20 березня 2026 року м. Дніпросправа № 280/3523/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),
суддів: Суховарова А.В., Головко О.В.,
розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року (суддя Бойченко Ю.П. ) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому просить:
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 заборгованість по пенсії за період з 09.03.2023 по 31.10.2024 в розмірі 390931,98 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач протиправно не виплачує йому заборгованість по пенсії у розмірі 390931,98 за період з 09.03.2023 по 31.10.2024, тому просить в примусовому порядку стягнути цю заборгованість з відповідача на свою користь.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року у справі №160/10296/25 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Позивач у письмовому відзиві на апеляційну скаргу заперечував проти доводів апеляційної скарги та посилаючись на те, що судом першої інстанції ухвалено обґрунтоване рішення просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції у цій справі залишити без змін.
Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 12.04.2024 у справі № 280/557/24, яке набрало законної сили 12.09.2024, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області від 16.03.2023 №083950016707 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 , що дає право на призначення пенсії, відповідно до вимог ч. 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», періоди: участі в бойових діях під час проходження ним військової служби в особливий період з 12.05.2022 по 18.01.2023 з кратністю один місяць служби дорівнює трьом місяцям пільгового стажу, а період проходження ним військової служби в особливий період з 19.01.2023 по 02.03.2023 як один місяць служби дорівнює одному місяцю пільгового стажу, а також повторно розглянути його заяву від 09.03.2023 про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
На виконання вищезазначеного рішення суду відповідачем зараховано до пільгового стажу ОСОБА_1 зазначені у рішенні суду періоди, повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 від 09.03.2023 про призначення пенсії, та 09.03.2023 позивачу призначено пенсію відповідно до вимог частини 3 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV.
На звернення позивача відповідач листом від 17.02.2025 № 2565-2059/С-02/8-0800/25 повідомив, про те, що йому на виконання рішення суду у справі № 280/557/24 йому нараховано доплату за період з 09.03.2023 по 31.10.2024 у сумі 390931,98 грн, виплата якої буде здійснена після відповідного фінансування з Державного бюджету України.
Не погодившись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним відносинам, які виникли між сторонами у справі, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.
Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлених законодавчих норм.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною 3 статті 4 вказаного Закону визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Згідно зі статтею 5 вказаного Закону виключно цим Законом, визначаються, зокрема порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до частини 1 статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Підстави для припинення виплати пенсії визначені статтею 49 вказаного Закону, згідно з якою виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
За приписами частини 2 статті 6 цього Закону нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
При цьому відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій і відсутність відповідного фінансування не звільняє державу в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України від обов'язку здійснити таку виплату, і не може позбавляти особу права на отримання належних сум пенсії.
Європейський суд з прав людини зазначив, що в контексті ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод поняття «майно» охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (п.74 рішення від 02.03.2005 у справі «Von Maltzan and Others v. Germany»). Європейський суд з прав людини зробив висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та сформував позицію для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність. Таким чином, ст.1 Першого протоколу до Конвенції слід застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань».
Невиплатою позивачу пенсії за певний період з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод відбулося втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним та порушило право позивача на отримання пенсії, на що він мав законні очікування.
При цьому колегія суддів з урахуванням того, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 12.04.2024 у справі № 280/557/24, яке набрало законної сили 12.09.2024, не було зобов'язано ГУ ПФУ в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 пенсію, у цьому рішенні суд зазначив, що вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду, а тому належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії на пільгових умовах, а не зобов'язання відповідача призначити пенсію, оскільки відповідачем ще не вирішено питання щодо зарахування стажу позивача, з урахуванням даного рішення суду, вважає, що відносини щодо призначення та виплати позивачу пенсії у справі № 280/557/24 не вирішувалися, тому твердження відповідача про те, що суд фактично зобов'язує відповідача виконувати рішення суду у справі № 280/557/24 шляхом ухвалення нового судового рішення є безпідставними.
Також колегія суддів з огляду на те, що порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправної бездіяльності відповідача щодо невиплати пенсії за період за період з 09.03.2023 по 31.10.2024 в розмірі 390931,98 грн, і ця сума не є спірною між сторонами, вважає, що судом першої інстанції зроблено правильний висновок про те, що належним способом захисту порушеного права позивача є стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по пенсії за період з 09.03.2023 по 31.10.2024 в розмірі 390931,98 грн.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає що судом першої інстанції у справі ухвалено правильне рішення про задоволення заявлених позивачем позовних вимог.
Колегія суддів вважає суд першої інстанції надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору та дослухався до усіх аргументів сторін, які здатні вплинути на результат вирішення спору та постановив правильне рішення про часткове задоволення заявлених позивачем у справі позовних вимог.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.
Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий - суддя Т.І. Ясенова
суддя А.В. Суховаров
суддя О.В. Головко