20 березня 2026 року м. Київ справа №320/50667/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у місті Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 (далі - позивач) до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (далі - відповідач, ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області), в якій позивач просить суд:
- визнати неправомірними дії посадовців Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській обл. в частині ненаданні обґрунтованої відмови з посиланням на конкретні підпункти закону з роз'ясненням недоліків;
- зобов'язати Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській обл. прийняти документи від ОСОБА_1 щодо надання дозволу на імміграцію та вчинити дії по їх належного розгляду та з наданням ОСОБА_1 належної відповіді.
В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що рішення відповідача від 05.07.2024 № 80114300022604/182 про відмову у наданні позивачу дозволу на імміграцію є протиправним, формальним та таким, що прийнято без належного з'ясування усіх обставин.
Позивача зазначає, що проживає в Україні з 1995 року, з 1997 року має посвідку на постійне проживання, створив сім'ю з громадянкою України ОСОБА_2 та має чотирьох дітей, працює на території України та є підприємцем. Отже, на думку позивача має право на отримання дозволу на імміграцію.
Стверджує, що ним було подано всі необхідні документи для отримання дозволу на імміграцію, а відповідачем під час прийняття рішення від 05.07.2024 № 80114300022604/182 про відмову у наданні позивачу дозволу на імміграцію не було проведено належної та об'єктивної перевірки всіх обставин справи.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.11.2024 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 13.02.2025 №246/0/15-25 «Про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва (відряджений до Київського окружного адміністративного суду) у зв'язку з поданням заяви про відставку» звільнено ОСОБА_3 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва (відряджений до Київського окружного адміністративного суду) у відставку.
06.03.2025 протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею у справі було визначено Горобцову Я.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.03.2025 справу прийнято до свого провадження суддею Горобцовою Я. В. та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що позивач звертаючись до відповідача із заявою про надання дозволу на імміграцію у графі «Чи притягувалися до кримінальної відповідальності» зазначено «х», що означає - «ні»; а у графі «У разі наявності непогашеної (не знятої у встановленому законом порядку) судимості вказати підстави притягнення до кримінальної відповідальності» зазначив «---» прочерк, що означає - «ні».
Проте, у відношенні позивача здійснено перевірки, за результатами яких встановлено, що позивач засуджений 12.05.2014 Чортківським районним судом Тернопільської області, за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 (умисне вбивство) Кримінального кодексу України (далі - КК України). Вирок зазначеного суду 18.11.2020 переглянуто Апеляційним судом Тернопільської області та призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 8 років та 6 місяців. На підставі ухвали Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 02.02.2023 позивача було звільнено умовно-достроково, з застосуванням статті 81 КК України, на не відбутий строк 11 місяців 14 днів.
Таким чином інформація стосовно притягнення до кримінальної відповідальності, наявності непогашеної (не знятої) судимості була свідомо прихована позивачем, оскільки до заяви про надання дозволу на імміграцію в Україну, яка засвідчена особистим підписом позивача не внесена зазначена інформація.
Отже діючи на підставі п. 4 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про імміграцію» правомірно прийнято рішення від 05.07.2024 № 80114300022604/182 про відмову у наданні позивачу дозволу на імміграцію в Україну.
Також відповідачем до відзиву подано копію особової справи позивача.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Азербайджанської Республіки, що підтверджується паспортом № НОМЕР_1 від 26.03.2023.
Відповідно до матеріалів справи № 400048153/26 позивач 11.01.2024 звернувся до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області із заявою про надання дозволу на імміграцію на підставі п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію», як особа, яка є батьком громадянина України.
Родинні відносини та належність сина позивача ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до громадянства України підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим 24.10.1997 та паспортом громадянина України № НОМЕР_3 від 08.09.2022, орган, що видав - 4654.
В матеріалах особової справи наявна заява заповнена власноруч позивачем про надання дозволу на імміграцію, де у графі «Чи притягувалися до кримінальної відповідальності» зазначено «х», а у графі «У разі наявності непогашеної (не знятої у встановленому законом порядку) судимості вказати підстави притягнення до кримінальної відповідальності» зазначив «---» прочерк.
05.07.2024 головним спеціалістом відділу імміграції та обробки заяв про оформлення посвідки на постійне проживання Управління з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області складено висновок за результатами розгляду заяви громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 про надання дозволу на імміграцію в Україну (далі - Висновок).
На підставі вказаного Висновку рішенням ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 05.07.2024 № 80114300022604/182 відмовлено позивачу у наданні дозволу на імміграцію на підставі пункту 4 частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію».
Вважаючи таке рішення відповідача протиправним позивач і звернувся до суду з даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначено Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (далі - Закон 3773-VI).
Відповідно до статті 1 Закону № 3773-VI іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.
Згідно зі статтею 3 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Частиною першою статті 4 Закону № 3773-VI встановлено, що іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання.
Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначено Законом України «Про імміграцію» від 07 червня 2001 року № 2491-ІІІ (далі - Закон № 2491-ІІІ).
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 2491-ІІІ імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання;
- іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання;
- посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця на постійне проживання в Україні;
- дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Згідно зі ст. 6 Закону № 2491-ІІІ центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів:
- організовує роботу з прийняття заяв разом із визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах;
- організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні;
- організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються;
- організовує роботу з видання та вилучення у випадках, передбачених цим Законом, посвідок на постійне проживання;
- забезпечує ведення обліку осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл.
Подання заяви про надання дозволу на імміграцію врегульовано статтею 9 Закону № 2491-ІІІ.
Згідно з частини одинадцятої статті 9 Закону № 2491-ІІІ термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання.
Підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію встановлено статтею 10 Закону № 2491-ІІІ.
Так дозвіл на імміграцію не надається:
1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку;
2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено;
3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я;
4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи;
5) особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України;
6) в інших випадках, передбачених законами України.
Положення пунктів 1, 3 не поширюються на осіб, зазначених у пунктах 1, 3 частини третьої статті 4 цього Закону.
Судом встановлено, що оскаржуваним у даній справі рішенням ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 05.07.2024 № 80114300022604/182 відмовлено позивачу у наданні дозволу на імміграцію на підставі пункту 4 частини першої статті 10 Закону № 2491-III, тобто особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи.
Як вбачається з заяви позивача про надання дозволу на імміграцію в Україну у графі «Чи притягувалися до кримінальної відповідальності» позивачем зазначено «х», а у графі «У разі наявності непогашеної (не знятої у встановленому законом порядку) судимості вказати підстави притягнення до кримінальної відповідальності» позивач зазначив «---» (прочерк).
В свою чергу у відношенні позивача здійснено перевірки, передбачені вимогами пунктів 12 та 14 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 1983 (далі - Порядок № 1983, в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин - 05.07.2024).
Так, відповідно до опрацьованої Управлінням інформаційно-аналітичної підтримки Головного управління Національної поліції у м. Києві, установлено, що позивач засуджений 12.05.2014 Чортківським районним судом Тернопільської області, за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 (умисне вбивство) Кримінального кодексу України.
Вирок зазначеного суду 18.11.2020 переглянуто Апеляційним судом Тернопільської області та призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 8 років та 6 місяців. На підставі ухвали Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 02.02.2023 позивача було звільнено умовно-достроково, з застосуванням статті 81 Кримінального кодексу України, на не відбутий строк 11 місяців 14 днів.
Зазначена інформація підтверджена копією довідки про звільнення серії І-ФР № 08867 від 10.02.2023.
Статтею 12 КК України (класифікація кримінальних правопорушень) визначено, що злочини поділяються на нетяжкі, тяжкі та особливо тяжкі
Нетяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше п'яти років.
Тяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше десяти років.
Особливо тяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад двадцять п'ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.
Статтею 89 КК України визначено строки погашення судимості.
