Справа № 620/9890/25 Головуючий у 1 інстанції: Бородавкіна С.В.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
17 березня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Кузьмишиної О.М.
Ключковича В.Ю.
За участю секретаря Данилюк Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, згідно статті 229 КАС України, адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправними та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області (далі - ГУНП в Чернігівській області), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 06.08.2025 року №446 о/с «Про звільнення зі служби в поліції»;
- поновити на посаді оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Корюківського районного управління поліції ГУНП в Чернігівській області;
- стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду, позивач - ОСОБА_1 звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, апелянт вказує, що після ухвалення судом рішення про звільнення позивача від кримінальної відповідальності, на підставі ст. 46 КК України, у зв'язку з примиренням з потерпілою особою та закриттям кримінального провадження у справі, ГУНП в Чернігівській області не призначало службове розслідування аби визначити службову невідповідність позивача, на яку вказує ГУНП в Чернігівській області у наказі про звільнення. На переконання апелянта, наявність судового рішення про звільнення від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав та закриттям кримінального провадження не є визначальною для притягнення такої особи до дисциплінарної відповідальності, адже питання про дисциплінарну відповідальність вирішується за результатами проведення службового розслідування. Крім того, апелянт зазначає, що оскаржуваний наказ прийнятий у період його тимчасової непрацездатності, що суперечить вимогам частини третьої статті 40 КЗпП України, згідно з якою не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.
09 грудня 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача - Головного управління Національної поліції в Чернігівській області надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 .
16 березня 2026 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від представника позивача ОСОБА_1 - Дудки Олени Вікторівни надійшла заява про проведення судового засідання без участі позивача та його представника.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін.
Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходив службу на посаді оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Корюківського РВП ГУНП в Чернігівській області.
26 жовтня 2024 року близько 08 години 44 хвилини ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «Skoda Octavia», реєстраційний номер НОМЕР_1 , перебуваючи у м. Корюківка Чернігівської області, здійснив наїзд на Дуденко Л.Б. , яка на велосипеді марки «Cult» рухалась у попутному напрямку по головній дорозі - по вул. Шевченка у м. Корюківка Чернігівської області.
З метою повної, об'єктивної та всебічної перевірки обставин вказаної події, за даним фактом наказом ГУНП в Чернігівській області від 31.10.2024 №1260 призначено службове розслідування. Висновок службового розслідування затверджено 04.11.2024.
20 травня 2025 року до Корюківського районного суду надійшов затверджений прокурором обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 26.10.2024 за № 12024270290000222 відносно ОСОБА_1 , за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.
Ухвалою Корюківського районного суду від 15.07.2025 у справі № 736/1215/25 - звільнено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК України, у зв'язку з примиренням з потерпілою особою. Кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч. 1 ст. 286 КК України за №12024270290000222 від 26.10.2024 - закрито.
Наказом ГУНП в Чернігівській області від 06.08.2025 №446 о/с капітана поліції ОСОБА_1 (0097413) оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Корюківського районного відділу поліції ГУНП звільнено зі служби в поліції з 08.08.2025 за п. 5 (через службову невідповідність) частини 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» та у відповідності до пункту 4 частини 2 (не може бути поліцейським особа, щодо якої було припинено кримінальне провадження з нереабілітуючих підстав) статті 61 Закону України «Про національну поліцію». Підставою для винесення наказу є ухвала Корюківського районного суду від 15.07.2025 по справі 736/1215/25.
Оскільки станом на момент винесення оскаржуваного наказу про звільнення ОСОБА_1 перебував на лікарняному, наказом ГУНП в Чернігівській області від 18.09.2025 №561 о/с, внесені зміни у наказ ГУНП від 06.08.2025 №446 о/с та звільнено позивача після його виходу з лікарняного, а саме, 16.08.2025.
Не погоджуючись із наказом про звільнення, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначені Законом України «Про Національну поліцію» від 02 серпня 2015 року №580-VIII (далі - Закон №580-VIII).
