Справа № 640/19606/19 Суддя (судді) першої інстанції: Марич Є.В.
18 березня 2026 року м. Київ
Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Кузьменка В. В.,
суддів: Ганечко О.М., Василенка Я.М.,
за участю секретаря Михайлової І.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АНТСТРОЙ ПЛЮС" до Головного управління Державної податкової служби м. Києві визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, за апеляційними скаргами Головного управління Державної податкової служби м. Києві та Товариства з обмеженою відповідальністю "АНТСТРОЙ ПЛЮС" на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 березня 2025 року,
Товариство з обмеженою відповідальністю «АНСТРОЙ ПЛЮС» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просило:
- визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення рішення від 09.10.2019 № 000111261501, винесене Головним управлінням ДПС у м. Києві про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну 1018930,00 грн, у т.ч. за основним платежем - 815 144,00 грн, за штрафними санкціями - 203 786,00 грн;
- визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення рішення від 09.10.2019 № 000110261501, винесене Головним управлінням ДПС у м. Києві про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у сумі 2236,00 грн.
Законом України від 13.12.2022 №2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду», який набрав чинності 15.12.2022, ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20 березня 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 09.10.2019 № 000111261501, від 09.10.2019 № 000110261501.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, апелянти подали апеляційні скарги, в яких Головне управління Державної податкової служби м. Києві просить скасувати рішення суду з огляду на те, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог, позаяк оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені відповідно до вимог чинного законодавства.
Поряд з цим, Товариство з обмеженою відповідальністю "АНТСТРОЙ ПЛЮС" в апеляційній скарзі просило змінити рішення суду першої інстанції в мотивувальній частині, вказуючи на помилковість висновків суду в частині того, що договір позики є довгостроковим, оскільки його умовами визначено, що строк виконання даного зобов'язання настає більш ніж протягом дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно з положеннями ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав вимоги своєї апеляційної скарги, просив скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позову.
Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги відповідача, спірне рішення суду першої інстанції просив змінити в мотивувальній частині, задовольнивши апеляційну скаргу Товариства.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до пп.75.1.2 п.75.1 ст.75, ст.77 Податкового кодексу України № 2755-VI (зі змінами та доповненнями), плану-графіка проведення документальних планових виїзних перевірок платників податків на 2019 рік, на підставі наказу ГУ ДФС у м. Києві від 30.07.2019 № 10853, відповідачем проведена планова виїзна документальна перевірка ТОВ «АНТСТРОЙ ПЛЮС» (код ЄДРПОУ 38443540) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2016 по 30.06.2019, валютного законодавства за період з 01.01.2016 по 30.06.2019, з питань єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2016 по 30.06.2019, за результатами якої складено акт від 19.09.2019 №24/26-15-05-05-01-02/38443540.
Перевіркою встановлено порушення:
- п.44.1, п.44.2 ст.44, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, ст. 9 Закону України від 16.07.1999 № 996- XIV зі змінами та доповненнями, п.5, п.6, п.7 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», п.14 П(С)БО 7, п.5 П(С)БО 11, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за №27/4248, в результаті чого занижено податок на прибуток всього на суму 815 144 грн, в т.ч. за період 2016 рік на суму 54111 грн, за 2017 рік на суму 447833 грн, за 2018 рік на суму 313200 грн;
- п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, п.1 ст.9 Закону України від 16.07.1999 № 996- XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.1.2 ст.1, п.2.4 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року за №168/704, в результаті чого завищено від'ємне значення по ПДВ на суму ПДВ 2236 грн в т.ч. по періодам: червень 2019 року на суму ПДВ - 2236 грн.
На підставі висновків акта перевірки Головного управління ДПС у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення:
- № 000111261501 від 09.10.2019, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну 1 018 930,00 грн, у т.ч. за податковими зобов'язаннями - 815 144,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 203 786,00 грн;
- № 000110261501 від 09.10.2019, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у сумі 2236,00 грн.
Не погоджуючись із висновками відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що відповідачем не доведено правомірність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а тому вони є протиправними та підлягають скасуванню.
Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до підпункту 14.1.267 пункту 14.1 статті 14 ПК України позика - грошові кошти, що надаються резидентами, які є фінансовими установами, або нерезидентами, крім нерезидентів, які мають офшорний статус, позичальнику на визначений строк із зобов'язанням їх повернення та сплатою процентів за користування сумою позики.
Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
За загальним правилом для цілей бухгалтерського обліку отримана поворотна фінансова допомога є зобов'язанням (пункт 5 П(С)БО 11 «Зобов'язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 січня 2000 року № 20 - далі П(С)БО 11) та враховуючи те, що вона підлягає погашенню грошовими коштами, таке зобов'язання є фінансовим інструментом (фінансовим зобов'язанням) (пункт 4 П(С)БО 13 «Фінансові інструменти», що затверджене наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 2001 року № 559 - далі П(С)БО 13).
Дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.
П(С)БО 13 визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про фінансові інструменти та її розкриття у фінансовій звітності.
Згідно з визначеними поняттями у пункті 4 П(С)БО 13, фінансовий актив - це: а) грошові кошти та їх еквіваленти; б) контракт, що надає право отримати грошові кошти або інший фінансовий актив від іншого підприємства; в) контракт, що надає право обмінятися фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно вигідних умовах; г) інструмент власного капіталу іншого підприємства.
Фінансове зобов'язання - контрактне зобов'язання: а) передати грошові кошти або інший фінансовий актив іншому підприємству; б) обмінятися фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно невигідних умовах.
Приписами пункту 6 П(С)БО 13 визначено, що фінансові активи включають: грошові кошти, не обмежені для використання, та їх еквіваленти; дебіторську заборгованість, не призначену для перепродажу; фінансові інвестиції, що утримуються до погашення; фінансові активи, призначені для перепродажу; інші фінансові активи.
Пунктом 10 П(С)БО 13 передбачено, що фінансовий актив або фінансове зобов'язання відображається у балансі, якщо підприємство є стороною-укладачем угоди щодо фінансового інструмента.
Згідно із пунктом 29 П(С)БО 13 фінансові інструменти первісно оцінюють та відображають за їх фактичною собівартістю, яка складається із справедливої вартості активів, зобов'язань або інструментів власного капіталу, наданих або отриманих в обмін на відповідний фінансовий інструмент, і витрат, які безпосередньо пов'язані з придбанням або вибуттям фінансового інструмента (комісійні, обов'язкові збори та платежі при передачі цінних паперів тощо).
Пункт 30 П(С)БО 13 передбачає, що на кожну наступну після визнання дату балансу фінансові активи оцінюються за їх справедливою вартістю, крім: дебіторської заборгованості, що не призначена для перепродажу; фінансових інвестицій, що утримуються підприємством до їх погашення; фінансових активів, справедливу вартість яких неможливо достовірно визначити; фінансових інвестицій та інших фінансових активів, щодо яких не застосовується оцінка за справедливою вартістю.
На кожну наступну після визнання дату балансу фінансові зобов'язання оцінюються за амортизованою собівартістю, крім фінансових зобов'язань, призначених для перепродажу, і зобов'язань за похідними фінансовими інструментами (пункт 31 П(С)БО 13).
Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначає П(С)БО 15 «Дохід», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року № 290 (далі - П(С)БО 15).
Відповідно до пункту 5 П(С)БО 15 дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.
Згідно із пунктом 7 П(С)БО 15 визнані доходи класифікуються в бухгалтерському обліку за такими групами: дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); інші операційні доходи; фінансові доходи; інші доходи.
Відповідно до пункту 11 П(С)БО 28 «Зменшення корисності активів», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.12.2004 № 817 (далі - П(С)БО 28) теперішня вартість майбутніх чистих грошових надходжень від активу визначається застосуванням відповідної ставки дисконту до майбутніх грошових потоків від безперервного використання активу та його продажу (списання) наприкінці строку корисного використання (експлуатації). Майбутні грошові потоки від активу визначаються виходячи з фінансових планів підприємства на період не більше п'яти років. Якщо в підприємства є досвід визначення суми очікуваного відшкодування активу і наявні розрахунки, що свідчать про достовірність оцінки майбутніх грошових потоків, то така оцінка може визначатися на підставі фінансових планів підприємства, які охоплюють період більше п'яти років.
За приписами пункту 14 П(С)БО 28 ставка дисконту базується на ринковій ставці відсотка (до вирахування податку), що використовується в операціях з аналогічними активами. За відсутності ринкової ставки відсотка ставка дисконту базується на ставці відсотка на можливі позики підприємства або розраховується за методом середньозваженої вартості капіталу підприємства.
При визначенні ставки дисконту враховуються ризики, крім ризиків, що були враховані при визначенні майбутніх грошових потоків.
Як вже зазначалося вище, згідно з П(С)БО 11 зобов'язання поділяються на довгострокові та поточні.
Пунктом 4 П(С)БО 11 визначено, що поточні зобов'язання - це зобов'язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або повинні бути погашені протягом дванадцяти місяців починаючи з дати балансу.
Відповідно до пункту 4 П(С)БО 11 довгострокові зобов'язання - це всі зобов'язання, які не є поточними.
Пунктом 8 П(С)БО 11 передбачено, що зобов'язання, на яке нараховуються відсотки та яке підлягає погашенню протягом дванадцяти місяців з дати балансу, слід розглядати як довгострокове зобов'язання, якщо первісний термін погашення був більше ніж дванадцять місяців та до затвердження фінансової звітності існує угода про переоформлення цього зобов'язання на довгострокове.
