Постанова від 18.03.2026 по справі 320/9656/23

ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2026 року

м. Київ

справа № 320/9656/23

адміністративне провадження № К/990/27164/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Блажівської Н.Є.,

суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,

за участі

секретаря судового засідання Бенчук О.О.

представника Позивача - Гуревич М.Г.,

представника Відповідача - Познякової О.В.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області

на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2023 року (суддя Панова Г.В.)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2025 року (судді: Мєзєнцев Є.І., Карпушова О.В., Файдюк В.В.)

у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Мономах»

до Головного управління ДПС у Київській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИВ:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог

Приватне акціонерне товариство «Мономах» (далі також - Позивач, ПрАТ «Мономах», Товариство) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області (далі також - Відповідач, ГУ ДПС) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23 січня 2023 року № 1476/0709.

Позиція Позивача ґрунтувалася, зокрема, на тому, що:

нарахування пені у період з 15 квітня 2021 року по 30 листопада 2022 року суперечить положенням Податкового кодексу України, які забороняли нарахування пені під час дії карантину, запровадженого у зв'язку з коронавірусною хворобою.

нарахування пені відбулося у період дії воєнного стану. Військова агресія та окупація смт Велика Димерка, де розташовані виробничі потужності підприємства, є форс-мажорними обставинами, які відповідно до законодавства зупиняють перебіг строків валютних розрахунків.

щодо контракту з італійським нерезидентом Позивач вказував, що зобов'язання були припинені шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, що є правомірним способом припинення зобов'язань та не потребує фактичного надходження валютної виручки на рахунок резидента.

за частиною зовнішньоекономічних операцій уповноважений банк - АТ «Райффайзен Банк» - самостійно припинив валютний контроль у зв'язку з погашенням заборгованості у встановлений граничний строк, що підтверджується відповідною банківською довідкою.

здійснене без урахування контролюючим органом фактичних обставин припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог і самостійного припинення уповноваженим банком валютного контролю, що підтверджується довідкою банку.

1.2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Київський окружний адміністративний суд рішенням від 23 жовтня 2023 року задовольнив адміністративний позов та визнав протиправним і скасував податкове повідомлення-рішення від 23 січня 2023 року № 1476/0709.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що:

- Позивач надав належні та допустимі докази, які підтверджують настання та існування форс-мажорних обставин, пов'язаних із військовою агресією та окупацією смт Велика Димерка, де розташовані виробничі потужності підприємства. Наявність таких обставин, відповідно до законодавства, є підставою для зупинення перебігу строків проведення розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами;

- залік зустрічних однорідних вимог є правомірним способом припинення взаємних зобов'язань у сфері зовнішньоекономічної діяльності. У разі припинення зобов'язань у такий спосіб відсутні підстави для нарахування пені за ненадходження валютної виручки на рахунок резидента;

- пеня за порушення резидентами строків розрахунків в іноземній валюті, яка нараховується з 1 січня 2021 року, є різновидом пені у розумінні ПК України. Відтак, її нарахування у період з 1 січня 2021 року до припинення дії карантину, запровадженого у зв'язку з коронавірусною хворобою, суперечить положенням ПК України, які забороняли нарахування пені у цей період.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 26 травня 2025 року залишив апеляційну скаргу ГУДПС без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з посиланням на обґрунтованість означених висновків суду першої інстанції.

2. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

2.1. Доводи Відповідача (особи, яка подала касаційну скаргу)

Так, Відповідач наполягає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, а підставою касаційного оскарження визначив пункти 1, 3 та 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

У касаційній скарзі Відповідач просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2025 року та рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2023 року у справі №320/9656/23 і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог..

2.1.1. Щодо неможливості завершення валютного нагляду внаслідок заліку зустрічних вимог у період воєнного стану

Відповідач стверджує, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано до спірних правовідносин положення підпункту 3 та підпункту 6 пункту 9 Інструкції про порядок валютного нагляду банків за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 2 січня 2019 року №7 (далі також - Інструкція №7), а також пункту 14-6 постанови Національного банку України від 24 лютого 2022 року №18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» (далі також - Постанова №18) у поєднанні з нормами Закону України «Про валюту і валютні операції» (далі також - Закон про валюту) та Закону України від 16 квітня 1991 року №959-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність», і при цьому відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах.

Обґрунтовуючи свою позицію Відповідач доводить, що Закон про валюту та Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» мають різні предмети правового регулювання та не підміняють один одного. На думку ГУДПС, суди попередніх інстанцій помилково не врахували обмеження, запроваджені Національним банком України на період дії воєнного стану. Зокрема, постанови Національного банку України, прийняті на виконання Закону про валюту, мають обов'язковий характер та є актами делегованого нормативного регулювання у спеціальній сфері валютних відносин, що здійснюється на підставі прямої вказівки законодавця.

Крім того, Відповідач наголошує, що під час воєнного стану діють спеціальні обмеження щодо завершення валютного нагляду. Так, відповідно до пункту 14-6 постанови Національного банку України від 24 лютого 2022 року №18, банк не має права завершувати валютний нагляд за операціями з експорту або імпорту на підставі документів про припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Відповідач виходить із того, що основною метою валютного регулювання є забезпечення стабільності фінансової системи держави, у зв'язку з чим грошові кошти за експортними операціями мають бути фактично зараховані на рахунки резидентів у банках України у встановлені строки. На його думку, валютний нагляд може вважатися завершеним лише після фактичного надходження коштів від нерезидента за поставлений товар. При цьому заміна кредитора у зобов'язанні може бути підставою для завершення валютного нагляду лише у разі, якщо новим кредитором є резидент, що забезпечує надходження валютної виручки в Україну. У спірних правовідносинах новим кредитором став нерезидент, що, за твердженням касатора, суперечить вимогам Інструкції №7.

Також Відповідач вказує й на необхідність ретельної перевірки обставин справи та зазначає, що сам по собі факт зарахування зустрічних однорідних вимог не є безумовною підставою для звільнення від відповідальності за порушення граничних строків розрахунків. На його думку, суди попередніх інстанцій обмежилися лише констатацією наявності документів про залік, не дослідивши усі обставини виникнення заборгованості та реальність припинення зобов'язань саме за експортним контрактом. Відтак, за відсутності доказів фактичного надходження валютної виручки або належного припинення зобов'язань за основним контрактом, висновок контролюючого органу про порушення строків розрахунків є, на думку Відповідача, обґрунтованим.

2.1.2. Щодо не підтвердження настання форс-мажорних обставин для цілей звільнення від відповідальності

Також Відповідач доводить, що судами застосовано частину шосту статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції» та статтю 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» без урахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 7 червня 2023 року у справах №912/750/22, №906/540/22, від 15 червня 2023 року у справі №910/8580/22, від 29 червня 2023 року у справі №922/999/22, від 28 серпня 2023 року у справі №910/6234/22, від 5 жовтня 2023 року у справі №520/14773/21, від 16 вересня 2024 року у справі №520/6236/23, від 18 січня 2024 року у справі №914/2994/22, від 19 серпня 2022 року у справах №908/2287/17, №818/2429/18, від 17 червня 2020 року у справі №812/677/17, від 3 вересня 2019 року у справі №805/1087/16, від 16 липня 2019 року у справі №917/1053/18, від 25 січня 2022 року у справі №904/3886/21

У цих постановах сформульовано такі висновки:

- лист Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1 не є ні сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні", ні документом, який був виданий за зверненням відповідного суб'єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини, а також не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Підстави вважати на підставі вказаного листа, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб'єктів, відсутні, тому кожен суб'єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

- лист Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1 не є тим документом, який у розумінні частини шостої статті 13 Закону про валюту підтверджує обставини настання і припинення форс-мажорних обставин для цілей зупинення перебігу строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів та нарахування пені на весь період дії таких обставин.

- підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної ТПП. Водночас, сертифікат Торгово-промислової палати України не є єдиним доказом існування форс-мажорних обставин; обставина форс-мажору має оцінюватись судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку.

