11 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 309/3475/25 пров. № А/857/52838/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Матковської З.М., Носа С.П.
за участі секретаря судового засідання: Скрутень Х.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області,
на рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 20 листопада 2025 року (суддя - Волощук О.Я., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м. Хуст, дата складання повного тексту - не зазначено),
в адміністративній справі №309/3475/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області,
про скасування постанови і закриття провадження у справі,
встановив:
У вересні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, в якому просив скасувати постанову серії ЕНА №5743898 від 17.09.2025 року в справі про адміністративне правопорушення, що складено поліцейським інспектором Хустського РУП ГУНП в Закарпатській області Ізай В.В., якою притягнуто позивача до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.126 КУпАП.
Відповідач позовних вимог не визнав, подавши відзив на позов. Просив відмовити у задоволенні позову.
Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 20.11.2025 позов задоволено. Скасовано постанову серії ЕНА №5743898 від 17.09.2025 року, винесену інспектором Хустського РУП ГУНП в Закарпатській області майором поліції Ізай Віталієм Володимировичем про накладення на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 3400 гривень у справі про адміністративне правопорушення передбачене ч.2 ст.126 КУпАП. Провадження по справі про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 за ч.2 ст. 126 КУпАП - закрито за відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.126 КУпАП.
З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що рішення суду першої інстанції винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що на час складення оскаржуваної постанови про накладення адміністративного стягнення інспектор Хустського РУП ГУНП в Закарпатській області діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, встановивши факт керування позивачем автомобілем ВАЗ 21440 д.н.з НОМЕР_1 , не маючи права керування таким транспортним засобом, що підтверджується обліковими даними НПУ, чим порушив чим порушив п.н. 2.1.А ПДР, скоївши адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.126 КУпАП.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
У засідання суду апеляційної інстанції учасники справи не з'явились, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.
Відповідно до статті 313 КАС України суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість апеляційного розгляду справи у відсутності сторін (їх представників).
Згідно з ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Судом встановлено такі фактичні обставини справи.
Відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 17.09.2025 серії ЕНА №5743898, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності як водія транспортного засобу ВАЗ 211440 д.н.з. НОМЕР_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.126 КУпАП, у зв'язку з тим, що 17.09.2025 року о 16:26 год. керував транспортним засобом, не маючи права керувати таким, що є порушенням п.2.1."а" ПДР, та був підданий адміністративному стягненню у виді штрафу у розмірі 3400 грн. (а.с.5).
Не погодившись із винесенням вказаної постанови, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Приймаючи у вказаній справі рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що матеріалами справи не підтверджено факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та рішенню суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду враховує наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.
Стаття 14 Закону України «Про дорожній рух» зобов'язує учасників дорожнього руху знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Порядок початку руху, зміни руху за напрямком, розташування транспортних засобів і пішоходів, вибору швидкості руху та дистанції, обгону та стоянки, проїзду перехресть, пішохідних переходів і залізничних переїздів, зупинок транспортних засобів загального користування, користування зовнішніми світловими приладами, правила пересування пішоходів, проїзд велосипедистів, а також питання організації руху та його безпеки на території України відповідно до статті 41 Закону України «Про дорожній рух» регулюються Правилами дорожнього руху (далі - ПДР), затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.
Пунктом 1.3 ПДР визначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Також, згідно із п.1.9 ПДР, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до п.24"а" ПДР, на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.
Згідно п.2.1 ПДР, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; б) реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, внутрішніх військ МВС, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - технічний талон).
Частиною 2 ст.126 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, що тягне за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Предметом доказування у спірному випадку є керування позивачем транспортним засобом, не маючи права керувати таким.
У той же час, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів (п.1 статті 247 КУпАП).
Відповідно, стаття 72 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Таким чином, фактичні дані, на основі яких встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, встановлюються, зокрема, показаннями технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, іншими визначеними законодавством доказами.
У відповідності до статті 31 Закону України «Про Національну поліцію», поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису.
Статтею 40 вказаного Закону встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
З матеріалів справи видно, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що 17.09.2025 року о 16:26 год. ОСОБА_1 керував транспортним засобом ВАЗ 211440 д.н.з. НОМЕР_1 , не маючи права керувати таким транспортним засобом, чим порушив п.2.1.а ПДР та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.126 КУпАП.
Дослідивши матеріали справи, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач не надав суду достатніх доказів на підтвердження обставин порушення ОСОБА_1 законодавства про дорожній рух (Правил дорожнього руху) про вчинення позивачем порушень ПДР України, відповідальність за що передбачена ч.2 ст.126 КУпАП. У своїх поясненнях позивач зазначив, що він не керував транспортним засобом, а лише сидів в автомобілі.
Суд апеляційної інстанції констатує, що факт керування позивачем транспортним засобом належним чином зафіксований не був.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.1 ст.247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення та вини особи у вчиненні такого правопорушення. Наявність події правопорушення та вини особи доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до ч.3 ст.62 Конституції України, обвинувачення не може гуртуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У справі Барбера, Мессеге і Жабардо проти Іспанії Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 6 грудня 1988 року зазначив, що докази, покладені в основу висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.
Обов'язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (Рішення ЄСПЛ у справі «Дактарас проти Литви» від 24.11.2000 року).
Також Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Салабіаку проти Франції» від 7 жовтня 1988 року зазначив, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь-які сумніви повинні бути на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.
Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.
У справі «Надточій проти України» Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 15.05.2008 року відзначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення (п. 21 рішення).
Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року №23-рп/2010 дійшов до висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п.4.1).
В рекомендації № R (91)1 Комітету Ради Європи Державам-членам стосовно адміністративних санкцій від 13 лютого 1991 року рекомендовано урядам держав-членів керуватися у своєму праві та практиці принципом, згідно з яким обов'язок забезпечення доказів покладається на адміністративний орган влади (принцип 7).
Апеляційний суд враховує, що матеріали справи свідчать про відсутність об'єктивних даних, які б підтверджували вчинення позивачем адміністративного правопорушення, фабула якого вказана в оскаржуваній постанові і відповідачем у справі таких доказів не надано.
Водночас колегія суддів зазначає, що спірна постанова, не є достатнім та цілком об'єктивним доказом, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення.
Інших належних та достатніх доказів вчинення позивачем пред'явленого у вину адміністративного правопорушення відповідач суду не надав.
Отже, суд вважає, що зазначені принципи і положення Закону при винесенні постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності відповідачем не були дотримані, оскільки належні та допустимі докази вини позивача в матеріалах справи відсутні.
З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач не довів обставин щодо вчинення позивачем адміністративного правопорушення, яке передбачене ч.2 ст.126 КУпАП, а отже спірну постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі серії ЕНА №5743898 від 17.09.2025 року належить скасувати, задовольнивши відповідні позовні вимоги.
Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду винесене з дотриманням норм матеріального права та основ процесуального права, наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, а тому немає підстав для скасування рішення суду.
Керуючись ст.ст. 243, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області - залишити без задоволення.
Рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 20 листопада 2025 року в адміністративній справі №309/3475/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про скасування постанови і закриття провадження у справі - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення і в касаційному порядку не оскаржується.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді З. М. Матковська
С. П. Нос
Повний текст постанови суду складено 20.03.2026 року