Отже, для правильного вирішення даного спору необхідно встановити, чи на дату балансу зобов'язання за договором позики були довгостроковими чи короткостроковими, оскільки від цього залежить, чи підлягають зобов'язання дисконтуванню, чи ні. Крім того, необхідним є перевірка правильності здійснення розрахунку дисконтування. При цьому, аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, правила дисконтування із включенням суми дисконту до інших доходів поширюються лише на довгострокові зобов'язання.
З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «СК «АНТСТРОЙ» (Кредитор) та ТОВ «АНТСТРОЙ ПЛЮС» (Позичальник) укладено договір про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги №01-16 від 20.12.2016, відповідно до умов якого Кредитор зобов'язується надати Позичальнику поворотну безвідсоткову фінансову допомогу, а Позичальник зобов'язується використати її у власній господарській діяльності у повернути у визначений даним Договором строк. Фінансова допомога надається у розмірі 2500000,00 грн без ПДВ шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Позичальника.
Відповідно до п.3.4 договору строк, на який надається фінансова допомога закінчується 19.12.2017 року.
Згідно з п.4.1. Договору повернення поворотної фінансової допомоги можливе у будь-який час достроково.
Сторонами укладено додаткову угоду №1 від 15.12.2017 до договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №01-16 від 20.12.2016, в якій домовились про внесення змін в п.3.4. договору з викладенням його в наступній редакції: строк, на який надається фінансова допомога закінчується 18.12.2018 року. За домовленістю сторін цей строк може бути продовжений.
В подальшому, Сторонами укладено додаткову угоду №2 від 12.12.2018 року до договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №01-16 від 20.12.2016, відповідно о якої внесено зміни в п.3.4, а саме: строк, на який надається фінансова допомога закінчується 17.12.2019 року. За домовленістю сторін цей строк може бути продовжений.
Відповідно до наданих виписок та картки рахунку 6851 по контрагенту ТОВ «СК «АНТСТРОЙ» за період з 01.01.2016 по 30.06.2019 ТОВ «АНТСТРОЙ ПЛЮС» отримано безвідсоткову поворотну фінансову допомогу у 2016-2017 роках на загальну суму 2 043 302,65 гривень.
Станом на 30.06.2019 у ТОВ «АНТСТРОЙ ПЛЮС» обліковується кредиторська заборгованість за договором безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №01-16 від 20.12.2016 перед ТОВ «СК «АНТСТРОЙ» у сумі 2 043 302,65 гривень, що відповідає даним бухгалтерського обліку по рахунку 6851.
Також, між ТОВ «СК «АНТСТРОЙ» (Кредитор) та ТОВ «АНТСТРОЙ ПЛЮС» (Позичальник) укладено договір про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги №12-15 від 30.12.2015, за умовами якого в порядку та на умовах, передбачених чинним Договором, Кредитор зобов'язується надати Позичальнику поворотну безвідсоткову фінансову допомогу, а Позичальник зобов'язується використати її у власній господарській діяльності у повернути у визначений даним Договором строк. Фінансова допомога надається у розмірі 3500000,00 грн без ПДВ шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Позичальника.
Відповідно до п.3.4 договору строк, на який надається фінансова допомога закінчується 29.12.2016 року.
Згідно з п.4.1. Договору повернення поворотної фінансової допомоги можливе у будь-який час достроково.
Сторонами укладено додаткову угоду №1 від 26.12.2016 до договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №12-15 від 30.12.2015, в якій домовились про внесення змін в п.3.4. договору з викладенням його в наступній редакції: строк, на який надається фінансова допомога закінчується 28.12.2017 року. За домовленістю сторін цей строк може бути продовжений.
Сторонами укладено додаткову угоду №2 від 21.12.2017 до договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №12-15 від 30.12.2015, в якій домовились про внесення змін в п.3.4. договору з викладенням його в наступній редакції: строк, на який надається фінансова допомога закінчується 27.12.2018 року. За домовленістю сторін цей строк може бути продовжений.
Сторонами укладено додаткову угоду №3 від 24.12.2018 до договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №12-15 від 30.12.2015, в якій домовились про внесення змін в п.3.4. договору з викладенням його в наступній редакції: строк, на який надається фінансова допомога закінчується 26.12.2019 року. За домовленістю сторін цей строк може бути продовжений.
Як вбачається з акту перевірки, відповідно наданих виписок банку та картки рахунку 6851 по контрагенту ТОВ «СК «АНТСТРОЙ» за період з 01.01.2016 по 30.06.2019 ТОВ «АНТСТРОЙ ПЛЮС» отримано безвідсоткову поворотну фінансову допомогу у 2016 році на загальну суму 708000 гривень. С-до заборгованість на 01.01.2016 року становило - 2357658 гривень
Станом на 30.06.2019 у ТОВ «АНТСТРОЙ ПЛЮС» обліковується кредиторська заборгованість за договором безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №12-15 від 30.12.2015 перед ТОВ «СК «АНТСТРОЙ» у сумі 3 065 658,00 гривень, що відповідає даним бухгалтерського обліку по рахунку 6851.