- форс-мажорні обставини не мають преюдиційного (заздалегідь встановленого) характеру. У разі їх виникнення сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку (зокрема, але не виключно постанови зазначив, що має встановлюватися (доводитися) вплив обставин непереборної сили, засвідчених відповідними сертифікатами ТПП України, на неможливість платника податку належним чином виконувати свої зобов'язання і на зміну його економічного стану цими форс-мажорними обставинами. Ці фактори мають перебувати у причинно-наслідковому зв'язку.

Відповідач у контексті зазначених висновків доводить, що лист Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1 не є належним документом для підтвердження форс-мажорних обставин у розумінні Закону України «Про валюту і валютні операції», оскільки він адресований невизначеному колу осіб і не є сертифікатом про форс-мажорні обставини, не видавався за зверненням конкретного суб'єкта господарювання та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим, а також не підтверджує причинно-наслідкового зв'язку між військовою агресією та неможливістю виконання зобов'язань за конкретним контрактом.

Відповідач зазначає, що форс-мажорні обставини не мають заздалегідь встановленого (преюдиційного) характеру, а тому кожен суб'єкт господарювання повинен довести, що відповідні обставини стали форс-мажорними саме для його конкретного випадку. При цьому необхідно встановити прямий причинно-наслідковий зв'язок між обставинами непереборної сили та неможливістю виконання обов'язків.

Втім суди першої та апеляційної інстанцій не встановили вплив обставин непереборної сили, засвідчених сертифікатом Київської торгово-промислової палати №3000-22-1926, виданим позивачу 26 грудня 2022 року, а фактично обмежилися лише посиланням на наявність такого сертифіката.

Крім того, Відповідач вказує на відсутність законних перешкод для здійснення розрахунків. На його переконання, обмеження на валютні операції не поширювалися на переказ коштів (крім російських та білоруських рублів) на рахунки резидентів за операціями з експорту товарів від нерезидента COSTRUZIONI MECCANICHE DI BOTTONI DANIELE (Італія). Оскільки законодавчої заборони не існувало, Позивач, на думку Відповідача, не навів інших обґрунтованих підстав, які б перешкоджали отриманню валютної виручки.

Також податковий орган підкреслює невиконання Позивачем умов для зупинення нарахування пені. Зокрема, не було надано ані висновку Міністерства економіки України про подовження строків розрахунків, ані доказів звернення до суду чи міжнародного арбітражу з позовом про стягнення заборгованості з нерезидента.

Крім того, Відповідач вважає передчасними висновки судів щодо припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог за контрактом від 1 березня 2018 року №3-01/03/18. На переконання Скаржника, суди не дослідили, чи не завдала зміна кредитора (укладення договорів відступлення вимоги з James Finaly DMCC) шкоди експортно-торговому балансу України та чи не призвело це до фактичного ненадходження валютної виручки в державу. У матеріалах справи, за його твердженням, відсутні докази того, що такі операції реально призвели до виконання валютних зобов'язань.

До того ж Відповідач звертає увагу на те, що граничний строк розрахунків за частиною заборгованості білоруського контрагента ТОВ «Натур Текнолоджіс» сплив ще до 24 лютого 2022 року. Відтак, форс-мажорні обставини, на які посилається Позивач, виникли вже після факту порушення валютного законодавства і не могли вплинути на відповідні строки розрахунків.

2.1.3. Щодо нарахування пені в період дії карантину

Відповідач стверджує, що суди попередніх інстанцій застосували абзац норми права без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 23 липня 2024 року у справі №240/25642/22.

Згідно з цим висновком підстави для ототожнення пені, яка застосовується у податкових правовідносинах, із пенею, яка застосовується у сфері валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду (за порушення строків надходження валютної виручки за операціями з експорту та імпорту товарів, відповідальність за яке встановлено статтею 13 Закону про валюту - відсутні.

2.2. Позиція Позивача, викладена у відзиві на касаційну скаргу

Позивач не погоджується з доводами, викладеними у касаційній скарзі, та наводить свої аргументи щодо незгоди з ними.

Позивач просить: касаційну скаргу ГУДПС залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2025 року у справі №320/9656/23 - без змін; стягнути на користь ПАТ «Мономах» витрати на надання правничої допомоги, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

2.2.1. Щодо можливості завершення валютного нагляду внаслідок заліку зустрічних вимог у період воєнного стану

Позивач стверджує, що мав взаємну заборгованість з іноземним контрагентом James Finlay (ME) DMCC та здійснив її зарахування на загальну суму 542 585,54 доларів США. Таке зарахування, на його думку, є законним способом припинення зобов'язань відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України.

Позивач зазначає, що зарахування відбулося в межах установлених законодавством граничних строків розрахунків, унаслідок чого припинився статус боржника у ТОВ «Натур Текнолоджіс» перед Позивачем. У зв'язку з припиненням зобов'язання шляхом заліку, як стверджує Позивач, має бути припинений і валютний нагляд, оскільки підстави для очікування надходження валютної виручки за вже припиненим зобов'язанням відсутні.

Також Позивач посилається на усталену практику Верховного Суду, відповідно до якої резиденти є вільними у виборі форми розрахунків, а Закон України «Про валюту і валютні операції» не забороняє припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Крім того, Позивач зазначає, що таке зарахування не порушує експортний баланс держави, оскільки сума, яка не надійшла в Україну, є еквівалентною сумі, яка не була перерахована з України для оплати імпортних операцій.

Окремо Позивач наголошує, що обмеження, встановлені Національним банком України у постанові №18 щодо завершення банками валютного нагляду на підставі заліку під час воєнного стану, адресовані саме банкам, а не суб'єктам господарювання, і не можуть скасовувати права, передбачені законами.

2.2.2. Щодо підтвердження настання форс-мажорних обставин для цілей звільнення від відповідальності

Позивач зазначає, що доводи податкового органу про неможливість італійської компанії здійснити розрахунки є безпідставними, оскільки за умовами контракту нерезидент виступав продавцем, а не покупцем. Його обов'язком була поставка товару, а не сплата коштів, тому обмеження Національного банку України щодо розрахунків на нього не поширювалися.

Згідно з умовами поставки EXW (самовивіз) за правилами Інкотермс, товар мав бути забраний покупцем зі складу в Італії. Водночас, як стверджує Позивач, існували об'єктивні перешкоди для отримання товару. Зокрема, виробничі потужності Позивача у смт Велика Димерка перебували у тимчасовій окупації в період з лютого по квітень 2022 року, що унеможливлювало будь-які дії щодо вивезення товару. Крім того, загальна мобілізація та обмеження на виїзд чоловіків за кордон об'єктивно перешкоджали організації поїздки до Італії. Позивач також зазначає, що дозвіл на виїзд водіїв для міжнародних перевезень було запроваджено лише 26 травня 2022 року, після чого він негайно організував доставку товару.

Щодо експортного контракту з ТОВ «Натур Текнолоджіс» Позивач стверджує, що значна частина заборгованості була погашена або в межах граничного строку, що підтверджується довідкою банку, або шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. Для тієї частини боргу, що залишилася непогашеною, граничний строк розрахунку, за твердженням Позивача, настав уже після початку повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року, тобто під час дії форс-мажорних обставин.

Крім того, Позивач вказує на неможливість захисту своїх прав через застосування санкційних обмежень. Зокрема, банк покупця в Республіці Білорусь («Пріорбанк») припинив платежі в Україну через ризики їх блокування. Водночас Позивач не мав можливості подати позов до Арбітражного суду в Мінську, як це передбачалося контрактом, оскільки відповідно до постанови Національного банку України №18 було заборонено здійснювати будь-які валютні операції з резидентами Білорусі, у тому числі оплату арбітражного збору.

