Справа №295/9958/25
Категорія 7
2/295/622/26
19.03.2026 року м. Житомир
Богунський районний суд м. Житомира в складі:
головуючого - судді Кузнєцова Д.В.,
за участі секретаря судового засідання Карпішиної С.С.,
представника позивача - адвоката Серьогіної І.М.,
представника відповідача - адвоката Янчука М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності на частку у спільному майні з виплатою компенсації
ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначає, що 05.07.2019 року, перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_2 , уклали договір купівлі-продажу в рівних частках кожен квартири АДРЕСА_1 . У подальшому, 15.07.2022 року шлюб між подружжям було розірвано. За словами ОСОБА_1 , в травні 2022 року відповідач змінив замки на вхідних дверях спірної квартири, чим позбавив її можливості потрапити до житла та проживати там. Позивач навіть не змогла забрати з квартири особисті речі, у зв'язку із чим була вимушена звернутись до правоохоронних органів. З того часу позивач проживає у м. Полтава, а відповідач, який має іншу адресу реєстрації, проживає у купленій за спільні кошти квартирі разом зі своєю співмешканкою. ОСОБА_1 звертає увагу у позові, що враховуючи неприязнені стосунки сторін у справі, постійні сварки та звернення до поліції спільне володіння і користування сторонами квартирою, яка була придбана під час шлюбу, є неможливим, відповідач всіма методами створює перешкоди для потрапляння та знаходження у квартирі, яка на праві спільної часткової власності їй належить. У свою чергу, на пропозицію позивача ОСОБА_2 викупити належну позивачу частку у квартирі останній відповів відмовою
З огляду на викладене, позивач просить припинити право власності ОСОБА_2 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , визнати за нею право власності на вказану частку квартири та стягнути з позивача на користь відповідача грошову компенсацію в розмірі 767 600 грн.
Ухвалою судді Богунського районного суду м. Житомира Кузнєцова Д.В. від 26.08.2025 року позовну заяву у даній справі прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено у порядку загального позовного провадження.
Від представника відповідача - адвоката Янчука М.О. надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування своїх заперечень проти позову представник послався на те, що ОСОБА_2 проживає у квартирі законно як співвласник та не чинить позивачу жодних перешкод (в тому числі не змінював замки) в користуванні її часткою. Безпосередньо позивач не зверталася до суду з вимогою про вселення або встановлення порядку користування квартирою, що передбачено ст. 358 ЦК України, чи усунення перешкод в користуванні житлом. На переконання сторони відповідача, припинення права власності на частку є крайньою мірою захисту і застосовується лише тоді, коли інші способи захисту права є неефективними. Позивач не довела, що вона скористалася менш обтяжливими засобами захисту (визначення порядку користування, поділ майна в натурі, виділ частки). ОСОБА_1 стверджує, що проживання у квартирі відповідача створює їй істотні перешкоди, але не надано жодних належних доказів реальної шкоди (актів поліції про побої, протоколів про домашнє насильство, рішень про обмежувальні приписи). На переконання представника відповідача, конфлікти побутового характеру не є безумовною підставою для примусового позбавлення особи права власності, але навіть і таких конфліктів між сторонами не було. Позбавлення відповідача частки в єдиному житлі, яке він фактично використовує, створює для нього надмірний тягар. Тим більше, як вказує представник відповідача, ОСОБА_2 не має іншого житла (а.с. 58-59).
