Справа № 420/24263/25
20 березня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
21 липня 2025 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України, в якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.03.2024 року по 18.07.2025 року включно;
зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.03.2024 року по 18.07.2025 року включно відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
Стислий виклад позиції позивача.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходила військову службу за контрактом в ДПСУ. Відповідно до наказу начальника прикордонного загону від 12.03.2024 №145-ОС була звільнена з військової служби та в подальшому відповідно наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 15.03.2024 була виключена зі списків особового складу та знята з усіх видів забезпечення.
Як зазначає позивач, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 року по справі №420/83/25, яке залишено без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2025, 18.07.2025 на її картковий рахунок зараховано кошти у сумі 6435,48 грн - перерахунок грошової компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за 2022 та 2024 роки.
Позивач стверджує, що оскільки позивача було виключено зі списків особового складу 15.03.2024 року, а виплати відповідачем здійснено 18.07.2025 року, то відповідачем затримано розрахунок при звільнені.
Позивач звертає увагу, що згідно з частиною першою статті 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Як вказано у позовній заяві, затримка відповідачем виплати позивачу належного грошового забезпечення є протиправною, тому підлягає до задоволення перша позовна вимога шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Позовна вимога про зобов'язання відповідача виплатити на користь позивачки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є похідною від першої позовної вимоги та підлягає до задоволення як належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача.
Стислий виклад заперечень відповідача.
До суду надійшов відзив представника відповідача, в якому відповідач не погоджується з позовними вимогами з таких підстав.
За твердження представника відповідача, предметом спору у справі №420/83/25 є додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року№ 168, яка не відноситься до сум, що належать при звільненні, отже виключає застосування ст.ст.116, 117 КЗпП України.
Представник відповідача зазначає, що додаткова винагорода є особливим видом грошового забезпечення, і нараховується окремо від інших видів грошового забезпечення, не раніше надходження всіх необхідних документів. Виплачена позивачу на виконання рішення суду у справі № 420/83/25 частка додаткової винагороди була нарахована згідно Особливостей № 726 як окремий вид виплати, що жодним чином не пов'язано із звільненням позивача, оскільки в будь-якому разі виплачується на підставі окремого наказу.
Підсумовуючи, представник відповідача доходить висновку, що оскільки в/ч НОМЕР_2 діяли у спосіб, передбачений законодавством, зокрема Особливостями № 726 та Постановою № 168, а іншого механізму виплати додаткової винагороди не існує, слід дійти висновку що додаткова винагорода не відноситься до сум, які належать при звільненні, отже відсутні підстави для застосування ст. 116, 117 КЗпП України при вирішенні цієї справи.
Процесуальні дії у справі.
Суд ухвалою від 28 липня 2025 року прийняв до розгляду позовну заяву, відкрив провадження у справі, вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до ст.262 КАС України, встановив сторонам строки для надання заяв по суті, витребував з НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України:
докази проходження ОСОБА_1 військової служби у НОМЕР_1 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ): копії наказів про зарахування на службу, про виключення зі списків особового складу, тощо;
докази виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 р. у справі №420/83/25;
довідку про середній розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 , обчислений виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому було звільнено позивача, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1992 №100.
Зазначені вище докази були надані до суду відповідачем разом з відзивом на позовну заяву 13.08.2025.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 03.03.2026 витребувано у НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України інформацію (табель) про здійснення нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 та інших платежів при звільненні, їх загальну суму та дату виплати.
16 березня 2026 відповідачем направлено до суду витребувані докази на виконання ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 03.03.2026.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини у справі.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 04.09.2020 №425-ОС прийнято на військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу громадянку ОСОБА_1 , зараховано до списків особового складу частини, поставлено на всі види забезпечення з 04 вересня 2020 року.
Наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 15.03.2024 №150-ос, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення старшого сержанта ОСОБА_1 (П-042151), інспектора прикордонної служби 2 категорії - техніка відділення застосування системи оптико-електронного спостереження відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б), яка звільнена з військової служби у запас Збройних Сил України наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону вiд 12.03.2024 №145-ос за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок i військову службу».
Остаточною датою закінчення проходження військової служби вважати 15 березня 2024 року.
Згідно з довідкою від 10.03.2026 №153, сума виплати при звільненні ОСОБА_1 становить 39226,68 грн.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 по справі №420/83/25, яке залишено без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2025, задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії:
визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) щодо невключення до складу грошового забезпечення, з якого обчислена ОСОБА_1 грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки за 2022 та 2024 роки, сум додаткової винагороди, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168;
зобов'язано НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за 2022 та 2024 роки, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168.
На виконання рішення суду, НОМЕР_1 прикордонним загоном Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) сплачено 17.07.2025 на користь ОСОБА_1 6435,48 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 17.07.2025 №3691.
