03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження: 22-з/824/188/2026
20 березня 2026 року м. Київ
Справа № 753/7780/24
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення про стягнення судових витрат,
у справі за позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
встановив:
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 18 вересня 2024 року позов Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено.
Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» заборгованість за період з 01.05.2015 по 01.04.2024 у розмірі 11 327 грн. 22 коп., інфляційне збільшення боргу за період з 12.03.2017 по 23.02.2022 в розмірі 1 681 грн. 46 коп., 3% річних за період з 12.03.2017 по 23.02.2022 в сумі 627,16 грн., а також стягнуто судовий збір в сумі 3 028,00 грн.
Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою.
Постановою Київського апеляційного суду від 21 січня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18 вересня 2024 року - скасовано.
Провадження у справі за позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - закрито.
26 січня 2026 року до Київського апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_1 , в якій вона просить ухвалити додаткове судове рішення про стягнення з позивача на її користь витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 3633,60 грн., комісії банку при сплаті судового збору в розмірі 36,34 грн. та витрат на професійну правничу допомогу на стадії апеляційного розгляду справи в розмірі 13 500 грн.
Вимоги заяви мотивовані тим, що при проголошенні вступної та резолютивної частини постанови Київського апеляційного суду від 21 січня 2026 року у цій справі питання про розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не вирішувалося.
Згідно з пунктом 3 частини першої та частиною третьою статті 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищезазначене, справу розглянуто апеляційним судом відповідно до частини третьої статті 270 ЦПК України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи.
Вивчивши заяву про ухвалення додаткового судового рішення, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що заява задоволенню не підлягає з таких підстав.
Згідно з ч. 1, п.1 ч. 2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат пов'язаних з розглядом справи належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Наведені норми процесуального права вказують на те, що розподіл судових витрат здійснюється судом у разі вирішення спору по суті.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, постановою Київського апеляційного суду від 21 січня 2026 року рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18 вересня 2024 року скасовано, провадження у справі закрито, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Тобто станом на день звернення відповідача до апеляційного суду із заявою про відшкодування судових витрат судового рішення, яким вирішено цей спір по суті, не існує, а отже підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат - судового збору в порядку, передбаченому ст. 141 ЦПК України - відсутні.
Пунктом 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається ухвалою суду за клопотанням особи, яка його сплатила, в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Разом з тим, у разі закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд апеляційної інстанції наділений повноваженнями постановити за заявою позивача ухвалу про її передачу для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, тому її розгляд не закінчується і продовжується компетентним судом, за результатом якого буде здійснено розподіл судових витрат.
Відповідно у разі, якщо справу направлено для продовження розгляду до належного суду першої інстанції, то розподіл судових витрат суд апеляційної інстанції не здійснює.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22 травня 2024 року в справі № 760/30077/19 зробила висновок про те, що « у разі закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України у випадку, коли сторона не звернулася із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією в межах строку, встановленого цим Кодексом, за її заявою слід здійснити розподіл судових витрат, повернути судовий збір з державного бюджету.
Водночас у разі закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України (за наявності заяви позивача про направлення справи для продовження розгляду за встановленою юрисдикцією) розгляд такої справи не закінчується, а може бути продовженим компетентним судом, за результатом якого і буде здійснено розподіл судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.
Отже, подання позивачем заяви (у разі закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України) про направлення справи за встановленою юрисдикцією унеможливлює повернення судового збору на підставі статті 7 Закону України «Про судовий збір».»
Таким чином, лише у випадку неподання позивачем заяви про направлення справи за встановленою юрисдикцією відповідач має право звернутися до апеляційного суду із заявою про повернення судового збору на підставі п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» у зв'язку із закриттям провадження у справі.
Що стосується відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, то відповідно до частин п'ятої і шостої статті 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
В такому разі суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев'ятої статті 141 цього Кодексу.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 30 липня 2024 року у справі № 522/4956/17, питання розподілу судових витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду врегульовано статтею 142 ЦПК України, згідно із частиною п'ятою якої у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Аналіз положень зазначеної статті дає підстави для висновку, що у разі закриття провадження у справі необхідною умовою для компенсації особі (одній стороні) здійснених нею витрат, пов'язаних з розглядом справи, є необґрунтовані дії іншої сторони, що і зумовили відповідні витрати під час розгляду справи та пов'язані з цим розглядом.
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
А тому, стороні/особі, що заявляє про компенсацію здійснених нею витрат, внаслідок необґрунтованих дій іншої сторони необхідно довести, які саме необґрунтовані дії іншої сторони були нею вчинені в ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяла ця сторона недобросовісно; чи недобросовісна сторона мала на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів іншої сторони; чи були дії недобросовісної сторони умисні та який ступінь її вини й чим це підтверджується тощо.
Відповідні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду: від 26 вересня 2018 року у справі № 148/312/16-ц, від 14 січня 2021 року у справі № 521/3011/18, від 16 червня 2021 року у справі № 904/9024/16 та від 20 липня 2022 року у справі № 308/9100/19.
Проте, звертаючись із заявою про ухвалення додаткового судового рішення, відповідач ОСОБА_1 не посилалася на те, що провадження у справі було закрито саме внаслідок необґрунтованих дій позивача, натомість доводи заяви зводяться лише до закінчення розгляду цієї справи, що, на її думку, слугувало процесуально-правовою підставою для вирішення питання про розподіл судових витрат.
Частини перша і третя статті 13 ЦПК України передбачають, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Оскільки цей спір по суті не вирішений та провадження у справі закрито, то за наявності заяви позивача про направлення справи для продовження розгляду за встановленою юрисдикцією розгляд такої справи не закінчується, а може бути продовженим компетентним судом, за результатом якого і буде здійснено розподіл судових витрат.
Також в заяві про відшкодування судових витрат у зв'язку із закриттям провадження у справі відсутні доводи щодо необґрунтованих дій позивача, тому підстави для задоволення заяви відповідача про ухвалення додаткового судового рішення і стягнення з позивача на її користь судових витрат - відсутні.
Керуючись ст. ст. 137, 141, 142, 270, 268, 367, 368, 381 - 383 ЦПК України, суд
ухвалив:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення про стягнення судових витрат - відмовити.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Кирилюк Г.М.
Рейнарт І.М.