Обґрунтовуючи зупинення строків розрахунків, Позивач посилається на частину шосту статті 13 Закону про валюту, відповідно до якої виникнення форс-мажорних обставин є підставою для зупинення перебігу граничних строків розрахунків та нарахування пені на весь період дії таких обставин. Наявність обставин непереборної сили, на його думку, підтверджується сертифікатом Київської торгово-промислової палати та загальним листом Торгово-промислової палати України. При цьому Позивач наголошує, що сертифікат ТПП не є єдиним доказом, а суд має оцінювати всі обставини справи у їх сукупності. Також зазначається, що Київська торгово-промислова палата була належним чином уповноважена видавати такі сертифікати на період воєнного стану.

У процесуальному аспекті Позивач зазначає, що Відповідач у касаційній скарзі намагається навести нові аргументи, які не розглядалися судами попередніх інстанцій, що, на його думку, суперечить вимогам статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України. Також Позивач наголошує, що суди попередніх інстанцій уже надали належну правову оцінку всім поданим доказам, зокрема листам банку, сертифікатам та актам зарахування, а незгода податкового органу з такою оцінкою сама по собі не є підставою для скасування судових рішень.

2.2.3. Щодо неможливості нарахування пені в період дії карантину

Позивач вважає, що існують підстави для відступу від правової позиції Судової палати Касаційного адміністративного суду, викладеної у постанові від 23 липня 2024 року у справі №240/25642/22, на яку покликається Відповідач у касаційній скарзі. Позивач стверджує, що пеня за порушення строків розрахунків в іноземній валюті є різновидом грошового зобов'язання платника податків. Оскільки порядок її нарахування визначений ПК України, така пеня підпадає під визначення, наведене у підпункті 14.1.162 статті 14 цього Кодексу. У зв'язку з цим, на неї мають поширюватися положення абзацу одинадцятого пункту 52-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК які передбачають заборону нарахування пені у період дії карантину з 1 березня 2020 року та списання вже нарахованої, але не сплаченої пені.

Позивач зазначає, що у липні 2024 року Судова палата відступила від раніше сформованої сталої практики Верховного Суду та надала нове тлумачення, відповідно до якого «карантинний» мораторій не поширюється на валютну пеню. На думку Позивача, така зміна практики є непередбачуваною, оскільки суд не навів об'єктивних підстав для відступу, зокрема змін у законодавстві чи рішень Конституційного Суду України, а лише висловив незгоду з попереднім підходом.

Позивач також наголошує, що між нормами Закону України «Про валюту і валютні операції» та Податкового кодексу України відсутні суперечності, а отже, не було необхідності у зміні усталеного тлумачення.

Позивач посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Укркава, ТОВ проти України» та зазначає, що переосмислення чітких норм закону робить результат судового провадження непередбачуваним, що порушує пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На думку Позивача, рішення суду першої інстанції було ухвалене відповідно до сталої на той момент практики Верховного Суду, а його подальше скасування внаслідок зміни тлумачення через дев'ять місяців порушує принцип правової визначеності.

Позивач також зазначає, що навіть у разі наявності неоднозначного тлумачення норм, відповідно до пункту 56.21 статті 56 ПК України, рішення має прийматися на користь платника податків.

На переконання Позивача, пеня за порушення строків валютних розрахунків є елементом податкового регулювання, а отже, платники податків мали законні очікування щодо звільнення від її нарахування під час карантину, що підтверджувалося тривалою судовою практикою до її зміни у липні 2024 року.

Це також, на думку Відповідача, є додатковою та самостійною підставою для неврахування у цій справі правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 23 липня 2024 року у справі №240/25642/22.

З огляду на це Позивач подав клопотання про передачу справи №320/9656/23 на розгляд Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

2.2.4. Щодо стягнення витрат на правничу допомогу

Позивач стверджує, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи судом касаційної інстанції, складаються з витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції у розмірі 3510 доларів США у гривневому еквіваленті за курсом продажу долара США, встановленим на сайті https://minfin.com.ua/ua/currency/banks/kiev/ за середнім курсом продажу долара США на перше число місяця, в якому здійснюється оплата.

Зазначені витрати передбачені Договором про надання правової допомоги №46 від 20 січня 2023 року, укладеним між Позивачем та Адвокатським об'єднанням «Грандліга», адвокати якого здійснюють надання Позивачу правової допомоги, пов'язаної з цією справою, а також Замовленням №1 від 20 січня 2023 року до цього договору.

Відповідно до рахунку-фактури №29 від 9 липня 2025 року Позивачем сплачено 50 відсотків вартості правничої допомоги у розмірі 73 797,75 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №4602 від 10 липня 2025 року. Решта суми підлягає сплаті протягом трьох банківських днів з дати ухвалення судом касаційної інстанції рішення у справі відповідно до пункту 1.3 Замовлення №1 від 20 січня 2023 року.

3. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ

За результатами проведеної Відповідачем перевірки Позивача контролюючим органом складено акт від 7 грудня 2022 року №14554/10-36-07-09/19421419, яким встановлено порушення Позивачем вимог валютного законодавства, а саме:

- частини третьої статті 13 Закону про валюту, оскільки ПрАТ «Мономах» порушено граничні строки надходження товарів за зовнішньоекономічним контрактом від 6 квітня 2021 року №RO-8, укладеним з нерезидентом COSTRUZIONI MECCANICHE DI BOTTONI DANIELE (Італія), на загальну суму 30 860,00 доларів США (що еквівалентно 981 215,30 грн);

- частини другої статті 13 Закону про валюту в частині несвоєчасного надходження валютних коштів на загальну суму 668 100,00 доларів США (що еквівалентно 19 345 741,39 грн) та ненадходження коштів на загальну суму 1 006 813,16 доларів США (що еквівалентно 36 817 747,72 грн) за контрактом від 1 березня 2018 року №3-01/03/18 з компанією «Натур Текнолоджіс» (Республіка Білорусь).

В основу висновків про порушення наведених норм Відповідач поклав твердження про таке.

1.ПрАТ «Мономах» уклало з компанією COSTRUZIONI MECCANICHE DI BOTTONI DANIELE контракт від 6 квітня 2021 року №RO-8, за умовами якого продавець (нерезидент) зобов'язувався продати, а покупець (Позивач) - придбати обладнання (лінію зі збереження та подачі зерна зеленої кави в ростер). Стан обладнання - нове, виготовлене в Італії. Сторони також узгодили, що строк поставки товару за умовами Інкотермс 2010 становить 90 днів після отримання передплати. Валюта контракту - євро, загальна сума контракту - 89 780,00 євро.

Станом на початок перевірюваного періоду (15 квітня 2021 року) заборгованість за контрактом була відсутня.

За даними наданих до перевірки виписок АТ «Райффайзен Банк Аваль», акціонерне товариство на виконання умов цього контракту перерахувало зі свого валютного рахунку на користь зазначеного нерезидента кошти у загальному розмірі 89 780,00 євро (що еквівалентно 2 846 952,99 грн).

Згідно з митною декларацією, товар (обладнання) надійшов на територію України на загальну суму 89 780,00 євро, у тому числі з порушенням граничних строків у сумі 30 860,00 євро (що еквівалентно 981 215,30 грн).

Станом на 30 листопада 2022 року та на дату початку перевірюваного періоду (15 квітня 2021 року) заборгованість за зазначеним контрактом була відсутня.

При цьому Позивач не надав перевіряючим такі документи: висновок центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, про подовження строків розрахунків за контрактом від 6 квітня 2021 року №RO-8; довідку уповноваженої організації (органу) країни розташування сторони зовнішньоекономічного договору або третьої країни відповідно до умов контракту від 6 квітня 2021 року №RO-8 щодо виникнення форс-мажорних обставин; документи, що свідчать про прийняття до розгляду судом або міжнародним комерційним арбітражем позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом строку, передбаченого контрактом від 6 квітня 2021 року №RO-8.

2. ПрАТ «Мономах» (як продавцем) укладено контракт від 1 березня 2018 року №3-01/03/18 з нерезидентом «Натур Технолоджіс» (як покупцем), за умовами якого продавець зобов'язується передати товар у кількості, асортименті та за цінами, визначеними у специфікаціях, а покупець - прийняти товар і сплатити його вартість.

