Справа № 560/13143/25
іменем України
22 березня 2026 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючої-судді Ковальчук О.К. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом (з урахуванням уточненої позовної заяви) до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить
скасувати наказ №11 командира військової частини НОМЕР_1 від 11.01.2025 та пункт 4 наказу №154 командира військової частини НОМЕР_1 від 10.02.2025 з дати їх винесення в частині зняття молодшого сержанта ОСОБА_2 з усіх видів грошового забезпечення та припинення його нарахування і виплати, провести нарахування належних йому усіх видів грошового забезпечення (в тому числі премії, надбавки, додаткової винагороди) що не виплачувалось у зв'язку з винесенням оскаржуваних наказів, та поновити нарахування всіх видів грошового забезпечення у відповідності до чинного законодавства (згідно з частиною 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20.12.1991) та
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснювати виплати грошового забезпечення, нараховані сину в обсязі відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Постанови КМУ від 13.11.2016 №884 "Про затвердження порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених в полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах, або безвісно відсутніх" з моменту його зникнення безвісти.
В обґрунтування позову зазначає, що 10.01.2025 молодший сержант ОСОБА_2 (син позивачки) зник в зоні ведення бойових дій за особливих обставин. Стверджує, що за результатом проведення службового розслідування 10.02.2025 прийнятий наказ №154, у якому вказано, що встановити місцезнаходження, або виявити тіло, чи - останки сина позивачки не вдалось, а також не здобуті докази вчинення ним адміністративного чи кримінального правопорушення. Пунктом 4 вказаного наказу №154 начальнику фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 припинена виплата грошового забезпечення та додаткової винагороди за січень 2025 року та за весь період відсутності. Також наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 11.01.2025 №11 з 10.01.2025 призупинена виплата грошового забезпечення ОСОБА_2 . Вважає, що будь-яких відомостей про внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про кримінальне провадження відносно сина з правовою кваліфікацією кримінального правопорушення за статтями 407 чи 408 КК України немає, а оскаржувані накази, якими констатоване самовільне залишення військової частини відповідачем винесені 10.01.2025 та 11.01.2025, тобто до внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Крім того, за відсутності факту внесення інформації у ЄРДР про самовільне залишення військовослужбовцем військової частини чи місця проходження служби, у військової частини відсутні законодавчо визначені підстави для припинення нарахування та виплати йому грошового забезпечення. Вказує, що безпідставне зупинення військової служби військовослужбовця і не нарахування та невиплата належного грошового забезпечення є перешкодою в реалізації прав щодо отримання його частини. Просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою від 01.08.2025 Хмельницький окружний адміністративний суд позовну заяву ОСОБА_1 залишив без руху та надав строк для усунення недоліків.
Хмельницький окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
До суду надійшов відзив військової частини НОМЕР_1 на позовну заяву, в якому представник зазначає, що в межах службового розслідування не вдалось встановити остаточні причини відсутності молодшого сержанта ОСОБА_2 . Пунктом 4 наказу №154 визначено не виплачувати грошове забезпечення та додаткову винагороду за січень 2025 та за весь період відсутності ОСОБА_2 у військовій частині НОМЕР_1 до моменту з'ясування інших обставин. Стверджує, що попри намагання позивачки довести, що в результаті проведеного службового розслідування військова частина НОМЕР_1 зробила висновок, що молодший сержант є таким що самовільно залишив бойову позицію ВП "ШТУРМАН", в наказі командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 10.02.2025 №154 встановлені зовсім інші висновки, а саме у зв'язку із тим, що у військовій частині відсутня можливість проведення слідчих дій для отримання додаткової інформації та встановлення інших фактів, які можуть свідчити на вчинення кримінального правопорушення як самим військовослужбовцем так і іншими особами. Станом на момент надання відзиву на позовну заяву інші обставини не встановлені, місцезнаходження молодшого сержанта ОСОБА_2 невідоме, як і причини його відсутності. Крім того, наявність зареєстрованого кримінального провадження №12025242000001044 за частиною 1 статті 115 КК України (умисне вбивство) не може бути підставою для визнання ОСОБА_2 безвісно відсутнім до з'ясування всіх обставин в межах вказаного кримінального провадження та його завершення. Зазначає, що в межах службового розслідування перевірена вся прилегла територія до вогневої позиції "ШТУРМАН", в тому числі і з допомогою безпілотних літальних апаратів, та беручи до уваги той факт, що попереду від місця розташування ВП "ШТУРМАН" на відстані приблизно одного кілометра знаходяться позиції лінії оборони піхотинців 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_2 , які при виявленні молодшого сержанта ОСОБА_2 повідомили б командування військової частини НОМЕР_1 . По лівому флангу та по правому флангу від позиції ВП "ШТУРМАН" знаходяться лісосмуги, які в свою чергу заміновані і прохід по ним є неможливим, а єдиним шляхом для виходу з місця несення служби є польова дорога в тил. Тому, зникнення безвісти за особливих обставин молодшого сержанта ОСОБА_2 у зв'язку із діями збройних сил російської федерації, або попадання військовослужбовця в полон є практично неможливим. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Представник позивачки подав до суду відповідь на відзив на позовну заяву, в якій вказує, що жодних відомостей військова частина про реєстрацію кримінального провадження не отримувала, кримінальне провадження не зареєстроване, а отже - підстав для припинення нарахування і виплати грошового утримання ОСОБА_2 немає. Таким чином, доводи відповідача є безпідставними, так як правова позиція останнього заснована на бажанні не виконувати норми чинного законодавства.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх взаємному зв'язку та сукупності, суд встановив таке.
