Справа № 752/21286/17 Головуючий у І інстанції - Кисіль С.В.
Суддя-доповідач - Мельничук В.П.
19 березня 2026 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.,
суддів: Бужак Н.П., Мєзєнцева Є.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 13 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася до Голосіївського районного суду м. Києва з адміністративним позовом до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просила:
- визнати неправомірними дії та скасувати рішення суб'єкта владних повноважень - Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 48327/03 від 07.09.2017 щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років;
- зобов'язати Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років;
- зобов'язати Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві нарахувати та виплачувати з 06.07.2017 року ОСОБА_1 пенсію за вислугу років, виходячи із розрахунку 90% від суми місячного (чинного) заробітку, без обмеження граничного розміру та обчисленого за останні 60 календарних місяців роботи, відповідно до довідки прокуратури м. Києва від 05.09.2017 № 18/307.
В обґрунтування позовних вимог Позивачка зазначила, що Відповідачем протиправно відмовлено їй в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-XII, оскільки вона пропрацювала в органах прокуратури і має загальний стаж 23 роки 1 місяць 4 дні, в тому числі стаж на посадах прокурора 20 років 7 місяців 20 днів, що підтверджувалось відповідною довідкою прокуратури м. Києва.
Також, наголосила, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
На переконання Позивачки, Пенсійний фонд незаконно обмежив її право на призначення пенсії, набуте під час роботи в органах прокуратури.
Протокольною ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 21 травня 2018 року у зв'язку з реорганізацією Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві була проведена заміна Відповідача на його правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 15 червня 2018 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві) щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру».
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років згідно Закону України «Про прокуратуру» з 06.09.2017, виходячи з розрахунку 90% від суми місячного заробітку, обчисленого за останні 60 календарних місяців роботи відповідно до довідки Прокуратури м. Києва від 05.09.2017 № 18\307, без обмеження її максимальним розміром.
В інші частині позовних вимог - відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду 05 грудня 2018 року апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві задоволено.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 червня 2018 року скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 04 березня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 15 червня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2018 року у справі № 752/21286/17 - скасовано.
Справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 17 березня 2021 року адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про зобов'язання вчинити дії - передано на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 серпня 2021 року прийнято до провадження адміністративну справу № 752/21286/17; визначено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Законом України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX, з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Законом України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ» від 16 липня 2024 року № 3863-IX, пункт 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2825-IX викладено в такій редакції, зокрема:
- «Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ», але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Справи, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом» (абзац четвертий пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення»);
- «Судом апеляційної інстанції щодо всіх справ, підсудних окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, та переданих на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України відповідно до цього Закону, є Шостий апеляційний адміністративний суд» (абзац шостий пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення»).
На виконання вимог Закону № 2825-IX, Луганському окружному адміністративному суду розподілено справи, не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, зокрема і справу № 752/21286/17.
23 січня 2025 року на адресу Луганського окружного адміністративного суду надійшли матеріали адміністративної справи № 752/21286/17.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року прийнято до провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії; визначено розгляд справи продовжити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 13 березня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано розпорядження Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначені пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» згідно з поданою заявою від 06 вересня 2017 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 за її заявою від 06 вересня 2017 року, зареєстрованою 06 вересня 2017 року за № 64/6176, пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII з 06 вересня 2017 року.
У задоволення інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В апеляційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Крім того, Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві в апеляційній скарзі вказано, що розпорядженням Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві Позивачці було відмовлено в призначені пенсії у зв'язку з відсутністю стажу роботи на посадах прокурорів, про що її повідомлено листом Управління від 07.09.2017 № 48327/055. Таким чином вбачається, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві є правомірними, оскільки Управління діяло в межах своєї компетенції та відповідно до вимог чинного законодавства.
Відзиву Позивачки на апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві до суду апеляційної інстанції не надходило, що не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п. 13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 № 7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Отже, оскільки Відповідач у своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині задоволення позовних вимог, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами даної адміністративної справи, що ОСОБА_1 з 01.09.1992 по 01.08.1997 навчалася на економіко-правовому факультеті Донецького державного університету.
В подальшому Позивачка займала наступні посади:
- з 17.01.1997 по 03.03.1997 працювала стажистом на вакантній посаді старшого помічника прокурора Амвросіївського району Донецької області;
- з 04.03.1997 по 13.10.1997 працювала стажистом на вакантній посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів спеціальними підрозділами по боротьби з організованою злочинністю прокуратури Донецької області;
- з 13.10.1997 по 04.12.1997 працювала стажистом на вакантній посад помічника прокурора Ворошиловського району м. Донецька;
- з 04.12.1997 по 19.06.1998 працювала помічником прокурора Ворошиловського району м. Донецька;
- з 19.06.1998 по 13.06.2012 працювала старшим помічником прокурора Ворошиловського району м. Донецька;
- з 13.06.2012 по 06.09.2012 працювала старшим прокурором прокуратури Ворошиловського району м. Донецька;
- з 10.09.2012 по 24.07.2015 - працювала старшим прокурором прокуратури Голосіївського району м. Києва;
- з 24.07.2015 по 15.12.2015 - працювала прокурором прокуратури Голосіївського району м. Києва;
- з 15.12.2015 по 11.09.2017 - працювала прокурором Київської місцевої прокуратури № 1 м. Києва.
06.09.2017 ОСОБА_1 звернулася до Правобережного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві) із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-XII.
Листом від 07.09.2017 № 48327\03 (т. 1, а.с. 22-23) Відповідач відмовив у призначенні пенсії за вислугу років з посиланням на п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213, з тих підстав, що з 01.06.2015 пенсії в порядку та на умовах, визначених зокрема Законом України «Про прокуратуру» не призначаються.
Також, вказав на відсутність у Позивачки стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, відповідно до положень ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII в редакції, чинній на момент призначення пенсії.
Вважаючи вказані дії Відповідача протиправними, а свої права порушеними, Позивачка звернулася до адміністративного суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, Голосіївський районний суд м. Києва дійшов висновку про те, що статтею 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VІІ збільшено стаж Позивачки, що дає право на пенсію за вислугу років, у порівнянні зі статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ (в редакції, яка діяла на час зарахування на посаду до органів прокуратури), що є звуженням прав Позивачки в розумінні Конституції України.
Таким чином, при вирішенні питання щодо призначення Позивачці пенсії за вислугу років мають застосовуватися положення ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, Шостий апеляційний адміністративний суд у постанові від 05 грудня 2018 року дійшов висновку про те, що на час виникнення спірних правовідносин Закон України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ та положення щодо призначення пенсій, відповідно до його норм втратили чинність.
Питання щодо наявності у Позивачки права на пенсійне забезпечення як працівника прокуратури має вирішуватися у відповідності до приписів чинної на час звернення за призначенням пенсії за вислугу років ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VІІ.
Таким чином, для призначення пенсії за вислугу років працівників органів прокуратури, звертаючись за призначенням пенсії, повинен мати на день звернення вислугу років не менше ніж 23 роки 6 місяців, при цьому, стаж роботи на посадах прокурорів повинен становити не менше 13 років 6 місяців, тоді як суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ в редакції від 12.07.2001 та наявність у Позивачки права на призначення пенсії відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ, оскільки норми Закону № 1789-ХІІ в частині пенсійного забезпечення працівників прокуратури втратили свою чинність.
Скасовуючи рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 15 червня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2018 року та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд виходив з того, що суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин Закон України «Про прокуратуру» № 1789-XII, а суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив наявність/відсутність у Позивачки вислуги років відповідно до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII.
Крім того, суд апеляційної інстанції помилково зазначив, що право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку, мають прокурори, у яких на день звернення вислуга років не менше, зокрема, з 01 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців, оскільки Позивачка звернулася до органів Пенсійного фонду у вересні 2017 року, а тому необхідними умовами для призначення їй пенсії за вислугу років були: а) стаж за вислугу років - 23 роки; б) стаж на посадах прокурорів - не менше 13 років (з 01 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року).
Задовольняючи адміністративний позов частково Луганський окружний адміністративний суд у рішенні від 13 березня 2025 року виходив з того, що станом на 06 вересня 2017 року - дату звернення Позивачки до Відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років остання пропрацювала в органах прокуратури та має вислугу років більше 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів 20 років 00 місяців 20 днів.
Таким чином, судом встановлено, що Позивачка звернулася до Відповідача із заявою про призначення пенсії відповідно до статті 86 Закону № 1697-VII, надавши документи в повному обсязі, які відповідають чинному законодавству та підтверджують її право на призначення пенсії відповідно до частини першої статті 86 Закону № 1697-VII.
На підставі наведеного, суд дійшов висновку, що розпорядження Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначені пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 1697-VII згідно з поданою заявою від 06 вересня 2017 року, є протиправним та підлягає скасуванню.
Разом з тим, питання щодо відмови Позивачці у призначенні пенсії у певному відсотковому вираженні та без обмеження граничного віку, Відповідач не вирішував та не відмовляв з цих підстав у призначенні пенсії, так як взагалі відмовив у призначенні пенсії.