Сторони погодили, зокрема, умови оплати: відповідно до пункту 3.1 контракту оплата товару здійснюється покупцем на умовах відтермінування платежу протягом 180 календарних днів з дня оформлення вантажної митної декларації шляхом банківського переказу за реквізитами продавця. Оплата проводиться у доларах США. При цьому за взаємною домовленістю сторін могли передбачатися й інші умови постачання товару, що повинно було бути відображено у специфікації до конкретної партії товару, а також у рахунку-фактурі (інвойсі).

Відповідно до пункту 3.2 контракту у разі неоплати товару продавець мав право призупинити постачання наступної партії до повного погашення простроченої заборгованості і, відповідно, звільнявся від відповідальності за непостачання. Валюта контракту - долар США, загальна сума контракту становила 2 000 000 доларів США.

Станом на початок перевірюваного періоду (15 квітня 2021 року), згідно з даними оборотно-сальдової відомості за рахунком 362 «Розрахунки з іноземними покупцями», за цим контрактом була наявна дебіторська заборгованість у сумі 1 152 815,77 доларів США (що еквівалентно 32 231 806,68 грн), строк погашення якої ще не настав.

На виконання умов контракту від 1 березня 2018 року №3-01/03/18 ПрАТ «Мономах», згідно з митними деклараціями, зазначеними у додатку 3 до акта перевірки, відвантажило товар нерезиденту «Натур Технолоджіс» (Республіка Білорусь) на загальну суму 1 689 959,27 доларів США (що еквівалентно 46 042 388,70 грн).

За даними наданих до перевірки банківських виписок ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на поточний валютний рахунок Позивача надійшли кошти на загальну суму 1 259 177,99 доларів США (що еквівалентно 35 381 954,28 грн), у тому числі з порушенням граничного строку надходження валютних коштів - на суму 668 100,00 доларів США (що еквівалентно 19 345 741,39 грн).

Водночас від нерезидента-покупця на користь Позивача не надійшла валютна виручка на загальну суму 1 583 597,05 доларів США (що еквівалентно 57 909 927,08 грн), з яких із порушенням граничного строку - 1 006 813,16 доларів США (що еквівалентно 36 817 747,72 грн).

Під час проведення перевірки Товариство надало перевіряючим для дослідження договори відступлення права вимоги від 11 серпня 2022 року на суму 253 548,99 доларів США та від 27 вересня 2022 року на суму 289 036,55 доларів США, укладені між ПрАТ «Мономах» (як первісним кредитором), «Натур Технолоджіс» (боржником) та James Finlay DMCC (ОАЕ, як новим кредитором), а також акт про зарахування зустрічних однорідних вимог від 19 вересня 2022 року, підписаний між ПрАТ «Мономах» та James Finlay DMCC.

Станом на момент закінчення перевірки кошти від нового кредитора-нерезидента James Finlay DMCC на валютний рахунок Позивача не надходили.

Водночас відповідно до аналізу первинних документів платника, у нього була наявна дебіторська заборгованість у розмірі 1 583 597,05 доларів США (що еквівалентно 57 909 927,08 грн), тоді як згідно з даними оборотно-сальдової відомості за рахунком 362 «Розрахунки з іноземними покупцями» за цим контрактом обліковувалася дебіторська заборгованість у сумі 1 152 468,90 доларів США (що еквівалентно 42 144 174,21 грн). Встановлена податковим органом розбіжність у сумі 431 128,15 доларів США, на його думку, виникла внаслідок проведення акціонерним товариством операцій взаємозаліку, відображених у картці рахунку 362.

Посилаючись на пункт 14-6 постанови Національного банку України від 24 лютого 2022 року №18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану», контролюючий орган дійшов висновку, що проведені платником операції взаємозаліку суперечать вимогам зазначеного нормативного акта.

Крім того, в акті перевірки зафіксовано, що Позивач не надав перевіряючим такі документи:

- висновок центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, про подовження строків розрахунків за контрактом від 1 березня 2018 року №3-01/03/18;

- довідку уповноваженої організації (органу) країни розташування сторони зовнішньоекономічного договору або третьої країни відповідно до умов контракту від 1 березня 2018 року №3-01/03/18 щодо виникнення та закінчення дії форс-мажорних обставин;

- документи, що свідчать про прийняття до розгляду судом або міжнародним комерційним арбітражем позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом строку, передбаченого контрактом від 1 березня 2018 року №3-01/03/18.

На підставі акта перевірки Відповідач 23 січня 2023 року прийняв податкове повідомлення-рішення форми №1476/0709, яким нараховано пеню на загальну суму 11 676 140,89 грн, з яких за контрактом від 6 квітня 2021 року №RO-8 - 156 013,23 грн, а решта - за контрактом від 1 березня 2018 року №3-01/03/18.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4.1. Оцінка доводів учасників справи й висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Верховний Суд, заслухавши представників сторін обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального та матеріального права в межах, встановлених статтею 341 КАС України, виходить з такого.

Спірні правовідносини врегульовані положеннями Закону про валюту

Відповідно до частини четвертої статті 11 Закону про валюту органами валютного нагляду відповідно до цього Закону є Національний банк України та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику. Органи валютного нагляду в межах своєї компетенції здійснюють нагляд за дотриманням резидентами та нерезидентами валютного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 13 Закону про валюту Національний банк України має право встановлювати граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.

Частиною третьою статті 13 цього Закону визначено, що у разі встановлення Національним банком України граничного строку розрахунків за операціями резидентів з імпорту товарів їх поставка має здійснюватися у строки, зазначені в договорах, але не пізніше встановленого Національним банком України граничного строку розрахунків з дня здійснення авансового платежу (попередньої оплати).

Відповідно до частини п'ятої статті 13 Закону про валюту порушення резидентами строку розрахунків, встановленого згідно із цією статтею, тягне за собою нарахування пені за кожний день прострочення в розмірі 0,3 відсотка суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару) у національній валюті (у разі здійснення розрахунків за зовнішньоекономічним договором (контрактом) у національній валюті) або в іноземній валюті, перерахованій у національну валюту за курсом Національного банку України, встановленим на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару) (частина).

Згідно з частиною восьмою статті 13 Закону про валюту центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, за результатами перевірки стягує у встановленому законом порядку з резидентів пеню, передбачену частиною п'ятою цієї статті.

Положеннями частини восьмої статті 16 Закону про валюту визначено, що рішення про застосування до уповноважених установ, суб'єктів валютних операцій заходів впливу приймається органами валютного нагляду відповідно до компетенції, визначеної частинами п'ятою і шостою статті 11 цього Закону, у порядку, визначеному законодавством, що діє на день прийняття відповідного рішення.

Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті, затверджене постановою Правління Національного банку України від 2 січня 2019 року № 5 (далі також - Положення № 5) визначає заходи захисту, запроваджені Національним банком України, порядок їх застосування (порядок здійснення валютних операцій в умовах запроваджених цим Положенням заходів захисту), а також порядок здійснення окремих операцій в іноземній валюті.

Згідно з пунктом 21 розділу ІІ Положення № 5 граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів становлять 365 календарних днів.

Пункт 23 розділу ІІ Положення № 5 визначає, що розрахунки за операціями резидентів з експорту та імпорту товарів здійснюються не пізніше строку, визначеного пунктом 21 розділу II цього Положення, з урахуванням вимог пункту 22 розділу II цього Положення, у повному обсязі, з урахуванням вимог пункту 22 розділу II цього Положення стосовно операцій з експорту, імпорту товарів у незначній сумі (уключаючи незавершені розрахунки за операцією). Грошові кошти від нерезидента за операціями резидента з експорту товарів підлягають зарахуванню на рахунок резидента в Україні в банку.

