11 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 302/1674/25 пров. № А/857/2947/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Кухтея Р.В., Матковської З. М.
за участі секретаря судового засідання: Скрутень Х.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області,
на рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 19 грудня 2025 року (суддя - Кривка В.П., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - селище Міжгір'я, дата складання повного тексту - 22.12.2025),
в адміністративній справі №302/1674/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, інспектора поліції ВП № 2 Хустського РУП ГУ НП у Закарпатській області Легоша Вадима Михайловича,
про скасування постанови,
встановив:
У листопаді 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідачів Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, інспектора поліції ВП № 2 Хустського РУП ГУ НП у Закарпатській області Легоша В.М., в якому просив скасувати постанову поліцейського відділення поліції №2 (смт.Міжгір'я) Хустського районного управління поліції ГУНП в Закарпатській області лейтенанта поліції Легоша Вадима Михайловича серії ЕНА №6197033 від 21.11.2025, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 510 грн за ч.2 ст.122 КУпАП.
Відповідач ГУ НПУ в Закарпатській області позовних вимог не визнав, у суді першої інстанції подав відзив на адміністративний позов, просив відмовити у задоволенні позову через його безпідставність.
Рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 19.12.2025 позов задоволено. Визнано протиправною і скасовано постанову серія ЕНА №6197033 від 21.11.2025, складену поліцейським відділення № 2 Хустського РУП ГУ НПУ в Закарпатській області Легош В.М., про накладення штрафу в розмірі 510 грн за статтею 122 ч.2 КУпАП на ОСОБА_1 . Провадження в справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 122 ч.2 КУпАП, стосовно ОСОБА_1 закрито на підставі п.1 статті 247 КУпАП унаслідок відсутності складу правопорушення (недоведеністю вини). Стягнуто за рахунок відповідних бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судові витрати у виді судового збору в сумі 605,60 грн..
З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач ГУ НПУ в Закарпатській області та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржуване рішення суду винесене з порушенням матеріального і процесуального права, а тому підлягає скасуванню з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що позивач під час здійснення повороту ліворуч, не подав сигнал світлового покажчика повороту, чим порушив п. 9.2.б ПДР та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною 2 ст.122 КУпАП. Інспектором Хустського РУП ГУНП в Закарпатській області лейтенантом поліції Легошом В.М. було виявлено правопорушення, вчинене позивачем, внаслідок чого було складено оскаржувану постанову та притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП. Повідомляє скаржник, що на місці вчинення адміністративного правопорушення інспектором поліції було здійснено відеофіксацію події, де чітко зафіксовано факт правопорушення - водієм під час здійснення повороту ліворуч з вулиці Головацького на вулицю Шевченка не було подано сигналу світлового покажчика повороту, що в розумінні статті 251 КУпАП є доказом в справі про адміністративне правопорушення.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить повністю скасувати оскаржене рішення суду, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з врахуванням наступного.
Судом встановлено такі фактичні обставини справи.
21 листопада 2025 поліцейським ВП № 2 Хустського РУП ГУ НП у Закарпатській області Легош В.М. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №6197033, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності із накладення штрафу у сумі 510 грн за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП, а саме: порушення вимог п. 9.2 «б» ПДР (а.с.11).
Із змісту вказаної вище постанови видно, що підставою для винесення цієї постанови серії ЕНА №6197033 стало те, що 21.11.2025 близько 15 год 12 хв. у селищі Міжгір'ї, керуючи автомобілем марки «Форд Фюжен», державний номерний знак НОМЕР_1 , під час здійснення повороту ліворуч з вулиці Головацького на вулицю Шевченка, позивач не подав сигнал світлового покажчика повороту, чим порушив пункт 9.2 «б» ПДР, вчинивши правопорушення, передбачене статтею 122 ч.2 КУпАП.
Не погодившись із такою постановою про притягнення до адміністративної відповідальності, позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, перевіривши оскаржене рішення суду на предмет законності та обґрунтованості, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.
Предметом судового дослідження за даними правовідносинами є протиправність постанови поліцейського про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері дотримання правил дорожнього руху.
Стаття 14 Закону України «Про дорожній рух» зобов'язує учасників дорожнього руху знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Порядок початку руху, зміни руху за напрямком, розташування транспортних засобів і пішоходів, вибору швидкості руху та дистанції, обгону та стоянки, проїзду перехресть, пішохідних переходів і залізничних переїздів, зупинок транспортних засобів загального користування, користування зовнішніми світловими приладами, правила пересування пішоходів, проїзд велосипедистів, а також питання організації руху та його безпеки на території України відповідно до статті 41 Закону України «Про дорожній рух» регулюються Правилами дорожнього руху (далі - ПДР), затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.
Відповідно до пунктів 1.3, 1.9 ПДР, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила несуть відповідальність згідно із законодавством.
Юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів і стандартів, несуть відповідальність згідно з законодавством України (ст.53 Закону України «Про дорожній рух»).
Підпункт 9.2. «б» ПДР зобов'язує водія подавати сигнал світлового покажчика повороту відповідного напрямку перед перестроюванням, поворотом або розворотом.
Пункт 9.4 ПДР України передбачає: подавати сигнал покажчиками повороту або рукою належить завчасно до початку маневру (з урахуванням швидкості руху), але не менш як за 50-100 м у населених пунктах і за 150-200 м поза ними, і припиняти негайно після його закінчення (подавання сигналу рукою слід закінчити безпосередньо перед початком виконання маневру). Сигнал забороняється подавати, якщо він може бути не зрозумілим для інших учасників руху. Подавання попереджувального сигналу не дає водієві переваги і не звільняє його від вжиття запобіжних заходів.
