17 березня 2026 року м. Дніпросправа № 405/7011/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),
суддів: Головко О.В., Суховарова А.В.,
за участю секретаря судового засідання Личкатої Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби на рішення Подільського районного суду міста Кропивницького від 06 листопада 2025 року (суддя Іванова Л.А.) в адміністративній справі за позовом Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби до ОСОБА_1 про затримання та забезпечення примусового видворення,-
Центрально-південне міжрегіональне управління Державної міграційної служби звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить: затримати громадянина Республіки Таджикистана ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України ДМС України, строком на шість місяців з метою забезпечення примусового видворення за межі України.
Рішенням Подільського районного суду міста Кропивницького від 06 листопада 2025 року відмовлено у задоволені позову.
Позивач, не погодившись з судовим рішенням, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, постилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що відповідач перебуває в Україні з порушенням встановленого строку перебування та своїми діями порушив вимоги статті 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI. Його подальше перебування на території України суперечить законодавству України.
Решетилівським сектором прийнято рішення від 04.11.2024 № 5337130100017047 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, згідно із яким відповідача зобов'язано покинути територію України у термін до 01.12.2024. Із вказаним рішенням відповідач ознайомлений під підпис того ж дня та відповідач зазначив, що оскаржувати прийняте рішення не планує.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтава від 03.02.2025 у справі № 546/1232/24 у задоволенні позову ОСОБА_1 до УДМС у Полтавській області, третя особа - Решетилівський сектор, про скасування рішення про примусове повернення іноземця в країну походження відмовлено. Судове рішення набрало законної сили.
За обліками системи «Аркан», відповідач територію України у визначений термін не залишив, продовжує незаконно перебувати на території України, що свідчить про його ухилення від виконання рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни.
Згідно із листом Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області від 27.10.2025 № 61/5/3/3475ві, виявлено факт перебування на території Кіровоградської області відповідача, діяльність якого спрямована на нанесення шкоди національним інтересам України.
Згідно із протоколом про адміністративне затримання від 04.11.2025 серії МКВ № 000034, Фортечним відділом у місті Кропивницькому ЦПМУ ДМС (далі - Фортечний відділ) відповідача затримано для з'ясування обставин правопорушення.
Фортечним відділом прийнято рішення від 04.11.2025 № 3510100100000634 про примусове видворення відповідача з України. Ознайомлюватися під підпис із вказаним рішенням відповідач відмовився.
В подальшому відповідача доставлено до Державної установи «Миколаївський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні Державної міграційної служби України» за адресою: вул. Європейська, 1, с. Мартинівське, Вознесенський р-н, Миколаївська обл., 56525, де він утримувався на момент подання позову. Строк затримання відповідача закінчився об 11:30 07.11.2025.
Зазначає, що згідно із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 28.01.2021 у справі №826/4687/18, від 23.01.2020 у справі № 343/2242/16, від 10.10.2019 у справі № 2340/2910/18, від 12.08.2020 у справі № 755/14023/17, від 13.10.21 у справі № 263/14519/20, від 13.04.2021 у справі № 211/1113/18 (2-а/211/91/18), від 26.01.2022 № 200/9761/20-а, які полягають у тому, що бажання іноземця чи особи без громадянства зберегти свої сімейні права та дотримуватися прав та законних інтересів дитини покладає саме на цю особу передбачені діючим законодавством обов'язки щодо оформлення права на проживання (перебування) в Україні, а за відсутності волевиявлення та здійснення буд яких дій такої особи з метою легалізації на території України (щонайменше звернення до міграційної органів з цього приводу), вказані права не можуть реалізовані шляхом незастосування державними органами до цієї особи наслідків незаконного перебування в Україні всупереч діючого законодавства.
Верховний Суд у справі № 826/4687/18, вирішуючи питання про оскарження рішень про примусове повернення, примусове видворення та заборону в'їзду, у пункті 27 постанови від 28.01.2021 дійшов висновку, що наявність у іноземця родинних зв'язків не є обставиною, що прямо забороняє повернення іноземця з території України.