24 лютого 2022 року з метою забезпечення надійності та стабільності функціонування банківської системи Національний банк України прийняв Постанову № 18, яку постановою Правління Національного банку України від 04 квітня 2022 № 68 було доповнено, зокрема, пунктами « 14-2. Граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів становлять 90 календарних днів та застосовуються до операцій, здійснених з 5 квітня 2022 року»; «14-4. Розрахунки за операціями резидентів з експорту та імпорту товарів здійснюються не пізніше строку, визначеного в пункті 14-2 цієї постанови, з урахуванням вимог пункту 143 цієї постанови в повному обсязі, з урахуванням вимог пункту 143 цієї постанови стосовно операцій з експорту, імпорту товарів у незначній сумі (уключаючи незавершені розрахунки за операцією). Грошові кошти від нерезидента за операціями резидента з експорту товарів підлягають зарахуванню на рахунок резидента в банку в Україні».

В подальшому до пункту 14-2 Постанови № 18 постановами Правління Національного банку України від 7 червня 2022 року № 113, від 07 липня 2022 року № 142 вносились зміни та з 7 червня 2022 року цифру « 90» було замінено цифрою « 120», а з 7 липня 2022 - цифру « 120» замінено цифрою « 180» відповідно.

Отже, законодавство, чинне на час виникнення спірних правовідносин, установлювало чіткі граничні строки розрахунків за операціями з іноземним елементом, визначені Національним банком України, а у разі їх порушення передбачало нарахування пені як заходу відповідальності.

4.1.1. Щодо заліку зустрічних вимог у період воєнного стану

Відповідно до пункту 21 розділу II Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 2 січня 2019 року №7 (далі також - Інструкція №7) граничні строки розрахунків за операціями з експорту й імпорту товарів становлять 365 календарних днів.

Відповідно до підпункту 5 пункту 10 розділу III Інструкції №7 банк, крім підстав, передбачених у пункті 9 розділу III цієї Інструкції, має право завершити здійснення валютного нагляду за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за наявності документів про припинення зобов'язань за операціями з експорту, імпорту товарів зарахуванням зустрічних однорідних вимог у разі дотримання сукупності таких умов:

- вимоги випливають із взаємних зобов'язань між резидентом і нерезидентом, які є контрагентами за цими операціями;

- вимоги однорідні; строк виконання за зустрічними вимогами настав або не встановлений, або визначений моментом пред'явлення вимоги;

- між сторонами не було спору щодо характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання.

Отже, залік (або зарахування) зустрічних однорідних вимог контрагентів є одним із законних засобів врегулювання сторонами своїх взаємних зобов'язань. Водночас, для проведення зарахування необхідна сукупність певних умов, а саме: вимоги повинні бути зустрічними (тобто такими, що випливають зі взаємних зобов'язань між двома особами) та однорідними (як правило, йдеться про взаємні вимоги грошових сум в одній і тій самій валюті); має настати строк виконання за всіма зустрічними вимогами.

Згідно із положеннями частини четвертої статті 6 та частини першої статті 14 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України, та самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам.

Відповідно до статей 627, 628 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) сторони вільні у виборі виду договору та його умов, а згідно зі статтею 629 цього Кодексу укладений договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Правила припинення зобов'язання сформульовані в главі 50 «Припинення зобов'язання» розділу І книги п'ятої «Зобов'язальне право» ЦК. Норми цієї глави передбачають, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК), зокрема зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги (стаття 601 ЦК). Аналогічні положення закріплені також у статті 203 Господарського кодексу України, згідно з частиною третьою якої господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Отже, залік (або зарахування) зустрічних однорідних вимог контрагентів є одним із законних засобів врегулювання сторонами своїх взаємних зобов'язань. Водночас, для проведення зарахування необхідна сукупність певних наведених вище умов.

При тлумаченні наведених норм слід виходити з того, що зустрічність вимог передбачає одночасну участь сторін у двох зобов'язаннях, де кредитор за одним зобов'язанням є боржником в іншому. Тобто, сторони одночасно беруть участь у двох зобов'язаннях, і при цьому кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, і навпаки.

Що ж до однорідності вимог, то вона визначається їхньою правовою природою та матеріальним змістом (вираженням) і не залежить від підстав, що зумовили виникнення зобов'язань. Це означає, що вимоги вважаються однорідними, якщо зобов'язання сторін стосовно одна до одної мають бути виконані однаково, тоді як підстави виникнення зобов'язань можуть бути різними.

Із цього приводу Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду та Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в низці судових рішень (постанова від 31 січня 2020 року у справі №1340/3649/18; постанова від 16 квітня 2019 року у справі №911/483/18; постанова від 21 листопада 2018 року у справі №755/9929/15-ц) дотримуються послідовної позиції щодо умов, яким мають відповідати вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, зокрема, вони мають: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань із передачі родових речей, зокрема грошей). Правило про однорідність вимог поширюється на їхню правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо); 3) строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Аналогічні висновки відображено у постановах Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 29 грудня 2021 року у справі № 826/17678/15, від 7 грудня 2023 року у справі №420/21182/21.

Також, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 31 січня 2020 року у справі №1340/3649/18 сформував правову позицію, відповідно до якої резидент є вільним у виборі форми розрахунків за зовнішньоекономічними операціями з-поміж тих, що не суперечать законам України, а тому перебування таких операцій на валютному контролі саме по собі не спричиняє наслідку у вигляді застосування штрафних санкцій (пені), передбачених статтею 4 Закону №185/94-ВР. Припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог є складовою гарантованого Конституцією України права на свободу підприємницької діяльності та може бути обмежено виключно законами України.

У розвиток наведеної правової позиції щодо застосування норм частини першої статті 1, частини першої статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», пункту 1.10 вказаної Інструкції № 136 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 29 липня 2021 року у справі № 817/1200/15 сформував такий висновок: у разі припинення зобов'язання за зовнішньоекономічним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог у строк, встановлений нормами Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» для розрахунків у іноземній валюті, підстави для притягнення резидента до відповідальності за порушення термінів розрахунків у іноземній валюті (за ненадходження валютної виручки) відсутні, незалежно від підстав виникнення зустрічних однорідних вимог та складу учасників зарахування зустрічних однорідних вимог. Обставини щодо зарахування зустрічних однорідних вимог та припинення внаслідок цього зобов'язань за зовнішньоекономічним договором підлягають встановленню судом з дослідженням належних щодо цього доказів.

Також Верховний Суд у постанові від 22 січня 2025 року по справі 420/12562/23 зробив висновок відповідно до якого та обставина, що у заліку однорідних зустрічних вимог одночасно приймало участь більше, ніж дві сторони у зобов'язаннях, де кредитори за одними зобов'язаннями по відношенню до Позивача та один до одного виступали боржниками в іншому і навпаки, не змінює сутності заліку як способу припинення зобов'язання за зовнішньоекономічними договорами.

Відтак, наразі існує усталена практика Верховного Суду щодо питання запровадження нормативно-правовими актами Національного банку України обмежень щодо зняття з валютного контролю експортних операцій клієнтів на підставі документів про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог в іноземній валюті.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду в зазначеній вище постанові від 31 січня 2020 року у справі №1340/3649/18 також вказав наступне: «Практика обмежень щодо зняття з валютного контролю експортних операцій клієнтів на підставі документів про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог в іноземній валюті вперше була запроваджена Постановою Правління НБУ від 20 серпня 2014 року №515 «Про врегулювання ситуації на валютному ринку України».

Метою такого обмеження було недопущення використання фінансової системи України для відмивання грошей і фінансування тероризму та врегулювання ситуації на валютному ринку України та контролю валютних операцій. Їх норми адресовані уповноваженому банку, що здійснює валютний контроль за експортною операцією. Саме у контексті мети введено в дію обов'язковий продаж на міжбанківському валютному ринку України частини надходжень у визначеному розмірі.

В подальшому, дія таких обмежень пролонгувалась Правлінням НБУ шляхом прийняття типових постанов, в т. ч. і постанов Правління НБУ №386 та №410, у пунктах 4 яких встановлено, що уповноважені банки не можуть знімати з контролю експортні операції клієнтів на підставі документів про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог в іноземній валюті 1-ї групи Класифікатора/російських рублях (незалежно від суми операції).

Водночас вказані обмеження щодо зняття експортних операцій з валютного контролю, запроваджені Постановами Правління НБУ №386 та №410, адресовані виключно уповноваженим банкам. Обов'язок продажу валютної виручки у певному розмірі сам по собі не є обмеженням для сторін у здійсненні розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами шляхом зарахування зустрічних грошових вимог.

Крім того, вказані положення актів НБУ не регулюють підприємницької діяльності суб'єктів господарювання, не встановлюють форми розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами та, як підзаконні акти, не можуть обмежувати дію норм Законів України, положення яких судом наведено вище, та якими передбачено вільний вибір сторонами контракту форми розрахунків.»

Колегія суддів враховує, що викладені вище правові висновки Верховного Суду були сформульовані у контексті застосування положень Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», який станом на момент виникнення спірних правовідносин втратив чинність.

Разом з тим, хоча зазначений Закон втратив чинність у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про валюту і валютні операції», наведені вище висновки та підходи Верховного Суду залишаються актуальними та підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Це пояснюється тим, що Закон України «Про валюту і валютні операції» не запровадив нових концептуальних підходів до вирішення питання припинення зобов'язань за зовнішньоекономічними договорами шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог або відступлення права вимоги, не змінив засад свободи вибору способу розрахунків у межах законодавчо дозволених форм, а також не заперечив можливості припинення валютних зобов'язань способами, передбаченими цивільним законодавством.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 420/12562/23.

Отже, правові висновки, сформульовані Верховним Судом у наведених вище постановах, зберігають свою правову значущість і можуть бути враховані при вирішенні цієї справи.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про те, що суперечності щодо можливості завершення здійснення банками валютного нагляду на підставі документів про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог, наявні в пункті 14-6 постанови Правління Національного банку України від 24 лютого 2022 року №18 та підпункт 5 пункту 10 розділу III Постанови Правління Національного банку України від 2 січня 2019 року № 7 повинні трактуватися на користь Позивача.

Аналогічний за змістом підхід підтверджується і правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 16 липня 2025 року у справі №320/29423/23, від 12 серпня 2025 року у справі №420/29813/23, від 23 жовтня 2025 року у справі №260/4525/24, від 20 січня 2026 року у справі №320/8245/23.

Так, у цій справі судами попередніх інстанцій установлено, що у ПрАТ «Мономах» виникло право грошової вимоги до ТОВ «Натур Технолоджіс» за поставлену останньому продукцію відповідно до умов експортного контракту .

Водночас ПрАТ «Мономах» мало власне невиконане грошове зобов'язання перед компанією «James Finlay DMCC» (ОАЕ), яке виникло на підставі договору поставки чаю.

На підставі договорів відступлення права вимоги № 01/22 та № 02/22 ПрАТ «Мономах» як первісний кредитор передало компанії «James Finlay DMCC» як новому кредитору право грошової вимоги до ТОВ «Натур Технолоджіс» на загальну суму 542 585,54 доларів США. Унаслідок укладення зазначених договорів у компанії «James Finlay DMCC» виникло грошове зобов'язання перед ПрАТ «Мономах» щодо оплати вартості отриманого права вимоги.

Оскільки між ПрАТ «Мономах» та компанією «James Finlay DMCC» існували зустрічні однорідні грошові вимоги (з одного боку - заборгованість ПрАТ «Мономах» за поставлений чай, з іншого - заборгованість компанії «James Finlay DMCC» за отримане право вимоги), сторони оформили їх припинення шляхом зарахування.

Відповідні правовідносини були оформлені актами про зарахування зустрічних однорідних вимог, унаслідок чого зобов'язання ПрАТ «Мономах» перед іноземним постачальником було припинено

Отже, суди попередніх інстанцій обґрунтовано не погодилися з позицією Відповідача щодо поширення дії Постанови НБУ № 18 на спірні правовідносини.

Разом з тим, суд звертає увагу, що за встановленими у справі обставинами Відповідач стверджував:

- з порушенням граничного строку надійшло 668 100,00 доларів США валютної виручки (що еквівалентно 19 345 741,39 грн);

- валютна виручка від нерезидента-покупця на загальну суму 1 583 597,05 доларів США (що еквівалентно 57 909 927,08 грн) взагалі не надійшла, з яких із порушенням граничного строку - 1 006 813,16 доларів США (що еквівалентно 36 817 747,72 грн).

Водночас зарахування зустрічних однорідних вимог, на яке посилався Позивач як на підставу припинення відповідних валютних зобов'язань, було здійснено лише на загальну суму 542 585,54 доларів США.

За таких обставин для правильного вирішення спору вирішального значення набуває встановлення того, чи охоплює зазначене зарахування саме ті зобов'язання, щодо яких контролюючим органом констатовано порушення граничних строків розрахунків, та за якими митними деклараціями вони виникли.

Натомість суди попередніх інстанцій обмежилися загальним посиланням на факт проведення зарахування, не співвіднісши його із конкретними експортними операціями, сумами та строками надходження валютної виручки, що фактично позбавляє можливості перевірити правильність висновків щодо відсутності порушення валютного законодавства.

Натомість Відповідач у касаційній скарзі стверджує, що порушення строків надходження валютних цінностей Позивач допустив ще у 2021 році, тобто задовго до проведення відповідних зарахувань, на підтвердження чого в матеріалах справи міститься Додаток № 4. Водночас змістом судових рішень не підтверджується, що цей документ був досліджений судами попередніх інстанцій, а викладені в ньому відомості отримали належну правову оцінку.

4.1.2. Щодо підтвердження настання форс-мажорних обставин для цілей звільнення від відповідальності

Положення частити шостої статті 13 Закону про валюту передбачають, що у разі якщо виконання договору, передбаченого частинами другою або третьою цієї статті, зупиняється у зв'язку з виникненням форс-мажорних обставин, перебіг строку розрахунків, установленого згідно з частиною першою цієї статті, та нарахування пені відповідно до частини п'ятої цієї статті зупиняється на весь період дії форс-мажорних обставин та поновлюється з дня, наступного за днем закінчення дії таких обставин. Підтвердженням виникнення та закінчення дії форс-мажорних обставин є відповідна довідка уповноваженої організації (органу) країни розташування сторони зовнішньоекономічного договору (контракту) або третьої країни відповідно до умов цього договору (контракту).

Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.

Аналіз наведених норм права Закону дає підстави для висновку, що у разі зупинення виконання господарської операції, яке зумовлене виникненням форс-мажорних обставин, зупиняється як перебіг строку розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, так і нарахування пені на весь період дії форс-мажорних обставин.

Отже, законодавцем передбачено випадок незастосування фінансової відповідальності у вигляді нарахування пені (зупинення строку нарахування пені) лише у разі виникнення форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання контрагентом договору.

Разом з тим, відповідно до змісту постанов Верховного Суду, на які зокрема покликається Відповідач у касаційній скарзі, лист Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1 (на який посилається позивач) не є ні сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні», ні документом, який був виданий за зверненням відповідного суб'єкта, для якого могли настати певні форс-мажорні обставини, а також не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Підстави вважати на підставі вказаного листа, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб'єктів, відсутні, тому кожен суб'єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин ( від 19 листопада 2025 року у справі №620/16234/23)

Таким чином, лист ТПП від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1 не є у розумінні чинного законодавства сертифікатом, що засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Як вказали суди попередніх інстанцій, на підтвердження настання форс-мажорних обставин Позивач надав, зокрема, сертифікат Київської торгово-промислової палати № 3000-22-1926, виданий 26 грудня 2022 року, яким засвідчено наявність форс-мажорних обставин у вигляді військової агресії на період з 24 лютого 2022 року по 28 грудня 2022 року. Зазначений сертифікат стосується дотримання граничних строків розрахунків за експортними операціями за контрактом від 1 березня 2018 року № 3-01/03/18 за період з 3 серпня 2021 року по 22 лютого 2022 року на загальну суму 1 275 105,04 доларів США.

