17 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 607/409/26 пров. № А/857/7607/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Носа С.П.;
суддів: Кухтея Р.В., Матковської З.М.;
за участю секретаря судового засідання: Порцін В.Р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 січня 2026 року у справі № 607/409/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції від імені якого діє Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції про визнання дії та бездіяльності протиправними,-
суддя у І інстанції Дзюбановський Ю.І.,
час ухвалення рішення 10:40:11,
місце ухвалення рішення м. Тернопіль,
дата складення повного тексту рішення 19 січня 2026 року,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся у Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції від імені якого діє Управління патрульної поліції в Тернопільської області (далі - відповідач), в якому просив скасувати постанову відповідача серії ЕНА №6432206 від 29.12.2025 про накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 510 грн. за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП.
Позивач свої вимоги обґрунтовує тим, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. Відсутність належних доказів свідчить про недоведеність відповідачем наявності в діях позивача порушення ПДР України, що у свою чергу свідчить про недоведеність події і складу адміністративного правопорушення. ОСОБА_1 вважає, що відповідач не довів належними та допустимими доказами правомірності винесення постанови, якою його притягнуто до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП. З врахуванням зазначеного, позивач вважаючи, що постанова відповідача про притягнення його до адміністративної відповідальності є протиправною та такою, що підлягає скасуванню, ОСОБА_1 звернувся у суд першої інстанції за захистом своїх прав.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 січня 2026 року у задоволенні позовних вимог представника ОСОБА_1 - адвоката Гриців О.Я. від 30.12.2025 до Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови серії ЕНА №6432206 від 29.12.2025 про накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 510 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП- відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій висловив прохання скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апелянт свою апеляційну скаргу мотивує тими ж доводами, що наводились ним у позовній заяві та вважає, що судом першої інстанції протиправно не взяті їх до уваги.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу апелянта, вважаючи, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги є безпідставними. Тому, з підстав, викладених у відзиві, просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 29 грудня 2025 року інспектором взводу №1 ТОР УПП в Тернопільській області ДПП прийнята постанова серії ЕНА №6432206, якою до водія ОСОБА_1 застосоване адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн. за вчинення ним адміністративного правопорушення за ч. 2 ст. 122 КУпАП, а саме ОСОБА_1 29.12.2025 о 17 год. 48 хв. в м. Тернополі по вул. Яреми, 27, керуючи транспортним засобом «BMW Х5», державний номерний знак НОМЕР_1 , не подав сигнал світловим покажчиком повороту відповідного напрямку при повороті, чим порушив вимоги п. 9.2 (б) ПДР України.
Не погодившись із прийнятою постановою про притягнення до адміністративної відповідальності, позивач звернулася з цим адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, перевіривши оскаржене рішення суду на предмет законності та обґрунтованості, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.
Предметом судового дослідження за даними правовідносинами є протиправність постанови поліцейського про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері дотримання правил дорожнього руху.
Стаття 14 Закону України «Про дорожній рух» зобов'язує учасників дорожнього руху знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Порядок початку руху, зміни руху за напрямком, розташування транспортних засобів і пішоходів, вибору швидкості руху та дистанції, обгону та стоянки, проїзду перехресть, пішохідних переходів і залізничних переїздів, зупинок транспортних засобів загального користування, користування зовнішніми світловими приладами, правила пересування пішоходів, проїзд велосипедистів, а також питання організації руху та його безпеки на території України відповідно до статті 41 Закону України «Про дорожній рух» регулюються Правилами дорожнього руху (далі - ПДР), затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.
Пунктом 1.3 ПДР визначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів і стандартів, несуть відповідальність згідно з законодавством України (ст.53 Закону України «Про дорожній рух»).
Відповідно до пунктів 1.3, 1.9 ПДР, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до п.9.2 ПДР, водій повинен подавати сигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку: а) перед початком руху і зупинкою; б) перед перестроюванням, поворотом або розворотом.
Частиною 2 ст.122 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність, зокрема, за користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, що тягне за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно статей 276, 280, 283 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що частинами 1 та 2 ст.7 КУпАП визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (ст.245 КУпАП).
Відповідно до статей 251, 252 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Із змісту спірної постанови від 29.12.2025 року серії ЕНА №6432206 видно, що позивача фактично притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу в сумі 510 гривень за ч.2 ст.122 КУпАП за порушення п.9.2.б. ПДР, а саме не подання попереджувальних сигналів перед поворотом.
Відносно питання щодо наявності в діях позивача вини у вчиненні відповідного адміністративного правопорушення за ч.2 ст.122 КУпАП, то колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність належних доказів вини позивача у вчиненні такого адміністративного правопорушення.
Так, відповідно до ст.40 Закону України «Про Національну поліцію» №580-VIII, поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, у тому числі без кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володінні, зокрема, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Тобто положення Закону №580-VIII надають право поліції використовувати інформацію відеозапису та фотокартки в якості речових доказів наявності або відсутності факту правопорушення.
Відповідно до статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Суд апеляційної інстанції враховує, що на підтвердження правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності та винесення спірної постанови від 29.12.2025 року серії ЕНА №6432206 за адміністративне правопорушення у керуванні транспортним засобом з порушенням вимог виконання попереджувальних сигналів відповідач надав відеоматеріали з нагрудної камери поліцейського та автореєстратора службового автомобіля 6505, з огляду яких прослідковується і судом встановлено, що автомобіль марки «BMW Х5», державний номерний знак НОМЕР_1 , який рухався по вулиці Яремчука, 27 не подав відповідний покажчик повороту (лівий), однак змінив напрямок руху на перехресті.
Отже, факт порушення позивачем вимог п.9.2 б ПДР України підтверджується наданим відповідачем дисками із відеозаписом події, на яких у зафіксовано факт не увімкнення світлового покажчику повороту при повороті транспортного засобу ліворуч.
Апеляційний суд зауважує, що доказів, які б спростували факт вчинення адміністративного правопорушення та обставин, які б вказували на відсутність підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності у межах розгляду даної справи наведено не було.
Таким чином, з урахуванням наведених вище обставин справи та норм чинного законодавства, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність доказів, які спростовують факт порушення пункту 9.2.б ПДР України, відтак оскаржувана постанова є правомірною та скасуванню не підлягає.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Приведені в апеляційні скарзі доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись ст. 229 ч. 4, 243, 250, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 січня 2026 року у справі № 607/409/26 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена.
Головуючий суддя С. П. Нос
судді Р. В. Кухтей
З. М. Матковська
Повне судове рішення складено 19 березня 2026 року.