З урахуванням того, що відповідач не виконав рішення про його примусове повернення та його діяльність спрямована на нанесення шкоди національним інтересам України, вважає, що є обґрунтовані підстави вважати його таким, що ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення та існує ризик його втечі. Крім того, строк дії паспорта відповідача № НОМЕР_1 , виданого 20.01.2015, закінчився 19.01.2025, у зв'язку із чим його особа потребує ідентифікації.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача, посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. Також звертає увагу суду на те, що ОСОБА_1 виконав постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності та сплатив накладений штраф у повному обсязі, що свідчить про його добросовісну поведінку, повагу до вимог законодавства України та відсутність наміру ухилятися від виконання рішень уповноважених органів. Вказана обставина додатково підтверджує відсутність ризику втечі або ухилення від виконання рішення про примусове видворення у розумінні частини першої статті 289 КАС України. Зазначає, що суд першої інстанції обґрунтовано врахував положення статті 29 Конституції України та статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до яких позбавлення свободи э виключним заходом, який може застосовуватися лише за наявності чітко встановлених законом підстав та за умови дотримання принципу пропорційності.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача та його представника, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшов таких висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , який є громадянином Республіки Таджикистан, документований паспортним документом НОМЕР_2 , виданим 12.11.2024 на ім'я ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , дійсним до 11.11.2034 року, прибув 14.12.2022 року на територію України.
За час перебування на території України відповідач клопотання щодо набуття/прийняття громадянства України, оформлення дозволу на імміграцію в Україну, документування посвідкою на постійне проживання в Україні, не порушував.
Решетилівським сектором Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області 04.11.2024 відносно відповідача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МПТ 0003115 від 04.11.2024 року за ч. 2 ст. 203 КУпАП, за яким виявлено факт порушення останнім законодавства про правовий статус іноземців ОБГ, а саме: порушення встановленого строку перебування в Україні більш ніж 30 днів, та постановою про накладення адміністративного стягнення серії ПН МПТ 003112 від 04.11.2024 року ОСОБА_1 притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 203 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 4250 грн. 00 коп.
Постановою головного державного виконавця Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Ковтюх Є.Є. від 10 грудня 2024 року відкрито виконавче провадження (ВП №76716321) з примусового виконання зазначеної постанови серії ПН МПТ 003112 від 04.11.2024 року, виданої ДМС в Полтавській області про стягнення з ОСОБА_1 штрафу в подвійному розмірі 8500 грн.
04 листопада 2024 року Решетилівським сектором Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області відповідно до вимог ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» прийнято рішення №5337130100017047 про примусове повернення громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до країни походження або третьої країни та зобов'язано його покинути територію України в термін до 01.12.2024. Роз'яснено паво на оскарження в суді зазначеного рішення. З зазначеним рішенням ОСОБА_1 ознайомлений 04.11.2024 під особистий підпис.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтава від 03.02.2025 у справі №546/1232/24 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області, третя особа: Решетилівський сектор Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області про скасування рішення про примусове повернення іноземця в країну походження, - відмовлено.
Відповідач у визначений зазначеним рішенням строк територію України не залишив.
Згідно з інформацією Служби безпеки України за вих. №61/5/3/3475ві від 27 жовтня 2025 року, скерованої Центрально - південному міжрегіональному управлінню ДМС України, Управлінням виявлено факт незаконного перебування на території Кіровоградської області громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , діяльність якого спрямована на нанесення шкоди національним інтересам України. Проінформовано для проведення спільних заходів правового реагування.
Як вбачається з протоколу про адміністративне затримання № МКВ 000034 від 04.11.2025 Фортечним відділом у місті Кропивницький Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби у зв'язку з вчиненням правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 203 КУпАП, 04 листопада 2025 року об 11 год. 30 хв. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , був затриманий для з'ясування обставин правопорушення.
Крім того, 04 листопада 2025 року Фортечним відділом у місті Кропивницький Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби на підставі ст.30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» прийнято рішення №3510100100000634 про примусове видворення з України громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З зазначеним рішенням та порядком його оскарження під особистий підпис відповідач відмовився ознайомлюватися.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що громадянин Республіки Таджикистан ОСОБА_1 , у 2018 році вперше приїхав до України, де створив сім'ю, уклавши 01 листопада 2022 року у Соборному відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) шлюб з громадянкою України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що складено актовий запис №1843 та підтверджується повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб №00047788525 від 04.11.2024 року, від якого зі слів відповідача мають спільну малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , займається суспільно-корисною працею, працюючи за окремим усними угодами на будівництві у місті Кропивницькому, до кримінальної відповідальності не притягувався, що не спростовано представником позивача, та, поряд з цим, відсутні і будь-які дані, які б свідчити про те, що його (відповідача) перебування може суперечити інтересам національної безпеки України чи охорони громадського порядку.
Вказане доводить свідомий вибір відповідача щодо визначення свого місця проживання, що кореспондується з положеннями ст.13 Декларації та ст.8 Конвенції.
