12 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/16545/25 пров. № А/857/775/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2025 року (ухвалене головуючою-суддею Кедик М.В в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Львові) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - ГУ ПФУ, пенсійний орган, відповідач), в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ №913180131476 від 31.07.2025 про відмову у переведенні її з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058), на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про державну службу» №3723-ХІІ від 16.12.1993 (далі - Закон №3723) та зобов'язати відповідача призначити їй пенсію за віком відповідно до ст.37 Закону №3723, п.10, 12 Розділу ХІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про державну службу» №889-VIII від 10.12.2015 (далі - Закон №889), з урахуванням довідок про складові заробітної плати для державного службовця, виданих Мостиською міською радою Львівської області №9 від 10.06.2025, №12 від 24.07.2025, з часу звернення за пенсією 24.07.2025.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13.11.2025 позовні вимоги були задоволені повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та ухвалити постанову, якою відмовити позивачці у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що чинними нормативними актами не передбачено зарахування до стажу державної служби, що дає право на призначення пенсії державного службовця відповідно до Закону №889, періоду служби в органах місцевого самоврядування, а тому період роботи позивачки в органах місцевого самоврядування з 05.07.2001 не може бути зарахований до стажу державної служби. Період роботи з 01.02.1989 по 04.07.2001 підлягає зарахуванню до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, який становить 12 років 5 місяців 04 дні.
Позивачка не скористалася правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що позивачці з 25.04.2013 була призначена пенсія за віком відповідно до Закону №1058.
24.07.2025 позивачка звернулася до ГУ ПФУ із заявою щодо переведення на пенсію за Законом №3723.
Рішенням пенсійного органу №913180131476 від 31.07.2025 позивачці було відмовлено у такому переведенні, оскільки період роботи в органах місцевого самоврядування з 05.07.2001 не може бути зарахований до стажу державної служби. Період роботи з 01.02.1989 по 04.07.2001 підлягає зарахуванню до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, який становить 12 років 5 місяців 04 дні.
Вважаючи оспорюване рішення пенсійного органу протиправним, ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції дійшов висновку, що на момент звернення позивачки до ГУ ПФУ, у неї були наявні умови, які необхідні для переведення на пенсію державного службовця відповідно до ст.37 Закону №3723 на підставі п.п.10, 12 Розділу ХІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Згідно ч.2 ст.46 Закону №889, якою визначені особливості стажу державної служби, до стажу державної служби зараховуються час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання.
Відповідно до ч.1 ст.37 Закону №3723, на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз.1 ч.1 ст.28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60% суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60% заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011 - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Отже, до 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом №889) право на пенсію державного службовця мали особи, які : а) досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж; б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Після 01.05.2016, відповідно до ст.90 Закону №889, пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону №1058.
Законодавством визначено певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону №3723.
Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст.25 Закону №3723 та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону №3723 у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, за наявності в особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону №3723, але у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно п.12 Розділу ХІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889, для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст.25 Закону №3723 та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону №3723 в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №889 передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби, така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону №3723, але за певної додаткової умови, а саме : у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Необхідною умовою для наявності у осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, права на пенсію відповідно до зазначеної статті є досягнення такими особами пенсійного віку та наявність страхового стажу, передбаченого абз.1 ч.1 ст.28 Закону №1058.
Відповідно до п.6 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №229 від 25.03.2016 (далі - Порядок №229), стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом №889 обчислюється відповідно до п.8 Розділу“Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.
Згідно п.8 Розділу“Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання ним чинності, обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Отже, у даному випадку, слід керуватися Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №283 від 03.05.1994 (далі - Порядок №283), відповідно до п.2 якого, обчислення стажу державної служби до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах в органах місцевого самоврядування передбачених ст.14 Закону України “Про службу в органах місцевого самоврядування» №2493-III від 07.06.2001 (далі - Закон №2493).
Так, абз.13 п.2 Порядку №283 передбачено, що до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених ст.14 Закону №2493, а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування.
Крім того, відповідно до п.4 ч.2 ст.46 Закону №889, до стажу державної служби зараховуються час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом №2493.
Відповідно до п.2 Порядку №283, до стажу державної служби зараховується (служба) робота на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених ст.14 Закону №2493, а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування.
Вказане спростовує доводи скаржника про те, що стаж роботи на посаді в органах місцевого самоврядування не може бути зарахований як стаж державного службовця, який за наявності відповідного стажу дає право на призначення пенсії державного службовця.
Статтею 1 Закону №2493 визначено, що служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №2493, посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.
Згідно ст.3 Закону №2493, посадами в органах місцевого самоврядування є: виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.
