20 березня 2026 року
м. Київ
справа №320/25847/24
адміністративне провадження № К/990/9753/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мацедонської В.Е.,
суддів - Білак М.В., Жука А.В.,
перевіривши касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1
на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2026 року
у справі № 320/25847/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність командира військової частини НОМЕР_1 та НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 12 травня 2023 року грошового забезпечення, розрахованого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме: встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти;
- зобов'язати командира військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 12 травня 2023 року, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме: встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.202J, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність командира військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 12 травня 2023 року грошового забезпечення розрахованого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме: встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти.
Зобов'язано командира військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 12 травня 2023 року, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме: встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, урахуванням раніше виплачених сум.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Військовою частиною НОМЕР_1 подано апеляційну скаргу.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2025 року апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 02.10.2025 повернуто особі, яка її подала.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2026 року апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом Військової частини НОМЕР_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 02.10.2025 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - залишtyj без руху.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2026 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом Військової частини НОМЕР_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 02.10.2025 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Не погоджуючись із рішенням першої інстанції та ухвалою апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу до Верховного Суду.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
У силу пункту 8 частини 2 статті 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Вищезазначеному конституційному положенню щодо забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках кореспондують стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та стаття 13 КАС України.
Частиною третьою статті 328 КАС України встановлено, що у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову та заміни заходу забезпечення позову, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
З матеріалів касаційного оскарження встановлено, що ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2025 року апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 02.10.2025 повернуто особі, яка її подала.
Так суд апеляційної інстанції зазначив, що за наявних у суду документів, особа, яка підписала апеляційну скаргу, не має повноважень діяти від імені скаржника в суді, у тому числі подавати та підписувати апеляційні скарги.
26 грудня 2025 року апеляційну скаргу апелянтом повторно подано до суду, у якій відповідач просив поновити строк на апеляційне оскарження, мотивуючи його тим, що апелянт звернувся вперше до суду у строк, який передбачений законом, однак апеляційна скарга була повернута апелянту, оскільки мала процесуальні недоліки.
Суд вважав, що клопотання є необґрунтованим, оскільки як вбачається з матеріалів справи, рішення суду першої інстанції прийнято 02 жовтня 2025 року та отримано апелянтом з урахуванням положень ч.6 ст.251 КАС України 03 жовтня 2025 року о 13:51. Отже, останнім днем подання апеляційної скарги було 03 листопада 2025 року. Водночас апелянт звернувся до суду з апеляційною скаргою лише 26 грудня 2025 року, тобто поза межами встановленого приписами КАС України процесуального строку.
Разом з тим, апелянтом до апеляційної скарги не додано документ про сплату судового збору, натомість скаржник просив відстрочити сплату судового збору, оскільки Військова частина НОМЕР_1 є лише розпорядником бюджетних коштів третього ступеня, яка бере бюджетні зобов'язання на підставі затвердженого головним розпорядником бюджетних коштів кошторису. Водночас апелянтом було направлено заявку на виділення коштів для сплати судового збору, але на момент звернення до суду з апеляційною скаргою кошти на рахунки військової частини не надійшли.
Суд вважав, що таке клопотання не є обґрунтованим, оскільки апелянт не надав доказів неможливості сплати судового збору.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2026 року апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом Військової частини НОМЕР_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 02.10.2025 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху. Надано апелянту строк для усунення недоліків протягом десяти днів з моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху. Апелянту необхідно було надати до суду обґрунтовану заяву про поновлення строків на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції із зазначенням причин, які, на переконання апелянта, є поважними для його поновлення та оригінал документу про сплату судового збору.
Вказана ухвала доставлена до електронного кабінету скаржника 12 січня 2026 року о 21:14 год., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 13 січня 2026 року, отже, в силу ч.6 ст.251 КАС України, ухвала суду вважається врученою скаржнику 13 січня 2026 року.
В апеляційній скарзі заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, мотивоване тим, що апелянт звернувся вперше до суду у строк, який передбачений законом, однак апеляційна скарга була повернута апелянту, оскільки мала процесуальні недоліки.
На виконання вимог ухвали суду апелянтом до суду подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження мотивоване тим, первинна апеляційна скарга була подана до суду у строк, який передбачений законодавством та додано платіжну інструкцію № 278 від 27 січня 2026 року.
Розглянувши дане клопотання, серед іншого суд вказав наступне.
З урахуванням того, що отримавши апелянтом ухвалу про повернення апеляційної скарги у Електронному кабінеті саме 08 листопада 2025 року о 03 год 50 хв., апелянт звернувся з апеляційною скаргою до суду повторно лише 29 грудня 2025 року, тобто більше, ніж через місяць, відповідно внутрішня тривала процедура оформлення документів для суду (у тому числі підготовка витягу з наказу, довіреності і т.д.) для довірителя представляти інтереси Військової частини НОМЕР_1 у суді, є суто суб'єктивними причинами, а негативні наслідки, які настали у зв'язку з такими причинами є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними.
Так Військова частина НОМЕР_1 у період з жовтня 2025 року один раз вже зверталось до суду апеляційної інстанції.
Суд звернув увагу, що саме по собі повторне звернення до суду із апеляційною скаргою не є безумовною підставою для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. На переконання колегії суддів, при такому зверненні, а саме у стислі строки після первинного повернення, свідчитиме про добросовісність заявника при реалізації права на апеляційне оскарження рішення суду і, відповідно, наявність підстав для поновлення такого процесуального строку.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Повний текст оскаржуваного рішення складено 02 жовтня 2025 року та отримано відповідачем в підсистемі «Електронний суд» 03 жовтня 2025 року о 13:51, в той же час, апеляційну скаргу подано до суду лише 29 грудня 2025 року, отже апеляційну скаргу подано скаржником після закінчення строків, установлених ст.295 КАС України.
Строк для усунення недоліків апеляційної скарги, сплинув 24 січня 2026 року.
Отже, суд резюмував, що встановлений судом строк та в період до 11 лютого 2026 року вимоги ухвали суду в частині наведення належних підстав для поновлення строку скаржником виконано не було, в той же час, об'єктивних та поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження апелянтом не зазначено, а судом не встановлено, у зв'язку з чим наявні підстави, визначені п.4 ч.1 ст.299 КАС України для відмови у відкритті апеляційного провадження у справі.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2026 року у задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження - відмовлено, відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом Військової частини НОМЕР_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 02.10.2025 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції фактично обмежився формальним посиланням на відсутність фінансування як на неповажну причину пропуску строку, не надавши належної оцінки сукупності істотних обставин справи, зокрема своєчасному первинному поданню апеляційної скарги. Крім того, суд апеляційної інстанції не врахував, що всі процесуальні дії у справі здійснювалися в умовах дії правового режиму воєнного стану, за якого бюджетне фінансування військових частин здійснюється з урахуванням пріоритетності оборонних витрат, а видатки, пов'язані із судовими процесами, мають допоміжний характер та залежать від загального порядку бюджетного планування і казначейського обслуговування. Ігнорування цієї обставини призвело до надмірно формального застосування принципу юридичної визначеності без дотримання балансу між процесуальною дисципліною та правом на ефективний судовий захист. Військова частина НОМЕР_1 , як учасник бойових дій здійснює прикриття повітряного простору Київської області, протягом усього періоду повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України відповідно до наказів командування та планів оборони. Таким чином, виконання бойових завдань дій є поважною причиною, що унеможливила дотримання строків, передбачених ст. 119 КАСУ.
Суд звертає увагу, що посилання скаржника на неможливість сплати судового збору не є об'єктивною причиною пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Крім того, посилання скаржника на запровадження в Україні воєнного стану не підтверджена належними доказами щодо відсутності працівників на робочому місці у період з 24 лютого 2022 року до моменту подання апеляційної скарги, об'єктивної неможливості подати апеляційну скаргу у зв'язку з залученням всіх працівників до безпосередньої участі в бойових діях, забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки та оборони тощо.
Отже, скаржник у касаційній скарзі не спростовує висновки суду апеляційної інстанції щодо пропуску строку на подання повторної апеляційної скарги або наявності поважних причин для пропуску строку на апеляційне оскарження.
З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, правильно застосував норми процесуального права (статтю 299 КАС України), що є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, що, в свою чергу, відповідно до частини другої статті 333 КАС України є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження у справі.
Ураховуючи, що зміст оскаржуваного судового рішення та обставини, на які посилається скаржник в обґрунтування касаційної скарги, свідчать про правильне застосування судом норм процесуального права та не викликає сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, суд дійшов до висновку про наявність підстав для визнання касаційної скарги необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2026 року.
Керуючись статтями 13, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2026 року у справі №320/25847/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію даної ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська
Судді М. В. Білак
А. В. Жук