Справа № 560/16035/25
іменем України
20 березня 2026 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Польового О.Л. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
До Хмельницького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії.
Позов мотивований тим, що військова частина протиправно не прийняла рішення про звільнення позивача на підставі підпункту "ж" пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України від 25.03.1992 N 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон N 2232-XII).
Відповідач у відзиві на позов не погодився з доводами позивача та просив відмовити у задоволенні позову.
Хмельницький окружний адміністративний суд здійснює розгляд адміністративної справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Дослідивши докази, суд встановив такі обставини справи.
ОСОБА_1 уклав з Державною прикордонної службою України контрат про проходження військової служби строком на три роки з 29.07.2022 по 28.07.2025.
19.06.2025 позивач подав рапорт про звільнення його з військової служби на підставі підпункту "ж" пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону N 2232-XII у зв'язку із закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.
НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України повідомив позивача про відмову у задоволенні рапорта про звільнення у зв'язку з тим, що умову підпункту "ж" пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону N 2232-XII слід розуміти як таку, що новий контракт має бути укладений під час дії воєнного стану після набрання чинності Законом N 3633-ІХ, а саме після 18.05.2024.
Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Згідно з абзацом другим частини другої статті 2 Закону N 2232-XII проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Частиною п'ятою статті 1 Закону N 2232-XII встановлено, що від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Відповідно до абзацу четвертого пункту 2 частини дев'ятої статті 23 Закону N 2232-XII під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п'ятої статті 26 цього Закону.
Законом N 3633-IX, який набрав чинності 18.05.2024, були внесені зміни до деяких законів України, зокрема викладено статтю 26 Закону N 2232-XII в новій редакції.
Так, підпунктом "ж" пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону N 2232-XII (в редакції, чинній з 18.05.2024) було встановлено нову підставу для припинення (розірвання) контракту та звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, під час проведення мобілізації та дії воєнного стану, а саме: у зв'язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.
Указом Президента України від 24.02.2022 N 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України" на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
На момент розгляду цієї адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжений.
Таким чином, військовослужбовці, які уклали контракт на проходження військової служби у період з 24.02.2022 до закінчення воєнного стану, підлягають звільненню з військової служби у разі закінчення строку відповідного контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу.
Водночас суд зауважує, що абзац четвертий пункту 2 частини дев'ятої статті 23 Закону N 2232-XII не передбачає можливість продовження дії такого контракту на період дії воєнного стану без згоди на це військовослужбовця.
Позивач проходить військову службу на підставі контракту, укладеного 29.07.2022 строком на три роки, тобто під час дії воєнного стану. Відповідач, відмовляючи у звільненні, обґрунтовує свою позицію тим, що зазначена норма підлягає застосуванню лише до контрактів, укладених після набрання чинності Законом N 3633-ІХ, тобто після 18.05.2024.
Суд наголошує, що правовідносини щодо проходження військової служби та підстави звільнення з неї регулюються законом, а не умовами контракту. Контракт визначає умови проходження служби, однак підстави припинення військової служби встановлюються виключно нормами Закону N 2232-XII.
Таким чином, спір стосується не тлумачення умов контракту, а правильного застосування норм матеріального права, які визначають підстави звільнення з військової служби.
За таких обставин ключовим для вирішення спору є встановлення того, чи підлягає застосуванню до правовідносин позивача підпункт "ж" пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України № 2232-XII у редакції, чинній на момент звернення із рапортом про звільнення, незалежно від дати укладення контракту.
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів висловлював Конституційний Суд України. Наприклад, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 N 1-зп, від 09.02.1999 N 1-рп/99, від 05.04.2001 N 3-рп/2001, від 13.03.2012 N 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Єдиний виняток із цього правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України (Рішення від 13.05.1997 N 1-зп) висловив позицію, за якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
У Рішенні від 03.10.1997 N 4-зп Конституційний Суд України стосовно порядку набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами роз'яснив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному; звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього; загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori - "наступний закон скасовує попередній".
Отже, залежно від порядку набрання чинності нормативно-правовим актом може бути застосовано декілька способів його дії у часі. Зокрема, як зазначено у пункті 2 Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 N 1-рп/99, перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема: негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). Перша форма застосовується у разі, якщо нормативно-правовий акт прийнято на момент виникнення правовідносин та він залишається чинним на час, коли правовідношення припинило своє існування. У випадку, якщо у новоприйнятому нормативно-правовому акті визначено особливий порядок набрання ним чинності, у тому числі визначено перехідний період, під час якого залишаються чинними окремі норми скасованого ним нормативно-правового акта, застосовується ультраактивна форма. Третя форма дії є актуальною у разі прийняття нормативно-правових актів, які пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Тобто до певного юридичного факту (права позивача на звільнення) застосовується той закон, під час дії якого вони настали або мали місце.
Вказана позиція повністю відповідає позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 17.10.2024 у справі N 990/56/24
У Рішенні Конституційного Суду України від 12.07.2019 N 5-р (I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
Отже, у разі безпосередньо (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.
Закінчення строку контракту позивача відбулось під час дії положень законодавства, якими визначено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються у зв'язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.
У зв'язку з закінченням строку дії контракту у військовослужбовця (позивача) виникає право на звільнення з військової служби, а у відповідного органу військового управління - обов'язок забезпечити його реалізацію.
Отже, суд до спірних правовідносин має застосовувати пряму дію норми у часі, а саме у тій редакції, яка була чинною на момент розгляду НОМЕР_1 прикордонним загоном Державної прикордонної служби України рапорту позивача.
Відтак, відповідач відповідно до контракту від 29.07.2022 на підставі підпункту "ж" пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону N 2232-XII (в редакції, чинній з 18.05.2024) зобов'язаний був звільнити позивача з військової служби у зв'язку із закінченням строку служби з 28.07.2025.
Підсумовуючи наведене, суд вважає, що відмова відповідача щодо звільнення позивача з військової служби є протиправною. Як наслідок, необхідно зобов'язати відповідача звільнити позивача на підставі підпункту "ж" пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону N 2232-XII.
Враховуючи викладене, адміністративний позов належить задовольнити повністю.
Позивач звільнений від сплати судового збору, тому судові витрати в порядку статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподілу між сторонами не підлягають.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним рішення НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), викладене у листі без номера та дати, про відмову у задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби.
Зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) прийняти рішення про звільнення з військової служби ОСОБА_1 відповідно до підпункту "ж" пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України від 25.03.92 N 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.
Судові витрати в порядку статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподілу між сторонами не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 )
Відповідач:НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_4 )
Головуючий суддя О.Л. Польовий