Верховний Суд у постановах від 12 грудня 2024 року у справі № 380/839/24 та від 14 січня 2025 року у справі № 440/17191/23, із посиланням на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 16 липня 2019 року у справі № 917/1053/18, від 25 січня 2022 року у справі № 904/3886/21 та від 18 січня 2024 року у справі № 914/2994/22, що усталеною є практика Верховного Суду, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного (заздалегідь встановленого) характеру. У разі їх виникнення сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку.

Також зауважено, що Верховний Суд неодноразово вказував (постанови від 05 грудня 2023 року у справі №917/1593/22, від 18 січня 2024 року у справі № 914/2994/22, від 19 серпня 2022 року у справі №908/2287/17 тощо), що підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної ТПП. Водночас, сертифікат Торгово-промислової палати України не є єдиним доказом існування форс-мажорних обставин; обставина форс-мажору має оцінюватись судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку.

У постановах від 5 жовтня 2023 року у справі №520/14773/21, від 19 серпня 2022 року у справі №818/2429/18, від 17 червня 2020 року у справі №812/677/17, від 03 вересня 2019 року у справі №805/1087/16 Верховний Суд зазначив, що має встановлюватися (доводитися) вплив обставин непереборної сили, засвідчених відповідними сертифікатами ТПП України, на неможливість платника податку належним чином виконувати свої зобов'язання і на зміну його економічного стану цими форс-мажорними обставинами. Ці фактори мають перебувати у причинно-наслідковому зв'язку.

З наведених вище підходів слідує, що саме по собі існування форс-мажорної обставини (обставини непереборної сили) ще не є свідченням того, що безпосередньо вона вплинула на неможливість виконання особою певного зобов'язання за договором чи обов'язку, передбаченого законодавчими та іншими нормативними актами. Такий зв'язок має встановлюватись як шляхом надання сертифіката (довідки) Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної ТПП, так і оцінкою інших належних доказів, що можуть це підтвердити.

У розвиток правової позиції, сформульованої Верховним Судом у зазначених справах, судова палата у постанові від 27 лютого 2025 року у справі №520/2941/24 дійшла висновку, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом неможливості виконання зобов'язання, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та характеру зобов'язання.

Ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв'язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов'язання. Форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, - це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об'єктивної неможливості виконати зобов'язання. Водночас сама по собі, зокрема, збройна агресія проти України, девальвація гривні, воєнний стан, не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким будь-яких зобов'язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, як обставини непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із нею обставин компанія/фізична особа не змогла виконати ті чи інші зобов'язання.

Про обґрунтованість такого висновку свідчить і аналіз частини шостої статті 13 Закону про валюту, яка передбачає можливість зупинення перебігу строків розрахунків та нарахування пені за їх порушення лише у разі зупинення виконання договору, яке відбувається у зв'язку із виникненням форс-мажорних обставин. Іншими словами, неможливість виконання договору, а відповідно, і звільнення від нарахування пені, має місце у разі впливу форс-мажорних обставин на таку можливість.

Для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання згідно зі статтями 617 ЦК України, 218 ГК України особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв'язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 904/6463/14 (3-216гс15))

Такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 16 липня 2019 року у справі №917/1053/18, від 25 січня 2022 року у справі №904/3886/21, від 18 січня 2024 року у справі № 914/2994/22, від 05 жовтня 2023 року у справі №520/14773/21, від 19 серпня 2022 року у справі №818/2429/18, від 17 червня 2020 року у справі №812/677/17, від 03 вересня 2019 року у справі №805/1087/16, на які покликається Відповідач у касаційній скарзі.

Разом з тим у межах цієї справи суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки зазначеному сертифікату та фактично не дослідили його зміст у контексті спірних правовідносин.

Зокрема, суди не встановили, за якими саме митними деклараціями та за якими конкретними поставками Позивача зафіксовано операції, що охоплюються дією цього сертифіката, а також не з'ясували, чи кореспондують суми та строки, зазначені у сертифікаті, з тими зобов'язаннями, щодо яких контролюючим органом встановлено порушення.

Ці обставини входили до предмету доказування для цілей вирішення спору з огляду на доводи Відповідача про те, що порушення щодо частини зобов'язань виникли ще до запровадження воєнного стану. За таких обставин для правильного вирішення спору принциповим є встановлення, за якими саме митними деклараціями та відповідними поставками нерезидентами було виконано зобов'язання, а за якими - ні, а також у які саме строки виникли відповідні порушення.

Лише за умови такого розмежування можливо встановити, чи припадають спірні порушення на період дії форс-мажорних обставин та чи можуть вони впливати на відповідальність Позивача за конкретними зобов'язаннями.

Як убачається зі змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій, погоджуючись із доводами Позивача, суди обмежилися фактичним переліком доказів, наявних у матеріалах справи, проте не надали належної оцінки їх змісту та не перевірили їх у сукупності й взаємозв'язку з фактичними обставинами, що мають значення для вирішення питання щодо дотримання строків розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами.

Крім того, у судових рішеннях відсутнє обґрунтування того, яким саме чином обставини, зазначені у сертифікаті торгово-промислової палати, свідчать про об'єктивну неможливість виконання Позивачем відповідних зобов'язань у встановлені строки. Суди не навели конкретних обставин, що підтверджували б причинно-наслідковий зв'язок між засвідченими форс-мажорними подіями та порушенням строків розрахунків.

Так само суди попередніх інстанцій не перевірили, чи містить цей сертифікат будь-які конкретні обставини, які безпосередньо перешкоджали своєчасному виконанню Позивачем зобов'язань за контрактом з COSTRUZIONI MECCANICHE DI BOTTONI DANIELE, та чи стосуються зазначені у ньому події саме цього контракту і відповідних операцій.

За відсутності такого дослідження та мотивування висновки судів щодо наявності підстав для застосування форс-мажорних обставин не можуть вважатися належним чином обґрунтованими.

Відтак, Судам необхідно було встановити чи дійсно наданий сертифікат містить всі необхідні та достовірні відомості для підтвердженням виникнення та закінчення дії форс-мажорних обставин з метою зупинення дії відповідних зовнішньоекономічних контрактів, а також чи простежується як такий причинно-наслідковий зв'язок між обставинами невиконання нерезидентами обов'язків своєчасного виконання умов контрактів та тими чи іншими обставинами та чи можна вважати наведену у цих сертифікатах інформацію такою, що вказує на існування обставин, що свідчать про абсолютну та безумовну неможливість (а не абстракту) реально виконати свої зобов'язань.

Аналогічний за зміст підхід простежується і з постанови Верховного Суду від 26 січня 2026 року у справі № 320/48401/23.

За змістом частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням цього Суд вважає, що у цій справі має місце неврахування висновків Верховного Суду та неповне дослідження доказів, що впливають на обставини, які мають значення для правильного вирішення спору в цілому.

Застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі, підтвердження їх відповідними доказами. Тобто, застосування судом норм матеріального права повинно вирішити спір, який виник між сторонами у конкретних правовідносинах, які мають бути встановлені судами на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі.

Відомості про обставини справи, на підставі яких суд приймає відповідне рішення по суті, повинні бути достовірними, тобто відповідність доказу об'єктивній дійсності є його безсумнівність, яка обумовлена зібраними матеріалами справи; достатніми, що відображається в наявності такої системи належних, допустимих, достовірних доказів, які отримані в результаті всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин, пов'язаних з предметом справи та всієї сукупності зібраних у ній доказів і яка достовірно встановлює всі обставини справи; належними, тобто властивість доказу, яка характеризує зв'язок відомостей і які становлять його зміст з обставинами, які підлягають доказуванню; допустимими, тобто відповідними процесуальній формі їх одержання, єдиною загальною вимогою недопустимості доказів є виявлення порушень закону при їх збиранні.