У відповіді на відзив представник позивача - адвокат Серьогіна І.М. звертала увагу суду на те, що є безпідставним та таким, що вводить суд в оману твердження представника відповідача, що останній не чинить позивачу жодних перешкод (у тому числі, не змінював замки) в користуванні її часткою. Позивач не бажає примусово вселятися, встановлювати через суд або нотаріальний договір порядок користування квартирою, адже колишній чоловік завдавав своїми діями глибоких моральних страждань, від яких вона до цього часу не може оговтатися. Побоюючись повторення подібних вчинків, позивач категорично не погоджується на спільне проживання в одній квартирі з відповідачем. Відповідно до висновку експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи № 29 від 14.07.2025 року поділити квартиру АДРЕСА_1 між співвласниками не представляється можливим. Саме тому, позивачем було обрано спосіб вирішення спору відносно розподілу спільної квартири з виплатою відповідачу грошової компенсації в рахунок позбавлення його на частку у праві власності на нерухоме майно. Представник ще раз наголосила на тому, що ОСОБА_1 не має іншого житла та зареєстрована за адресою спірної квартири, натомість ОСОБА_2 зареєстрований за іншою адресою та має можливість там проживати (а.с. 62-64).
Представник позивача - адвокат Серьогіна І.М. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити. Суду пояснила, що позивач пропонувала відповідачу викупити його частку або продати квартиру, але відповідач відмовився. Наразі відповідач проживає у квартирі зі своєю сім'єю та припинення його права на частку у спільному майні є єдиним виходом у цій ситуації. Позивач вимушена проживати в іншому місці та не має можливості користуватися квартирою, бо відповідач їй перешкоджає у цьому. Є дві підстави для звернення до суду із вказаним позовом: річ неподільна і спільне користування квартирою є неможливим. Додала, що ОСОБА_1 категорично не погоджується на спільне користування квартирою.
Представник відповідача - адвокат Янчук М.О. в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву. Додав, що неможливість спільного проживання не підтверджене відповідними доказами. Неприязні стосунки між сторонами не є підставою для позбавлення відповідача єдиного житла. Також відповідач не має можливості викупити частку в спільному житлі. За практикою Верховного Суду припинення права на частку у спільному майні завдасть відповідачу істотної шкоди, так як у нього відсутнє інше житло. За словами представника відповідача, ОСОБА_2 не чинить перешкод позивачу у користуванні житловим приміщенням. Доказів неподільності речі немає, як і немає доказів неможливості користування спільним майном.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, оцінивши докази в їх сукупності та кожен окремо, дійшов наступного висновку.
З наявних у матеріалах справи витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища та копії свідоцтва про розірвання шлюбу слідує, що 27.07.2013 між сторонами у справі Відділом ДРАЦС реєстраційної служби Житомирського міського управління юстиції був зареєстрований шлюб, актовий запис №1154, що був розірваний 15.07.2022 року (а.с. 14, 17).
За час перебування у шлюбі, а саме 05.07.2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого сторони у справі в рівних частках кожен прийняли у власність (купили) квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 7-8).
Належність сторонам у справі на праві приватної спільної часткової власності по 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 підтверджується також витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 9-10).
З акту про встановлення факту проживання від 16.06.2025 слідує, що ОСОБА_2 проживає у квартирі АДРЕСА_1 з липня 2019 року по теперішній час (а.с. 15).
Згідно з висновком експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи №29 від 14.07.2025 року поділити квартиру АДРЕСА_1 між співвласниками не представляється можливим (а.с. 30-32).
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
У статті 41 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
У статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства (частини перша, друга статті 319 ЦК України).
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Згідно з частинами першою-третьою статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Відповідно до статті 183 ЦК України подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.
У статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Тлумачення змісту статті 365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Саме ця обставина є визначальною під час вирішення спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та технічних характеристик об'єкта, який є спільним майном.
Під членами сім'ї співвласника в контексті статті 365 ЦК України розуміються особи, які постійно проживають разом з ним та ведуть спільне господарство. До таких осіб, як правило, належать: дружина/чоловік співвласника; діти співвласника (у тому числі усиновлені); батьки співвласника (у тому числі усиновителі); інші особи, які перебувають у родинних зв'язках зі співвласником та проживають разом з ним і ведуть спільне господарство.
Відсутність конструкції «за наявності одночасно» у статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 671/1543/21 (провадження № 61-18278сво23)).
Правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї).