З огляду на встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що ризик втечі відповідача, а так само його ухилення від виконання рішення про примусове видворення достатніми доказами не підтверджується, як і заявлена в позовній заяві виправданість застосування такого заходу забезпечення видворення, як затримання з поміщенням до Пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні та порядок їх в'їзду та виїзду з України визначені Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773-VI (далі - Закон №3773-VI).
Пунктом 6 - 14 частини 1 статті 1 Закону № 3773-VI визначено, що іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.
Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено законом.
Іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, - іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України протягом дії візи або на період, установлений законодавством чи міжнародним договором України, або якщо строк їх перебування на території України продовжено в установленому порядку.
Іноземці та особи без громадянства, які тимчасово проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на тимчасове проживання, або якщо строк їх тимчасового проживання на території України продовжено в установленому порядку, якщо інше не встановлено законом.
Країна громадянської належності - країна чи країни, громадянином (підданим) якої (яких) особа є.
Країна попереднього постійного проживання - країна, в якій іноземець або особа без громадянства постійно проживали до прибуття в Україну.
Країна походження іноземця або особи без громадянства - країна чи країни громадянської належності або країна попереднього постійного проживання.
Нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.
Частиною 16 статті 4 Закону передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які в'їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону, іноземці та особи без громадянства в'їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку.
Частиною 3 статті 9 Закону №3773-VI встановлено, що строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Згідно із статтею 1 Угоди між Кабінету Міністрів України і Урядом Республіки Таджикистан про взаємні поїздки громадян, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2002 № 1277, громадяни держави однієї Сторони, незалежно від місця постійного проживання, можуть в'їжджати, виїжджати, прямувати транзитом і перебувати на території держави іншої Сторони без віз з дотриманням правил перебування і реєстрації, що діють у цій державі, по документах, зазначених у Додатку до цієї Угоди.
Згідно з частиною 1 статті 26 Закону №3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Частина 5 статті 26 Закону № 3773-VI визначає, що іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення..
За частиною 4 статті 29 Закону, з метою прийняття рішення про затримання іноземців та осіб без громадянства, приймання яких на територію України здійснено відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, або забезпечення їх видворення службові особи органу охорони державного кордону або центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, його територіальних органів і підрозділів за потреби можуть здійснювати супроводження таких іноземців та осіб без громадянства до суду. Супроводження іноземців та осіб без громадянства здійснюють службові особи органу, який подав позов до суду. Супроводження іноземців та осіб без громадянства також може здійснюватися з метою контролю за виконанням рішення про їх реадмісію.
Частиною 1, 4, 5 статті 30 Закону № 3773-VI передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.
Рішення про примусове видворення не приймається стосовно іноземців та осіб без громадянства, підстави для примусового видворення яких виявлені в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон під час їх виїзду з України.
Іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у цій статті, забороняється подальший в'їзд в Україну строком на п'ять років. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня прийняття такого рішення та додається до строку заборони в'їзду в Україну, який особа мала до цього.
Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.
У разі звернення особи під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою.
Рішення про примусове видворення іноземця або особи без громадянства виконується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, крім рішень, прийнятих органами охорони державного кордону, що виконуються такими органами. Контроль за правильністю і своєчасністю виконання рішення про примусове видворення здійснює орган, який прийняв таке рішення. З метою контролю за виконанням іноземцем або особою без громадянства рішення про примусове видворення службові особи органу охорони державного кордону або центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, здійснюють супровід такого іноземця або особи без громадянства/
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, службова особа якого супроводжувала іноземця та особу без громадянства, яку примусово видворено за рішенням органу Служби безпеки України, інформує такий орган про виконання рішення про примусове видворення.
Згідно з частиною 8 статті 30 Закону, положення цієї статті не застосовуються до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Відповідно до частини шостої статті 17, частини третьої статті 20, абзацу другого частини другої статті 24 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» Кабінет Міністрів України постановою від 15 лютого 2012 року № 150 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12 вересня 2023 року № 979) затверджено Порядок продовження строку перебування та тимчасового проживання, продовження та скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України.
Так, за п.1 Порядку №150, цей Порядок визначає процедуру продовження строку перебування та тимчасового проживання іноземців та осіб без громадянства на території України або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України.
Відповідно до пп. 2 п. 2 Порядку №150, іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території: не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в'їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено законодавством та міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС.
Пунктом 3-5 Порядку №150 встановлено, що строк перебування іноземців та осіб без громадянства, яким за наявності підстав гуманітарного характеру для забезпечення захисту національних інтересів або у зв'язку з виконанням міжнародних зобов'язань Головою Держприкордонслужби або особою, яка виконує його обов'язки, надано дозвіл на перетинання державного кордону, не може перевищувати строки, встановлені пунктом 2 цього Порядку.
Строк перебування іноземців та осіб без громадянства, які тимчасово перебувають на території України (крім осіб, які відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 16 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» звільняються від реєстрації або реєструються у МЗС та його представництвах), продовжується ДМС, її територіальними органами за наявності обґрунтованих підстав (лікування, пологи, догляд за хворим членом родини, вимушена зупинка на території України у зв'язку з надзвичайними обставинами, оформлення спадщини, наявність підстав для оформлення посвідки на постійне чи тимчасове проживання, подання заяви про отримання дозволу на імміграцію чи набуття громадянства України, а також інші обставини, що унеможливлюють виїзд іноземця або особи без громадянства) та за умови подання підтвердних документів - на період існування таких підстав.
Заява про продовження строку перебування на території України за формою згідно з додатком 1 (далі - заява) подається особисто повнолітнім дієздатним іноземцем або особою без громадянства чи законним представником повнолітньої недієздатної особи та приймаючою стороною територіальному органу/територіальному підрозділу ДМС за місцем перебування іноземця або особи без громадянства не пізніше ніж за три робочих дні до закінчення встановленого строку перебування на території України.
Відповідно до підпункту 2 пункту 2 Порядку продовження строку перебування та тимчасового проживання, продовження та скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 року № 150 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12 вересня 2023 року № 979), Наказом Міністерства внутрішніх справ України 20.07.2015 № 884 Зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 серпня 2015 р. за № 944/27389 затверджено Порядок обчислення строку тимчасового перебування в Україні іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в'їзду.
Пунктом 1 Порядку №844, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 серпня 2015 року за № 944/27389 , громадяни держав з безвізовим порядком в'їзду можуть тимчасово перебувати на території України не більше ніж 90 днів протягом 180 днів, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України.
За п. 3 Порядку №844, під час в'їзду іноземця на територію України обчислення дозволеного йому строку перебування здійснює посадова особа Держприкордонслужби в пункті пропуску (пункті контролю) через державний кордон України шляхом відрахування від дня фактичного в'їзду 180 днів назад. Іноземець не порушив зазначений строк, якщо в межах цього 180-денного періоду він перебував на території України не більше 90 днів.
У разі якщо під час здійснення прикордонного контролю було виявлено перевищення іноземцем дозволеного йому строку перебування, приймається рішення про відмову в перетинанні державного кордону України на в'їзд в Україну в порядку, встановленому частиною першою статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль».
За п.4 Порядку №844 під час перебування на території України обчислення дозволеного іноземцю строку перебування здійснюють посадові особи ДМС шляхом відрахування 180 днів назад від дня контролю (дня, на який необхідно визначити законність перебування іноземця на території України). Іноземець не порушив зазначений строк, якщо в межах цього 180-денного періоду він перебував на території України не більше 90 днів.
У разі виявлення перевищення іноземцем дозволеного йому строку перебування на території України посадова особа ДМС діє відповідно до Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення Державною міграційною службою України, затвердженої наказом МВС від 28 серпня 2013 року № 825, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2013 року за № 1654/24186.
При цьому, Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 353/271/150 від 23 квітня 2012 року та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21 травня 2012 року за № 806/21119, визначає порядок дій посадових осіб Державної міграційної служби України, її територіальних органів і територіальних підрозділів (далі - органи ДМС), органів охорони державного кордону та органів Служби безпеки України (далі - СБУ) під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення іноземців та осіб без громадянства (далі - іноземці), їх ідентифікації і вжиття заходів з безпосереднього примусового повернення, поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (далі - ПТПІ), а також під час прийняття рішень про продовження строку затримання (п. 1 Інструкції).
За п. 6 Розділу ІІІ Інструкції, строк затримання іноземців, які незаконно перебувають в Україні, не може перевищувати шести місяців.
У разі наявності умов, за яких неможливо забезпечити примусове видворення особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більше ніж до вісімнадцяти місяців.
