту укладення кредитного договору, а відбувається на підставі реєстру, який містить перелік прав вимоги, що можуть виникати як до, так і після укладення договору факторингу. У цьому контексті, важливим є те, що реєстр прав вимоги, до якого включений кредитний договір № 608284527 від 03.11.2021, укладений 21.12.2021, тобто ЧЕРЕЗ МІСЯЦЬ після укладення кредитного договору . Зазначений Реєстр прав вимог містить вичерпну індивідуалізацію щодо предмета договору та ціни. Таким чином, на момент включення цього кредитного договору до реєстру, право вимоги вже стало існувало. 2. Перехід права вимоги за кредитним договором відповідно до договору факторингу №30/1023-01 від 30.10.2023 2.1.Строк чинності договору факторингу №30/1023-01 від 30.10.2023 30.10.2023 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу № 30/1023-01. Надана копія договору факторингу містить підписи сторін, які підтверджують укладення договору. Відповідно до п. 8.2 договору строк дії договору закінчується 31 грудня 2024 року, але у будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за цим Договором. 2.2. Предмет договору факторингу № 30/1023-01 від 30.10.2023 Відповідно до п. 1.3. Договору під правом вимоги розуміється всі права Клієнта за Кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до Боржників по сплаті суми Боргу за Кредитними Договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Предметом даного Договору факторингу є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги. Право вимоги від Клієнта до Фактора переходить в момент підписання сторонами відповідного Реєстру прав вимог, встановленому в відповідному Додатку договору (п.4.1. ). Відповідно до п.п. 5.3.3 Договору факторингу Фактор має право розпоряджатися Правом вимоги на свій власний розсуд, в тому числі відступати Право вимоги на користь третіх осіб. 30.10.2023 р. відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 1 до Договору факторингу № 30/1023-01 від 30.10.2023 від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до Відповідача на загальну суму 21 324,60 грн. Отже, копії договору факторингу та витяг з Реєстру прав вимог № 1 від 30.10.2023 р. містить підпис сторін, які підтверджують укладання договору та перехід прав вимог від ТОВ «Таліон Плюс» до фактора ТОВ « ФК «Онлайн Фінанс». Додатково, для підтвердження факту передачі грошових коштів у розпорядження (фінансування) ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» зі сторони ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» згідно Договору факторингу №30/1023-01 від 30.10.2023 саме за відступлення права вимоги у обсязі кредитних договорів, які зазначені у Реєстрі прав вимоги № 1 від 30.10.2023 до Договору факторингу №30/1023-01 від 30.10.2023 (до якого також входило відступлення права вимоги щодо заборгованості Відповідача по Кредитному договору) до позовної заяви долучено Платіжну інструкцію (Додаток 16). 3. Перехід права вимоги за кредитним договором відповідно до договору факторингу № 11/07/25-Е від 11.07.2025 3.1.Строк чинності договору факторингу № 11/07/25-Е від 11.07.2025 11.07.2025 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» уклали Договір факторингу № 11/07/25-Е відповідно до умов якого Позивачу відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором. Відповідно до п.9.3. Строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 9.2. цього Договору, та закінчується 31 грудня 2028 року, але у будь-якому разі до моменту належного та повного виконання Сторонами взятих на себе зобов'язань за цим Договором. 3.2. Предмет договору факторингу № 11/07/25-Е від 11.07.2025 Відповідно до п.1.1. за цим договором Фактор зобов'язуються передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові Право грошової Вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб Боржників, включаючи суму основного зобов'язання, плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту. Перелік Боржників, підстави виникнення Права грошової Вимоги до Боржників, сума грошових вимог та інші дані Зазначені в Реєстрі Боржників, витяг долучено до позову. Відповідно до п.1.2. перехід від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості до Боржників відбувається в момент підписання Сторонами Акта прийому-передачі Реєстру Боржників згідно з Додатком № 2, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно Заборгованостей та набуває відповідні Права Вимоги. На підтвердження переходу права вимоги до Позивача, разом з позовною заявою долучено Акт прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором факторингу № 11/07/25-Е від 11.07.2025. Відповідно до Договору Реєстр Боржників - це інформація, що стосується Боржників, оформлена за формою, встановленою в Додатку №1 (форма Реєстру Боржників) до цього Договору. Згідно витягу з Реєстру боржників від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до Позивача перейшло право грошової вимоги до Відповідача на загальну суму 65 115,00 грн. Додатково, для підтвердження факту передачі грошових коштів у розпорядження (фінансування) ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» зі сторони Скаржника згідно Договору факторингу № 11/07/25-Е від 11.07.2025 саме за відступлення права вимоги у обсязі кредитних договорів, які зазначені у Реєстрі Боржників № б/н від 11.07.2025 до Договору факторингу № 11/07/25-Е від 11.07.2025 (до якого входило також відступлення права вимоги щодо заборгованості Відповідача по Кредитному договору) до позовної заяви долучено Платіжну інструкцію (Додаток 20). Зокрема, звертаємо увагу Суду на постановою Верховного Суду від 07.01.2026 у справі № 727/2790/25, в аналогічній справі щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, укладеним з ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА», було узагальнено судову практику та зроблено висновок ЩОДО ПРАВОМІРНОСТІ ПЕРЕХОДУ ПРАВА ВИМОГИ НА ПІДСТАВІ ДОГОВОРУ ФАКТОРИНГУ № 28/1118-01 від 28.11.2018 між Первісним Кредитором та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС». Так, у зазначеній постанові Верховний Суд дійшов наступних правових висновків: «У справі, що переглядається: апеляційний суд встановив, що 04 травня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № 662640640; 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором, що підтверджується витягом з реєстру прав вимоги № 141 від 06 липня 2021 року. Строк дії договору факторингу № 28/1118-01 неодноразово продовжувався на підставі додаткових угод до 31 грудня 2024 року. За змістом пункту 2.1 договору факторингу № 28/1118-01 клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. Відповідно до пункту 4.1. договору факторингу № 28/1118-01 право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку. Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги. Згідно з витягом з реєстру прав вимоги від 06 липня 2021 року №141 до договору між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» факторингу від 28 листопада 2018 року № 28/1118-01 ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до ОСОБА_1 на суму 37 892,30 грн; 05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу №05/0820-01. За змістом пункту 2.1 договору факторингу № 05/0820-01 клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. Відповідно до пункту 4.1. договору факторингу № 05/0820 01 право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку. Згідно із витягом з реєстру прав вимоги від 31 липня 2023 року № 10 до договору між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» факторингу від 05 серпня 2020 року №05/0820-01 ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» набуло право вимоги до ОСОБА_1 на суму 59 401,90 грн; 26 грудня 2024 року між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» укладено договір факторингу від №26/12/Е. За змістом витягу з реєстру боржників за договором між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» ОСОБА_1 та ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» факторингу від 26 грудня 2024 року №26/12/Е набуто право вимоги до ОСОБА_1 на суму 59 401,90 грн; апеляційний суд врахував, що майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з'явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу. Майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення; апеляційний суд встановив, що внаслідок послідовного укладення договорів факторингу права вимоги за договором між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 кредиту від 04 травня 2021 року № 662640640 перейшло від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Фінансова компанія «Ейс». За таких обставин апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про часткове задоволення позовних вимог ». Окремо, у своїй постанові від 07.01.2026 Верховний Суд звернув увагу на правомірність договору факторингу: «Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина перша статті 1078 ЦК України). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається (частина друга статті 1078 ЦК України). Обміркувавши викладене, касаційний суд зауважує, що: допускається відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги. При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: (а) наявної вимоги - це строк платежу; (б) майбутньої вимоги - це момент виникнення. Різність критеріїв, які покладені в виокремлення видів, створює складнощі у розумінні як наявної, так і майбутньої вимоги; наявна вимога - це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (частина перша статті 1078 ЦК України). Втім очевидно, що строк платежу визначає не існування, а тільки можливість здійснення права грошової вимоги. І, звісно, що наявні грошові вимоги не вичерпуються тими, строк платежу яких настав. Оскільки якщо зробити протилежний висновок, то в категорію майбутніх вимог слід віднести будь-які інші права грошової вимоги, навіть ті які існують в зобов'язанні, але їх здійснення залежить від настання умови чи спливу строку. Саме тому до наявних вимог потрібно віднести й «недозрілі» грошові вимоги. «Недозріла» вимога - це різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якого залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок наявна та недозріла вимога існують до або в момент укладення договору факторингу; майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з'явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу; у договорі факторингу необхідно індивідуалізувати право грошової вимоги. Наявна та «недозріла» вимоги мають бути визначені в договорі факторингу з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта в момент укладення договору факторингу. Для наявної та «недозрілої» вимоги, оскільки вони існують на час укладення договору факторингу, ндивідуалізація може полягати, зокрема, у вказівці предмета (розміру чи обсягу вимоги), суб'єктів (як активного - кредитора, так і пасивного - боржника), підстави виникнення (наприклад, договір поставки); майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов'язуватися із клієнтом». Також, Верховний Суд дійшов наступного висновку: «Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року в справі № 183/4256/21 (провадження № 61-15813сво23))». При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Відповідно до п. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами під час застосування відповідних норм права. Отже, слід виходити з обґрунтованості доводів позовної заяви щодо законності набуття Позивачем прав вимоги за кредитним договором № 608284527 від 03.11.2021 р., укладеним із Відповідачем, враховуючи, зокрема те, що усі укладені договори факторингу пов'язують перехід права вимоги саме із фактом підписання між сторонами Реєстру прав вимог або Акту прийому-передачі Реєстру Боржників. Таким чином, Відповідачем документально підтверджено законність набуття права вимоги за кредитним договором шляхом надання належним чином оформлених та підписаних документів. Щодо належності та допустимості доказів переходу права грошової вимоги Відповідач в додаткових поясненнях посилається на наступне: «Разом з тим матеріали справи не містять належних доказів того, що право вимоги саме за договором відповідача було передано позивачу. Зокрема відсутній належний реєстр боржників, який би підтверджував включення договору відповідача до переліку переданих прав вимоги.» Проте, Відповідач не зазначає, які саме вимоги закону порушено та якими нормами права він керувався. Варто наголосити, що Реєстри прав вимоги в межах договорів факторингу містять інформацію, яка відповідно до законодавства України належить до таємниці фінансової послуги. Це положення закріплене в статті 10 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», де зазначено, що конфіденційна інформація, яка стосується фінансових послуг, не підлягає розголошенню без згоди відповідних осіб, крім випадків, прямо передбачених законом. У контексті договорів факторингу така інформація включає деталі щодо боржників, їхніх зобов'язань . Крім того, реєстри прав вимоги містять персональні дані боржників, які захищені Законом України «Про захист персональних даних». Відповідно до цього закону, будь-яка обробка або передача таких даних можлива лише за згодою суб'єкта персональних даних або в межах чітко визначених правових підстав. У разі надання таких даних без правових підстав може виникнути загроза порушення прав осіб, чиї дані зазначені в реєстрі. Також важливо враховувати, що Закон України «Про інформацію» захищає конфіденційну інформацію, до якої належать дані про особу, умови її зобов'язань чи взаємодії із фінансовими установами. Цей закон