Верховний Суд у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 760/8958/15 (провадження № 61-4860св18), від 01 червня 2023 року у справі № 344/2399/21 (провадження № 61-1592св23), від 11 грудня 2023 року у справі № 442/7979/21 (провадження № 61-3161св23), від 10 січня 2024 року у справі № 344/6767/14 (провадження № 61-6980св22), від 09 липня 2025 року у справі № 711/7549/23 (провадження № 61-2118св25) зазначив, що припинення права на частку має відбуватися, якщо таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Тобто можливе порушення інтересів як самого співвласника, так і членів його сім'ї виступатиме перешкодою для задоволення позову про припинення права на частку. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, робиться в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном. Ця умова спрямована на запобігання порушення інтересів співвласника та членів його сім'ї. Оскільки мається на увазі недопущення такого порушення, тому суд при розгляді справи повинен перевіряти, чи не будуть порушені інтереси й заподіяна шкода (майнова або немайнова) внаслідок припинення права на відповідну частку.
Верховний Суд у постанові від 19 березня 2025 року у справі № 394/143/23 (провадження № 61-4492св24) зробив висновок, що припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності. Істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується у кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном.
Слід також зазначити, що правомірність дій суду під час встановлення вказаних вище обставин оцінюється із точки зору відповідності принципам об'єктивності і неупередженості, диспозитивності цивільного судочинства, завданням та основним засадам цивільного судочинства, а саме справедливому, неупередженому та своєчасному розгляду і вирішенню цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Таким чином, у справі, яка розглядається, для припинення права на частку у спільному майні на підставі позову іншого співвласника необхідно встановити наявність хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, тобто чи є відповідна частка незначною і не може бути виділена в натурі, або річ неподільною, або спільне володіння і користування майном є неможливим, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника ОСОБА_2 , та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Висновки щодо застосування відповідних норм права до спірних правовідносин викладені в постанові Верховного Суду від 20 серпня 2025 року у справі № 755/589/24.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 (провадження № 14-400цс19) наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставинам не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 на підставі статті 365 ЦК України просила припинити право власності відповідача на 1/2 частку спірної квартири, стягнувши з неї вартість такої частки.
Як на обґрунтування підстав позову посилалася на те, що спірна квартира є неподільною, а спільне володіння і користування нею є неможливим з огляду на особисті стосунки між сторонами; припинення права на частку не завдасть істотної шкоди правам та інтересам відповідача.
Реалізація ОСОБА_1 як співвласником квартири свого суб'єктивного права, передбаченого статтею 365 ЦК України, яка регулює правовідносини щодо припинення права на частку у спільному майні, полягає у поданні відповідного позову з доведенням обставин, передбачених частиною першою цієї статті, та внесенні вартості частки відповідача на депозитний рахунок суду.
Надавши оцінку аргументам сторін суд вважає, що твердження позивача про неподільність квартири та неможливість спільного володіння і користування цим майном внаслідок існування між сторонами спору неприязних відносин не може розцінюватись судом як підстава для припинення права власності на частку одного зі співвласників нерухомого майна. Також суд критично відноситься до твердження представника позивача стосовно того, що ОСОБА_2 зареєстрований за іншою адресою та має можливість там проживати, оскільки це не свідчить про те, що останній не має потреби в житлі і припинення його права власності на частку у квартирі по АДРЕСА_2 не завдасть істотної шкоди правам та інтересам відповідача.
У цьому контексті окремо слід зазначити, що істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується у кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та має стосуватися спірного об'єкта, який є спільним майном. Це означає, що суд, розглядаючи питання про припинення права власності на частку у спільному майні, повинен враховувати, чи не призведе це до серйозних негативних наслідків для співвласника та членів його сім'ї, які проживають з ним. Наприклад, якщо частка, що підлягає припиненню, є єдиним житлом для співвласника та його сім'ї, або якщо її втрата призведе до значного погіршення їхнього майнового стану, то суд може відмовити у припиненні права власності.
Враховуючи наведене, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем підстав, передбачених статтею 365 ЦК України, для припинення права власності відповідача на частину спірної квартири, оскільки частка відповідача у праві власності на квартиру є значною та таке припинення завдасть істотної шкоди інтересам останнього як співвласника. Зокрема, суд враховує, що відповідач ОСОБА_2 немає у своїй власності іншого житла, докази протилежного відсутні у матеріалах справи.
Таким чином , на переконання суду, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності на частку у спільному майні з виплатою компенсації належить відмовити з наведених вище підстав.
Оскільки судом відмовлено в задоволенні позову, внесена позивачкою на депозитний рахунок суду сума в розмірі 767 600 грн. підлягає поверненню останній.
Керуючись ст.ст. 2-5, 10-13, 76-81, 141, 263-265, 352, 354 ЦПК України, -
У задоволенні позову відмовити.
Повернути ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошові кошти, внесені на депозитний рахунок суду, в сумі:
-17 600 грн. відповідно до квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки №2.526583313.1 від 11.02.2026 року, платник - ОСОБА_1 , код платника НОМЕР_1 , дебет № НОМЕР_2 , надавач платіжних послуг отримувача - Державна казначейська служба України м. Київ, отримувач - Богунський районний суд м. Житомира, кредит №UA678201720355249002000000277, код отримувача 26278626, призначення платежу «кошти сплачені позивачем в рахунок вартості квартири АДРЕСА_2 у справі №295/9958/25»;
-150 000 грн. відповідно до квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки №1.523185427.1 від 09.02.2026 року, платник - ОСОБА_1 , код платника 3245808367, дебет №UA23305299000001002 * НОМЕР_3 , надавач платіжних послуг отримувача - Державна казначейська служба України м. Київ, отримувач - Богунський районний суд м. Житомира, кредит №UA678201720355249002000000277, код отримувача 26278626, призначення платежу «кошти сплачені позивачем в рахунок вартості квартири АДРЕСА_2 у справі №295/9958/25»;
-150 000 грн. відповідно до квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки №2.525573955.1 від 10.02.2026 року, платник - ОСОБА_1 , код платника 3245808367, дебет №UA23305299000001002 * НОМЕР_3 , надавач платіжних послуг отримувача - Державна казначейська служба України м. Київ, отримувач - Богунський районний суд м. Житомира, кредит №UA678201720355249002000000277, код отримувача 26278626, призначення платежу «кошти сплачені позивачем в рахунок вартості квартири АДРЕСА_2 у справі №295/9958/25»;
-150 000 грн. відповідно до квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки №2.523174709.1 від 09.02.2026 року, платник - ОСОБА_1 , код платника 3245808367, дебет №UA23305299000001002 * НОМЕР_3 , надавач платіжних послуг отримувача - Державна казначейська служба України м. Київ, отримувач - Богунський районний суд м. Житомира, кредит №UA678201720355249002000000277, код отримувача 26278626, призначення платежу «кошти сплачені позивачем в рахунок вартості квартири АДРЕСА_2 у справі №295/9958/25»;
-150 000 грн. відповідно до квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки №1.523203405.1 від 09.02.2026 року, платник - ОСОБА_1 , код платника 3245808367, дебет №UA23305299000001002 * НОМЕР_3 , надавач платіжних послуг отримувача - Державна казначейська служба України м. Київ, отримувач - Богунський районний суд м. Житомира, кредит №UA678201720355249002000000277, код отримувача 26278626, призначення платежу «кошти сплачені позивачем в рахунок вартості квартири АДРЕСА_2 у справі №295/9958/25»;
-150 000 грн. відповідно до квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки №1.525597495.1 від 10.02.2026 року, платник - ОСОБА_1 , код платника 3245808367, дебет №UA23305299000001002 * НОМЕР_3 , надавач платіжних послуг отримувача - Державна казначейська служба України м. Київ, отримувач - Богунський районний суд м. Житомира, кредит №UA678201720355249002000000277, код отримувача 26278626, призначення платежу «кошти сплачені позивачем в рахунок вартості квартири АДРЕСА_2 у справі №295/9958/25».
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Суддя