Відповідно до ч. 1 ст. 1 даного Закону, Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Частиною 1 статті 59 Закону №580-VIII передбачено, що служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Згідно ч. 1 ст. 17 Закону №580-VIII, поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу в поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Частиною 1 статті 64 Закону №580-VIII закріплено, що особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові такого змісту:
"Я, (прізвище, ім'я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов'язки".
Статтею 18 Закону №580-VIII визначено основні обов'язки поліцейського.
Зокрема, пунктом 1 частини 1 статті 18 Закону №580-VIII передбачено, що поліцейський зобов'язаний неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського.
Згідно положень ч. ч. 1-2 ст. 19 Закону №580-VIII, у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, матеріальну та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України".
Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.
Законом України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» від 15 березня 2018 року № 2337-VIII затверджено Дисциплінарний статут Національної поліції України, який визначає сутність службової дисципліни в Національній поліції України, повноваження поліцейських та їхніх керівників з її додержання, види заохочень і дисциплінарних стягнень, а також порядок їх застосування та оскарження (далі - Дисциплінарний статут).
Згідно ч. 3 ст. 1 Дисциплінарного статуту, службова дисципліна, крім основних обов'язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України "Про Національну поліцію", зобов'язує поліцейського, зокрема: бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов'язки; поважати права, честь і гідність людини, надавати допомогу та запобігати вчиненню правопорушень; безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону; утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов'язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України.
Частиною 1 статті 11 Дисциплінарного статуту визначено, що за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.
За приписами статті 12 Дисциплінарного статуту, дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов'язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.
Нормами частини 3 статті 13 Дисциплінарного статуту закріплено, що до поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: зауваження; догана; сувора догана; попередження про неповну службову відповідність; пониження у спеціальному званні на один ступінь; звільнення з посади; звільнення із служби в поліції.
Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 14 Дисциплінарного статуту, службове розслідування - це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського. Службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків.
Частиною 4 статті 14 Дисциплінарного статуту закріплено, що підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.
Відповідно до ч. 3 ст. 21 Дисциплінарного статуту, перебування поліцейського на лікарняному (у період тимчасової непрацездатності) чи у відпустці не перешкоджає застосуванню до нього дисциплінарного стягнення.
Пунктом 6 частини 1 статті 77 Закону №580-VIII встановлено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється через службову невідповідність.
В силу вимог пункту 4 частини 2 статті 61 Закону №580-VIII, не може бути поліцейським особа, щодо якої було припинено кримінальне провадження з нереабілітуючих підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваним наказом відповідача від 06.08.2025 №446 о/с капітана поліції ОСОБА_1 (0097413) оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Корюківського районного відділу поліції ГУНП звільнено зі служби в поліції з 08.08.2025 за п. 5 (через службову невідповідність) частини 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» та у відповідності до пункту 4 частини 2 (не може бути поліцейським особа, щодо якої було припинено кримінальне провадження з нереабілітуючих підстав) статті 61 Закону України «Про національну поліцію».
Підставою для винесення наказу вказано, зокрема, ухвала Корюківського районного суду від 15.07.2025 у справі 736/1215/25.
Згідно ухвали Корюківського районного суду від 15.07.2025 у справі 736/1215/25, звільнено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК України, у зв'язку з примиренням з потерпілою особою. Кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч. 1 ст. 286 КК України за №12024270290000222 від 26.10.2024 - закрито.
Статтею 284 КПК України передбачено вичерпаний перелік підстав для закриття кримінального провадження, які при цьому класифікуються за декількома критеріями та поділяються на реабілітуючі та нереабілітуючі: реабілітуючими є ті підстави, що пов'язані з констатацією факту того, що підозрюваний/обвинувачений не вчинив злочин; нереабілітуючі - ті, що позитивно вирішують питання про вчинення особою злочину.
До реабілітуючих належать лише три підстави: встановлено відсутність події кримінального правопорушення; встановлено відсутність у діянні складу кримінального правопорушення; не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпано можливості їх отримати.