встановлює, що доступ до такої інформації має бути обмежений та може здійснюватися виключно уповноваженими особами. Враховуючи викладене, сторона, яка уклала договір факторингу, не має права надавати повний реєстр прав вимоги третім особам. Це пояснюється тим, що умови договорів, за якими передаються права вимоги, є предметом конфіденційності. Надання такого реєстру могло б розкрити інформацію, яка не стосується конкретного предмета договору або конкретної передачі прав вимоги, що порушує зобов'язання сторони за договором та чинне законодавство України. Таким чином, забезпечення збереження інформації, її нерозголошення та недопущення використання на свою користь або на користь третіх осіб є не лише правовим обов'язком, але й запорукою виконання принципів добросовісності у сфері фінансових послуг. У межах правовідносин, що виникають за договором факторингу, важливо підкреслити, що клієнт (ініціатор договору) має право передавати фактору лише ту інформацію, яка стосується конкретних осіб, щодо яких відбулося передання права вимоги. Це обмеження базується на принципах конфіденційності та належного використання інформації, які закріплені у чинному законодавстві України, зокрема в Законі України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», «Про інформацію» та «Про захист персональних даних». Особливу увагу варто звернути на те, що чинне законодавство України не містить чітких вимог щодо форми витягів з реєстрів, які підтверджують перехід права вимоги за договорами факторингу. У контексті статей 512 та 1077 ЦК України, перехід права вимоги може підтверджуватися документами, які належним чином фіксують факт укладення договору факторингу та передачі прав. Це можуть бути засвідчені копії витягів, електронні документи або документи, підписані обома сторонами договору. Законодавець не встановлює вичерпного переліку чи форми таких документів, що вказує на необхідність їх оцінки з точки зору загальних критеріїв допустимості та належності, передбачених ЦПК України. Важливо також зазначити, що надання копій документів або витягів, які підтверджують право вимоги або містять інформацію, необхідну для реалізації цього права, може здійснюватися безпосередньо особою, до якої перейшло право вимоги. Такий підхід гарантує збереження принципу конфіденційності та захисту персональних даних, оскільки доступ до інформації обмежується лише тими суб'єктами, які мають юридичну необхідність або повноваження для її отримання. З матеріалів справи вбачається, що подані витяги з реєстрів прав вимоги за договором факторингу відповідають вимогам, встановленим законодавством України. На підтвердження передання первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс» права вимоги до відповідача за кредитним договором Позивач надав Витяг з реєстру прав вимоги № 165 від 21.12.2021 року, який укладений між сторонами на виконання Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року. Даний витяг оформлений у фізичній формі та має усі необхідні реквізити, а саме: форму, назву, погоджену сторонами, підписи сторін та основну інформацію, яка чітко підтверджує факт переходу права вимоги за кредитними договорами. Дані, зазначені в наданому Витягу, достатні для умов п.4.1. договору факторингу та відповідають вимогам, встановленим законодавством України. Щодо копії Витягу з реєстру прав вимоги № 1 від 30.10.2023 до Договору факторингу № 30/1023-01 від 30.10.2023 та скан-копії Витягу з Реєстру Боржників до договору № 29/05/25-Е від 29.05.2025, оформлених у фізичній формі, вони також мають усі необхідні реквізити, а саме: назву, форму, погоджену сторонами, підписи сторін та основну інформацію, яка чітко підтверджує факт переходу права вимоги за кредитними договорами. Відповідно до частини першої статті 513 ЦК України, перехід права вимоги має бути підтверджений належними доказами, але конкретної форми витягів з реєстрів у законодавстві не встановлено. Законодавець лише вимагає, щоб передані документи підтверджували зміст зобов'язання та факт переходу права вимоги, що у даному випадку забезпечено. Відтак, з матеріалів справи вбачається, що позивачем належно і достатньо доведений факт переходу права вимоги до відповідача за кредитним договором від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», і наступні переходи прав вимоги до останнього кредитора - ТОВ «ФК «ЕЙС». Отже, враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 43 ЦПК України, просить врахувати при розгляді справи надані додаткові пояснення (а.с.175-181).