Позивачка - ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 11.11.2014.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 16.02.2023 №47 ОСОБА_2 з 16.02.2023 зарахований до списків особового складу.
По факту відсутності ОСОБА_2 на місці служби 10.02.2025 складений акт службового розслідування №2648 та виданий наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) №154 "Про результати службового розслідування відносно молодшого сержанта ОСОБА_2 ".
Вказаним наказом матеріали службового розслідування направлені до територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава та СІЗ ДВКР СБУ ОТУ " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", а також повідомити Харківську спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил, ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки у військовій частині відсутня можливість проведення слідчих дій для отримання додаткової інформації та встановлення інших фактів, які можуть свідчити на вчинення кримінального правопорушення як самим військовослужбовцем так і іншими особами, доручив підготувати проект наказу про виведення в розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 у зв'язку із відсутністю останнього на військовій службі більше 10 днів та вважати його таким, який тимчасово відсутній на службі і припинити виплату грошового забезпечення ОСОБА_2 та додаткової винагороди за січень 2025 та за весь період відсутності останнього у військовій частині НОМЕР_1 до моменту з'ясування інших обставин.
Позивачка звернулася до військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій просила виплатити грошове забезпечення сина , який з 05.01.2025 вважається зниклим безвісти.
Листом від 15.06.2025 відповідач повідомив, що додаткових фактів щодо зникнення ОСОБА_2 не встановлено, тому відсутні підстави для виплати коштів.
Вважаючи протиправним наказ від 11.01.2025 №11 та пункт 4 наказу від 10.02.2025 №154 в частині зняття молодшого сержанта ОСОБА_2 з усіх видів грошового забезпечення та припинення нарахування і виплати грошового забезпечення, позивачка звернулася з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
За змістом частини 1 статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до частини 4 статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (частина четверта статті 9 цього Закону).
За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення. Виплата грошового забезпечення особі (особам), визначеній (визначеним) в особистому розпорядженні на випадок полону, та особам, передбаченим цим пунктом, здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців у нейтральних державах або зникнення безвісти, їх звільнення з полону або визнання судом безвісно відсутніми чи оголошення судом померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини. Грошове забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, підлягає індексації відповідно до закону. Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення таких військовослужбовців встановлюються Кабінетом Міністрів України. Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, встановлюється Кабінетом Міністрів України. У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзацах четвертому - п'ятому цього пункту, належні та не виплачені військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками, а також інтернованим у нейтральних державах або зниклим безвісти, суми грошового забезпечення після оголошення їх судом померлими включаються до складу спадщини (частини 6 статті 9 Закону №2011-ХІІ).
Таким чином, за військовослужбовцями, які зникли безвісти зберігається виплата грошового забезпечення відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884.
Відповідно до пункту 3 Порядку №884 виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, визначеним особам за їх заявою на ім'я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).
