головуючий суддя у першій інстанції: Каленюк Ж.В.
20 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 140/9607/25 пров. № А/857/1637/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді: Бруновської Н.В.
суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року у справі № 140/9607/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
26.08.2025р. ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, у якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення від 29 липня 2025 року №032350032223 про відмову у призначенні пенсії;
-зобов'язати повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV) з урахуванням висновків суду, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 17 липня 1985 року (зокрема із 18 липня 1985 року по 25 жовтня 1985 року, з 10 липня 1986 року по 08 серпня 1986 року, з 13 жовтня 1986 року по 11 вересня 1989 року, з 02 квітня 1990 року по 01 червня 1999 року) та періоди навчання згідно з дипломом серії НОМЕР_2 від 28 квітня 1986 року з 01 вересня 1982 року по 28 квітня 1986 року.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 24.11.2025р. позов задоволено частково.
Суд визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 29 липня 2025 року №032350032223 про відмову у призначенні пенсії.
Водночас, суд зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21 липня 2025 року про призначення пенсії за віком та, зарахувавши до страхового стажу періоди з 01 вересня 1982 року по 28 грудня 1984 року та з 17 травня 1985 року по 28 квітня 1986 року, з 10 липня 1986 року по 08 серпня 1986 року, з 13 жовтня 1986 року по 11 вересня 1989 року, з 02 квітня 1990 року по 31 березня 1999 року, прийняти відповідне рішення.
У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
Не погоджуючись із даним рішенням в частині задоволених позовних вимог, апелянт Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Апелянт просить суд, рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24.11.2025р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 21.07.2025р. ОСОБА_1 , звернулася до Головного Управління ПФУ у Волинській області із заявою про призначення їй пенсії за віком, надавши документи згідно з розпискою-повідомленням .
Після реєстрації заяви та формування електронної пенсійної справи заява позивача відповідно до принципу екстериторіальності була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області.
29.07.2025р. Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області прийняв рішенням №032350032223, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу (32 роки). Обчислений страховий стаж позивача становить 18 років 17 днів.
До страхового стажу не зараховано:
-періоди роботи з 18 липня 1985 року - 25 жовтня 1985 року, 10 липня 1986 року - 08 серпня 1986 року, 13 жовтня 1986 року - 11 вересня 1989 року, 02 квітня 1990 року - 01 червня 1999 року відповідно до трудової книжки від 17 липня 1985 року, на титульній сторінці якої запис про зміну прізвища ОСОБА_2 виконано з порушенням п.2.13 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, а саме не вказано номер та дату документа, на підставі якого внесено зміни;
-період навчання з 01 вересня 1982 року - 28 квітня 1986 року відповідно до диплому від 28 квітня 1986 року, оскільки зазначене в дипломі ім'я російською мовою « ОСОБА_3 » не відповідає даним паспорта « ОСОБА_3 ».
ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України “Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991р. (надалі Закон №1788-ХІІ) та Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003р. (надалі Закон №1058-IV) (в редакціях чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
ч.1 ст.8 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Згідно ч.1, ч.2, ч.4 ст.24 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
ч.ч.1,3 ст.44 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
ст.56 Закону України “Про пенсійне забезпечення» визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків; військова служба; навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації.
Згідно ч.1 ст.26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років - 31 грудня 2017 року. Починаючи з 01 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року - 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Отже, норми Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» умовами для призначення пенсії за віком визначають не лише вік, а й наявність відповідного страхового стажу на час досягнення віку.
ч.1- ч.4 ст.24 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
В ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Зазначеній нормі Закону України “Про пенсійне забезпечення» №1788-XII відповідає п.1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637, зі змінами), відповідно до якого основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (абз.2 п.1, п.2 Порядку №637).
Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846; далі - Порядок №22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1, зі змінами).
пп. 2 п.2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637. За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року №10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за №785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу).
Згідно п.4.2., п. 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 встановлено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
При прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб: уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз'яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування; повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів.
ч.ч.1,3 ст. 44 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Згідно ч.5 ст.45 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Відмовляючи ОСОБА_1 у призначенні пенсії, пенсійний орган виходив з того, що до страхового стажу не може бути зараховано періоди роботи за даними трудової книжки (до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування) з тієї причини, що на титульній сторінці трудової книжки не вказано номер та дату документа, на підставі якого внесено зміни прізвища позивача із ОСОБА_4 на ОСОБА_5 .
З копії трудової книжки НОМЕР_1 видно, що на першій сторінці (титульному аркуші) у графі «Фамилия» зазначено прізвище « ОСОБА_4 », перекреслено та під ним у нижньому рядку написано « ОСОБА_5 », перекреслено та нижче написано « ОСОБА_6 ».
Записи про зміну прізвища із ОСОБА_4 на ОСОБА_5 внесено відповідальними особами за ведення трудових книжок підприємства на підставі свідоцтва про шлюб (номер та дата не вказані), а про зміну прізвища ОСОБА_5 на ОСОБА_6 - на підставі свідоцтва про шлюб від 25 вересня 1990 року НОМЕР_3 (а.с.25). Вказані записи засвідчені підписами відповідальних осіб та печатками підприємств.
Порядок ведення трудових книжок законодавчо визначений. Відповідно до чинної на момент внесення до трудової книжки спірного запису Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02 серпня 1985 року №252, зі змінами; далі - Інструкція №162), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних та громадських підприємств, установ та організацій, які пропрацювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних та тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню (п.1.1 глави 1).
Заповнення трудових книжок та вкладишів до них здійснюється мовою союзної, автономної республіки, автономної області, автономного округу, на території яких розташовано дане підприємство, установа, організація, та офіційною мовою СРСР (п.2.1 глави 2 Інструкції №162).
В п.п. 2.2, 2.3 глави 2 Інструкції №162 видно, що заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого терміну від часу прийому на роботу. У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я, по батькові (повністю, без скорочень чи заміни імені і по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорта чи свідоцтва про народження (п.2.10 глави 2 Інструкції №162).
Зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів. Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім'я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів (п.2.13 глави 2 Інструкції).
п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
За висновком Верховного Суду у постанові від 06 березня 2018 року у справі №754/14989/15-а не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є виключно підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність чи відсутність виправлень у записах в трудовій книжці.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу апелянта, що із змісту записів трудової книжки НОМЕР_1 чітко видно (в межах заявлених позовних вимог), що записи про трудову діяльність позивача (з 18 липня 1985 року - 25 жовтня 1985 року, з 10 липня 1986 року - 08 серпня 1986 року, з 13 жовтня 1986 року - 11 вересня 1989 року, з 02 квітня 1990 року - 01 червня 1999 року) є чіткими, виправлень не мають, містять реквізити рішень (їх дату та номер) про призначення на посаду та звільнення з посади того органу, який їх видав, та завірені його печаткою.
Фактично усі зауваження пенсійного органу щодо зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи за записами трудової книжки НОМЕР_1 ґрунтуються на сумнівах, що виникли у зв'язку з написанням відповідальною особою підприємства відомостей про зміну прізвища позивача на підставі свідоцтва про шлюб без зазначення номера та дати такого документа на титульній сторінці цієї трудової книжки.
Водночас, внесення відповідальною особою підприємства відомостей про зміну прізвища позивача на підставі свідоцтва про шлюб без зазначення номера та дати такого документа не є суттєвою обставиною, яка може бути підставою для неврахування періоду роботи до страхового стажу позивача, оскільки працівник не може відповідати за правильність оформлення документів на підприємстві, та, у свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист.
Суд враховує пояснення позивача про відсутність можливості надати свідоцтво про укладення шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , яке під час реєстрації розірвання шлюбу дано в органи реєстрації актів цивільного стану, що знаходяться на території російської федерації, а саме свідоцтво про розірвання шлюбу втрачено.
Водночас суд зауважує, що наступний запис у трудовій книжці про зміну прізвища з ОСОБА_5 на ОСОБА_6 має покликання на свідоцтво про шлюб НОМЕР_3 від 25 вересня 1990 року. З копії цього свідоцтва видно, що ОСОБА_8 (прізвище позивача згідно свідоцтвом про народження НОМЕР_4 ) після укладення шлюбу із ОСОБА_9 присвоєно прізвище ОСОБА_6 (а.с.24, 25).
З огляду на наведене відсутні підстави для сумнівів, що трудова книжка НОМЕР_1 належить позивачу (ідентифікується також за датою народження), а не іншій особі.
Отже, доводи апелянта про наявність недоліків у заповненні трудової книжки серії НОМЕР_1 як підставу для не зарахування згідно записами цієї трудової книжки до страхового стажу ОСОБА_1 періодів трудової діяльності чи інших періодів, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії, на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV (до 01 січня 2004 року), суд вважає необґрунтованими та безпідставними.
Стосовно зарахування періоду навчання з 01 вересня 1982 року - 28 квітня 1986 року згідно дипломом НОМЕР_2 від 28 квітня 1986 року суд зазначає, що відповідно до п.«д» ч.3 ст.56 Закону України “Про пенсійне забезпечення»№1788-XII законодавець, крім роботи, виконуваної на підставі трудового договору на підприємствах, передбачив можливість зарахування до стажу роботи періоду навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
п.8 Порядку №637 визначено, що час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
ОСОБА_1 надала пенсійному органу диплом № НОМЕР_5 (реєстраційний №15146), згідно з яким ОСОБА_8 вступила в 1982 році у Томський технікум залізничного транспорту та рішенням кваліфікаційної комісії від 28 квітня 1986 року їй присвоєна кваліфікація радіотехніка (а.с.21).
Однак, за доводами апелянта, вказаний період навчання позивача у Томському технікумі залізничного транспорту не може бути зараховано до страхового стажу, оскільки зазначене у дипломі ім'я російською мовою « ОСОБА_3 » не відповідає даним паспорта « ОСОБА_3 ».
Вказана помилка в написанні імені позивача в документі про освіту не може нівелювати відомості про навчання та освіту особи, а право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок заповнення диплому. Тому, неправильний переклад імені позивача в дипломі не може бути підставою для виключення певних періодів навчання з трудового стажу позивача.
До трудової книжки серії НОМЕР_1 також внесено відомості про навчання позивача у Томському технікумі залізничного транспорту (записи №4-№7); Одночасно вказано, що ОСОБА_1 у період з 29 грудня 1984 року - 16 травня 1985 року перебувала в академічній відпустці за станом здоров'я. Період перерви в навчанні у вищому навчальному закладі з поважних причин, що задокументований (оформлений) шляхом надання особі академічної відпустки, до стажу зарахуванню не підлягає (у період академічної відпустки особа не проходить навчання у відповідному навчальному закладі та не отримує стипендію, за неї не сплачуються внески).
Тому, відсутні правові підстави для зарахування періоду перебування позивача в академічній відпустці з 29 грудня 1984 року - 16 травня 1985 року до страхового стажу.
ч.1,ч.2 ст.6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
В ст.9 Конституції України, ст.17, ч.5 ст.19 Закону України від 23.02.2006р. 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005р.) в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
У рішенні від 31.07.2003р. у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З роз'яснень, які наведені в п.13.1 Постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», видно, що у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови).
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині незадоволених (відмовлених) позовних вимог, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову, оскільки суб'єкт владних повноважень в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області - залишити без задоволення, а Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року у справі № 140/9607/25- без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. В. Бруновська
судді Р. Б. Хобор
Р. М. Шавель