20 березня 2026 року м. Київ справа №320/32169/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у місті Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що полягає у не розгляді рапорту сержанта ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт сержанта ОСОБА_1 про звільнення з військової служби від 07.03.2024 (в редакції закону, що діяв на момент подачі рапорту) та прийняти відповідне рішення про звільнення.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що він звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 засобами поштового зв'язку та направив рапорт по команді про звільнення його з Збройних Сил України на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Вказує, що вказаний рапорт отримано 10.03.2024 молодшим лейтенантом ОСОБА_2 1 роти матеріально технічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 .
Проте 14.06.2024 на адресу Адвокатського бюро «ОЛЕКСА» надійшла відповідь з військової частини НОМЕР_1 на адвокатський запит від 04.04.2024 року направлений з метою отримання інформації щодо результатів розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової частини НОМЕР_1 , у якій повідомлено, що згідно даних Журналу реєстрації вхідних документів військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 до командування військової частини НОМЕР_1 не звертався.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.04.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Відповідач проти позовних вимог заперечив, зазначивши, що подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті.
Однак, станом на 10.03.2024 молодший лейтенант ОСОБА_2 відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.09.2023 №298 обіймав посаду заступника командира 1 механізованої роти військової частини НОМЕР_1 з морально- психологічного забезпечення.
В той же час, позивач проходив службу у 1 механізованій роті військової частини НОМЕР_1 у період з 23 серпня 2023 року по 25 січня 2024 року (накази командира військової частини НОМЕР_1 по стройовій частині) від 23.08.2023 №283 та від 25.01.2024 №25).
А відповідно до наказу командира НОМЕР_2 окремої механізованої бригади (по особовому складу) від 20 січня 2024 року №11-РС та наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.01.2024 №25 позивач був призначений та прийняв справи та посаду оператора 7 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , а тому з рапортом на звільнення відповідно до частини 1 статті 5 Закону України “Про звернення громадян" та пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах був зобов'язаний звернутись до командира 7 механізованої роти 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 .
Отже відповідач зазначає, що оскільки ОСОБА_2 не являвся командиром підрозділу позивача станом на 10.03.2024 та не був уповноваженою посадовою особою НОМЕР_3 механізованого батальйону, в нього був відсутній обов'язок по прийняттю та наданню подальшого руху рапорту позивача на звільнення.
Крім того відповідач стверджує, що місце знаходження рапорту позивача на звільнення на даний час невідоме.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом № НОМЕР_4 від 19.02.2024.
Згідно довідки Військової частини НОМЕР_1 від 20.05.2023 № 4784/1312/172 сержант ОСОБА_1 перебуває на військовій службі Військової частини НОМЕР_1 з 15.04.2023 по теперішній час.
Відповідно до відпускного квитка від 25.04.2024 позивачу надано відпустку строком 30 діб з 25.04.2024 по 24.05.2024
До матеріалів справи позивачем додано копію його рапорту від березня 2024 року на адресу командира 1 роти 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить звільнити його з лав Збройних Сил України на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Водночас прізвища командира 1 роти 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 - кому він подається рапорт не містить.
В позовній заяві позивач вказує, що вказаний рапорт отримано 10.03.2024 молодшим лейтенантом ОСОБА_2 1 роти матеріально технічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 .
Проте на рапорті не міститься будь-яких відміток про його отримання, підпису відповідальної особою що його прийняла та дати такого отримання.
В якості підтвердження доказу отримання подано рапорту позивачем до позовної заяви додано роздруківку скріншотів з телефону про рух поштового відправлення № 59001114900908, згідно якого ОСОБА_1 07.03.2024 з міста Ірпеня здійснив відправлення в м. Чугуїв на адресу ОСОБА_2 .
Проте суд вважає, що вказаний доказ не є належним, оскільки відсутній опис вкладення з якого вбачалося б, що саме позивачем надіслано на адресу ОСОБА_2 . Також відсутній підпис ОСОБА_2 про його отримання.
Крім того, суд звертає увагу, що рапорт позивача адресований командиру 1 роти 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , в той час як сам позивач зазначає, що ОСОБА_2 є командиром 1 роти матеріально технічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 , тобто не тією особою кому адресований лист.
Більш того, суд звертає увагу, що поштове відправлення № 59001114900908 адресовано фізичній особі ОСОБА_2 , в той час як рапорт мав би надсилатись юридичній особі - військовій частині НОМЕР_1 в особі командира 1 роти НОМЕР_5 механізованого батальйону.
Відповідач у відзиві проти позову заперечив та зазначив, що позивач з січня 2024 року перебував на посаді оператора 7 механізованої роти 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , а тому з рапортом на звільнення мав би звертатись саме до звернутись до командира 7 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 .
Проте, як вбачається з наявного в матеріалах справи рапорту позивача він адресований саме командира 1 роти 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 .
Суд зазначає, що згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
У зв'язку з військовою агресією російською федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє станом на сьогоднішній день.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).
За змістом частин першої та третьої статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Частиною шостою статті 2 Закону № 2232-XII визначені види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п'ята статті 1 Закону № 2232-XII).
Підстави звільнення з військової служби передбачено статтею 26 Закону № 2232-XII.
За змістом підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008; у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі (пункт 1).
Відповідно до пункту 233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Пунктом 14.10 Розділу XIV «Особливості проходження військової служби, служби в резерві та виконання військового обов'язку в запасі в особливий період» Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року № 170 передбачено, що звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби.
Аналізуючи положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини суд звертає увагу на те, що рапорт може подаватися як безпосередньому начальнику, так і вищому командуванню. Пишуть його у двох примірниках і подають:
- до стройової частини військової частини, (слід зафіксувати вхідний номер документа);
- або до керівництва, яке може його прийняти (на своєму примірнику зафіксувати дату подання, посаду й прізвище особи, яка його прийняла);
- або направляють поштою рекомендованим листом із повідомленням про вручення та описом вкладення на адресу військової частини.
Рапорт подається послідовно по вертикалі керівництва (наприклад, спочатку командиру роти, потім командиру батальйону і так далі).
Якщо ж безпосередній керівник не реагує на рапорт, військовослужбовцю необхідно звернутися до керівництва вищого рівня, з обов'язковим зазначенням того, що він намагається врегулювати це питання,
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 74 КАС України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 75 КАС України).
Відповідно до статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу (стаття 77 КАС України).
Аналіз встановлених обставин справи та наведених вище норм законодавства України, дає підстави суду дійти висновку, що позивачем не подано суду належних та допустимих доказів його звернення до безпосереднього командира або вище послідовно по вертикалі з рапортом від березня 2024 року про звільнення з лав Збройних Сил України на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
За таких обставин суд, за правилами, встановленими статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.