20 березня 2026 року Чернігів Справа № 620/2620/25
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ткаченко О.Є., розглянувши заяву адвоката Огородника Олега Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 про забезпечення позову
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просить:
визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження військової служби до ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) від 10.11.2024 №328 в частині про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_3 та приступлення до виконання обов'язків;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 в особі уповноважених осіб негайно звільнити ОСОБА_1 з військової служби особового складу ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.04.2025 позовну заяву через невідповідність вимогам процесуального законодавства залишено без руху з наданням позивачу строку для усунення недоліків.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.07.2025 поновлено позивачу строк звернення до суду з позовом. Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
19.03.2026 представник позивача адвокат Огородник Олег Миколайович через систему «Електронний суд» подав заяву про забезпечення позову, у якій просить:
- заборонити начальнику ІНФОРМАЦІЯ_3 (по стройовій частині), а також - ІНФОРМАЦІЯ_5 , у тому числі їх відділам і комісіям, а також посадовим особам, вчиняти будь-які дії щодо ОСОБА_1 , зокрема здійснювати заходи з його розшуку, затримання, переміщення, проходження ним військово-лікарської комісії, а також здійснювати призов, переміщення, мобілізаційні заходи до військових частин та/або навчальних центрів;
- зупинити дію наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (по стройовій частині) від 10.11.2024 №328 в частині про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_3 та приступлення до виконання обов'язків до вирішення справи по суті.
В обґрунтування заяви зазначає, що без вжиття необхідних та достатніх заходів забезпечення позову мобілізаційні заходи щодо нього завершені та будь-яке рішення у справі не поновить порушені права. У разі призову позивача на військову службу під час мобілізації в особливий період, незважаючи на його підстави для відстрочки для призиву по мобілізації під час воєнного стану, він фактично набуде нового юридичного статусу військовослужбовця, що грубо порушить його конституційні права та законні інтереси, а також унеможливить реалізацію можливого рішення суду на його користь.
Відповідно до частини 1 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Беручи до уваги положення частини 1 статті 154 КАС України суд дійшов висновку про розгляд заяви про забезпечення позову без повідомлення учасників справи.
Визначаючись щодо наявності правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суд зважає на таке.
Відповідно до частини 1 статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Частиною 2 цієї статті встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Тобто, забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа або до якого має бути поданий позов, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Згідно з нормами статті 151 КАС України позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Таким чином, статтею 150 КАС України визначено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно із частиною 2 статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина 6 статті 154 КАС України).
Із системного аналізу вимог наведених статей вбачається, що заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленим позовним вимогам, безпосередньо пов'язаними з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення.
Поряд з цим, співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 №9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» в тій частині, яка стосується загальних положень застосування забезпечення позову, а також постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 №2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Міністрів Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу, дотримання дозволеного законодавством способу забезпечення позову.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 826/8556/17, від 25.04.2019 у справі №826/10936/18, від 07.04.2020 у справі №826/13413/18, від 14.05.2021 у справі №320/3957/20.
Розглядаючи та вирішуючи подану заяву, суд зазначає, що вжиття заходів забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може ускладнити або призвести до неможливості виконання судового рішення.
Забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до прийняття у справі судового рішення по суті заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.
Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкоджання спричинення значної шкоди заявнику. Таким чином, заходи забезпечення позову не мають якогось дискримінаційного характеру стосовно якоїсь із сторін у спорі; їх застосування здійснюється в рамках дискреційних повноважень суду і на основі принципів змагальності та процесуального рівноправ'я сторін.
Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.
Водночас будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Адекватність заходів для забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, існування інституту забезпечення позову обумовлено потребою в ефективному юридичному захисті прав та інтересів людини. Ефективне використання інституту забезпечення позову унеможливить порушення права людини, яке, на думку останньої, є порушеним.
Однак, проаналізувавши заяву про забезпечення позову, суд дійшов висновку, що доводи представника позивача є такими, що не підтверджуються існуванням обставин, передбачених частиною 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких може бути застосовано забезпечення позову.
Суд наголошує, що сама лише незгода позивача із рішенням відповідача та звернення до суду з позовом про визнання його протиправним, ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
Заява про забезпечення позову, а також додані до неї докази не містять посилань на конкретні обставини, що свідчать про наявність обставин, що можуть ускладнити в майбутньому поновлення порушених (оспорюваних) прав та інтересів позивача, за захистом яких він звертається до суду.
Варто відмітити, що зупинення дії чи заборона вчиняти будь-які дії відповідно Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» та будь-яких інших законів України не входить до повноважень адміністративного суду та не може бути реалізовано в рамках розгляду заяви про забезпечення позову.
Суд звертає увагу на те, що обставини, на які посилається представник позивача у заяві про забезпечення позову, можуть бути встановлені судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за наслідком розгляду справи по суті.
У разі забезпечення позову суд фактично надасть правову оцінку спірним правовідносинам, до розгляду справи по суті, що у свою чергу, не відповідає завданням адміністративного судочинства та інституту забезпечення позову.
Посилання представника позивача по суті обґрунтовані можливістю настання негативних наслідків чи порушенням прав позивача у майбутньому, що не може визнаватись достатнім для вжиття заходів забезпечення позову.
У випадку встановлення в ході розгляду справи порушення прав позивача, їх відновлення в даному випадку можливе лише за наслідками розгляду такої справи по суті, що не може підміняти собою необхідність вжиття запобіжних заходів у даному випадку та на даній стадії.
Таким чином, заява представника позивача про забезпечення позову ґрунтується лише на припущеннях, які не підтверджені доказами.
Крім того, підстави, на які посилається позивач у заяві, по суті є підставами позову та надання йому правової оцінки буде фактично вирішенням справи до постановлення рішення у даній справі, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що заявником не наведено достатньо обґрунтованих доводів та доказів, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди його правам, свободам та інтересам, а отже, ним не доведено наявності підстав для вжиття судом заходів забезпечення адміністративного позову, відповідно до статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 150, 154, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні заяви адвоката Огородника Олега Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст ухвали складено 20 березня 2026 року.
Суддя Ольга ТКАЧЕНКО