13 березня 2026 року від відповідача до суду надійшли додаткові пояснення, в яких вона вказує, що відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду за захистом свого права. Згідно зі статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність становить три роки. Позивач посилається на кредитний договір від 03.11.2021 року. Разом з тим позов подано до суду у 2026 році, тобто після спливу трирічного строку позовної давності. Відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності є підставою для відмови у позові. Позивач посилається на укладення кредитного договору шляхом використання SMS-коду. Сам факт введення SMS-коду не доводить, що саме відповідач уклав кредитний договір. Відповідно до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір вважається укладеним лише за умови належної ідентифікації сторін. Позивач не надав належних доказів фактичного отримання відповідачем кредитних коштів. У матеріалах справи відсутні банківські виписки, платіжні доручення або підтвердження перерахування коштів. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається. Позивач посилається на договір факторингу, однак не надано реєстру боржників, акту приймання?передачі або документів щодо включення відповідача до переліку вимог. Позивачем не доведено факт укладення договору, отримання коштів та належний перехід права вимоги. Крім того, позов подано після спливу строку позовної давності. Відповідачка просить застосувати наслідки спливу строку позовної давності та к задоволенні позову ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» відмовити повністю (а.с.187-188).
Розглянувши подані документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд установив наступні обставини.
Судом встановлено, що 03 листопада 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачкою укладено договір кредитної лінії №608284527 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Відповідно до умов кредитного договору ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов'язується надати відповідачці кредит в сумі 5500 грн, на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та правилах надання грошових коштів у позику. Кредитна лінія надається строком на 12 днів від дати отримання кредиту позичальником. З метою отримання кредиту відповідачка вказала свої анкетні та паспортні дані (а.с.24 на звороті - 28).
Згідно з копією паспорта споживчого кредиту відповідачка 03 листопада 2021 року ознайомилася з умовами надання кредиту (а.с.23-24).
03 листопада 2021 року відповідачка заповнила заявка про отримання грошових коштів в кредит, в якій вказав суму кредиту 3750 грн та номер картки 4441-11ХХ-ХХХХ-0529 (а.с.36).
Відповідно до копії платіжного доручення №96d65c3d-a0a8-416e-95f9-917a90e6221f від 03 листопада 2021 року, первісний кредитор ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало кошти на картку № НОМЕР_3 у розмірі 3750 грн, отримувач ОСОБА_1 , згідно договору №608284527 від 03 листопада 2021 року (а.с.47).
Згідно з копією платіжного доручення №01fe7b75-6032-4bf6-9f63-a28436b08762 від 05 листопада 2021 року, первісний кредитор ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало кошти на картку № НОМЕР_3 у розмірі 1750 грн, отримувач ОСОБА_1 , згідно договору №608284527 від 03 листопада 2021 року (а.с.48).
Відповідно до копії виписки з особового рахунку за кредитним договором №608284527 від 03 листопада 2021 року, за період з 14 липня 2025 року по 26 грудня 2025 року, заборгованість відповідачки перед позивачем становить 21324,60 грн, з них: 5500 грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту, 15824,60 грн - прострочена заборгованість за процентами (а.с.97).
Відповідно до копії розрахунку заборгованості наданого ТОВ «Таліон Плюс», загальна сума заборгованості відповідачки становить 21324,60 грн, з них: 5500 грн - тіло кредиту, 15824,60 грн - проценти (а.с.96).
Згідно з копією розрахунку заборгованості наданого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», загальна сума заборгованості відповідачки становить 12474 грн (а.с.95).
28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (Фактор) укладено Договір факторингу № 28/1118-01 строк дії якого закінчується 28 листопада 2019 року (а.с.56-61).
28 листопада 2019 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено додаткову угоду №19, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2020 року (а.с.61 на звороті).
31 грудня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено додаткову угоду №26, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2021 року (а.с.62-66).
31 грудня 2021 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено додаткову угоду №27, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2022 року (а.с.67).
31 грудня 2022 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено додаткову угоду №31, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2023 року (а.с.67 на звороті).
31 грудня 2023 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено додаткову угоду №32, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2024 року (а.с.68-71).
30 жовтня 2024 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу № 30/1024-01 (а.с.72-99).
11 липня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивачем укладено договір факторингу № 11/07/25/-Е відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором (а.с.80-85).
Відповідно до копії реєстру боржників від 11 липня 2025 року до договору факторингу № 11/07/25/-Е від 11 липня 2025 року під №27813 вказана ОСОБА_1 , загальна суму заборгованості, якої становить 21324,60 грн (а.с.86-89).