Згідно з П(С)БО 11 зобов'язання поділяються на довгострокові та поточні.
Пунктом 4 П(С)БО 11 визначено, що поточні зобов'язання - це зобов'язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або повинні бути погашені протягом дванадцяти місяців починаючи з дати балансу.
В свою чергу, дисконтуванню на дату балансу підлягають лише довгострокові грошові зобов'язання, за якими передбачаються майбутні платежі і тільки на той строк, що залишився до погашення (за умовами договору).
Відповідно до пункту 4 П(С)БО 11 довгострокові зобов'язання - це всі зобов'язання, які не є поточними.
Пунктом 8 П(С)БО 11 передбачено, що зобов'язання, на яке нараховуються відсотки та яке підлягає погашенню протягом дванадцяти місяців з дати балансу, слід розглядати як довгострокове зобов'язання, якщо первісний термін погашення був більше ніж дванадцять місяців та до затвердження фінансової звітності існує угода про переоформлення цього зобов'язання на довгострокове.
Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, правила дисконтування із включенням суми дисконту до інших доходів поширюються лише на довгострокові зобов'язання.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що договір позики є довгостроковим, оскільки його умовами визначено, що строк виконання даного зобов'язання настає більш ніж протягом дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу.
Разом з тим, для визнання заборгованості, за якою строк погашення на дату балансу складає менше дванадцяти місяців, довгостроковою, обов'язковою визнана сукупність двох умов:
- первісний строк погашення такої заборгованості був більшим, ніж 12 місяців;
- до затвердження фінансової звітності існує угода про пролонгацію такої угоди на строк понад 12 місяців.
Прострочена заборгованість не може розглядатися як довгострокова, оскільки період повернення коштів одержувачу вже настав. Той факт, що заборгованість за зобов'язанням фактично не повернена на дату балансу (до терміну закінчення позовної давності), не надає їй статусу довгострокової, оскільки в будь-який момент кредитор має право вимагати повернення усієї суми такої заборгованості.
В свою чергу, з положень бухгалтерського обліку випливає, що операція з пролонгації позики на термін, що не перевищує 12 місяців, в бухгалтерському обліку відображається за рахунками поточних зобов'язань. Якщо термін продовження дії перевищує один рік - за рахунками довгострокових зобов'язань.
Тобто, визначальним є не термін погашення такої заборгованості, а строк, на який продовжено дію договору.
Зазначеного дійшов і Національний Банк України в своєму листі «Щодо бухгалтерського обліку пролонгації кредитних та депозитних договорів» від 17.08.2004 р. №12-111/1226-8366, в якому вказано, що операція з пролонгації кредиту (депозиту) на термін, що не перевищує 12 місяців, в бухгалтерському обліку відображається за рахунками короткострокових кредитів (депозитів). Якщо ж термін продовження дії перевищує один рік - за рахунками довгострокових кредитів (депозитів).
Крім того, у постанові Верховного Суду від 21.06.2023 по справі № 640/9281/19 зроблені висновки, що коли в умовах договору передбачено, що позика, надана відповідно до цього договору як у відношенні окремих траншів, так і в повному обсязі, може бути погашена останнім достроково, що дає підстави вважати дану позику короткостроковою, тобто такою, яку може бути погашено в період менший від 12 місяців. Таким чином, умови договору позики дозволяють позивачу погашати позику в період, що менший за 12 місяців. Відтак зобов'язання за договором позики не є довгостроковими, що унеможливлює дисконтування кредиторської заборгованості за договором позики.
У постанові Верховного Суду від 23.03.2023 по справі № 420/25524/21 зазначено, що оскільки договори безпроцентної позики, що зазначені в акті перевірки, укладені на строк до 12 місяців, станом на дату балансу заборгованість по вказаним договорам була поточною, а тому не підлягала дисконтуванню. Оформлення додаткових угод до договорів позики та пролонгація зобов'язань не змінює статусу такої заборгованості станом на дату балансу.
Отже, враховуючи первісні терміни повернення фінансової допомоги за зазначеними вище Договорами, які були менше 12 місяців, умови додаткових угод, які також пролонговували зазначені договори на строк, менший 12 місяців від дати фінансової звітності, класифікація цієї заборгованості не змінювалась, вона залишалась короткостроковою та правомірно відображалась позивачем в обліку та фінансовій звітності за сумою погашення, у зв'язку з чим у позивача не виникало обов'язку її дисконтування.
Отже, спірне рішення підлягає зміні шляхом виключення з мотивувальної частини висновків суду першої інстанції про помилковість тверджень позивача, що позика, отримана Товариством за відповідними договорами є короткостроковою, оскільки сторонами погоджено можливість дострокового її погашення. В даному випадку, договір позики є довгостроковим, оскільки його умовами визначено, що строк виконання даного зобов'язання настає більш ніж протягом дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу.
