Справа № 756/10514/24
Провадження № 2/756/206/26
Оболонський районний суд міста києва
11 березня 2026 року м. Київ
Оболонський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Пукала А.В.,
за участю
секретаря судового засідання Зінець К.Б.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_8,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні клопотання представника відповідача про закриття провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа Служба у справах дітей та сім'ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення способу участі у спілкуванні та вихованні дитини,
встановив:
ОСОБА_2 звернувся до Оболонського районного суду м. Києва із зазначеною позовною заявою, в якій просив:
- визначити ОСОБА_2 такий спосіб участі у спілкуванні та вихованні доньки - ОСОБА_4 , за наступним графіком:
a) встановити необмежене у часі спілкування ОСОБА_2 з донькою - ОСОБА_4 засобами телефонного, електронного, поштового та інших доступних засобів зв'язку, в тому числі мережу Інтернет за допомогою програмних застосунків та додатків: Skype, Zoom, WhatsApp, Viber, Telegram, Signal, з врахуванням режиму дня дитини;
b) встановити зустрічі ОСОБА_2 з донькою ОСОБА_4 в дні народження дитини і батька, які погоджували самостійно батьком з дитиною;
c) встановити проведення необмеженого у часі спільного відпочинку ОСОБА_2 з донькою ОСОБА_4 , з виїздом за межі країни, в якій перебуває/перебуватиме ОСОБА_4 , разом з сім'єю ОСОБА_2 , відпочинок погоджували самостійно батьком з дитиною.
Позовна заява обґрунтована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Луганськ народилась ОСОБА_5 , батьками якої є громадянин України ОСОБА_6 та громадянка Російської Федерації ОСОБА_3 . Дитина разом з матір'ю проживала у місті Луганськ до 2014 року, після чого проживала у місті Києві. На думку позивача, відповідно до положень Закону України «Про громадянство України», з огляду на громадянство батька, ОСОБА_5 є громадянкою України та має громадянство України з моменту народження.
07.03.2022 о 16:47:43 дитина, ОСОБА_5 , перетнула державний кордон України на виїзд з України через пункт пропуску «Володимир-Волинський» на транспортному засобі № 955 «Львів-Хрубешув» та до України не поверталась.
16.09.2025 від представника відповідача надійшло клопотання про закриття провадження у справі.
Клопотання вмотивоване тим, що в ході підготовчого провадження було встановлено та визнається сторонами, що:
- відповідач ОСОБА_3 перебуває за межами України з 07.03.2022 і до цього часу;
- ОСОБА_4 перебуває за межами України з 07.03.2022 і до цього часу, у тому числі з 24.06.2024 на території Грузії;
- позивач ОСОБА_2 перебуває за межами України в Республіці Ірландія з 2023 року.
У даній справі всі учасники (мати, батько та донька) спірних приватноправових відносин перебувають за межами України на території іноземних держав, тобто як приватноправові відносини, так і дана справа обтяжені наявністю іноземного елементу. Наявність справи з іноземним елементом зумовлює необхідність визначення наявності в національного суду юрисдикції щодо розгляду і вирішення такої справи.
У постанові КЦС ВС від 17.08.2022 у справі № 613/1185/19, а також у постанові КЦС ВС від 18.09.2023 у справі № 545/2247/18 зроблено такі висновки щодо юрисдикції судів України стосовно розгляду і вирішення сімейних справ з іноземним елементом.
Підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (ст. 497 ЦПК України).
Права та обов'язки батьків і дітей, крім випадків, передбачених ст. 67, 67-1, 67-4 цього Закону, визначаються особистим законом дитини або правом, яке має тісний зв'язок із відповідними відносинами і якщо воно є більш сприятливим для дитини (ст. 66 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися (ч. 1 ст. 75 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
У даній справі встановлено, що на момент відкриття провадження 17.10.2024 відповідачка ОСОБА_3 та її донька ОСОБА_4 , а також позивач ОСОБА_2 перебували за межами України. Вказане підтверджується відомостями про перетин державного кордону, згідно з якими відповідач залишила Україну у березні 2022 року та з того часу не поверталася.
Разом з тим, матеріали справи не містять достатніх відомостей щодо місця перебування ані після залишення України, ані станом на час звернення до суду з позовом, ані станом на час розгляду клопотання.
При цьому представник відповідача слушно звернув увагу на те, що ухвалою суду від 16 січня 2025 року судом було зобов'язано відповідача надати суду відомості та підтверджуючі документи:
- щодо місця проживання дитини із зазначенням конкретної адреси;
- щодо місця проживання відповідача (матері дитини) із зазначенням конкретної адреси;
- коло інших осіб, які проживають з дитиною на теперішній час;
- місце навчання дитини, відвідування дитиною гуртків;
- з якого часу дитина перебуває на території Грузії.
Фактично позивачем вказаних відомостей не надано і матеріали справи таких відомостей не містять.
В матеріалах судової справи міститься Довідка про перетин державного кордону Грузії № 350304987748033 від 10 лютого 2025 року, згідно з якою ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в період з 01 січня 2024 року по 05 лютого 2025 року декілька разів перетинала кордон через відділення прикордонно-міграційного контролю "Батумський аеропорт" в напрямку Російської Федерації.
За розрахунками представника позивача ОСОБА_7 на протязі 238 днів перебувала за межами Грузії (на території Російської Федерації чи інших країн), а на території Грузії - 162 дні.
При цьому довідка про відкриття на ім'я дитини рахунку у банківській установі Грузії не свідчить про її фактичне місце проживання та соціалізацію дитини на території вказаної країни.
Надана представником позивача довідка (лист) про зарахування дитини до Академії Міжнародної Освіти «Школа» від 02 вересня 2025 року також не є підтвердженням цього факту, адже, як зазначено у довідці, школа розташована на території США.
Таким чином матеріали справи не містять документів, на підставі яких можна встановити фактичне місце проживання дитини.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 зробив висновок про те, що нормами чинного законодавства України не передбачено імперативної умови про те, що перебування дитини за межами України є підставою для відмови у задоволенні позову про визначення місця проживання такої дитини. Більше того, зважаючи на положення міжнародних договорів щодо збереження юрисдикції судів України у питаннях батьківської відповідальності, очевидним є можливість вирішення справи про визначення місця проживання дитини саме національними судами.
Таким чином, сама по собі обставина проживання дитини за кордоном (незалежно від того чи вивезена дитина за кордон до звернення до суду з позовом про визначення місця її проживання чи після) не впливає на вирішення судами України спору про визначення місця її проживання. Проживання дитини за кордоном не є самостійною підставою для відмови у позові про визначення місця проживання такої дитини разом з одним з батьків в Україні, а факт повернення дитини в Україну не є передумовою для вирішення спору між батьками про визначення місця проживання такої дитини.
На підставі викладеного, частини другої статті 416 ЦПК України, Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду висловила такі висновки про застосування норм права.
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності.
Факт проживання дитини за кордоном (незалежно від того чи вивезена дитина за кордон до звернення до суду з позовом про визначення місця її проживання чи після) не впливає на вирішення судами України спору про визначення місця її проживання. Повернення дитини в Україну не є передумовою для вирішення спору між батьками про визначення місця проживання такої дитини. Проживання дитини за кордоном не є самостійною підставою для відмови у позові про визначення місця проживання такої дитини разом з одним з батьків в Україні.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 31 липня 2024 року у справі № 760/18630/22 вказав на те, що за правилами Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року у разі неправомірного переміщення або утримування дитини держава, в якій дитина зазвичай проживала безпосередньо перед переміщенням або утримуванням, зберігає юрисдикцію відповідно до статті 5, за умови дотримання певних умов відповідно до статті 7 цієї Конвенції. Стаття 7 цієї Конвенції встановлює форму збереження юрисдикції держави, в якій дитина мала звичайне місце проживання безпосередньо до переміщення чи утримування.
Для застосування пункту «b» частини першої статті 7 Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року потрібно встановити такі обставини: 1) дитина проживає в іншій державі не менше одного року після того як особа, установа або інший орган, які мають права опіки, дізналися або повинні були дізнатися про місце перебування дитини; 2) протягом цього періоду не було заявлено вимоги про повернення дитини; 3) дитина адаптувалася до нового середовища.
Відповідно до статті 16 Гаазької конвенції 1980 року після одержання повідомлення про незаконне переміщення або утримування дитини відповідно до статті 3, судові або адміністративні органи Договірної держави, на територію якої була переміщена дитина, або на території якої вона утримується, не буде вирішувати по суті питання про піклування доти, поки не буде визначено, що дитина не повинна бути повернута відповідно до цієї Конвенції або поки заява не подана відповідно до цієї Конвенції протягом розумного періоду часу після одержання повідомлення.
У цій постанові Верховний Суд також вказав на те, що положення статті 7 Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року при визначенні юрисдикції застосовуються лише в тому випадку, якщо мало місце неправомірне переміщення або утримання дитини.
У вказаній справі наявні відомості, що дитина народилася в Україні, до 2022 року проживала в Україні та є громадянкою України, на час звернення до суду з цим позовом та відкриття провадження у справі не проживала в Україні нетривалий проміжок часу, при цьому продовжувала навчатися у навчальному закладі України.
За відсутності відомостей про місце та країну постійного проживання дитини неможливо встановити, чи є ця країна учасником Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей 1996 року, тому у суду відсутні підстави для застосування положень вказаної Конвенції, на що посилається представник відповідача в частині визначення юрисдикції спору.
При цьому суд враховує, що відповідач, як особа, з якою фактично проживає дитина, не має перешкод для повідомлення місця проживання дитини та надання суду підтверджуючих документів.
За таких обставин у задоволенні клопотання слід відмовити.
На підставі викладеного та керуючись ст. 260 ЦПК України, суд -
У задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа Служба у справах дітей та сім'ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення способу участі у спілкуванні та вихованні дитини - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею і оскарженню не підлягає.
Суддя Андрій ПУКАЛО