20 березня 2026 р. Справа № 440/9880/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Макаренко Я.М. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.08.2025, головуючий суддя І інстанції: Н.Ю. Алєксєєва, м. Полтава, повний текст складено 20.08.25 по справі № 440/9880/25
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у Полтавській області , ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 , перший відповідач), ІНФОРМАЦІЯ_1 ( далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 , другий відповідач), ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якому просив суд :
- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період проходження служби із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 11.06.2022 по 07.11.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022р. передбаченого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 та ІНФОРМАЦІЯ_4 у Полтавській щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період проходження служби із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році з 03.07.2017 по 10.06.2022;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 у Полтавській області та ІНФОРМАЦІЯ_4 у Полтавській нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 03.07.2017 по 31.12.2017 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2017, передбаченого Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", з 01.01.2018 по 31.12.2018 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2018, передбаченого Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік", з 01.01.2019 по 31.12.2019 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2019, передбаченого Законом України "Про Державний бюджет України на 2019 рік, з 01.01.2020 по 31.12.2020 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020, передбаченого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", з 01.01.2021 по 31.12.2021 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021, передбаченого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", з 01.01.2022 по 11.06.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021р. передбаченого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за усі роки служби з урахуванням раніше виплачених сум за період з 11.06.2022 по 07.11.2022;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за усі роки служби з урахуванням раніше виплачених сум за період з 11.06.2022 по 07.11.2022;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_4 у Полтавській області та ІНФОРМАЦІЯ_4 у Полтавській щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за усі роки служби з урахуванням раніше виплачених сум з 03.07.2017 по 10.06.2022;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 у Полтавській області та ІНФОРМАЦІЯ_4 у Полтавській нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за усі роки служби з урахуванням раніше виплачених сум з 03.07.2017 по 10.06.2022;
- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки виплати належного грошового забезпечення (індексацію грошового забезпечення), за усі роки проходження служби, з моменту припинення трудових відносин з відповідачами і по теперішній час;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати належного грошового забезпечення (індексацію грошового забезпечення), за усі роки проходження служби, з моменту припинення трудових відносин з відповідачами і по теперішній час;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_4 у Полтавській області та ІНФОРМАЦІЯ_4 у Полтавській щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки виплати належного грошового забезпечення (індексацію грошового забезпечення), за усі роки проходження служби, з моменту припинення трудових відносин з відповідачами і по теперішній час;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 у ІНФОРМАЦІЯ_3 та ІНФОРМАЦІЯ_4 у Полтавській нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати належного грошового забезпечення (індексацію грошового забезпечення), за усі роки проходження служби, з моменту припинення трудових відносин з відповідачами і по теперішній час;
- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за недоотримане речове майно за період з 11.06.2022 по 07.11.2022;
- зобов'язати відповідача ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити компенсацію за недоотримане речове майно за період з 11.06.2022 по 07.11.2022;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_4 у Полтавській області та ІНФОРМАЦІЯ_4 у Полтавській щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за недоотримане речове майно за період з 03.07.2017 по 10.06.2022;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 у Полтавській області та ІНФОРМАЦІЯ_4 у Полтавській нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за недоотримане речове майно за період з 03.07.2017 по 10.06.2022.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 21.07.2025 по справі №440/9880/25 позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії залишено без руху.
Надано строк позивачу усунути недоліки протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Роз'яснено, що недоліки необхідно усунути шляхом надання до Полтавського окружного адміністративного суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 07 листопада 2022 року із зазначенням підстав для поновлення строку з доказами поважності причин його пропуску (зокрема, грошовим атестатом, виданим позивачу; доказами на підтвердження наявності у позивача перешкод щодо звернення до відповідача із заявою щодо отримання детального розрахунку спірного грошового забезпечення у період з дня звільнення з військової служби (отримання грошового атестату) до дня закінчення встановленого законом трьох місячного строку звернення до суду); доказами на підтвердження наявності у позивача перешкод щодо звернення позивача до суду з даною позовною заявою з листопада 2022 року).
Повідомлено позивачу, що в разі, якщо він не усуне недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк, позовна заява буде йому повернута.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 20.08.2025 у справі №440/9880/25 позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії повернуто позивачу.
Роз'яснено позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Позивач, не погодившись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 20.08.2025 у справі № 440/9880/25.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції не врахував поважних причин пропуску строку звернення до суду, які не залежали від позивача, а саме стан здоров'я та не отримання при звільненні з військової служби інформації про розмір грошового забезпечення, яке виплачувалось позивачу за період проходження ним служби.
Крім того, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.09.2022 у справі № 500/1912/22, зазначив, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв'язку з військовою агресією РФ, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Наполягав, що неврахування судом першої інстанції вищенаведених істотних обставини перешкоджає позивачу реалізувати своє право на звернення до суду.
Відповідно до частини 2 статті 312 КАС України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги ухвалу суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ухвалою суду від 21 липня 2025 року позовну заяву залишено без руху у зв'язку з її невідповідністю вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено позивачеві усунути недоліки протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Ухвалу від 21.07.2025 направлено ОСОБА_1 на вказану у позовній заяві адресу проживання: АДРЕСА_1 .
Конверт із рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яким судом було надіслано копію ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 21.07.2025, повернувся на адресу суду з відміткою пошти від 08.08.2025 "за закінченням терміну зберігання".
Повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з відсутності у суду відомостей про усунення позивачем недоліків позовної заяви у строк та спосіб та в обсягу, визначених ухвалою від 21.07.2025.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає таке.
Колегією суддів встановлено, що спірні правовідносини виникли між сторонами внаслідок протиправної, на думку позивача, не виплати йому під час проходження служби у ВЧ НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 у період з 03.07.2017 по 07.11.2022 грошового забезпечення без урахування величини прожиткового мінімуму, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, індексації грошового забезпечення та компенсації за недоотримане речове майно, що призвело до отримання ОСОБА_1 грошового забезпечення у зменшеному розмірі.
Таким чином, предметом спору у цій справі є перерахунок грошового забезпечення позивача за час проходження служби у ВЧ НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 у період з 03.07.2017 по 07.11.2022.
Колегія суддів враховує, що підставою для залишення позовної заяви ОСОБА_1 без руху (що мало наслідком повернення позовної заяви через не усунення встановлених судом недоліків) слугував висновок суду першої інстанції про пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду, встановленого приписами статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) з вимогами про перерахунок грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 07.11.2022, оскільки на переконання суду, про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення позивачу було відомо станом на день звільнення зі служби (07.11.2022), однак до суду з цим позовом ОСОБА_1 звернувся лише 17.07.2025, тобто з пропуском встановленого законом строку, не зазначивши при цьому поважних причин, що ускладнювали своєчасне звернення до суду.
З цього приводу, колегія суддів зазначає наступне.
Так, згідно з пунктом 5 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Приписами частини 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Загальні правила, які закріплені у нормах адміністративного процесуального законодавства, передбачають обчислення строку звернення до суду за захистом прав, свобод чи інтересів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення цих прав, свобод, інтересів.
Відповідно до вимог статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Верховний Суд України у постанові від 17.02.2015 (справа № 21-8а15), з-поміж іншого, зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Отже, оскільки нормами КАС України не врегульовано питання строків звернення до суду у справах про стягнення належної працівнику заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці, колегія суддів вважає застосовними до спірних правовідносин положення КЗпП України.
За приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України, в редакції чинній до 18.07.2022 включно, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Офіційне тлумачення положення вказаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013.
Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України Про оплату праці необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття заробітна плата і оплата праці, які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям грошова винагорода, одноразова грошова допомога при звільненні та оплата праці і заробітна плата, які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, вказав, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Колегією суддів встановлено, що з даним позовом ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду 17.07.2025, коли частини перша і друга статті 233 КЗпП України були викладені у редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, а саме:
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
На підставі порівняльного аналізу положень статті 233 КЗпП України можна зробити висновок, що до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Варто зауважити, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).
У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Водночас, Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).
Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).
Тому, з огляду на вище перелічені правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, колегія суддів вважає, що дія частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX може поширюватися тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою чинності.
Така позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, є сталою і послідовною.
Колегія суддів також враховує, що відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року № 211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651).
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
З аналізу вищенаведеного вбачається, що звернення до суду з позовом про перерахунок грошового забезпечення за період з 03.07.2017 по 18.07.2022 не підпадав під дію частини другої статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX від 01 липня 2022 року, яка почала діяти з 19 липня 2022 року.
Отже, оскільки період до 19 липня 2022 року регулюється положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом за період з 03.07.2017 по 18.07.2022, не пропустив строк на звернення до суду з такими позовними вимогами.
Крім того, у період з 19.07.2022 по 07.11.2022 в Україні тривав карантин (діяв з 12.03.2020 по 30.06.2023), встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а тому у вказаний період відбувалося продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України.
Отже, висновок суду першої інстанції про пропуск строку звернення до суду за період з 19.07.2022 по 07.11.2022 є хибним.
Однак, внаслідок невірного встановлення обставин у справі та неправильного застосування норм матеріального права, зазначене залишилось поза увагою суду першої інстанції та призвело до необґрунтованого висновку про пропуск ОСОБА_1 строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 19.07.2022 по 07.11.2022 та подальшого повернення позовної заяви.
При цьому слід зазначити, що дійшовши висновку про пропуск строку звернення до суду лише за період з 19.07.2022 по 07.11.2022, суд першої інстанції повернув позовну заяву у повному обсязі, не зважаючи на те, що мав виокремити та відкрити провадження за вимогами про перерахунок грошового забезпечення за період з 03.07.2017 по 18.07.2022, у разі відсутності інших недоліків позовної заяви.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, втратила чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
У вказаному Рішенні Конституційний Суд дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов'язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.
Отже, установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.
З наведеного слідує, що залишаючи без руху позовну заяву ОСОБА_1 з підстав пропуску строку звернення до суду за період 19.07.2022 по 07.11.2022 та згодом повертаючи її позивачу у зв'язку з не усуненням встановлених судом недоліків, суд першої інстанції, застосовуючи приписи частини 1 статті 233 КЗпП України (яка станом на дату апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції визнана неконституційною), залишив поза увагою особливості застосування приписів частини 2 статті 233 КЗпП України у період карантину, не врахував актуальну правову позицію Верховного Суду у спорах зазначеної категорії, не з'ясував суттєві обставини, що мають значення для правильного вирішення питання про дотримання позивачем строку звернення до суду, що в свою чергу позбавило позивача права на звернення до суду з позовом про перерахунок грошового забезпечення, індексації грошового забезпечення та компенсації за неотримане речове майно за період з 03.07.2017 по 07.11.2022.
За приписами статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Відповідно до частини 3 статті 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Підсумовуючи вищевикладене з урахуванням встановлених обставин у справі, колегія суддів вважає, що ухвала Полтавського окружного адміністративного суду від 20.08.2025 по справі № 440/9880/25 прийнята внаслідок неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм процесуального права, а тому відповідно до вимог частини 3 статті 312 КАС України підлягає скасуванню з направленням до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 20.08.2025 по справі № 440/9880/25 - скасувати.
Справу № 480/9880/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії направити до Полтавського окружного адміністративного суду для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді Я.М. Макаренко С.П. Жигилій