Умовами, за яких неможливо забезпечити примусове видворення особи, є: відсутність співпраці з боку іноземця під час процедури його ідентифікації; неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
Про продовження строку затримання не пізніш як за п'ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися для виконання рішення про примусове видворення або для розгляду заяви про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
Про необхідність продовження строку затримання іноземця, утримуваного в ПТПІ, заінтересований орган/підрозділ за три доби до закінчення строку затримання особи повідомляє адміністрацію ПТПІ та надсилає факсом чи електронними засобами зв'язку письмове повідомлення про подання до адміністративного суду позову про продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення іноземця, який підлягає примусовому видворенню за межі України. У разі задоволення судом такого позову копію рішення суду передає заінтересований орган/підрозділ під час повернення особи до ПТПІ.
Органи ДМС, органи охорони державного кордону та органи СБУ забезпечують участь іноземців, які затримані, у судових засіданнях під час розгляду позовних заяв, передбачених частиною першою статті 289 КАСУ. У разі розгляду справ про продовження строку затримання іноземця участь останнього у судовому засіданні може бути забезпечена також шляхом організації відеоконференції.
За положенням частини 1 статті 289 КАС України, за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України; 2) затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття на поруки підприємством, установою чи організацією; 4) зобов'язання внести заставу.
Отже, зі змісту наведених норм слідує, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства передують дві обставини:
1) прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове повернення;
2) ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення.
Аналогічний правовий підхід при вирішенні спорів цієї категорії викладений у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 359/5975/17, від 28 лютого 2019 року у справі № 754/2198/17, від 26 червня 2019 року у справі № 755/12159/18, від 09 серпня 2019 року у справі №359/5823/16-а, від 27 квітня 2023 року у справі №522/11882/22, від 24 травня 2023 року у справі №296/8455/22 від 06 грудня 2024 року у справі № 204/521/24
За частиною 11 статті 289 КАС України, строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але загальний строк затримання не повинен перевищувати вісімнадцять місяців.
Отже, спеціальною нормою, яка визначає підстави для продовження строку затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні є саме частина 11 ст. 289 КАС України, зміст якої розкривається частиною 13 вказаної статті.
Аналогічний правовий підхід при вирішенні спорів цієї категорії викладений у постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року у справі №743/1046/20, від 28.02.2023 у справі №522/17369/21.
Із аналізу наведених норм слідує, що до іноземця або особи без громадянства, стосовно якого подано адміністративний позов про примусове видворення, може бути застосовано такий захід як затримання з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України, лише за наявності однієї або декількох умов, серед яких: наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі; у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України.
Так, ОСОБА_1 є громадянином Республіки Таджикистан, 14.12.2022 прибув на територію України.
Решетилівським сектором Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області 04.11.2024 відносно ОСОБА_1 , складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МПТ 0003115 від 04.11.2024 за ч. 2 ст. 203 КУпАП, за яким виявлено факт порушення останнім законодавства про правовий статус іноземців ОБГ.
04 листопада 2024 року Решетилівським сектором Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області відповідно до вимог ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» прийнято рішення №5337130100017047 про примусове повернення громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до країни походження або третьої країни та зобов'язано його покинути територію України в термін до 01.12.2024. Роз'яснено паво на оскарження в суді зазначеного рішення. З зазначеним рішенням ОСОБА_1 ознайомлений 04.11.2024 під особистий підпис.
Відповідач у визначений зазначеним рішенням строк територію України не залишив.
З протоколу про адміністративне затримання № МКВ 000034 від 04.11.2025 вбачається, що Фортечним відділом у місті Кропивницький Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби у зв'язку з вчиненням правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 203 КУпАП, 04 листопада 2025 року об 11 год. 30 хв. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , був затриманий для з'ясування обставин правопорушення.
04 листопада 2025 року Фортечним відділом у місті Кропивницький Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби на підставі ст.30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» прийнято рішення № 3510100100000634 про примусове видворення з України громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З зазначеним рішенням та порядком його оскарження під особистий підпис відповідач відмовився ознайомлюватися.
Верховний Суд у постанові від 25 січня 2024 року у справі № 160/1521/23 зазначив, що лише з'ясувавши наявність підстав для відмови в оформленні або видачі посвідки на тимчасове проживання можна визначити співмірність та пропорційність між застосованими до позивача заходами, передбаченими частиною першою статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», та його інтересами і правами, зокрема правом на повагу до сімейного життя подружжя.
Приписами статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року та статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно для забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.