Таким чином, вимоги щодо зобов'язання Відповідача призначити пенсію у певному відсотку та без обмеження є передчасними.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції в оскаржуваній частині, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Базовим (рамковим) нормативно-правовим актом, який визначає права, принципи, підстави, механізм та умови призначення, перерахунку і виплати пенсії за вислугу років працівникам органів прокуратури був і є Закон України «Про прокуратуру»: до 15 липня 2015 року - Закон № 1789-ХІІ, з цієї дати - Закон України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ (далі - Закон № 1697-VІІ).
Умови пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих прокуратури до 15 липня 2015 року визначалися статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ.
Так, за ч. 1 статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ (в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про прокуратуру» від 12 липня 2001 року № 2663-III) прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
Проте, стаття 50-1 Закону № 1789-ХІІ зазнала змін згідно із Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» та Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні».
Враховуючи вищезазначені зміни, в частинах першій та другій статті 50-1 Закону № І789-ХІІ зазначено, що прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше, зокрема з 01 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 13 років. Пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.
15 липня 2015 року набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» № 1697-VІІ, згідно з Прикінцевими положеннями якого визнано такими, що втратив чинність Закон № 1789-ХІІ, крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46-2, статті 47, частини першої статті 49, частини п'ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, частини третьої статті 51-2, статті 53 щодо класних чинів.
Отже, на час звернення Позивачки (06 вересня 2017 року) із заявою про призначення пенсії за вислугу років, положення статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, що регулювали право пенсійного забезпечення та розмір пенсії, втратили чинність.
Таким чином, посилання Позивачки на вищезазначену норму Закону, в редакції Закону України від 12 липня 2001 року № 2663-ІІІ «Про внесення змін до Закону України «Про прокуратуру» є не обґрунтованими і такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Якщо правовідносини виникли раніше і регулювалися нормативно-правовим актом, який втратив чинність, новий нормативно-правовий акт застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Тобто до даних правовідносин застосовується той нормативно-правовий акт, який діє на час виникнення правовідносин.
Колегія суддів звертає увагу, що у прокурорів, які у період з 26 липня 2001 року до 01 жовтня 2011 року мали стаж роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів прокуратури не менше 10 років, виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі частини першої статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ (у редакції Закону України від 12 липня 2001 року № 2663-ІІІ «Про внесення змін до Закону України «Про прокуратуру»). При цьому, таке право у зазначених осіб виникло незалежно від того чи фактично воно було реалізовано шляхом звернення до органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії.
Таким чином, враховуючи положення статей 22, 58 Конституції України, у разі, якщо у подальшому в чинному законодавстві відбуваються зміни щодо правового регулювання призначення пенсії за вислугу років, які підвищують, зокрема, необхідний стаж для призначення пенсії, зменшують розмір пенсії у відсотковому виразі до посадових окладів, то такі зміни звужують зміст та обсяг існуючих прав зазначеної категорії осіб (в яких таке право раніше виникло).
Проте, Позивачка у період з 26 липня 2001 року до 01 жовтня 2011 року, не мала необхідного стажу роботи для призначення пенсії, а отже у неї не виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ (у редакції Закону України від 12 липня 2001 року № 2663-ІІІ «Про внесення змін до Закону України «Про прокуратуру»).
Крім того, як зазначено Верховним Судом у постанові від 27 лютого 2019 року у справі № 415/2185/17 якщо у період дії статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ у редакції, яка діяла до 01 жовтня 2011 року, у особи не виникло права на призначення пенсії, то внесені до зазначеної статті зміни щодо збільшення необхідного для призначення пенсії стажу не є звуженням прав такої особи.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 10 жовтня 2019 року у справі № 265/3516/17, від 10 жовтня 2019 року у справі № 554/5582/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 308/8967/16-а, від 04 березня 2021 року у справі № 452/208/17.
Так, на час звернення Позивачки до органу Пенсійного фонду, а саме 06 вересня 2017 року, діяв Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII), який регулював питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури України, а також обмеження щодо виплати та обчислення розміру пенсії, та який є спеціальним по відношенню до спірних правовідносин.
Підстави та порядок призначення пенсії працівників прокуратури, передбачені статтею 86 Закону № 1697-VII.
Частиною 1 статті 86 Закону № 1697-VII визначено право прокурора на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 01 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років.
Відповідно до частини 6 статті 86 Закону № 1697-VII до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на прокурорських посадах, зазначених у статті 15 цього Закону, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів; слідчими, суддями; на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, кримінально-виконавчої служби, офіцерського складу Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законодавства України військових формувань, на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою; у науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким до набрання чинності цим законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), у тому числі час наукової та викладацької роботи в інших науково-навчальних закладах, якщо вони мали науковий ступінь чи вчене звання; на адміністративних та викладацьких посадах, посадах наукових працівників у Національній академії прокуратури України; на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, яким до набрання чинності цим Законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), були направлені туди, а потім повернулися в органи прокуратури; військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання; відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, якщо така відпустка надавалася.