Згідно з повідомленням №БТ/Е-6369 від 01 березня 2026 року наданого АТ «Універсалбанк», на ім'я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_4 , у період з 03 листопада 2021 року по 08 листопада 2021 року та з 05 листопада 2021 року по 10 листопада 2021 року (рух коштів по картці) по рахунку відповідачки було зарахування грошові кошти у розмірі 3750 грн та 1750 грн (а.с.164-168).
Установленим судом обставинам відповідають цивільні правовідносини, що виникають із кредитного договору, які регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Так, відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, установлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема: договорів та інших правочинів (ч. 2 ст. 509 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону є оригіналом такого документа.
Статтею 512 ЦК України передбачено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, а саме: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
На підставі ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язані в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно умов вищевказаного Договору факторингу та відповідно до вимог ст. ст. 512, 513, 514, 516, 517 ЦК України у зобов'язанні позичальника за кредитним договором відбулася заміна кредитора, а ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» набуло статусу нового кредитора.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Суд зауважує, що Договір містить прізвище, ім'я, по батькові відповідачки, РНОКПП, адресу та мобільний телефон, а також підписи у формі алфавітно-цифрової послідовності, що підтверджує факт укладення Договору між первинним кредитором та відповідачкою і спростовує посилання відповідача. Доводи відповідачки на увагу не заслуговують, оскільки повідомленням АТ «Універсалбанк», підтверджено факт переказу на рахунок відповідачки грошових коштів.
Натомість відповідачка, на підтвердження своїх доводів, доказів того, що відповідні кошти не були зараховані на її картковий рахунок, або доказів того, що вказаний картковий рахунок їй не належить, не надала. Відповідачка не позбавлена була можливості надати відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до таких, відповідно до законодавства.
При цьому, суд зауважує, що відсоткова ставка за користування кредитними коштами була відповідачкою погоджена, а виходячи з оплатного характеру кредитного договору, відсутні підстави вважати, що умови договору про сплату відсотків за користування кредитом є несправедливими та призводять до дисбалансу прав та обов'язків сторін договору, оскільки вказаний розмір відсоткової ставки погоджено за домовленістю сторін у відповідному договорі (постанова Верховного Суду від 07.04.2021 року у справі №623/2936/19).
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Згідно із ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України)
Отже, судом установлено факт не виконання відповідачкою узятих зобов'язань за кредитним договором, що у свою чергу порушує право позивача на виконання умов договору, повернення суми кредиту та сплати відсотків, а тому порушене право підлягає судовому захисту.
Разом з цим, відповідачка просила застосувати строк позовної давності до спірних правовідносин.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із сплином часу.
Згідно з ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Початок перебігу строку позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
У відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Було запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, було введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (ч.2 ст.14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Подібний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №679/1136/21 (провадження №61-5238св22), від 19 квітня 2023 року у справі №199/782/21 (провадження №61-1323св23), від 31.05.2023 у справі №938/632/20 (провадження №61-16716св21).
З цього випливає, що у разі закінчення строку, який припадає на період дії карантину, такий строк продовжується до закінчення дії карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України №651 від 27.06.2023 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Крім цього, з 24 лютого 2022 року до тепер в України діє воєнний стан, підставами якого є Указ Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затверджений Законом України від 24.02.2022 №2102-IX (з наступними змінами).
Законом України від 15 березня 2022 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 19, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст.ст. 257-259 (позовна давність), 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
В постанові Верховного Суду від 13 листопада 2024 року по справі № 383/1645/23 щодо позовної давності зазначено про те, що строк позовної давності в силу положень пунктів 12, 19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України продовжено на строк дії карантину та воєнного стану в Україні. Позовна давність для пред'явлення позовних вимог на день звернення до суду не спливла, її перебіг був зупинений до кінця дії карантину, який був введений з 12 березня 2020 року та продовжувався до 30 червня 2023 року. Після припинення дії карантину строк, що залишився до кінця спливу позовної давності, продовжується на строк дії воєнного стану в Україні.