У пункті 103 рішення Європейського суду з прав людини від 17 квітня 2014 року у справі «Анатолій Руденко проти України» (№ 50264/08) указано, що тримання особи під вартою є таким серйозним заходом, що він є виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі заходи, було розглянуто і визнано недостатніми для гарантування інтересів особи або суспільства, що можуть вимагати того тримання відповідної особи під вартою. Це означає, що відповідність позбавлення волі національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин (див. для застосування цих принципів у контексті підпункту «e» пункту 1 статті 5 Конвенції рішення у справах «Вітольд Літва проти Польщі» (заява №26629/95) і «Станєв проти Болгарії» [ВП] (заява № 36760/06).
Також Європейський суд з прав людини у рішенні від 21 листопада 2019 року у справі «Іліас та Ахмед проти Угорщини» (Ilias and Ahmed v. Hungary) (заява № 47287/15) указав на те, що, проголошуючи право на свободу, перший пункт статті 5 Конвенції стосується фізичної свободи особи, і його мета полягає в гарантуванні того, що нікого не може бути свавільно позбавлено такої свободи. Для встановлення того, чи був хтось «позбавлений свободи» у розумінні статті 5 Конвенції, відправним пунктом повинна бути конкретна ситуація та має враховуватися ціла низка критеріїв, таких як вид, тривалість, наслідки і спосіб застосування відповідного заходу. Різниця між позбавленням та обмеженням свободи є питанням ступеня або інтенсивності, а не природи або сутності (пункт 212).
Відповідно до пункту 1 статті 5 Конвенції йдеться про фізичну свободу особи, і мета цих приписів полягає в недопущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків стосовно права на свободу, яке гарантує пункт 1 статті 5, є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідатиме меті цих приписів.
Відповідні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2024 року у справі № 461/2622/23.
Конституційний Суд України зазначав, що встановлення обмежень прав і свобод людини і громадянина є допустимим виключно за умови, що таке обмеження є домірним (пропорційним) та суспільно необхідним (друге речення абзацу шостого підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 19 жовтня 2009 року № 26-рп/2009); обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов'язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права (абзац третій підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 01 червня 2016 року № 2-рп/2016).
Беручи до уваги вказані позиції Європейського суду з прав людини та Конституційного Суду України щодо обмеження свободи людини, Верховний Суд у постанові від 06 грудня 2024 року справа № 204/521/24, зазначив, що під час розгляду справи про поміщення особи до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, суди повинні враховувати принцип пропорційності, зокрема, при оцінці обґрунтованості обмежень свобод, що застосовуються до іноземців при поміщенні до такого закладу, щоб не порушити при цьому сутність такого права, тобто фактичного обмеження фізичної свободи особи.
Таким чином з метою забезпечення балансу між необхідністю та метою обмеження фізичної свободи особи, суд має оцінити вид, тривалість, наслідки і спосіб застосування такого заходу як поміщення до ПТПІ, у порівнянні з іншими варіантами, такими як взяття на поруки підприємством, установою чи організацією, зобов'язання внести заставу, що передбачено частиною першою статті 289 КАС України.
Колегія суддів зазначає, що відповідач 01 листопада 2022 року у Соборному відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) уклав шлюб з громадянкою України ОСОБА_3 , про що складено актовий запис №1843 та підтверджується повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб №00047788525 від 04.11.2024.
Подружжя мають спільну малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що також встановлено рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 03 лютого 2025 року у справі № 546/1232/24.
Відповідач до кримінальної відповідальності не притягувався, що не спростовано позивачем.
У матеріалах справи відсутні дані, які б свідчити про те, що його (відповідача) перебування може суперечити інтересам національної безпеки України чи охороні громадського порядку.
Вказані обставини свідчать про те, що позивачу достеменно відомо дані про особу відповідача, а саме його прізвище, ім'я, по батькові, дату, місяць та рік народження, відомості про громадянство, сімейний стан та постійне місце проживання, що сторонами не заперечується, тобто особа відповідача є ідентифікованою.
У контексті цієї справи, враховуючи характеристику особи іноземця, встановлені обставини щодо законності підстав його в'їзду на територію України, мети та легалізації перебування на території України, застереження органів державної міграційної служби тільки щодо виїзду, не свідчить про ухиляння відповідачем від контакту з компетентними органами та виконання обов'язку у розумінні статті 26 Закону № 3773-VI, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з відсутності підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За приписами частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням встановлених в цій справі обставин та правового регулювання спірних правовідносин суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального права і дотриманням норм процесуального права, що є підставою для залишення його без змін.
Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду міста Кропивницького від 06 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий - суддя Т.І. Ясенова
суддя О.В. Головко
суддя А.В. Суховаров