Натомість, як вбачається з матеріалів справи договори про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №01-16 від 20.12.2016, №12-15 від 30.12.2015 є короткостроковими.
Таким чином, мотивувальна частина рішення суду в частині визнання договору позики довгостроковим, є такою, що підлягає зміні, з підстав, викладених вище.
Доводи контролюючого органу про обґрунтованість застосування до спірних правовідносин порядку амортизації собівартості фінансових інвестицій, визначених у П(С)БО 12 «Фінансові інвестиції» є безпідставними, оскільки пунктом 4 П(С)БО 13 встановлено, що фінансові інвестиції - активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигод для інвестора. В даному випадку отримання позивачем поворотної фінансової допомоги є фінансовим зобов'язанням, у зв'язку з чим відсутні підстави для застосування методики визначення амортизованої собівартості фінансової інвестиції до спірних правовідносин.
В свою чергу, П(С)БО 28 «Зменшення корисності активів» визначає виключно методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про зменшення корисності активів та її розкриття у фінансовій звітності, та не визначає такі методологічні засади щодо зобов'язань.
Отже, протиправним є збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в цій частині, на чому вірно наголошено судом першої інстанції.
Крім того, перевіркою встановлено, що ТОВ «АНТСТРОЙ ПЛЮС» до складу інших витрат операційної діяльності (рахунок 949) за 2018 рік віднесені витрати з сумі 150000,00 грн по поліпшенню та ремонту (модернізації) власної нежитлової будівлі площею 2595,8 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська область, Іванківський район, смт. Іванків, вул. Проскури Івана, буд. 79 по наступному акту приймання - передачі устаткування до монтажу від 30.03.2018 №1 на суму 150000,00 грн, чим порушено п.14 П(С)БО 7, п.7 П(С)БО 16, п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України.
У періоді, що перевірявся позивачем власними силами (робітниками підприємства здійснено поточний (частково відновлювальний) ремонт адмінбудинку під літерою А, площею 460,8 кв.м, нежитлової будівлі у м.Іванків, витрати по яких віднесені останнім до витрат періоду, в якому був здійснений, а саме:
- поточний частковий ремонт кровлі (фарбування, заміна профнастілу);
- відновлення зношених елементів гідробар'єру;
- ремонті роботи ганку (фарбування, штукатурні роботи, часткова заміна профнастілу;
- часткова заміна зношених від час елементів опалення (заміна старих труб, обводів, флянців, фарбування);
- оновлення санвузла (штукатурні та фарбувальні роботи);
- оновлення зношених елементів перил та сходів.
Виконання зазначених вище робіт на в адмінбудівлі підтверджується доданими до позову актом приймання-передачі устаткування до монтажу на суму 150 000,00 грн; актом приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об'єктів.
Позивач зазначив, що зазначений адмінбудинок є невиробничим приміщенням, підтвердженням чого є сплата ТОВ «АНТСТРОЙ ПЛЮС» податку на нерухоме майно площею 944,60 кв.м., відмінне від земельної ділянки, за наступні об'єкти нерухомого майна: адмінбудинок під літерою «А» загальною площею 460,8 кв.м.; їдальня під літерою «В» загальною площею 483,8 кв.м. В підтвердження чого позивачем надано копію податкової декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земель ділянки за 2018 рік.
Дану операцію відображено бухгалтерським записом: Д-т 949 К-т 1522 на суму 150000,00 грн.
Так, поняття поточний та капітальний ремонт є різними.
Поточний ремонт - ремонт, що виконується для забезпечення або відновлення працездатності виробу і полягає у заміні та/або відновленні окремих частин.
Капітальний ремонт - ремонт, що виконується для відновлення справності та повного або близького до повного відновлення ресурсу виробу із заміною або відновленням будь-яких частин, у т. ч. базових.
Наказом Міністерства фінансів України від 30.09.2003 №561 затверджено «Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку основних засобів» (далі - Методичні рекомендації; в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), які можуть застосовуватися підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами, їх філіями та іншими виділеними на окремий баланс підрозділами (далі - підприємства) незалежно від форм власності і організаційно-правових форм (крім банків і бюджетних установ та підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності).
Відповідно до пункту 28 Методичних рекомендацій приймання закінчених робіт з ремонту і поліпшення основних засобів (модернізація, добудова, реконструкція тощо) оформлюється актом приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об'єктів.
Згідно з пунктом 29 Методичних рекомендацій рішення про характер і ознаки здійснюваних підприємством робіт, тобто, чи спрямовані вони на підвищення техніко-економічних можливостей (модернізація, модифікація, добудова, реконструкція) об'єкта, що приведе у майбутньому до збільшення економічних вигод, чи здійснюються вони для підтримання об'єкта в придатному для використання стані та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, приймається керівником підприємства з урахуванням результатів аналізу існуючої ситуації та суттєвості таких витрат. Зокрема, заміна окремих важливих компонентів (частин) основних засобів (двигунів тощо) може бути відображена як заміна об'єкта основних засобів, якщо термін корисного використання такої частини відрізняється від терміну корисного використання основних засобів, до яких належить цей компонент. У цьому випадку заміна такого компонента відображається капітальними інвестиціями у придбання нового об'єкту основних засобів і списанням заміненого об'єкту. Витрати на поліпшення основних засобів для відновлення майбутніх економічних вигод, очікуваних від їх використання, визнаються капітальними інвестиціями за умови, що балансова вартість активу не перевищує суми його очікуваного відшкодування.
Сумою очікуваного відшкодування вважається найбільша з двох оцінок: чиста вартість реалізації або теперішня вартість майбутніх чистих грошових надходжень від використання основних засобів, включаючи його ліквідаційну вартість.
Пунктом 31 Методичних рекомендацій передбачено, що вартість робіт, що приводять до збільшення очікуваних майбутніх вигод від об'єкта основних засобів, включається до капітальних інвестицій з майбутнім збільшенням первісної вартості основних засобів. Підставою для визнання капітальними інвестиціями витрат, пов'язаних з поліпшенням основних засобів, є зростання внаслідок цих витрат очікуваного терміну корисного використання об'єкта, кількості та/або якості продукції (робіт, послуг), яка виробляється (надається) цим об'єктом.
Прикладами такого поліпшення є: а) модифікація, модернізація об'єкта основних засобів з метою подовження терміну його корисної експлуатації або збільшення його виробничої потужності; б) заміна окремих частин устаткування для підвищення якості продукції (робіт, послуг); в) впровадження ефективнішого технологічного процесу, що дозволить зменшити первісно оцінені виробничі витрати; г) добудова (надбудова) будівлі, що збільшить кількість місць (площу) будівлі, обсяги та/або якість виконуваних робіт (послуг) чи умови їх виконання.
Водночас, згідно з пунктом 32 Методичних рекомендацій витрати, що здійснюються для підтримання об'єкта в робочому стані та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання (технічний огляд, технічне обслуговування, ремонт тощо), включаються до складу витрат звітного періоду.
Відповідно до п.14 П(С)БО 7 «Основні засоби» первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов'язаних з поліпшенням об'єкта (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що призводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об'єкта. Залишкова вартість основних засобів зменшується у зв'язку з частковою ліквідацією об'єкта основних засобів.
В той час, згідно з п. 15 НП(С)БО 7 «Основні засоби» витрати, що здійснюються для підтримання об'єкта в робочому стані (проведення технічного огляду, нагляду, обслуговування, ремонту тощо) та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, включаються до складу витрат.
Враховуючи зазначені норми, суд констатує, що позивачем всі вищевказані ремонтні роботи на об'єкті (адмінбудинок) проведені в рамках поточного ремонту, а не капітального ремонту, як про це зазначено в акті перевірки.
Разом з тим, відповідач в акті перевірки не навів аргументів про те, що проведені позивачем роботи по поліпшенню та ремонту (модернізації) власної нежитлової будівлі у м.Іванків. є фактично проведеним капітальним ремонтом.
За таких обставин, понесені витрати позивачем вірно відображені та обліковані у бухгалтерському обліку підприємства та звітності, тому відсутній факт заниження податку на прибуток на суму 150000,00 грн, відповідно, є безпідставними та недоведеними висновки контролюючого органу в цій частині.
Крім того, в ході перевірки встановлено взаємовідносини ТОВ «АНТСТРОЙ ПЛЮС» з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на підставі договору оренди транспортних засобів від 01.04.2017 б/н.
Перевіркою встановлено, що ТОВ «АНТСТРОЙ ПЛЮС» до рядку 2050 Звіту про фінансові результати «Собівартість» за період з 01.01.2017 по 31.12.2018 віднесено витрати по взаємовідносинах з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 . Водночас, до перевірки не надані акти здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг), що підтверджують понесені витрати, по вищевказаному договору всього у сумі 3975000 грн, а саме: у сумі 2385000 грн (включено до собівартості річної звітності) за період 2017 рік у сумі 1590000 грн (включено до собівартості річної звітності) за період 2018 рік.
Вищезазначені операції в бухгалтерському обліку ТОВ «АНТСТРОЙ ПЛЮС» відображені наступними бухгалтерськими проводками: Дт.631 Кт311; Дт91 Кт631.
На думку контролюючого органу, відсутність первинних документів по контрагенту ФОП ОСОБА_1 , унеможливлює дослідження фактичного понесення витрат у розумінні норм чинного законодавства з питань бухгалтерського обліку.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, згідно з пунктом 1.1 договору оренди транспортних засобів б/н від 01.04.2017 ФОП ОСОБА_1 (Орендодавець) передає, а ТОВ «АНТСТРОЙ ПЛЮС» (Орендар) приймає в тимчасове платне користування (в оренду) транспортні засоби у кількості та переліку, зазначеному в Додатку №1, який є невід'ємною частиною цього Договору.