До заяви про виплату грошового забезпечення (далі - заява про виплату) додаються такі документи:
копія паспорта громадянина України або копія тимчасового посвідчення громадянина України (для іноземців та осіб без громадянства - копія паспортного документа іноземця або копія документа, що посвідчує особу без громадянства, копія посвідки на постійне/тимчасове проживання, копія посвідчення біженця або копія іншого документа, що підтверджує законність перебування іноземця чи особи без громадянства на території України);
копія документа, що засвідчує реєстрацію заявника у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (картка платника податків), або дані про реєстраційний номер облікової картки платника податків із зазначеного Реєстру, внесені до паспорта громадянина України (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті);
копія свідоцтва про шлюб або копія витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу - для виплати грошового забезпечення дружині (чоловікові);
копія свідоцтва про народження дитини або копія витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження - для виплати грошового забезпечення законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей військовослужбовців;
копія документа, що підтверджує:
- призначення особи опікуном, піклувальником малолітньої (неповнолітньої) дитини військовослужбовця, усиновлення такої дитини, - для виплати грошового забезпечення законним представникам на малолітніх (неповнолітніх) дітей військовослужбовців або дітей військовослужбовців з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку);
- призначення військовослужбовця опікуном, піклувальником повнолітніх дітей, рідних братів (сестер) чи їх усиновлення, - для виплати грошового забезпечення повнолітнім дітям військовослужбовців, їх рідним братам (сестрам), законними представниками яких є військовослужбовці;
- встановлення інвалідності, - для виплати грошового забезпечення дітям військовослужбовців з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам;
копія свідоцтва про народження військовослужбовців або копія витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження - для виплати грошового забезпечення батькам військовослужбовців;
копія рішення суду про поновлення батьківських прав - для виплати грошового забезпечення батькам військовослужбовців, які були позбавлені батьківських прав стосовно військовослужбовців;
копія свідоцтва про смерть особи, яка має право на отримання грошового забезпечення (за наявності), - для перерахунку частки виплати грошового забезпечення;
інформація про назву банку та номер поточного банківського рахунка (у форматі IBAN) - для зарахування грошового забезпечення визначеній особі.
Заява про виплату та додані до неї документи подаються у паперовій формі особисто чи на поштову адресу або в електронній формі (за технічної можливості) на адресу електронної пошти чи засобами інформаційно-комунікаційних систем.
Рішення про виплату або відмову у виплаті грошового забезпечення у письмовій формі доводиться до відома заявника протягом 15 календарних днів з дня подання заяви про виплату з обов'язковим зазначенням підстави у разі відмови у такій виплаті. Рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення заявнику може бути оскаржено у судовому порядку (пункт 4 Порядку №884).
Отже, підставою для виплати грошового забезпечення військовослужбовця, який зник безвісти, особам, зазначеним у Порядку №884 є заява і документи, визначені у пункті 3 Порядку №884.
Розглянувши заяву позивачки про виплату грошового забезпечення її сина, як безвісно відсутнього, відповідач листом від 15.06.2025 повідомив про відсутність підстав для такої у зв'язку з не встановленням під час службового розслідування факту зникнення без вісті.
Позивачка не оскаржує ані висновки службового розслідування ані відмову щодо виплати їй виплати їй грошового забезпечення її сина відповідно до Порядку №884.
Підставою звернення до суду слугувала незгода позивачки із наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 11.01.2025 №11 та пунктом 4 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 10.02.2025 №154 в частині зняття молодшого сержанта ОСОБА_2 з усіх видів грошового забезпечення та припинення його нарахування.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отож, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб факт порушення був обґрунтованим. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Відповідно до положень частин 1 і 6 статті 9 Закону України " Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей " право на грошове забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, є однією з гарантій, які надаються державою військовослужбовцям. Право на виплату належного військовослужбовцю грошового забезпечення іншим особам, визначеним Положенням №884, виникає у таких осіб лише у разі існування об'єктивної неможливості отримання грошового забезпечення особисто військовослужбовцем, зокрема у зв'язку із з захопленням у полон або заручником або зникнення безвісти.
Водночас, право осіб, визначених Положенням №884, на виплату належного військовослужбовцю грошового забезпечення є похідним від права самого військовослужбовця на таке грошове забезпечення, виплата якого під час проходження військової служби гарантується йому державою.
Отже, можливе протиправне припинення виплати грошового забезпечення є порушенням прав ОСОБА_2 , який станом на день подання позовної заяви не визнаний безвісти зниклим.
Позивачкою не надані докази, того, що накази, які вона оскаржує в частині припинення виплати грошового забезпечення її сину, порушують її права чи законні інтереси.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Під час судового розгляду позивачка не довела порушення її прав оскаржуваними наказами. Тому, у задоволенні позову необхідно відмовити.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з відмовою в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі, судові витрати на користь позивача не стягуються.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у задоволенні позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_4 )
Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_5 )
Головуючий суддя О.К. Ковальчук