20 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 300/542/25 пров. № А/857/17490/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2025 року у справі №300/542/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про зобов'язання вчинити певні дії,
суддя у І інстанції Гомельчук С.В.,
час ухвалення рішення не зазначено,
місце ухвалення рішення м. Івано-Франківськ,
дата складення повного тексту рішення 02 квітня 2025 року,
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - ГУ ПФУ) , у якому просив:
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ щодо відмови у призначенні позивачу пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати відповідача призначити та перерахувати позивачу пенсію за віком згідно зі статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ щодо відмови у застосуванні позивачу показника середньої заробітної плати (доходу) в середньому на одну застраховану особу в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення за пенсією у 2024 році;
- зобов'язати відповідача застосувати з 11.11.2024 при призначенні позивачу пенсії за віком показник середньої заробітної плати (доходу) в середньому на одну застраховану особу в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення (2021, 2022, 2023 роки), який у 2024 році був встановлений у розмірі 13559,41 грн згідно зі статтею 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та здійснити виплату пенсії з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.04.2025 у справі № 300/542/25 ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження позов було задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ щодо неприйняття рішення за наслідками розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2021-2023 роки.
Зобов'язано відповідача розглянути заяву позивача від 11.11.2024 про призначення пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2021-2023 роки та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 605,60 грн та частину витрат на правничу (правову) допомогу у розмірі 1000 грн.
При цьому суд першої інстанції виходив із того, що відсутність належним чином оформленого рішення про призначення/перерахунок пенсії або про мотивовану відмову в такому призначенні/перерахунку свідчить про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень. Таким чином, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є зобов'язання ГУ ПФУ, з огляду на його дискреційні повноваження, розглянути заяву позивача від 11.11.2024 та прийняти відповідне рішення за результатами розгляду заяви про призначення пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2021-2023 роки, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача застосувати показник середньої заробітної плати (доходу) в середньому на одну застраховану особу в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення (2021, 2022, 2023 роки), який у 2024 році був встановлений у розмірі 13559,41 грн згідно зі статтею 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та здійснення виплати з урахуванням виплачених сум, то у задоволенні таких суд відмовив як передчасних, оскільки питання призначення позивачу пенсії за віком ще не вирішувалось відповідачем.
У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено ГУ ПФУ, яке у своїй скарзі просило таке скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 не звертався до пенсійного органу із заявою, передбаченою Порядком подання та оформлення документів для призначення пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок №22-1). Відповідно рішення про відмову в перерахунку пенсії відповідачем не приймалося.
Зазначає, що лист відповідача від 09.12.2024 №9881-8504/В-02/8-0900/24 носить інформаційний характер та не є рішенням про відмову у проведенні перерахунку пенсії. Таким чином, у ГУ ПФУ відсутні правові підстави для проведення перерахунку пенсії - переведення на інший вид пенсії з 11.11.2024.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ, з 22.09.2010 йому призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення".
11.11.2024 позивач звернувся до ГУ ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в середньому на одну застраховану особу в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення (2021, 2022, 2023 роки).
Відповідач листом від 09.12.2024 №9881-8504/В-02/8-0900/24 повідомив, що для проведення перерахунку пенсії позивачу слід звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України з відповідною заявою та оригіналами документів або подати відповідну заяву через особистий кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду за допомогою кваліфікованого електронного підпису. Зазначено, що Законом України «Про звернення громадян» проведення перерахунку пенсії не передбачено. Також додатково вказано, що при переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині 1 статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Вважаючи такі дії пенсійного органу протиправними, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду за захистом своїх прав із позовом, що розглядається.
При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до преамбули Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV), він визначає принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій. Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
У статті 9 Закону №1058-IV зазначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 10 Закону №1058-IV передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Частиною третьою статті 45 Закону №1058-IV встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Подібні правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді. Зокрема, у постанові від 16.06.2020 (справа №127/7522/17) Верховний Суд зазначив, що за змістом частини третьої статті 45 Закону №1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви, на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Таким чином, лише при переведенні з одного виду пенсії на інший можуть застосовуватись норми частини третьої статті 45 Закону №1058-IV щодо застосування показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Позивачу у справі №127/7522/17 було призначено пенсію відповідно до Закону «Про пенсійне забезпечення», а за призначенням пенсії відповідно до Закону №1058-IV позивач звернувся вперше, а тому судом не приймалися доводи касаційної скарги, так як мало місце призначення іншої пенсії за іншим законом, а не переведення з одного виду на інший вид пенсії в межах одного Закону відповідно до частини третьої статті 45 Закону №1058-IV.
Після призначення пенсії за вислугу років він продовжував працювати та сплачував у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
На підставі викладеного, Верховний Суд у справі №127/7522/17 погодився із висновками судів попередніх інстанцій про наявність у позивача права на призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати на одну застраховану особу в Україні за 2014-2016 роки.