Пунктом 4.1 договору встановлено, що Орендодавець надає транспортні засоби у справному стані по Акту прийому-передачі транспортних засобів (Додаток №2), що є невід'ємною частиною даного Договору. З моменту підписання зазначеного акта починається обчислення строку даного Договору і нарахування орендної плати.
Пунктом 4.2. Договору визначено, що протягом 7 (семи) календарних днів з моменту підписання Акта приймання-передачі, вказаного в п.4.1. даного Договору, Орендар зобов'язаний сплатити Орендодавцю орендну плату за перший календарний місяць оренди.
Пунктом 4.4. Договору встановлено, що після закінчення терміну оренди Орендар повертає Орендодавцеві транспортні засоби у справному стані, відповідно до Акту приймання-передачі, з урахуванням нормального зносу, що виник у період експлуатації.
Пунктом 2.1. Договору встановлено, що цей Договір оренди укладається Сторонами строком до 31.12.2018.
Згідно з п.3.1, п.3.2. Договору за користування транспортними засобами щомісячно Орендар сплачує Орендодавцю оренду плату у розмірі 265 000,00 грн без ПДВ на поточний рахунок у банківській установі Орендодавця. Орендна плата сплачується не пізніше 10 (десятого) числа поточного місяця.
Як свідчать матеріали справи, сторонами складено та підписано Додаток №1 до Договору оренди транспортних засобів від 01.04.2017 «Перелік транспортних засобів»; Додаток №2 до Договору оренди транспортних засобів від 01.04.2017 «Акт приймання-передачі (надання в оренду) транспортних засобів від 01.04.2017».
За твердженням позивача, зазначені акти ним надавались до перевірки, що не спростовано відповідачем.
Також, як свідчать матеріали справи, у позивача на підтвердження реальності господарської операції з ФОП ОСОБА_1 наявні акти надання послуг.
З метою підтвердження господарської операції з ФОП ОСОБА_1 за договором оренди позивач надав платіжні доручення, витяг з виписки за період з 01.09.2017 до 30.09.2017; картку рахунку 631 за період з 01.01.2016 по 08.10.2019.
Окрім того, у відповідності до п.2.1 Договору ТОВ «АНТСТРОЙ ПЛЮС» повернуто з оренди ФОП ОСОБА_1 транспортні засоби, про що підписано акт приймання-передачі транспортних засобів від 31.12.2018.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.
Приписи статті 9 вказаного Закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господар» ГУ МІ операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до п.6. П(С)БО 16 «Витрати» витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.
Враховуючи викладене, наявні у матеріалах справи документи в розумінні приписів Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинними документами та підтверджують реальність виконання договору оренди транспортних засобів, укладеного між позивачем та ФОП ОСОБА_1 та правомірність включення позивачем до складу валових витрат суми коштів, сплачених на виконання вказаного договору.
Натомість, відповідачем не спростовано зазначених обставин жодними доказами.
Крім того, відповідачем у акті перевірки не зазначено на підставі якого запиту позивачем не надано відповідних первинних документів, зокрема, актів здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг).
Також, відповідачем не доведено, що в ході проведення перевірки складались акти про ненадання платником податків під час проведення перевірки відповідних документів.
Таким чином, відповідачем не доведено неправомірність формування позивачем витрат за наслідками господарських операції з ФОП ОСОБА_1 , а тому висновки контролюючого органу щодо заниження позивачем фінансового результату до оподаткування за 01.01.2016 по 30.06.2019 у розмірі 3975000 грн, а саме: у сумі 2385000 грн за період 2017 рік та у сумі 1590000 грн за період 2018 рік, є необґрунтованими.
Щодо взаємовідносин позивача з ТОВ «ТД «МЕТАЛБУДПОСТАЧ» (код 40505747), ТОВ «ЛІЗАРДІ ГРУП» (код 39340381), то до перевірки позивачем надано договір на відпуск паливно-мастильних матеріалів (ПММ) №16/03/15-АН.
На умовах визначених у договорі постачальник зобов'язується поставити та передати у власність, а покупець прийняти та оплатити нафтопродукти (дизельне пальне). Кількість, найменування та ціна продукції вказується у рахунках-фактурах та видаткових накладних.
Згідно даних бухгалтерського обліку ТОВ «АНТСТРОЙ ПЛЮС» та наданих до перевірки первинних документів, у перевіряємому періоді (2016 рік), ТОВ «ЛІЗАРДІ ГРУП» виписані видаткові накладні на адресу ТОВ «АНТСТРОЙ ПЛЮС» на поставку дизельного пального на загальну суму 28282 грн, в т.ч. ПДВ 4714 грн.
ТОВ «АНТСТРОЙ ПЛЮС» сплачено кошти на адресу контрагента у сумі 28282 грн, в т.ч. ПДВ 4714 грн.