Відповідно до ч.7 ст.21 Закону №2493 (в редакції, чинній з 01.10.2017), пенсійне забезпечення посадових осіб місцевого самоврядування здійснюється відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», однак попередня редакція цієї статті, що була чинною до 01.10.2017, визначала, що пенсійне забезпечення посадових осіб місцевого самоврядування, які мають стаж служби в органах місцевого самоврядування та/або державної служби не менше 10 років, здійснюється у порядку, визначеному законодавством України про державну службу.
Стаття 14 Закону №2493 встановлює категорії посад в органах місцевого самоврядування, відповідно до яких : четверта категорія - посади голів постійних комісій з питань бюджету обласних, Київської та Севастопольської міських рад (у разі коли вони працюють у раді на постійній основі), керівників управлінь і відділів виконавчого апарату обласних, Севастопольської міської та секретаріату Київської міської рад, секретарів міських (міст обласного і республіканського в Автономній Республіці Крим значення) рад, заступників міських (міст обласного і республіканського в Автономній Республіці Крим значення) голів з питань діяльності виконавчих органів ради, керуючих справами (секретарів) виконавчих комітетів, директорів, перших заступників, заступників директорів департаментів міських (міст обласного і республіканського в Автономній Республіці Крим значення) рад, міських (міст районного значення) голів, селищних і сільських голів, посади заступників голів районних рад; сьома категорія - посади радників, консультантів секретаріатів районних у містах рад, спеціалістів виконавчих органів районних у містах, міських (міст районного значення) рад, спеціалістів виконавчих органів сільських, селищних рад.
Крім того, колегія суддів враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 26.09.2019 за результатом розгляду справи №530/1812/16-а, відповідно до яких, час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом №2493 зараховується до стажу державної служби.
З матеріалів справи видно, що позивачка з 01.02.1989 була призначена на посаду головного бухгалтера міської ради шляхом переводу з головного бухгалтера Мостиського виробничого районного управління комунального господарства, 28.12.2001 була переведена на посаду виконуючої обов'язків завідувача відділом бухгалтерського обліку міської ради, 04.02.2002 була затверджена на посаду завідувача відділом бухгалтерського обліку міської ради, присвоєний 13 ранг державного службовця, склала Присягу посадової особи місцевого самоврядування, 01.12.2004 їй було присвоєно черговий ранг посадової особи місцевого самоврядування - 12 ранг, 11.01.2007 - 11 ранг посадової особи місцевого самоврядування, 07.10.2011 - затверджена на посаді заступника міського голови - головного бухгалтера, присвоєно черговий ранг - 10 ранг посадової особи місцевого самоврядування, 23.04.2013 - затверджена на посаду заступника міського голови з фінансових питань, 04.10.2013 - присвоєний черговий ранг - 09 ранг посадової особи місцевого самоврядування, 11.11.2015 - затверджена на посаду заступника міського голови з фінансових питань, 29.12.2016 - повноваження заступника міського голови з фінансових питань закінчено, 28.12.2016 - переведена з посади заступника міського голови на посаду головного бухгалтера Мостиської міської ради з 30.12.2018, 02.01.2018 була переведена з посади головного бухгалтера міської ради на посаду начальника відділу бухгалтерського обліку та звітності головного бухгалтера міської ради, 05.02.2021 була звільнена із займаної посади за угодою сторін (п.1 ст.36 Кодексу законів про працю України).
Таким чином, матеріалами справи підтверджено факт роботи ОСОБА_1 на посадах в органах місцевого самоврядування протягом спірного періоду, який підлягає зарахуванню до стажу державної служби.
За змістом оспорюваного рішення, підставою для відмови у переведенні позивачки на пенсію за віком згідно Закону №3723, стало відсутність у неї необхідного стажу державної служби.
Колегія суддів зазначає, що стаж державної служби позивачки загалом складає понад 20 років, відтак вона набула право на призначення їй пенсії відповідно до Закону №3723.
Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що довідка про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця, який до 1 січня працював та звільнився з державних органів, що провели класифікацію посад державної служби, або який працював у державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, посаду якого не було класифіковано, або який працював у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) №9 від 10.06.2025 та довідка про інші складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, та яка на дату виходу на пенсію не займала посаду в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, яку було класифіковано, або працювала у державних органах, які не провели класифікацію посад державної служби №12 від 24.07.2025, є документами, які підтверджують нарахований заробіток позивачки під час роботи в органах місцевого самоврядування, стаж роботи в яких зарахований до періоду державної служби, а тому підлягають врахуванню відповідачем для визначення розміру пенсії позивачки.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обгрунтованості даного позову.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України, дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, ухвалене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2025 року по справі №380/16545/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук