20 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 140/8457/25 пров. № А/857/47806/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
суддя у І інстанції Денисюк Р.С.,
час ухвалення рішення не зазначено,
місце ухвалення рішення м. Луцьк,
дата складення повного тексту рішення 24 жовтня 2025 року,
У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Волинській області про визнання дій протиправними щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року та зобов'язання провести нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року зі встановленням базового місяця - січень 2008 року (з урахуванням виплачених сум) та зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію за втрату частини грошових доходів у зв'язку з порушенням терміну їх виплати.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2025 року у справі №140/8457/25, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, вказаний позов було задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Волинській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року з урахуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін.
Зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно із встановленням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін (базового місяця), з урахуванням виплачених сум.
Зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за час затримки виплати з 01 січня 2016 року по день проведення виплати грошового забезпечення.
При цьому суд першої інстанції виходив із того, що оскільки січень 2008 року є місяцем підвищенням тарифних ставок (посадових окладів), то відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення № 1078 січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців, у якому постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року за № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» встановлені підвищені розміри посадових окладів військовослужбовців. Тому нарахування індексації грошового забезпечення позивача повинно проводитися в період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця січня 2008 року.
Окрім того суд вважав, що враховуючи наявність факту несвоєчасної виплати позивачу сум грошового забезпечення (індексації грошового забезпечення), останній має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати.
У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Волинській області, яке у своїй скарзі просило скасувати рішення суду та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
На обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Судом не в повному обсязі з'ясовано всі обставини, що мають значення для справи, а тому відповідно до вимог статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України таке підлягає скасуванню. Скаржник стверджує, що з урахуванням пункту 5 Порядку № 1078 індексація грошового забезпечення позивача за спірний період не підлягає обчисленню з урахуванням базового місяця, що відповідає місяцю зміни тарифних ставок (окладів) військовослужбовця, тобто січня 2008 року.
Окрім того звертає увагу, що визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів. За таких обставин право на компенсацію позивач набуває після набрання законної сили судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2025 року у справі №140/8457/25 не набрало законної сили, а тому у позивача відсутнє право на компенсацію.
Також наполягає на пропуск позивачем строку звернення до суду із заявленими позовними вимогами.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 у спірний період проходив службу у Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Волинській області.
01 березня 2025 року позивач звернувся із заявою до відповідача щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року.
У відповідь на звернення відповідач листом від 07 березня 2025 року повідомив ОСОБА_1 , що за вказаний період індексація грошових доходів не проводилась у зв'язку із тим, що кошти на її виплату не були передбачені в державному бюджеті та не виділялись Державною службою України з надзвичайних ситуацій.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати індексації грошового забезпечення в належному розмірі протиправною, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду із позовом, що розглядається.
При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Частинами першою-третьою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять:
посадовий оклад, оклад за військовим званням;
щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-XII).
Положеннями статті 1 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно зі статтею 2 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Статтею 4 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення, у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078).
Відповідно до пункту 1 цього Порядку він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Згідно пунктом 1-1 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (застосовується з 01 січня 2016 року).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Згідно з пунктом 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
У пункті 4 Порядку №1078 визначено, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Пунктом 5 Порядку №1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Як слідує з позовної заяви, одним із спірним у цій справі питань позивач вважає визначення базового місяця, який підлягає застосуванню при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів позивача за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.
Із цього приводу апеляційний суд зазначає таке.
Аналіз положень Закону № 2011-XII та Закону № 1282-ХІІ дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Через вимоги законодавства проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Оскільки індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють наступне виникнення права на отримання індексації.
Відповідно до положень пунктів 2, 5 Порядку № 1078 для визначення базового місяця для проведення індексації доходів необхідно обрати місяць, у якому заробітна плата працівника зросла за рахунок її постійних складових.
Отже, підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи. Тобто, початок відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100 відсотків, а приріст індексу розраховується з наступного місяця. При цьому, нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції.
Таким чином, аналіз наведених норм законодавства України дає підстави дійти висновку, що місяць, у якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців.
Відповідно до пункту 13 указаної Постанови вона набрала чинності з 01 січня 2008 року.
З січня 2008 року посадовий оклад позивача не змінювався, а в подальшому зміна окладів відбулась лише у березні 2018 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців.
Отже, відповідно до положень Порядку № 1078 січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення позивача за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.
Перевіряючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовної вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу компенсації втрат доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, апеляційний суд зазначає таке.
Стаття 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі № 2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсація частини доходів проводиться тільки у випадку, якщо такі доходи були нараховані, але були затриманні строки їх виплати.
Оскільки нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення у відповідному розмірі не було, зазначене не свідчить про затримання строків виплати грошових доходів, апеляційний суд дійшов висновку, що така позовна вимога безпідставно задоволена судом першої інстанції.
До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 20 жовтня 2022 року при розгляді справи №140/862/19, від 28 листопада 2023 при розгляді справи №420/18163/21, від 11 січня 2024 року при розгляді справи №200/7529/20-а та від 08 грудня 2025 року при розгляді справи №420/13975/24, який в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення цього спору.
Щодо твердження скаржника про пропуск позивачем строку звернення до суду із цим позовом, апеляційний суд зазначає таке.
З метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України), судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду здійснила перегляд судового рішення у справі № 460/21394/23 (постанова від 21 березня 2025 року).
У зазначеній постанові судова палата дійшла висновку, що, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-ІХ).
Початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19 липня 2022 року) необхідно обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
Виходячи з наведеного, суд констатує, що судова палата сформувала єдиний підхід до нових змін в законодавстві, які обмежують термін звернення до суду з трудовими спорами до трьох місяців, а саме: такі зміни не поширюються на події, які мали місце до 19 липня 2022 року. Зокрема, для стягнення заробітної плати, яка належить працівнику за період до цієї дати, залишається можливість звернення без обмежень у часі, згідно з попередньою редакцією закону.
Повертаючись до обставин справи, що розглядається, суд зауважує, що позивачем заявлено вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати у належному розмірі позивачеві індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, а також зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити таку індексацію грошового забезпечення.
Оскільки спірні правовідносини, що охоплюють період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року виникли до 19 липня 2022 року, то вони регулюються положеннями статті 233 КЗпП України у редакції до внесення змін Законом № 2352-IX, яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком.
За правилами частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Підсумовуючи викладене, на думку апеляційного суду, при задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції допустив невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, фактичним обставинам справи. Тому оскаржуване судове рішення в частині задоволення позовної вимоги про нарахування та виплату позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати скасувати та у задоволенні такої позовної вимоги відмовити.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 317, 320, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Волинській області задовольнити частково.
Скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2025 року у справі №140/8457/25 в частині задоволення позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Волинській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за час затримки виплати з 01 січня 2016 року по день проведення виплати грошового забезпечення, та у задоволенні такої позовної вимоги відмовити.
У решті рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар