20 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 260/3996/24 пров. № А/857/21202/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Носа С.П.;
суддів: Кухтея Р.В., Матковської З.М.;
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Виконавчого комітету Ужгородської міської ради на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 липня 2024 року у справі № 260/3996/24 за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Ужгородської міської ради про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
суддя у І інстанції Калинич Я.М.,
час ухвалення рішення не зазначено,
місце ухвалення рішення м. Ужгород,
дата складення повного тексту рішення не зазначено,
ОСОБА_1 звернувся у Закарпатський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Ужгородської міської ради в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Ужгородської міської ради, Закарпатської області №73236521 від 21.05.2024. Зобов'язати Виконавчий комітет Ужгородської міської ради, Закарпатської області в особі державного реєстратора Виконавчого комітету Ужгородської міської ради, Закарпатської області здійснити реєстрацію права власності ОСОБА_1 на належний їй будинок АДРЕСА_1 загальною площею 75,3 кв.м.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 липня 2024 року позов ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Ужгородської міської ради про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії задоволено повністю.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, Виконавчого комітету Ужгородської міської ради оскаржив його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу рішення суду першої інстанції вважає законним та просить залишити його без змін.
На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , 02 травня 2024 року звернулась до державного реєстратора прав на нерухоме майно щодо проведення реєстраційних дій на нерухоме майно, а саме житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . До заяви було додано наступні документи: - свідоцтво про право власності на одноквартирний будинок, за №1107 від 21.11.1994, що розташований за адресою м. Олешки, вул. Східна, будинок 7, Херсонського району, Херсонської області; видавник орган приватизації - Херсонський целюлозно-паперовий комбінат; - технічний паспорт, що є невід'ємною частиною свідоцтва про право власності, позначений в Державному реєстрі прав - документ від підприємства Бюро технічної інвентаризації, що містить відомості про право власності на паперовому носії інформації до 01.01.2013р.
Державним реєстратором відділу Крицкій Ярославою Емерихівною, в порядку частини 5 статті третьої частини 1 статті 20 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон), пункту 6 «Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно» №1127 від 25.12.2015 (далі - Порядок №1127), було зареєстровано заяву про державну реєстрацію прав у базі даних заяв із зазначенням дати і часу реєстрації за №60818672.
Державним реєстратором в порядку п.3 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» було направлено запит до до КП «Херсонське БТІ» Херсонської обласної ради №03.03-15/62 від 02.05.2024 про надання інформації щодо проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року.
08 травня 2024 року державним реєстратором прав на нерухоме майно прийнято рішення про зупинення розгляду справи №73013362, з підстав відсутності інформації, що містить відомості про зареєстровані права до 01.01.2013 року.
20 травня 2024 року до відділу за вх. №56/03.3-15 надійшла відповідь КП «Херсонського Бюро технічної інвентаризації» Херсонської обласної ради №253 від 16.05.2024 року про неможливість надання інформації у зв'язку з тим, що робота Олешківської філії КП «ХБТІ» ХОР на даний час не відновлення (заходження філії на тимчасово окупованих територіях України).
З урахуванням листа-відповіді КП «Херсонського Бюро технічної інвентаризації» Херсонської обласної ради, державним реєстратором прав на нерухоме майно прийнято рішення про відновлення розгляду заяви від 21 травня 2024 року за №73236412.
Державним реєстратором прав на нерухоме майно, прийнято рішення про відмову в проведенні державних реєстраційних дій від 21.05.2024 року за №73236521.
Позивач не погоджуючись з прийнятим рішенням та вважаючи його таким, що порушує матеріальні права, звернулась до суду з цим адміністративним позовом.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються, зокрема, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 №1952-IV (далі - Закон №1952-IV).
Згідно п.1 ч.1 ст.2 Закону №1952 - державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до ч.3 ст.3 Закону України №1952, речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:
1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;
2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом (ч .4 ст. 3 Закону №1952).
Згідно абз.4 ч.5 ст.3 Закону №1952 державна реєстрація прав проводиться будь-яким державним реєстратором за заявами у сфері державної реєстрації прав.
Відповідно до пункту 2 ч.1 ст.6 Закону №1952 суб'єктами державної реєстрації прав є виконавчі органи сільських, селищних та міських рад (крім міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення) які набувають повноважень у сфері державної реєстрації прав відповідно до цього Закону у разі прийняття відповідною радою такого рішення.
Згідно ч.3 ст.10 Закону №1952 державний реєстратор:
1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.
2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;
3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв'язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв'язку з вчиненням такої дії.
Відповідно до пункту 1 ст.20 Закону №1952 заява на проведення реєстраційних дій подається заявником у паперовій формі, а у випадках, передбачених законодавством, - в електронній формі разом з оригіналами документів, необхідних для проведення реєстраційних дій, чи їх копіями, засвідченими державними органами, органами місцевого самоврядування (якщо оригінали таких документів відповідно до законодавства залишаються у справах державних органів, органів місцевого самоврядування).
Згідно ст.23 Закону №1952 розгляд заяви про державну реєстрацію прав може бути зупинено державним реєстратором виключно у таких випадках:
1) подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством;
2) неподання заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному цим Законом, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року.
2. Державний реєстратор у строк, встановлений для державної реєстрації прав, приймає рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та невідкладно повідомляє про це заявника.
3. Якщо заявник протягом 30 робочих днів з моменту отримання рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав виконав вимоги державного реєстратора, зазначені у відповідному рішенні, розгляд заяви відновлюється на підставі рішення державного реєстратора про відновлення розгляду заяви.
Відповідно до статті 24 Закону №1952 передбачено умови для відмови в державній реєстрації прав, а саме після завершення строку, встановленого ч.3 статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав (п.8 ч.1 ст.24 Закону).
Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_1 , 02.05.2024 року звернулась до державного реєстратора прав на нерухоме майно щодо проведення реєстраційних дій на нерухоме майно, а саме квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
До заяви було додано наступні документи:
свідоцтво про право власності на одноквартирний будинок, за №1107 від 21.11.1994, що розташований за адресою м. Олешки, вул. Східна, будинок 7, Херсонського району, Херсонської області; видавник орган приватизації - Херсонський целюлозно-паперовий комбінат;
технічний паспорт, що є невід'ємною частиною свідоцтва про право власності, позначений в Державному реєстрі прав
документ від підприємства Бюро технічної інвентаризації, що містить відомості про право власності на паперовому носії інформації до 01.01.2013р.
Державним реєстратором в порядку п.3 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» було направлено запит до до КП «Херсонське БТІ» Херсонської обласної ради №03.03-15/62 від 02.05.2024 про надання інформації щодо проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року.
Державним реєстратором прав на нерухоме майно 08 травня 2024 року прийнято рішення про зупинення розгляду справи №73013362, з підстав відсутності інформації, що містить відомості про зареєстровані права до 01.01.2013 року.
До відділу за вх. №56/03.3-15, 20 травня 2024 року надійшла відповідь КП «Херсонського Бюро технічної інвентаризації» Херсонської обласної ради №253 від 16.05.2024 року про неможливість надання інформації у зв'язку з тим, що робота Олешківської філії КП «ХБТІ» ХОР на даний час не відновлення (заходження філії на тимчасово окупованих територіях України).
З урахуванням листа-відповіді КП «Херсонського Бюро технічної інвентаризації» Херсонської обласної ради, державним реєстратором прав на нерухоме майно, прийнято рішення про відмову в проведенні державних реєстраційних дій від 21.05.2024 року за №73236521.
Враховуючи встановлені обставини у справі, слід приймати до уваги, що умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна визначені Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127 (далі - Порядок №1127).
Відповідно до п. 12 Порядку №1127 розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на таке майно, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявність підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.
Згідно пункту 14 Порядку №1127 у разі коли під час розгляду заяви встановлено наявність підстав, передбачених законом для зупинення розгляду заяви, державний реєстратор невідкладно приймає рішення щодо зупинення розгляду заяви.
Якщо заявник протягом 30 робочих днів з моменту отримання рішення щодо зупинення розгляду заяви виконав вимоги державного реєстратора, зазначені у відповідному рішенні, а також у разі коли державним реєстратором протягом 30 робочих днів з моменту прийняття відповідного рішення на запит отримано документи та/або інформацію, необхідні для державної реєстрації прав, розгляд заяви відновлюється на підставі рішення державного реєстратора щодо відновлення розгляду заяви.
У разі невиконання заявником зазначених у рішенні вимог або неотримання на запит документів та/або інформації, необхідних для державної реєстрації прав, у строк, встановлений в абзаці другому цього пункту, державний реєстратор приймає рішення щодо відмови в державній реєстрації прав.
Згідно п.23 Порядку №1127 за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор приймає відповідне рішення, яке повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття з відповідним обґрунтуванням їх застосування.
Зміст наведених норм дає підстави дійти висновку, що законодавцем чітко встановлено процедуру розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, яка включає в себе перевірку документів на предмет відповідності таких вимогам законодавства, відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявності підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.
У спірних правовідносинах Державний реєстратор відмовив позивачці у проведенні державної реєстрації прав з посиланням на п.8 ч.1 ст.24 Закону №1952-VI.
Згідно з ч.5 ст.24 Закону №1952-IV встановлено, що відмова в державній реєстрації прав з підстав, не передбачених частиною першою цієї статті, заборонена.
Відповідно до частини 1 ст.24 Закону №1952-IV встановлено виключні підстави для відмови в державній реєстрації прав:
1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону;
2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою;
3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом;
4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження;
5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями;
6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості, крім випадків, визначених цим Законом;
6-1) встановлення факту застосування санкцій відповідно до Закону України «Про санкції», які унеможливлюють проведення державної реєстрації прав;
7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем;
8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав;
9) документи подано до неналежного суб'єкта державної реєстрації прав, нотаріуса;
10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі;
11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав;
12) заявник звернувся із заявою про державну реєстрацію права власності щодо майна, що відповідно до поданих для такої реєстрації документів відчужено особою, яка на момент проведення такої реєстрації внесена до Єдиного реєстру боржників, у тому числі за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці;
13) відсутність згоди заставодержателя (іпотекодержателя) на дострокове припинення дії договору емфітевзису, суперфіцію, оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення щодо державної реєстрації припинення таких прав, що перебувають у заставі (іпотеці);
14) у Державному реєстрі прав відсутня державна реєстрація спеціального майнового права на подільний об'єкт незавершеного будівництва, крім випадків, визначених законом, - у разі державної реєстрації спеціального майнового права на майбутні об'єкти нерухомості;
15) у Державному реєстрі прав відсутня державна реєстрація спеціального майнового права на об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості - у разі державної реєстрації переходу спеціального майнового права, іншого речового права, обтяження на об'єкт незавершеного будівництва (крім об'єктів незавершеного будівництва, на які зареєстровано право власності), майбутній об'єкт нерухомості;
16) заява про первинну державну реєстрацію спеціального майнового права на майбутні об'єкти нерухомості містить відомості не про всі майбутні об'єкти нерухомості у складі подільного об'єкта незавершеного будівництва;
17) не визначено чи визначено не в повному обсязі майбутні об'єкти нерухомості, включені до гарантійної частки, - у разі первинної державної реєстрації спеціального майнового права на майбутні об'єкти нерухомості, які є частинами подільного об'єкта незавершеного будівництва;
18) наявні зареєстровані спеціальні майнові права на майбутні об'єкти нерухомості, що є складовою частиною подільного об'єкта незавершеного будівництва, - у разі державної реєстрації речового права або обтяження на подільний об'єкт незавершеного будівництва, крім зміни замовника будівництва відповідно до закону, обтяження майна іпотекою відповідно до Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю»;
19) у Державному реєстрі прав відсутні відомості про право власності/право користування земельною ділянкою замовника будівництва (крім випадків, якщо відповідно до закону виконання будівельних робіт може здійснюватися за відсутності документа, що засвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою) у разі:
державної реєстрації спеціального майнового права на неподільний/подільний об'єкт незавершеного будівництва;
первинної державної реєстрації спеціального майнового права на майбутні об'єкти нерухомості;
державної реєстрації спеціального майнового права на майбутній об'єкт нерухомості у зв'язку з його першим відчуженням;
20) не дотримано вимоги, визначені статтею 27-2 цього Закону.
Згідно частини 2 ст.24 Закону №1952-IV за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.
Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття.
Законодавством регламентовано перелік підстав для відмови у державній реєстрації, який є виключним і не підлягає розширеному тлумаченню (постанова Верховного Суду від 10 червня 2021 року у справі №638/13304/17).
Єдиною підставою для прийняття оскаржуваного рішення зазначено, що неможливо підтвердити інформацію, що реєстрація заявлених прав була проведена відповідно до законодавств, що діяло на момент їх виникнення.
Така підстава для відмови у реєстрації не зазначена серед підстав, визначених ч.1 ст.24 Закону №1952-IV.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність у спірному рішенні визначених статтею 24 Закону №1952-IV підстав для відмови в державній реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна.
Приймаючи рішення про відмову у вчиненні реєстраційних дій державним реєстратором повинно братися до уваги норми Постанови КМУ від 06.03.2022 року №209 «Про деякі питання державної реєстрації та функціонування єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в умовах воєнного стану», норм Цивільного законодавства та норм Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово був продовжений та станом на дату розгляду справи триває.
Згідно Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року №309 (у редакції станом на час розгляду справи), м. Цюрупинськ, включено до території активних бойових дій та віднесено до тимчасово окупованої російською федерацією території України.
Статтею 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Частиною 1 ст. 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права. Позивачем у позові про визнання права власності є особа, яка вже є власником. Вказана стаття не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Нормами ст. 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на тимчасово окупованій території право власності охороняється згідно із законодавством України. За державою Україна, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, у тому числі територіальною громадою міста Севастополя, державними органами, органами місцевого самоврядування та іншими суб'єктами публічного права зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території.
За фізичними особами, незалежно від набуття ними статусу біженця чи іншого спеціального правового статусу, підприємствами, установами, організаціями зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України.
Набуття та припинення права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, здійснюється відповідно до законодавства України за межами тимчасово окупованої території. У разі неможливості здійснення державним реєстратором повноважень щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на тимчасово окупованій території орган державної реєстрації визначається Кабінетом Міністрів України.
Система державної реєстрації прав, яка проводиться відповідно до Закону, запроваджена в Україні з 01.01.2013 року, до цього часу державна реєстрація права власності та інших речових прав на об'єкти нерухомого майна, які розташовані на земельних ділянках, проводилася реєстраторами БТІ в Реєстрі права власності на нерухоме майно та на паперових носіях (реєстрових книгах та реєстраційних справах), які зберігаються в БТІ. При цьому Закон про державну реєстрацію не розмежовує, чи була проведена реєстрація у Державному реєстрі прав, інших електронних реєстрах або на паперових носіях.
До 2013 року державна реєстрація таких об'єктів нерухомого майна вже проводилася, але реєстр був паперовий і зберігався в архіві відповідного БТІ.
Запитувана державним реєстратором інформація у КП «Херсонського Бюро технічної інвентаризації» Херсонської обласної ради не може бути надана у зв'язку із окупацією, разом з тим, позивачем подано необхідні документи для проведення реєстрації права власності у реєстрі речових прав.
У звя'зку із зазначеним, прийняте рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Ужгородської міської ради №73236521 про відмову в проведенні реєстраційних дій від 21.05.2024 року є таким, що порушує матеріальне право позивача та підлягає скасуванню, а відтак позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Стосовно зобов'язання державного реєстратора прав на нерухоме майно провести державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, а саме будинок за адресою: АДРЕСА_1 , суд зазначає наступне.
Згідно ст. 11 Закону №1952 державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Аналіз вказаних положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави стверджувати, що під час розгляду заяви про державну реєстрацію і поданих документів державний реєстратор має виключну компетенцію у питаннях встановлення відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутності суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно.
Державна реєстрація прав на нерухоме майно відноситься до компетенції державного реєстратора, який приймає відповідне рішення за умови відповідності заявлених прав, поданої заяви та долучених до неї документів вимогам, встановленим законом.
Законодавець чітко передбачив як підстави, порядок, строки, процедуру проведення реєстраційних дій щодо речових прав на нерухоме майно, так і порядок, строки, відповідну процедуру та підстави для відмови у проведенні таких реєстраційних дій.
Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє.
У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що єдиною підставою для відмови позивачу в проведенні реєстраційних дій слугувала відсутність інформації щодо реєстрації права власності на квартиру, у зв'язку з окупацією Херсонської територіальної громади, оцінку якій судом надано в межах даного рішення, суд дійшов висновку з метою ефективного захисту прав позивача, слід зобов'язати відповідача здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, а саме будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Відтак, колегія суддів вважає правильним висновок суду попередньої інстанції про те, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, відтак підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Ужгородської міської ради залишити без задоволення.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 липня 2024 року у справі № 260/3996/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. П. Нос
судді Р. В. Кухтей
З. М. Матковська