При цьому обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини четвертої статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Тобто, цей принцип зобов'язує суд до активної ролі в судовому процесі для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

4.1.3. Щодо нарахування пені в період дії карантину

Як підтверджується матеріалами справи, на час розгляду справи судом першої інстанції відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 15 лютого 2024 року у справі № 420/1538/23, від 28 березня 2024 року у справі № 380/17879/22 висновки та від 13 травня 2024 року у справі № 420/11208/23, пеня за порушення строків розрахунків в іноземній валюті є різновидом грошового зобов'язання платника податків та враховуючи положення частини восьмої статті 16 Перехідних положень Закону про валюту, підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України така (пеня) застосовується контролюючим (податковим) органом в порядку, який передбачений для прийняття податкових повідомлень-рішень, тобто в порядку передбаченому Податковим кодексом України, а оскільки останнім передбачено мораторій на нарахування пені протягом дії карантину, то відповідно нарахування пені за порушення строків розрахунків в іноземній валюті в такий період є протиправним.

23 липня 2024 року Верховний Суд ухвалив постанову у справі № 240/25642/22, якою відступив від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15 лютого 2024 року у справі № 420/1538/23, від 28 березня 2024 року у справі № 380/17879/22 та від 13 травня 2024 року у справі № 420/11208/23, сформував висновок про те, що пеня, яка передбачена частиною п'ятою статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції», за порушення строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID- 19), застосовується на загальних підставах і на таку не поширюються положення абзацу 11 пункту 52-1 підрозділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України.

Формулюючи такий висновок, Верховний Суд виходив, в тому числі, з приписів частин першої-третьої статті 3 Закону про валюту. Відповідно до вказаних норм відносини, які виникають у сфері здійснення валютних операцій, валютного регулювання і валютного нагляду, регулюються Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону. Питання здійснення валютних операцій, основи валютного регулювання та нагляду регулюються виключно цим Законом. Зміна положень цього Закону здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону. Зміна положень цього Закону може здійснюватися виключно окремими законами про внесення змін до цього Закону. У разі якщо положення інших законів суперечать положенням цього Закону, застосовуються положення цього Закону.

Враховуючи викладене, Верховний Суд у постанові від 23 липня 2024 року у справі № 240/25642/22 виснував, що правовідносини із нарахування пені за порушення строків розрахунків за операціями з імпорту товарів є специфічними та врегульовані спеціальним Законом № 2473-VIII, і саме норми вказаного Закону підлягають застосуванню, зокрема і в питанні нарахування пені за порушення строків розрахунків в іноземній валюті.

У вказаній справі Верховний Суд також врахував, що до Закону про валюту не вносились норми, які б дозволяли не застосовувати пеню (звільняли від застосування пені) за порушення строку розрахунків в іноземній валюті у період дії карантину, встановленого КМУ на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID- 19).

При цьому Суд зауважив, що маючи на меті звільнити суб'єктів господарювання, які вчинили правопорушення, у вигляд порушення строків розрахунків, від відповідальності у вигляді пені законодавець вносить відповідні зміни саме до Закону України «Про валюту і валютні операції». Так, Законом України № 2260-IX від 12 травня 2022 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей податкового адміністрування податків, зборів та єдиного внеску під час дії воєнного, надзвичайного стану» статтю 16 Закону України «Про валюту і валютні операції» доповнено пунктом 13 такого змісту: "13. Відповідальність, передбачена частиною п'ятою статті 13 цього Закону, не застосовується до резидентів - суб'єктів господарювання, що вчинили відповідне правопорушення, якщо імпортні операції не можуть бути завершені внаслідок дії постанови Кабінету Міністрів України «Про застосування заборони ввезення товарів з Російської Федерації» від 9 квітня 2022 року № 426. Тобто, у разі якби законодавець мав на меті звільнити суб'єктів господарювання від відповідальності шляхом ненарахування (незастосування) пені під час дії карантину (COVID- 19), відповідні зміни (чи обмеження в застосуванні) були б внесені саме до Закону № 2473-VIII.

Разом з тим суд апеляційної інстанції належної оцінки цьому не надав та не врахував правові висновки Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права. Це свідчить про недотримання вимог частини п'ятої статті 242 КАС України, відповідно до якої при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд зобов'язаний враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В ухвалі від 11 жовтня 2023 року у справі № 607/1662/21 Велика Палата Верховного Суду вказала, що висновки, які містяться в рішеннях судової палати, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об'єднаної палати - над висновками палати чи колегії суддів, а висновки Великої Палати - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів.

Також колегія суддів зазначає, що відповідно до змісту правових висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.

Так, Відповідачем по цьому епізоду підставою касаційного оскарження зазначено пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до якої підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, наведені Відповідачем підстави підтвердились.

Позивач просить відступити від висновків, наведених у постанові Верховного Суду від 23 липня 2024 року у справі № 240/25642/22

У цьому контексті суд враховує, що відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16).

Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до розв'язання складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 4 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, який є сталим і послідовним щодо причин для відступу.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для відступу від висновків Верховного Суду, сформованих у постанові від 23 липня 2024 року у справі № 240/25642/22 щодо непоширення норм абзацу 11 пункту 52-1 підрозділу XX «Перехідні положення» ПК України на пеню, нараховану за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності. У касаційній скарзі скаржник не навів обґрунтованих та вмотивованих доводів, які б свідчили про існування вад такого рішення, про які вказувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16.

Також суд вважає за необхідне підкреслити й те, що 27 лютого 2025 року Верховний Суд у складі судoвoї палати з рoзгляду справ щoдo пoдатків, збoрів та інших oбoв'язкoвих платежів ухвалив постанову у справі №520/2941/24, в якій також вказав про застосовність до подібних правовідносин висновків, наведених у постанові від 23 липня 2024 року (справа № 240/25642/22).

Висновки, що сформовані у постанові від 23 липня 2024 року у справі № 240/25642/22, Верховний Суд послідовно враховує у постановах від 27 лютого 2025 року у справі № 260/5748/23, від 14 лютого 2025 року у справі № 400/5882/23, від 28 січня 2025 року у справі № 520/3056/22, від 21 січня 2025 року у справі № 320/5391/23, від 12 грудня 2024 року у справі № 380/839/24, від 10 грудня 2024 року у справі № 160/8372/23, від 7 листопада 2024 року у справі № 380/9564/23, від 6 листопада 2024 року у справі № 560/6814/23, від 26 серпня 2025 року у справі №280/4622/24, від 13 березня 2025 року у справі № 560/19941/23.

З огляду на повноваження суду касаційної інстанції, Суд відхиляє доводи Позивача про необхідність відступлення від правового висновку, наведеного Верховним Судом у постанові від 23 липня 2024 року у справі № 240/25642/22.

Враховуючи викладене, Суд зазначає, що у межах цієї справи відсутні правові підстави для відступлення від усталених висновків Верховного Суду, які викладені в означеній скаржником постанові Верховного Суду.

4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За правилами пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.

Відповідно до частини п'ятої статті 353 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Суд визнає, що судами попередніх інстанцій не досліджено усіх доказів у справі й не було належним чином ураховано висновки Верховного Суду та не досліджено докази у справі, що відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд.

З огляду на зазначене вище, Суд приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення судів першої та апеляційної інстанції із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

4.3. Щодо витрат на правничу допомогу

Статтею 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

В свою чергу, за правилами частини першої статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

В ухвалі від 19 січня 2022 року у справі № 500/2632/19 Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд

відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом з тим у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

У цій справі суд касаційної інстанції за наслідками касаційного перегляду не змінював судове рішення, а ухвалив рішення, яким направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, у зв'язку з чим у суду касаційної інстанції не виникає підстав для вирішення питань пов'язаних з розподілом судових витрат.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

ПОСТАНОВИВ

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2025 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: Н.Є. Блажівська

Судді: О.В. Білоус

І.Л. Желтобрюх

Повний текст постанови складений 19 березня 2026 року