про відмову у відкритті касаційного провадження
20 березня 2026 року
м. Київ
справа №420/12386/23
адміністративне провадження № К/990/10187/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Шарапи В.М., суддів: Стеценка С.Г., Шевцової Н.В., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.06.2025 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06.02.2026 у справі №420/12386/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - ГУ ПФУ в Одеській області, відповідач), у якій просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Одеській області від 10.04.2023 №232730015144 щодо відмови в перерахунку пенсії позивачу з урахування довідки про заробітну плату від 18.11.2021 №340/1, починаючи з моменту звернення за перерахунком, а саме з 06.04.2023;
- зобов'язати відповідача перерахувати пенсію ОСОБА_1 з урахування довідки про заробітну плату від 18.11.2021 №40/1, починаючи з моменту звернення за перерахунком, а саме з 06.04.2023.
Розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17.06.2025, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06.02.2026, позов задоволено повністю.
На адресу Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» 06.03.2026 надійшла касаційна скарга ГУ ПФУ в Одеській області, у якій скаржник просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.06.2025, постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06.02.2026 та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
За наслідками перевірки касаційної скарги на предмет відповідності вимогам, передбаченим статтями 328-330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), встановлено, що скаржником не вказано підстави касаційного оскарження відповідно до вимог процесуального закону. Відповідач, посилаючись на пункт 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, та справа має виняткове значення для пенсійного органу.
Втім, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з наступних підстав.
Касаційна скарга подана на судові рішення, які можуть бути оскаржені згідно із частиною першою статті 328 КАС України.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо, зокрема, касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, та справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Згідно пункту 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу, справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Варто зауважити, що предмет спору у цій справі та критерії, визначені пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України, а також факт того, що дана справа не підпадає під перелік справ, які розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження (частина четверта статті 12 КАС України), дають підстави стверджувати, що вказану касаційну скаргу подано на судове рішення у справі незначної складності.
В обґрунтування права на касаційне оскарження відповідач зазначає про наявність обставин, які ннаведені у підпунктах "а" та "в" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Втім, аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, позаяк скаржник належним чином не обґрунтував фундаментальність значення саме цієї справи із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Колегія суддів також відхиляє доводи заявника касаційної скарги про те, що справа має для нього виняткове значення, оскільки оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Проте, в касаційній скарзі відповідач належних обґрунтувань не наводить.
Отже, доводи скаржника, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, та справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, є необґрунтованими.
Колегія суддів наголошує, що посилання в касаційній скарзі на обставини, які передбачені пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, не звільняє особу від обов'язку обґрунтування підстав касаційного оскарження відповідно до вимог частини четвертої статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у справі.
Водночас підстав, визначених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, відповідачем не наведено.
При цьому задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, звернув увагу на те, що під час вирішення питання як щодо врахування трудового стажу, набутого позивачем на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, в тому числі на території російської федерації, так і щодо врахування розміру заробітку при обрахунку розміру пенсії, пенсійний орган повинен зважати також на вимоги міжнародного законодавства, яке зобов'язує суб'єкта владних повноважень приймати до уваги надані документи, в тому числі й довідки про заробітну плату, видані на території іноземних держав (у даному випадку - російської федерації), при визначенні питання пенсійного забезпечення особи.
Крім того, підтверджуючи висновок суду першої інстанції щодо обгрунтованості позовних вимог, апеляційний суд, враховуючи правову позицію, яку викладено в постанові Верховного Суду від 04.07.2023 у справі №580/4012/19, зазначив, що витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу, тобто перекладання обов'язку доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці (довідці) відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.
Також судом апеляційної інстанції зауважено, що припинення російської федерації участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, не є підставою для позбавлення позивача гарантованого йому законодавчими приписами права на належне пенсійне забезпечення.
Разом з цим, колегія суддів враховує правову позицію, яку викладено в постанові Верховного Суду від 30.10.2025 у справі № 300/6020/23, відповідно до якої:
« 30. Частиною 2 статті 4 Угоди Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, Російської Федерації, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
31. Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчислення. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться за законодавством держави, на території якої вони проживають.
32. Відповідно до статті 13 Угоди кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.
Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
33. Постановою від 29 листопада 2022 року №1328 Кабінет Міністрів України постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві. Міністерству закордонних справ в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з Угоди, зазначеної в пункті 1 цієї постанови.
34. При цьому, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року припинила свою дію для України 19 червня 2023 року.
35. У Рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
36. Отже, на час призначення позивачеві пенсії (04 квітня 2022 року) Угода була чинною. Окрім того, не зважаючи на вихід України з Угоди, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають (стаття 13 Угоди)».
Відповідач в касаційній скарзі не обгрунтовує підстави для відступу від наведених висновків Верховного Суду та суд касаційної інстанції не вбачає за необхідне відступати від такого висновку.
Крім цього, касаційна скарга не містить обґрунтування незгоди з висновками судів попередніх інстанцій у взаємозв'язку із посиланням на пункт/пункти частини четвертої статті 328 КАС України.
Скаржник на підтвердження своєї позиції фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судами у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини 2 статті 341 КАС України.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
Відповідно до вимог пункту 1 частини 1 статті 333 КАС України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.06.2025 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06.02.2026 у справі №420/12386/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження надіслати особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач В.М. Шарапа
Судді С.Г. Стеценко
Н.В. Шевцова