Згідно з частиною 8 статті 86 Закону № 1697-VII право на пенсію за вислугу років мають особи, які безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії працюють в органах прокуратури чи в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України, а також особи, звільнені з прокурорських посад органів прокуратури за станом здоров'я, у зв'язку з ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури, в якому особа обіймає посаду, або у зв'язку із скороченням кількості прокурорів, у зв'язку з обранням їх на виборні посади в органах державної влади чи органах місцевого самоврядування. Ветеранам війни, які мають необхідний стаж роботи для призначення пенсії за вислугу років, така пенсія призначається незалежно від того, чи працювали вони в органах прокуратури перед зверненням за призначенням пенсії.
Пенсії за вислугу років відповідно до цієї статті призначаються, перераховуються і виплачуються уповноваженими на це державними органами (частина 13 статті 86 Закону № 1697-VII).
Відповідач, відмовляючи у призначенні Позивачці пенсії за вислугу років зазначив про відсутність стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, відповідно до положень статті 86 Закону № 1697-VII у редакції, чинній на момент призначення пенсії, вказавши, що стаж Позивачки за вислугу років складає 23 роки 6 днів, у тому числі на посадах прокурора 5 років 2 місяці 23дні.
Як вбачається з матеріалів даної адміністративної справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 з 01 вересня 1992 року по 01 серпня 1997 року навчалася на економіко-правовому факультеті Донецького державного університету.
Отже відповідно до частини 6 статті 86 Закону № 1697-VII, що до стажу роботи Позивачки, що дає право на пенсію за вислугою років згідно Закону України «Про прокуратуру», має бути зараховано половину строку навчання у вищому навчальному закладі - Донецькому державному університеті в період 01 вересня 1992 року по 01 серпня 1997 року.
Крім того, як вже було зазначено раніше, Позивачка в подальшому займала наступні посади:
- з 17 січня 1997 року по 02 березня 1997 року - стажист на вакантній посаді старшого помічника прокурора Амвросіївського району Донецької області;
- з 03 березня 1997 року по 12 жовтня 1997 року - стажист на вакантній посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів спеціальними підрозділами по боротьби з організованою злочинністю прокуратури Донецької області;
- з 13 жовтня 1997 року по 03 грудня 1997 року - стажист на вакантній посад помічника прокурора Ворошиловського району м. Донецька;
- з 04 грудня 1997 року по 18 червня 1998 року - помічник прокурора Ворошиловського району м. Донецька;
- з 19 червня 1998 року по 12 червня 2012 року - старший помічник прокурора Ворошиловського району м. Донецька;
- з 13 червня 2012 року по 06 вересня 2012 року - старший прокурор прокуратури Ворошиловського району м. Донецька;
- з 10 вересня 2012 року по 23 липня 2015 року - старший прокурор прокуратури Голосіївського району м. Києва;
- з 24 липня 2015 року по 14 грудня 2015 року - прокурор прокуратури Голосіївського району м. Києва;
- з 15 грудня 2015 року - прокурор Київської місцевої прокуратури № 1 м. Києва.
Таким чином, станом на 06 вересня 2017 року - дату звернення Позивачки до Відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років, остання пропрацювала в органах прокуратури та має вислугу років більше 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів 20 років 00 місяців 20 днів.
Отже, Позивачка звернулася до Відповідача із заявою про призначення пенсії відповідно до статті 86 Закону № 1697-VII, надавши документи в повному обсязі, які відповідають чинному законодавству та підтверджують її право на призначення пенсії відповідно до частини першої статті 86 Закону № 1697-VII.
На підставі наведеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що розпорядження Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначені пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 1697-VII згідно з поданою заявою від 06 вересня 2017 року, є протиправним та підлягає скасуванню, з чим погоджується і колегія суддів.
Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки питання щодо відмови Позивачці у призначенні пенсії у певному відсотковому вираженні та без обмеження граничного віку, Відповідач не вирішував та не відмовляв з цих підстав у призначенні пенсії, вимоги щодо зобов'язання Відповідача призначити пенсію у певному відсотку та без обмеження задоволенню не підлягають як передчасні.
Відповідно до статей 9, 77 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Водночас, Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів суду правомірності своїх доводів в оскаржуваній частині.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності висновків суду першої інстанції в оскаржуваній частині.
Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування у вказаній частині не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в зазначеній частині - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення, а рішення Луганського окружного адміністративного суду від 13 березня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: Н.П. Бужак
Є.І. Мєзєнцев