Наведене свідчить, що законодавцем з метою забезпечення визначеного Конституцією України права на доступ до суду передбачено продовження на період дії воєнного стану строку, протягом якого особа може реалізувати своє право на звернення до суду з метою захисту своєї прав та інтересів.
За таких обставин, перебіг строку позовної давності у рамках даної справи продовжений у порядку пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
При цьому, лише Законом України «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» № 4434-IX від 14 травня 2025 року, пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) виключено.
Відповідно до статей 12, 76-81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана за допомогою належних та допустимих доказів довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Згідно зі статтями 13 та 89 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених сторонами вимог, на підставі доказів, які він оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, позов слід задовольнити у повному обсязі, стягнувши з відповідачки на користь позивача заборгованість за кредитним договором в сумі 21324,60 грн.
Щодо розподілу судових витрат суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи.
Частиною 3 ст. 133 ЦПК України установлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Європейський суд з прав людини у п.95 рішення від 26.02.2015 року у справі «Баришевський проти України» вказав, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У п.154 рішення ЄСПЛ від 28.11.2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» Суд констатував, що в кожному з поданих рахунків-фактур, виписаних адвокатом заявника, зазначено загальну вартість багатьох юридичних послуг, без уточнення вартості кожної окремої послуги. Також, Суд висловив сумнів щодо існування об'єктивної необхідності здійснення деяких витрат, зазначених у цих рахунках-фактурах, зокрема, Суд не встановив, який прямий зв'язок може існувати між, в тому числі, листуванням зі сторонами процесу і не зі сторонами процесу з судовою процедурою. При цьому, Суд нагадав, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір; тим часом сума, що її вимагав заявник, - в будь-якому разі була надмірна.
Представником позивача було укладено договір про надання правничої допомоги №20/08/25-01 від 20 серпня 2025 року з адвокатським бюро «Соломко та Партнери» та 01 вересня 2025 року додаткову угоду №25770923130 до цього договору (а.с.98-99).
Між адвокатським бюро «Соломко та Партнери» та представником ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» складено акт прийому - передачі наданих послуг від 29 грудня 2025 року на суму 7000 грн (а.с.101 де зазначено перелік наданих послуг позивачеві на суму 7000 грн.
Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас зі змісту ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Суд враховує те, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із ціною позову та/або значенням справи для сторони, складністю справи та виконаними адвокатом роботами, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт.
Крім того, суд зауважує, що провадження у справі здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, тому представник позивача не приймає участі в судових засіданнях, що враховується судом при розподілі витрат на правничу допомогу.
Суд вважає, що зазначена сума адвокатських витрат в сумі 7000 грн. є неспівмірною зі складністю справи, яка є малозначною, та обсягом наданих адвокатських послуг.
Відтак, суд вважає, що співмірною у цій справі компенсацію вартості виконаної адвокатом роботи лише у сумі 4000 грн., з урахуванням, зокрема, складності справи, обсягу наданих у цьому випадку адвокатських послуг і виконаних робіт у межах підготовки справи до розгляду та впродовж судового розгляду. Зазначена сума адвокатських витрат є співмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, у зв'язку з задоволенням позову, відповідно до ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню із ОСОБА_1 «Фінансова компанія «ЕЙС» судові витрати у розмірі 2662,40 грн.
Керуючись статтями 13, 15, 16, 525, 526, 625, 629, 1048, 1049, 1054 ЦК України, статтями 12, 13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити повністю.
Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за договором кредитної лінії №608284527 від 03 листопада 2021 року у розмірі 21324 (двадцять одна тисяча триста двадцять чотири) гривні 60 копійки, з них: 5500 грн - заборгованість за сумою кредиту та 15824,60 грн - заборгованість за процентами.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» понесені судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 копійок та судові витрати на професійну правову допомогу у розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень.
Згідно зі статтями 273, 354, 355 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Вінницького апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя І.В. Войнаровський