Частиною 2 ст.122 КУпАП передбачено відповідальність за порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, що тягне за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Предметом доказування у спірному випадку є подання позивачем лівого сигналу світлового покажчика повороту перед поворотом ліворуч.
У той же час, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів (п.1 статті 247 КУпАП).
Відповідно, стаття 72 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Таким чином, фактичні дані, на основі яких встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, встановлюються, зокрема, показаннями технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, іншими визначеними законодавством доказами.
У відповідності до статті 31 Закону України «Про Національну поліцію», поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису.
Статтею 40 вказаного Закону встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
З матеріалів справи видно, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що 21.11.2025 близько 15 год 12 хв. у селищі Міжгір'ї, керуючи автомобілем марки «Форд Фюжен», д.н.з. знак НОМЕР_1 , під час здійснення повороту ліворуч з вулиці Головацького на вулицю Шевченка, не подав сигнал світлового покажчика повороту, чим порушив пункт 9.2 «б» ПДР.
Згідно статей 276, 280, 283 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що частинами 1 та 2 ст.7 КУпАП визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (ст.245 КУпАП).
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. Вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватися на припущеннях; усі сумніви, щодо доведеності вини особи повинні тлумачитися на її користь.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.
Отже, у розглядуваній адміністративній справі відповідач, як суб'єкт владних повноважень, зобов'язаний довести правомірність свого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, та, зокрема довести факт вчинення позивачем порушення Правил дорожнього руху відповідними доказами.
Дослідивши матеріали справи, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач надав суду першої інстанції, долучивши до відзиву на позов, компакт-диск із відеозаписом, з дослідження якого видно процес оформлення поліцейськими адміністративних матеріалів відносно ОСОБА_1 на відеофайлах 2, 3 , 4. На відеофайлі №1 міститься відеозапи, на якому нечітко видно рух автомобіля, що здійснював поворот ліворуч з вулиці Головацького на вулицю Шевченка в селищі Міжгір'я.
У той же час судом першої інстанції за клопотання позивача витребувано інформацію, зафіксовану відеокамерами, встановленими на будинку № 99 по вулиці Шевченка в селищі Міжгір'ї (приміщення суду, прокуратури, органу юстиції), які здійснюють відеонагляд з охопленням території перехрестя вулиць Шевченка і Головацького.
Дослідивши копії зазначеного вище відеозапису, суд встановив, що 21.11.2025 близько 15:07 год. автомобіль з номерним знаком НОМЕР_1 , рухається в селищі Міжгір'я по вулиці Головацького, під'їжджаючи до вулиці Шевченка на перехресті автомобільних доріг, має ввімкнений лівий світловий покажчик повороту і здійснює цей маневр з виїздом на вулицю Шевченка (головну дорогу). Через кілька секунд за цим автомобілем проїжджає службовий автомобіль поліції.
Таким чином суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачем не доведено факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП та на підставі зібраних і досліджених у справі доказів не встановлено факт наявності в діях позивача складу цього адміністративного правопорушення, а саме: не ввімкнення відповідного покажчика повороту перед поворотом ліворуч з вулиці Головацького на вулицю Шевченка в селищі Міжгір'я, що порушує пункт 9.2 «б" ПДР.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.1 ст.247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Враховуючи викладене, постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, підлягає скасуванню.
Відповідно до ч.3 ст.62 Конституції України, обвинувачення не може гуртуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У справі Барбера, Мессеге і Жабардо проти Іспанії Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 6 грудня 1988 року зазначив, що докази, покладені в основу висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.
Обов'язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (Рішення ЄСПЛ у справі «Дактарас проти Литви» від 24.11.2000 року).
Також Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Салабіаку проти Франції» від 7 жовтня 1988 року зазначив, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь-які сумніви повинні бути на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.
Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.
У справі «Надточій проти України» Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 15.05.2008 року відзначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення (п.21 рішення).
Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року №23-рп/2010 дійшов до висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п.4.1).
В рекомендації № R (91)1 Комітету Ради Європи Державам-членам стосовно адміністративних санкцій від 13 лютого 1991 року рекомендовано урядам держав-членів керуватися у своєму праві та практиці принципом, згідно з яким обов'язок забезпечення доказів покладається на адміністративний орган влади (принцип 7).
У силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному судочинстві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Апеляційний суд враховує, що на час розгляду справи судом першої інстанції матеріали справи свідчали про відсутність об'єктивних даних, які б підтверджували вчинення позивачем адміністративного правопорушення, і відповідачем у справі таких доказів надано не було.
Отже, зазначені принципи і положення Закону при винесенні постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності відповідачем не були дотримані, оскільки в матеріалах справи відсутні достатні належні та допустимі докази вини позивача, окрім самої оскарженої постанови, яка не є доказом вчинення позивачем правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути достатнім доказом вчинення особою такого порушення.
З врахуванням наведеного вище суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідач не довів обставин щодо вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.2 ст.122 КУпАП, а отже суд першої інстанції дійшов правильного висновку про скасування спірної постанови про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 та закриття провадження у справі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду винесене з дотриманням норм матеріального права та основ процесуального права, наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, а тому немає підстав для скасування рішення суду.
Керуючись ст.ст. 243, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області - залишити без задоволення.
Рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 19 грудня 2025 року в адміністративній справі №302/1674/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, інспектора поліції ВП №2 Хустського РУП ГУ НП у Закарпатській області Легоша Вадима Михайловича про скасування постанови - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення і в касаційному порядку не оскаржується.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Р. В. Кухтей
З. М. Матковська
Повний текст постанови суду складено 19.03.2026 року