Суд також встановив, що 03 липня 2025 року позивач звернулась до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) із заявою, в якій просила невідкладно виконати Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 по справі №420/83/25 та додатково нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невиплаті середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України від 28.06.1996 №254к/96-ВР, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Згідно зі ст.1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01.07.1949 №95 «Про захист заробітної плати», ратифікованої Президією Верховної Ради Української РСР 30.06.1961 (далі - Конвенція), термін заробітна плата означає незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Частиною 2 статті 12 Конвенції встановлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
Згідно зі ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Про суми, нараховані і виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
За змістом статті 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
З огляду на вищевказані норми законодавства питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні особи з військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні викладався, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02.02.2023 у справі № 460/10582/21, від 14.07.2022 у справі № 620/3095/20, від 28.10.2020 у справі №240/222/20, від 04.09.2020 у справі №120/2005/19-а, від 09.10.2020 у справі №580/3988/19, від 03.08.2021 у справі № 580/278/19.
Отже, в даному випадку вірним є застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Також у цій постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст. 117 КЗпП України).
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливу відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця. Відшкодування ж передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Враховуючи, що повний розрахунок із позивачем проведено не у день його виключення зі списків особового складу 15.03.2024, а 17.07.2025 року, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, є підстави для настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Оскільки остаточний розрахунок із позивачем було проведено, на виконання рішення по справі №420/83/25, - 17.07.2025. Отже, період затримки розрахунку при звільненні, в цьому випадку, з 16.03.2024 (наступний день після звільнення) до 16.07.2025 (останній день затримки перед днем виплати).
З урахуванням обмеження строку приписами ст.117 КЗпП України, загальний строк, який враховується при розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку, становить 184 дні (6 місяців з 16.03.2024).
Середній заробіток визначається за правилами, закріпленими у Порядку, затвердженому постановою КМУ №100.
Згідно з п.2 Порядку, затвердженого постановою КМУ №100, середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до п.8 Порядку, затвердженого постановою КМУ №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до абз.2 п.7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Згідно з Довідкою про види грошового забезпечення, що нараховані ОСОБА_1 за період з 01.01.2024 по 29.02.2024 звільненням складає:
за січень 2024. - 23766,00 грн;
за лютий 2024 - 23766,00 грн.
З огляду на викладене, середньоденний заробіток позивача має бути розрахований з урахуванням 60 календарних днів (кількість днів у січні-лютому 2024 року) і складає - 792,20 грн.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду в постанові по справі від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові ВП ВС від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.
Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Випадки та критерії зменшення компенсації за несвоєчасний розрахунок сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2019 у справі №761/9584/15-ц.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно ураховувати:
розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Спираючись на вказані критерії, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 року у справі № 480/3105/19 розвинув вказані висновки з урахуванням специфіки відносин, що виникають під час проходження публічної служби та визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.
Так, у пунктах 58-60 Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів ч.1 ст.117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Отже, для цілей обчислення компенсації за несвоєчасний розрахунок встановленню підлягає:
розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, обчислений за правилами, передбаченими Порядком, затвердженим постановою КМУ № 100;
загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат;
частку коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат;
частку коштів, яку не було виплачено позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних при звільненні виплат.
Тобто в даному випадку стягненню на користь позивача підлягає такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах по справі №560/5923/24 від 27.03.2025 року, по справі № 620/7207/24 від 24.04.2025 року.
Для належного розгляду справи необхідно встановити загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат.
Як встановлено судом, сума виплати при звільнені ОСОБА_1 становить 39226,68 грн. На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 по справі №420/83/26, яке залишено без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2025, відповідачем було виплачено 6435,48 грн.
Суд доходить висновку, що загальна сума належна позивачу при звільнені становить 45662,16 грн (39226,68 грн + 6435,48 грн).
Відсоток несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала позивачу при звільненні становить 14% (6435,48 грн/45662,16 грн).
З урахуванням вищенаведеного, виходячи з принципу пропорційності, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача здійснити обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 16.03.2024 до 16.07.2025 у такий спосіб:
184 х 792,20 грн = 145764,80 грн х 14% = 20407,08 грн, що становить 14% суми виплати, яка мала бути нарахована на день виключення зі списків особового складу.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість та наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача в частині щодо визнання протиправною бездіяльності НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.03.2024 до 16.07.2025.
З метою відновлення прав позивача слід стягнути з НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.03.2024 до 16.07.2024 у розмірі 20407,08 грн.
Розглядаючи позовні вимоги щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, суд зазначає таке.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 затверджений Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.
Відповідно до пунктів 2-6 Порядку, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Територіальні органи Державного казначейства та установи банків провадять за платіжними документами видачу податковим агентам готівки для здійснення одночасно виплати грошового забезпечення та грошової компенсації із сплатою (перерахуванням) в установленому порядку податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Верховний Суд у постанові від 22.06.2018 у справі №812/1048/17 зазначив, що механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, передбачає виплату такої компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з виплатою грошового забезпечення.
Водночас, частиною 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення;
Отже, суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача разом із компенсацією за несвоєчасний розрахунок компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ №44, не підлягають задоволенню, оскільки компенсація за несвоєчасний розрахунок не входить до складу грошового забезпечення військовослужбовця.
Водночас, суд зазначає, що справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно зі ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, норми законодавства, правові позиції Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 9, 77-79, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.03.2024 до 16.07.2025.
Стягнути з НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.03.2024 до 16.07.2024 у розмірі 20407,08 грн.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Дмитро БАБЕНКО