Контролюючим органом зроблено висновок про непідтвердження та нереальність здійснення господарських операцій з вказаним контрагентом з огляду на наявну інформацію допиту директора ТОВ «ЛІЗАРДІ ГРУП» ОСОБА_2 , яка надала покази про те, що вона погодилася зареєструвати на себе підприємство та стати засновником (директором) підприємства за грошову винагороду без мети здійснення діяльності та непричетна до будь-якої фінансово-господарської діяльності ТОВ «ЛІЗАРДІ ГРУП».
Окрім того, у перевірений період позивач мав фінансово-господарські взаємовідносини з ТОВ «ТД «МЕТАЛБУДПОСТАЧ» щодо поставки труб на загальну суму 13417,00 грн, у т.ч. ПДВ - 2236,00 грн.
Факт виникнення господарських взаємовідносин між сторонами підтверджується рахунком-фактурою №СФ-001392 від 08.12.2016, у якому зазначені: реквізити постачальника та одержувача, назва товару, кількість, ціна без ПДВ, сума без ПДВ, загальна сума з урахуванням ПДВ. Даний рахунок-фактура підписаний ОСОБА_3 та містить печатку підприємства, у ньому зазначений строк сплати та наступні застереження: «Після виїзду за територію бази, претензії по якості та кількості металопрокату не приймаються. Погрузка металопрокату здійснюється тільки в відкриті машини».
Факт поставки товару підтверджується видатковою накладною від 16.12.2016 №РН-0139 на загальну суму 13417,00 грн, у т.ч. ПДВ - 2236,17 грн, яка підписана від імені постачальника ТОВ «ТД «МЕТАЛБУДПОСТАЧ» директором ОСОБА_3., від імені покупця ТОВ «АНТСТРОЙ ПЛЮС» Хилько М.І. за довіреністю №436 від 12.12.2016.
Постачальник зареєстрував в Єдиному реєстрі податкових накладних та виписав на користь позивача податкову накладну від 12.12.2016 №24 на загальну суму 13417,00 грн, у т.ч. ПДВ - 2236,17 грн.
Зазначені вище документи, а також картка рахунку 631 за 2016 рік по ТОВ «ТД «МЕТАЛБУДПОСТАЧ», картка рахунку 311 подавались позивачем для перевірки, про що зазначено в акті перевірки.
Відповідно до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності ТОВ «ТД «МЕТАЛБУДПОСТАЧ» є оптова торгівля металами та металевими рудами, а його засновником (учасником) та директором є ОСОБА_3 .
Контролюючим органом зроблено висновок про непідтвердження та нереальність здійснення господарських операцій з вказаним контрагентом з огляду на наявну інформацію допиту директора ТОВ «ТД «МЕТАЛБУДПОСТАЧ» ОСОБА_3 , який надав покази про те, що він погодився зареєструвати на себе підприємство та стати засновником (директором) підприємства за грошову винагороду без мети здійснення діяльності та непричетний до будь-якої фінансово-господарської діяльності ТОВ «ТД «МЕТАЛБУДПОСТАЧ».
Відповідно до підпункту «а» пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податків з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.
Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; ) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Положеннями пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Право на формування податкового кредиту виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; придбання товарів/послуг з метою їх використання в господарській діяльності; наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам статті 201 Податкового кодексу України та підписана уповноваженою особою.
Первинні документи по взаємовідносинах із зазначеними вище контрагентами мають всі необхідні та достатні дані для визначення виду послуг, об'єму наданих послуг, їх вартість, чітко зазначено економічну доцільність укладання господарських договорів із вищезазначеними суб'єктами господарювання, характер та об'єм наданих послуг кожним контрагентом.
Натомість, відповідачем не наведено суду жодних обставин та доказів, які свідчили б про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про непов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.
Також, з приводу доводів відповідача щодо наявності інформації про порушені кримінальні провадження стосовно контрагентів по ланцюгу постачання, то станом на час розгляду справи відповідачем не надано вироків суду, що свідчить про необґрунтованість зазначених доводів.
Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідачем в доводах апеляційної скарги не обґрунтовано наявність підстав для відступу від вищевказаних правових позицій Верховного Суду.
Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційних скарг, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, однак частково обґрунтував своє рішення без урахування всіх фактичних обставин справи, що є підставою для зміни оскаржуваного судового рішення у мотивувальній частині.
Враховуючи викладене у сукупності, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів приходить висновку про те, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає зміні у мотивувальній частині. Разом з тим, у задоволенні апеляційної скарги Головного управління Державної податкової служби м. Києві слід відмовити.
Керуючись статтями 242, 308, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби м. Києві - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АНТСТРОЙ ПЛЮС" - задовольнити.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 березня 2025 року - змінити в мотивувальній частині.
В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 березня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач В. В. Кузьменко
Судді: О. М. Ганечко
Я. М. Василенко
Повний текст постанови складено 20.03.2026.