печерський районний суд міста києва
Справа № 757/4995/26-к
26 лютого 2026 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участі секретаря ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , розглянувши у судовому засіданні у залі суду клопотання прокурора ОСОБА_3 про арешт майна в межах кримінального провадження № 42024000000001244 від 12.11.2024
Прокурор ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді Печерського районного суду м. Києва із клопотанням про накладення арешту на належне ОСОБА_4 майно та на речі і документи із забороною відчуження, розпорядження та користування, вилучені слідчим 04.11.2025 під час проведення, у порядку ч. 3 ст. 233 КПК України, невідкладного обшуку за місцем проживання ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 з метою збереження речових доказів.
Прокурор у судовому засіданні клопотання підтримав просив задовольнити.
Представник власника майна у судове засідання не з'явився, направив заперечення відповідно до яких зазначив, що ч. 1 ст. 100 КПК України, речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених ст. ст. 160-166, 170-174 цього Кодексу.
Обов'язковою обставиною, яка вказує на відповідність вилученого майна критеріям, визначеним ч. 2 ст. 167 КПК України, є наявність достатніх доказів, що вказують на вчинення злочину. Обов'язок доведення існування зазначеної умови КПК України покладає на слідчого та/або прокурора, а обов'язок перевірки цих обставин - на слідчого суддю при розгляді відповідного клопотання чи скарги.
У разі відсутності підстав вважати вилучене майно таким, що містить інформацію про факти підготовки, координування спланованих дій та вчинення кримінальних правопорушень, тобто, що є предметом кваліфікації у кримінальному провадженні - вони мають бути повернуті власнику.
Разом із цим, після вилучення майна орган досудового розслідування повинен звернутись до суду із відповідним клопотання про накладення арешту на тимчасово вилучене майно, в строки визначенні КПК України.
В період із 11.11.2025 по 29.01.2026 слідчий та прокурор не звертались до суду із клопотанням про арешт майна, на вилучені під час невідкладного обшуку речі та документи на даний час не накладено арешт, а майно безпідставно перебуває у володінні слідчого.
Крім цього, слідчий звернувся із клопотанням про арешт майна де серед іншого просить накласти арешт на майно яке належить ОСОБА_4 та його дружині ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності.
Більш того, квартира розташована за адресою: АДРЕСА_1 , 100% належить ОСОБА_5 .
Автомобіль марки SUBARU FORESTER, реєстраційний номер транспортного засобу: НОМЕР_1 належить ОСОБА_6 .
Також зазначає, що Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-11). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року. Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи.
Відповідно до Постанови Європейського Суду від 09.06.2005 по справі «Бакланов проти Російської Федерації», Постанови Європейського Суду від 24 березня 2005 року по справі «Фрізен проти Російської Федерації», Судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.
Органом досудового розслідування не надано доказів, що продовження строку дії тримання вилучених речей є на разі доцільним та співмірним цілям кримінального правопорушення.
Крім того, позбавлення права на користування особистого майна ОСОБА_4 порушує права володільця майна на розпорядження належним йому майном.
Протягом досудового розслідування не встановлено, що вказане майно є таким, що набуте внаслідок вчинення кримінального правопорушення, доказів, що б підтверджували такі обставини також не надані, а отже продовження тримання вказаного майна є безпідставним та необхідність у продовженні його вилучення відпала.
Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, слідчий суддя приходить наступного висновку.
Обґрунтовуючи внесене клопотання, сторона кримінального провадження вказує, що Головне слідче управління Державного бюро розслідувань здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42024000000001244 від 12.11.2024 за підозрою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 111-2 КК України, та ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 2 ст. 209 КК України.
На думку прокурора, необхідно накласти арешт на вказане в клопотанні майно, з метою збереження речових доказів.
04.11.2025 ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 111-2 КК України.
Разом із цим, 08.11.2025 ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , з дотриманням вимог ч. 8 ст. 135 КПК України, повідомлено про підозру у вчиненні вищевказаних кримінальних правопорушень.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, Єдиного державного реєстру транспортних засобів МВС України встановлено, що у власності ОСОБА_4 перебуває наступне майно:
?земельна ділянка з кадастровим номером 1424886600:01:000:0236, площею 0.25 га, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1936727114215;
?житловий будинок, загальною площею 55.5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1936701314215;
?земельна ділянка з кадастровим номером 1424886600:01:000:0237, площею 0.0602 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1936618614215;
?земельна ділянка з кадастровим номером 1424886600:04:000:0611, площею 0.65 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1936577114215;
?земельна ділянка з кадастровим номером 1424886600:03:000:0347, площею 4.6743 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1936527314215;
?квартира загальною площею 78.2 кв. м, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1459030680000;
?гараж, розташований за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1945397;
?автомобіль марки SUBARU FORESTER, 2016 року випуску, р.н. НОМЕР_2 , VIN НОМЕР_1 .
Постановою слідчого від 31.10.2025 вищевказане майно визнано речовими доказами у кримінальному провадженні.
Разом із цим, з огляду на наявність оперативної інформації, що свідчила про намір фігурантів кримінального провадження знищити речі і документи, що можуть бути використані, як докази у вказаному кримінальному провадженні, існувала невідкладна необхідність врятування відповідного майна, а тому 04.11.2025 слідчим у кримінальному провадженні, у порядку ч. 3 ст. 233 КПК України, проведено невідкладний обшук за місцем проживання ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 , за результатами якого вилучено майно.
Постановою слідчого від 05.11.2025 вказане майно визнано речовими доказами у кримінальному провадженні.
Відповідно до положень ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
У відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції», «Кушоглу проти Болгарії»). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»).
Статтею 170 КПК України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні.
Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Згідно ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
Слідчим суддею за результатами розгляду клопотання встановлено, що дійсно майно, на яке просить накласти арешт слідчий належить на праві приватної власності ОСОБА_4 та його дружині.
У відповідності до норм ст.171 КПК України клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.
У разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої статтею 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.
Як вбачається з встановлених під час розгляду клопотання обставин, обшук за місцем проживання ОСОБА_4 був проведений 04.11.2025.
Однак, слідчий не звернувся до слідчого судді з клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна, що вимагало від нього негайного повернення такого майна, а не звернення до слідчого судді через такий тривалий проміжок часу.
Щодо іншого майна, яке просить арештувати прокурор та яке не було вилучено під час обшуку слідчий суддя вважає, що у матеріали кримінального провадження надані слідчому судді для розгляду даного клопотання не свідчать про наявність у вказаного майна ознак, визначений ст.98 КПК України.
Нормою ст. 41 Конституції України встановлюється непорушність права особи на володіння, користування і розпорядження своєю власністю.
Враховуючи викладене, з метою недопущення необґрунтованого втручання держави у право власності слідчий суддя вважає клопотання недостатньо обґрунтованим та таким, що задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного і керуючись ст. 107, 131, 132, 170-173, 309, 376 КПК України, слідчий суддя
У задоволенні клопотання прокурора - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її проголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1