Згідно вказаної статті такими, що не мають судимості, визнаються:
1) особи, засуджені відповідно до статті 75 цього Кодексу, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового кримінального правопорушення і якщо протягом зазначеного строку рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням не буде скасоване з інших підстав, передбачених законом. Якщо строк додаткового покарання перевищує тривалість іспитового строку, особа визнається такою, що не має судимості, після відбуття цього додаткового покарання;
2) жінки, засуджені відповідно до статті 79 цього Кодексу, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового кримінального правопорушення і якщо після закінчення цього строку не буде прийняте рішення про направлення для відбування покарання, призначеного вироком суду. Якщо засуджена не була звільнена від додаткового покарання і його строк перевищує тривалість іспитового строку, то жінка визнається такою, що не має судимості, після відбуття цього додаткового покарання;
2-1) особи, засуджені за вчинення кримінального проступку, після відбуття покарання;
4) особи, які відбули покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців або тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців чи достроково звільнені від цих покарань, а також військовослужбовці, які відбули покарання на гауптвахті замість арешту;
5) особи, засуджені за вчинення злочину до основного покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт, пробаційного нагляду або арешту, якщо вони протягом року з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового кримінального правопорушення;
6) особи, засуджені за вчинення злочину до обмеження волі, якщо вони протягом двох років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового кримінального правопорушення;
7) особи, засуджені до позбавлення волі або основного покарання у виді штрафу за нетяжкий злочин, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового кримінального правопорушення;
8) особи, засуджені до позбавлення волі або основного покарання у виді штрафу за тяжкий злочин, якщо вони протягом шести років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового кримінального правопорушення;
9) особи, засуджені до позбавлення волі або основного покарання у виді штрафу за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом восьми років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового кримінального правопорушення.
В свою чергу відповідно до статті 91 КК України (зняття судимості) якщо особа після відбуття покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення, то суд може зняти з неї судимість до закінчення строків, зазначених у статті 89 цього Кодексу.
Зняття судимості до закінчення строків, зазначених у статті 89 цього Кодексу, не допускається у випадках засудження за умисні тяжкі та особливо тяжкі, а також корупційні кримінальні правопорушення або кримінальні правопорушення, пов'язані з корупцією.
Зняття судимості допускається лише після закінчення не менш як половини строку погашення судимості, зазначеного у статті 89 цього Кодексу.
Порядок зняття судимості встановлюється Кримінальним процесуальним кодексом України.
Аналіз наведених норм законодавства України, дає підстави суду дійти висновку, що судимість громадянина Азербайджанської Республіки Насібова ОСОБА_5 станом на час подання відповідної заяви до відповідача - 11.01.2024 не вважається погашеною або знятою, оскільки відсутнє відповідне рішення суду про її зняття або погашення.
Аналізуючи встановлені у даній справі обставин суд погоджується з висновком відповідача, що вказана інформація стосовно притягнення до кримінальної відповідальності, наявності непогашеної (не знятої) судимості була свідомо прихована позивачем, оскільки до заяви про надання дозволу на імміграцію в Україну, яка засвідчена особистим підписом позивача не внесена зазначена інформація.
Неправдивою вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності на час прийняття рішення, а подання свідомо неправдивих відомостей характеризуються лише прямим умислом, тобто особа усвідомлювала, що спрямовані нею на адресу відповідних органів відомості не відповідають дійсності, і бажала вчиняти такі дії.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 10 Закону № 2491-III дозвіл на імміграцію не надається особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи або документи, що не підтверджують законність перебування на території України на день подання документів для отримання дозволу на імміграцію чи наявність підстав для отримання дозволу на імміграцію, передбачених ст. 4 цього Закону, або документи, що підтверджують підстави, які припинилися.
Також пунктом 16 Порядку № 1983 провадження визначено, що у разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів і територіальних підрозділів, ці органи аналізують у місячний строк отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу з урахуванням інформації, отриманої у ході проведення перевірок, передбачених пунктом 12 цього Порядку.
Аналіз встановлених обставин справи та наведених вище норм законодавства України, дає підстави суду дійти висновку, що під час перевірки документів та даних зазначених позивачем в заяві, відповідачем було обґрунтовано встановлено факт подання позивачем неправдивих відомостей.
Аналіз наведеного в сукупності дає суду підстави дійти до висновку, що відповідачем, за наявності на те підстав, правомірно прийнято рішенням від 05.07.2024 № 80114300022604/182 про відмову позивачу у наданні дозволу на імміграцію на підставі пункту 4 частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію» від 07.06.2001 № 2491-III.
Щодо інших доводів сторін, то вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, з'ясувавши фактичні обставини справи та проаналізувавши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.