20 березня 2026 р. Справа № 520/19683/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Макаренко Я.М. , Перцової Т.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 08.12.2025 (суддя Садова М.І.; м. Харків) по справі № 520/19683/25
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , щодо невключення до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 114 днів, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
29.07.2025 ухвалою Харківського окружного адміністративного суду адміністративний позов залишено без руху для усунення недоліків та встановлено позивачу строк для усунення позовної заяви шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду з належним обґрунтуванням поважності причин пропуску строку та доказів поважності таких причин, з метою дотримання положень ч. 1 ст. 233 КЗпП України.
01.08.2025 до суду від сторони позивача надійшла заява про усунення недоліків, в якій позивач просив суд поновити строк на звернення до суду за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Наводив обставини про те, що 18.03.2025 отримано лист від військової частини НОМЕР_1 (відповідача у справі), згідно з якого додаткова грошова винагорода не враховувалась при розрахунку грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток. 07.04.2025 отримано відповідь від військової частини НОМЕР_1 в якій зазначено, що прохальний період з 24.02.2022 по 30.06.2022 військова частина НОМЕР_1 перебувала на фінансовому забезпеченні в ІНФОРМАЦІЯ_1 , яким здійснювалося повне фінансове забезпечення військової частини. 02.06.2025 отримано відповідь від ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій надано довідки про грошове забезпечення позивача за період з 25.02.2022 по 30.06.2022. Отже, на переконання позивача, факт отримання позивачем грошової винагороди підтверджено відповідними довідками, а тому моментом, коли позивачу стало відомо про порушене право на отримання всіх належних виплат при звільненні є дата отримання відповіді на адвокатський запит 02.06.2025.
Ухвалою суду від 08.08.2025 адміністративний позов прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Суд дійшов висновку, що спірні правовідносини, з приводу яких позивач звернувся до суду з вказаними позовними вимогами, виникли на час виключення позивача зі списку особового складу 02.10.2024. Відтак з доданих до позову та заяви про поновлення строку звернення до суду доказів неможливо встановити відколи позивач був обізнаний про порушення свого права. Тож з'ясування судом питання дотримання позивачем строку подання позову потребує додаткових доказів й перевірки відповідних обставин. Клопотання сторони позивача про поновлення строку звернення до суду не вирішувалось.
Відповідачем подано до суду відзив, який містить заперечення на позов. Окрім цього, у відзиві відповідачем заявлено перед судом клопотання про залишення позову без розгляду у зв'язку із пропуском строку звернення до суду із цим адміністративним позовом. Наводить аргументи про те, що позивачем отримано грошовий атестат при звільнені із військової служби (02.10.2024). Попри те, до суду звернувся із цим позовом лише у липні 2025 року, тобто поза межами тримісячного строку установленого ст. 233 КЗпП України.
Ухвалою від 08 грудня 2025 року Харківський окружний адміністративний суд задовольнив клопотання військової частини НОМЕР_1 про залишення адміністративного позову без розгляду.
Адміністративний позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишив без розгляду.
Залишаючи без розгляду позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустив встановлений ч. 2 ст. 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду з цим позовом без поважних причин.
Позивач не погодився з ухвалою суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати повністю ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року у справі №520/19683/25;та направити справу № 520/19683/25 для продовження розгляду до Харківського окружного адміністративного суду.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач зазначив, що оскільки зі змісту наказу неможливо встановити, чи при обрахуванні компенсації за невикористані відпустки враховувалась додаткова грошова винагорода, 10.03.2025 в інтересах позивача направлено адвокатський запит до Військової частини НОМЕР_1 з проханням: 1. Надати довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 , за період проходження служби у Військовій частині НОМЕР_1 , з урахуванням відомостей про нарахування додаткової грошової винагороди. 2. Надати інформацію чи було враховано додаткову грошову винагороду, отриману ОСОБА_1 , при обрахунку грошової компенсації за невикористану щорічну та додаткову відпустку за 2022-2024 роки. 3. Надати інформацію про період який взято було для обрахування розміру місячного грошового забезпечення для визначення одноденного розміру грошового забезпечення при розрахунку компенсації за невикористані відпустки у 2022-2024 роках. 18.03.2025 отримано відповідь від Військової частини НОМЕР_1 відповідно до якої додаткова грошова винагорода не враховувалась при розрахунку грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток.
01.04.2025 повторно було надіслано адвокатський запит до Військової частини НОМЕР_1 з проханням: Надати довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 , за період з 25.02.2022 по 30.06.2022, з урахуванням відомостей про нарахування додаткової грошової винагороди. 07.04.2025 отримано відповідь від Військової частини НОМЕР_1 в якій зазначено, що прохальний період з 24.02.2022 по 30.06.2022 Військова частина НОМЕР_1 перебувала на фінансовому забезпеченні в ІНФОРМАЦІЯ_1 , яким здійснювалося повне фінансове забезпечення військової частини.
19.05.2025 було надіслано адвокатський запит до ІНФОРМАЦІЯ_1 з проханням: Надати довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 , за період з 25.02.2022 по 30.06.2022 , з урахуванням відомостей про нарахування додаткової грошової винагороди. 02.06.2025 було отримано відповідь від ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій надано довідки про грошове забезпечення позивача за період з 25.02.2022 по 30.06.2022.
Оскільки, позивач не міг знати, які складові грошового забезпечення враховані при розрахунку грошової компенсації за всі невикористані дні відпустки та не одержував письмове повідомлення про відмову у здійсненні перерахунку грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток у день виключення із списків особового складу військової частини, позивач вважає, що моментом, коли йому стало відомо про порушене право на отримання всіх належних виплат при звільненні є дата отримання належної відповіді на адвокатський запит- 02.06.2025. А тому, в розумінні статті 233 КЗпП, трьох місячний строк звернення до суду закінчується 02.09.2025, а до суду з позовом позивач звернувся 23.07.2025.
Відповідач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Відповідно до ч. 1 ст. 312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Враховуючи обставини цієї справи, а також те, що апеляційна скарга подана на ухвалу, перегляд якої можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, з таких підстав.
Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до абзацу першого статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
За правилами частин першої та другої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Предметом спірних правовідносин у справі, що розглядається, є бездіяльність відповідача щодо не включення до складу грошового забезпечення позивача станом на день звільнення, при обчисленні розміру компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток, додаткової винагороди передбаченої постановою КМУ від 28.02.2022 № 168.
Відтак, спірні правовідносини виникли з приводу обчислення компенсаційної виплати при звільненні позивача, а отже регулюються частиною другою статті 233 КЗпП України, якою визначено тримісячний строк (з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні) звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.
Колегія суддів зазначає, що питання щодо застосування приписів статті 233 Кодексу законів про працю України неодноразово було предметом дослідження Верховним Судом.
Зокрема, правила застосування частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України були предметом розгляду Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23.
У цій постанові, серед іншого, Судова палата сформувала підхід до застосування частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати та вказала, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову необхідно обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
У постанові від 19.11.2025 у справі № 420/27284/24 Судовою палатою досліджувалося питання щодо поширення приписів статті 233 Кодексу законів про працю України в частині, що стосується строку звернення до суду у справах щодо проходження публічної служби, на правовідносини, пов'язані з недотриманням законодавства про оплату праці, які виникли після 19.07.2022.
У означеній постанові Судова палата дійшла висновку про поширення приписів статті 233 Кодексу законів про працю України в частині строку звернення до суду осіб, які проходять публічну службу, у зв'язку з порушенням законодавства про оплату праці.
У постанові від 19.11.2025 у справі № 420/27284/24 Судова палата вказала, що частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України містить загальне правило про те, що тримісячний строк звернення до суду обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України конкретизує це правило, зокрема, у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні. У цьому випадку тримісячний строк звернення до суду обчислюється з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
У підсумку Судова палата виснувала, що тримісячний строк звернення до суду осіб, що перебувають на публічній службі має обчислюватися за загальним правилом, яке закріплено у частині першій статті 233 Кодексу законів про працю України, з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Враховуючи наведені висновки Верховного Суду, у разі порушення законодавства про оплату праці тримісячний строк звернення до суду осіб, які перебувають на публічній службі, має обчислюватися з дня, коли позивач (публічний службовець) дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Натомість тримісячний строк звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати при звільненні необхідно обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
Характерною особливістю спірних правовідносин є те, що позивачем заявлено вимоги щодо здійснення перерахунку та виплати грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток, обчисливши її суму із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168.
За обставинами цієї справи, позивача виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 з 02.10.2024.
Дослідивши зміст наказу відповідача від 02.10.2024 № 276 (про звільнення позивача з військової служби) в частині дотримання законодавства про оплату праці відносно позивача (щодо нарахування та виплати грошового забезпечення) суд встановив, що з нього неможливо установити з яких показників виходив роботодавець при обчисленні грошового забезпечення позивача при здійсненні нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток. Грошовий атестат не містить підпису позивача та не містить будь-яку іншу відмітку про його ознайомлення із цим документом у день звільнення.
Отже, будь-яких даних, які б підтверджували про ознайомлення позивача із сумами, які підлягають нарахуванню та виплаті при звільненні з урахуванням складових грошового забезпечення на момент звільнення із служби або про вчинення позивачем дій з цього питання, суду не надано.
Як встановлено судом, 06.03.2025 позивачем укладено договір про надання правничої допомоги з адвокатським об'єднанням «Мережа права», що підтверджено ордером на надання правничої допомоги адвокатом Отрох Аллою Володимирівною.
10.03.2025 адвокатом направлено адвокатський запит до військової частини НОМЕР_1 щодо: надати довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 , за період проходження служби у Військовій частині НОМЕР_1 , з урахуванням відомостей про нарахування додаткової грошової винагороди; надати інформацію чи було враховано додаткову грошову винагороду, отриману ОСОБА_1 , при обрахунку грошової компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку за 2022-2024 роки; надати інформацію про період який взято було для обрахування розміру місячного грошового забезпечення для визначення одноденного розміру грошового забезпечення при розрахунку компенсації за невикористані відпустки у 2022-2024 роках.
18.03.2025 Військова частина НОМЕР_1 листом від 18.03.2025 надала відповідь на адвокатський запит від 10.03.2025 щодо грошового забезпечення позивача в якій повідомлено, що ОСОБА_1 , не було враховано додаткову грошову винагороду при обрахунку грошової компенсацій за невикористану щорічну та додаткову відпустку за 2022-2024 роки. Також до вказаного листа надано довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 за період проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 , тобто з 01.07.2022 до 30.09.2024, з урахуванням відомостей про нарахування додаткової грошової винагороди.
Варто зазначити, що лист відповідача від 18.03.2025 містить чітку відповідь про те, що додаткова винагорода, передбачена постановою КМУ від 28.02.2022 № 168, не була врахована при обрахунку грошової компенсацій за невикористану щорічну та додаткову відпустку за 2022-2024 роки.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що саме з відповіді відповідача від 18.03.2025 на адвокатський запит від 10.03.2025 стороні позивача стало відомо про неврахування відповідачем до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди, передбаченої постановою № 168, при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток, тому з дати отримання стороною позивача цієї відповіді розпочався перебіг строку звернення до суду з цим позовом.
Стосовно посилання позивача на те, що датою, з якої розпочався перебіг строку звернення до суду з позовом є 02.06.2025, колегія суддів зазначає таке.
Судом встановлено, що 01.04.2025 адвокатом направлено адвокатський запит до військової частини НОМЕР_1 щодо надання інформації про грошове забезпечення позивача з 25.02.2022 до 30.06.2022 з урахуванням відомостей про нарахування додаткової винагороди.
07.04.2025 відповідачем надано відповідь, що в період в 24.02.2022 по 30.06.2022 військова частина НОМЕР_1 перебувала на фінансовому забезпечені в ІНФОРМАЦІЯ_1 , яким здійснювалося повне фінансове забезпечення військової частини.
19.05.2025 адвокатом направлено запит до ІНФОРМАЦІЯ_1 про надання довідки про грошове забезпечення ОСОБА_1 , за період винагороди з 25.02.2022 по 30.06.2022.
02.06.2025 ІНФОРМАЦІЯ_2 надало довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 25.02.2022 по 30.06.2022.
Отже, направлені адвокатські запити від 01.04.2025 та від 19.05.2025 стосувались грошового забезпечення позивача та додаткової винагороди за період з 25.02.2022 до 30.06.2022.
Враховуючи, що грошова компенсація за всі невикористані дні відпусток провадиться виходячи з розміру місячного грошового забезпечення військовослужбовця на день його звільнення зі служби, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що отримання позивачем довідки про грошове забезпечення позивача за період з 25.02.2022 до 30.06.2022, з урахуванням відомостей про нарахування додаткової грошової винагороди, не є тією подією, з якою відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України належить пов'язувати початок перебігу строку звернення до суду з цим позовом.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що позивач, звернувшись до суду з цим позовом 23.07.2025, пропустив встановлений ч. 2 ст. 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду, перебіг якого розпочався 18.03.2025.
Разом з цим колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що звернення до адміністративного суду з позовом після закінчення строків, установлених законом, не має безумовним наслідком повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду застосування ч.1 ст.121 КАС України, уперше сформульованою у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 9901/405/19, правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Однак, закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Тому, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані із дійсними, істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:
1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк;
2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;
3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено;
4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовною заявою, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Водночас у цьому питанні також необхідно зважати на надані позивачем докази, інші обставини та тривалість пропущеного строку.
Позивач ані в заяві про поновлення строку звернення до суду з цим позовом, ані в апеляційній скарзі не наводить будь-яких поважних причин, які є об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача та пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та не надає відповідних доказів.
Відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
За встановлених судом обставин, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для залишення без розгляду позовної ОСОБА_1 на підставі частини другої статті 123 КАС України, оскільки позивач пропустив встановлений законодавством тримісячний строк звернення до суду і поважних причин такого пропуску суду не надав.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 08.12.2025 по справі № 520/19683/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя С.П. Жигилій
Судді Я.М. Макаренко Т.С. Перцова