Відповідно, всі інші підстави є нереабілітуючими і передбачають констатацію факту вчинення особою кримінального правопорушення.
Так, у постанові Верховного Суду від 1 лютого 2024 року у справі №930/497/23 зазначено, що нереабілітуючі підстави закриття кримінального провадження означають, що стосовно особи зібрано достатньо доказів для підозри у вчиненні кримінального правопорушення, однак у силу певних обставин кримінальне провадження щодо цієї особи виключається.
Отже, вказане свідчить, що позивача було звільнено із займаної посади, у зв'язку з закриттям кримінального провадження стосовно нього з підстави, що не є реабілітуючою.
Щодо доводів апелянта про те, що наявність судового рішення про звільнення від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав та закриттям кримінального провадження не є визначальною для притягнення такої особи до дисциплінарної відповідальності, адже питання про дисциплінарну відповідальність вирішується за результатами проведення службового розслідування, колегія суддів зазначає, що вказані доводи ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права.
Так, пунктом 4 частини 2 статті 61 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено пряму заборону перебування на службі в поліції осіб, щодо яких кримінальне провадження припинено з нереабілітуючих підстав.
Зазначена норма має імперативний характер та не ставить можливість подальшого проходження служби у залежність від результатів службового розслідування чи встановлення вини у дисциплінарному порядку.
Таким чином, сам по собі юридичний факт закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав є достатньою та самостійною підставою для припинення служби в поліції.
Доводи апелянта про те, що відповідач не призначив та не провів службове розслідування після ухвалення судом рішення у кримінальному провадженні, у зв'язку з чим не було встановлено його службову невідповідність, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки, у даному випадку, підставою для звільнення позивача було не вчинення дисциплінарного проступку, а наявність обмеження, встановленого пунктом 4 частини 2 статті 61 Закону №580-VIII, що виключає можливість подальшого проходження служби.
Посилання апелянта на те, що його звільнення фактично є дисциплінарним стягненням, а тому мало здійснюватися з дотриманням процедури притягнення до дисциплінарної відповідальності, не відповідає змісту спірних правовідносин.
Як вбачається з матеріалів справи, позивача звільнено, на підставі пункту 5 частини 1 статті 77 Закону №580-VIII, у зв'язку зі службовою невідповідністю, яка, в даному випадку, обумовлена наявністю передбаченого законом обмеження, визначеного статтею 61 цього Закону.
Щодо доводів апелянта про незаконність звільнення, у зв'язку з перебуванням на лікарняному, колегія суддів зазначає, що, відповідно до матеріалів справи наказом ГУНП в Чернігівській області від 18.09.2025 №561 о/с внесено зміни до наказу про звільнення та визначено дату звільнення позивача після закінчення періоду тимчасової непрацездатності, а саме, 16.08.2025. Таким чином, на момент фактичного припинення служби позивач не перебував на лікарняному, що спростовує доводи апеляційної скарги в цій частині.
Посилання апелянта на положення частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України є безпідставним, оскільки правовідносини, пов'язані з проходженням служби в поліції, регулюються спеціальним законом - Законом України «Про Національну поліцію».
Доводи апелянта щодо необхідності врахування його позитивної характеристики, тривалого стажу служби та наявності заохочень не впливають на правомірність оскаржуваного наказу, оскільки положення пункту 4 частини 2 статті 61 Закону №580-VIII не передбачають жодних виключень чи можливості врахування таких обставин при вирішенні питання щодо можливості перебування особи на службі в поліції.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законодавством України, а тому, підстави визнання протиправним та скасування наказу ГУНП в Чернігівській області від 06.08.2025 року №446 о/с «Про звільнення зі служби в поліції» відсутні.
Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та відсутність правових підстав для їх задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 229, 243, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Кузьмишина О.М.
Ключкович В.Ю.
Повне судове рішення складено 20.03.2026 р.