Також зазначені висновки Верховного Суду узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду України, який у постанові від 29.11.2016 у справі №133/476/15-а (№21-6331а15) обґрунтовано зазначив, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV, має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно із частиною третьою статті 45 Закону №1058-IV.
Зазначена позиція Верховного Суду України була підтримана і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31.10.2018 у справі № 876/5312/17.
У справі, що розглядається, суд першої інстанції зазначив, що позивачу у 2010 році було призначено пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а за призначенням пенсії відповідно до Закону №1058-IV ОСОБА_1 звернувся вперше в 2024 році, а тому є правильним висновок суду першої інстанції, що його пенсія повинна обчислюватись із застосуванням показника середньої заробітної плати (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, а саме, за 2021-2023 роки.
Щодо тверджень апелянта про те, що, відмовляючи у розгляді заяви, поданої з порушенням Порядку № 22-1, він діяв відповідно до законодавства та не порушував прав та інтересів позивача, апеляційний суд зазначає таке.
Верховний Суд, вирішуючи питання правомірності не розгляду пенсійним органом заяви, форма якої не відповідає тій, яка встановлена Порядком № 22-1, у постанові від 27.11.2019 у справі № 748/696/17 вказав, що важливим при вирішенні спірних правовідносин є зміст зазначеної заяви, який очевидно дає змогу оцінити намір заявника, а також долучення позивачем до заяви документів, які подаються саме при призначенні пенсії.
На цій підставі Верховний Суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність пенсійного органу і вказав, що відмовивши позивачу в розгляді його заяви по суті, відповідач допустив надмірний формалізм, наслідком чого стало порушення прав та інтересів позивача як пенсіонера (соціальної групи населення, яка навпаки потребує особливої уваги з боку держави в частині дотримання конституційних гарантій у частині соціального захисту).
Аналогічний підхід до вирішення подібних правовідносин застосований Верховним Судом у постановах від 30.05.2018 у справі № 537/3480/17, від 27.11.2019 у справі № 748/696/17, від 26.02.2020 у справі № 541/543/17-а, від 16.12.2021 у справі № 500/1879/20 та від 09.08.2023 у справі № 520/5045/2020, від 23.09.2024 у справі № 620/2027/23.
Верховний Суд у постанові від 23.09.2024 у справі № 620/2027/23 наголосив, що доступ до соціальних прав є важливим аспектом забезпечення гідного життя громадян; у цьому контексті можливість подання заяви у довільній формі є ключовим елементом, що спрощує процес отримання пенсійного забезпечення та сприяє реалізації такого конституційного права.
Відсутність належним чином оформленого рішення про призначення/перерахунок пенсії або про мотивовану відмову в такому призначенні/перерахунку, свідчить про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
При цьому протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу чи його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону (або ж іншого нормативно-правового регулювання) віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Згідно із частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З матеріалів справи вбачається, що 11.11.2024 позивач звернувся до ГУ ПФУ із заявою, у якій просив призначити пенсію за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2021-2023 роки.
За наслідками поданої позивачем заяви ГУ ПФУ надало йому відповідь листом від 09.12.2024 № 9881-8504/В-02/8-0900/24, у якому повідомило, що Законом України "Про звернення громадян" проведення перерахунку пенсії не передбачено. При цьому вказало про можливість застосування показника середньої заробітної плати за три попередні роки при переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за віком.
Разом із тим, жодного рішення (про перерахунок пенсії або про відмову у проведенні такого перерахунку) за результатами розгляду цієї заяви ні ГУ ПФУ, ні будь-який інший територіальний орган Пенсійного фонду України не приймав.
Зміст заяви від 11.11.2024 дозволяв пенсійному органу однозначно встановити намір заявника та оформити результат її розгляду розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі рішення (розпорядження) органу, що призначає пенсію, про перерахунок пенсії або відмову у перерахунку пенсії із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Таким чином, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що у спірному випадку має місце протиправна бездіяльність відповідача, яка полягає у неприйнятті ним жодного з тих рішень, які передбачені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у визначений строк.
З урахуванням приписів частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України правомірним є зобов'язання ГУ ПФУ, з огляду на його дискреційні повноваження, розглянути заяву позивача від 11.11.2024 та прийняти відповідне рішення за результатами розгляду заяви про призначення пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2021-2023 роки.
Щодо правильності визначення судом першої інстанції розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Частково задовольняючи позовну заяву, суд першої інстанції, виходячи із конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, вважав за доцільне стягнути з відповідача понесені позивачем судові витрати на оплату професійної правничої допомоги адвоката в суді першої інстанції в сумі 1000,00 грн.
На думку апеляційного суду, сума витрат на правничу допомогу у 1000,00 грн відповідає реальності та необхідності таких витрат, розумності їх розміру, а стягнення з ГУ ПФУ таких витрат у вказаному розмірі не становитиме надмірний тягар для відповідача.
Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2025 року у справі № 300/542/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар