Справа № 167/380/24
Номер провадження 1-кп/167/11/26
17 березня 2026 року м. Рожище
Рожищенський районний суд Волинської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
з участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3
обвинуваченої ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання захисника ОСОБА_5 про визнання доказів очевидно недопустимими у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024000000000669 стосовно ОСОБА_4 , яка обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368 Кримінального кодексу України (далі - КК України)
На розгляді Рожищенського районного суду Волинської області перебуває кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024000000000669 про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України.
17 березня 2026 року захисник ОСОБА_5 подав суду клопотання в якому просить фактичні дані у протоколі від 10 липня 2023 року реєстраційний номер 1860/55/102-2023 про результати аудіо-, відеоконтролю особи (не таємно) та додатку- карти пам'яті інвентарний № 348 (не таємно) визнати очевидно недопустимими доказами та не здійснювати їх дослідження в судовому засіданні.
Клопотання обґрунтовує тим, що згідно наданого прокурором вищевказаного протоколу, 30 травня 2023 року у кабінеті директора КНП «Рожищенський ЦПМСД» стосовно ОСОБА_4 оперуповноваженим 3 відділу УСР у Волинській області ДСР НП України ОСОБА_6 проведено негласну слідчу (розшукову) дію аудіо-, відеоконтроль особи. У протоколі зазначено що негласна слідча (розшукова) дія проведена в межах досудового розслідування кримінального провадження № 12023000000000688 від 26 квітня 2023 року за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України на підставі ухвали слідчого судді Київського апеляційного суду ОСОБА_7 від 05 червня 2023 року № 01-45/824/14406/2023.
На його переконання, при наданні дозволу на проведення НСРД слідчий суддя Київського апеляційного суду виходив виключо із даних, які зазначені в витязі з ЄРДР № 12023000000000688.
Вказує, що однак станом на 26 квітня 2023 року початок досудового розслідування кримінального провадження № 12023000000000688 так і станом на 31 травня 2023 року і 05 червня 2023 року - на час звернення з клопотанням і його розгляд судом в розпорядженні органу досудового розслідування знаходилась лише заява ОСОБА_8 від 25 травня 2023 року щодо нібито вимагання неправомірної вигоди. Будь-яких відомостей про директора КНП «Рожищенський ЦПМСД» стосовно ОСОБА_4 у заяві останнього не було. Таким чином, на його думку, дозвіл на проведення НСРД надано в межах кримінального провадження предметом досудового розслідування якого не охоплювалось дослідження діянь ОСОБА_4 , а тому використання результатів НСРД у даному кримінальному могло бути предметом розгляду у випадку дотримання стороною обвинувачення, передбаченої ст. 257 КПК України правової процедури, однак такі докази прокурором суду надані не були. Разом з цим вказує, що станом на 30 травня 2023 року оперуповноважений 3 відділу УСР у Волинській області ДСР НП України ОСОБА_9 не був наділений відповідним дорученням слідчого, тобто діяв без належних процесуальних повноважень на проведення НСРД, а також не мав у розпорядженні відповідного дозволу суду, наявність якого для проведення є необхідним у відповідності до ч. 2 ст. 246 КПК України. Зазначає, що здійснення дій по збиранню доказів до внесення відомостей за відповідним фактом до ЄРДР, а також отримання доказу оперативним працівником без доручення слідчого або прокурора, тобто без належних процесуальних повноважень є істотним порушенням належної правової процедури, що тягне за собою порушення гарантованого кожному ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд та є підставою для визнання отриманих фактичних даних недопустимими на підставі ч. 1 ст. 87 КПК України.
З урахуванням вищенаведеного вважає фактичні дані у протоколі від 10 липня 2023 року реєстраційний номер 1860/55/102-2023 про результати аудіо-, відеоконтролю особи (не таємно) та додатку - карти пам'яті інвентарний № 348 (не таємно) очевидно недопустимими доказами на підставі ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 87 КПК України.
Обвинувачена ОСОБА_4 в судовому засіданні клопотання захисника про визнання доказів очевидно недопустимими підтримала та просила задовольнити.
Захисник ОСОБА_5 в судовому засіданні подане ним клопотання підтримав з підстав наведених у ньому та просив задовольнити. Надав пояснення близькі за змістом до обґрунтувань наведених у клопотанні. Зауважив, що на час проведення негласної слідчої (розшукової) дії аудіо-, відео контроль ОСОБА_4 - 30 травня 2023 року, в приміщенні кабінету директора КНП "Рожищенський ЦПМСД" ухвала слідчого судді Київського апеляційного суду від 05 червня 2023 року була відсутня, що, на його переконання, є істотним порушенням прав обвинуваченої ОСОБА_4 та відповідно фактичні дані у протоколі від 10 липня 2023 року з додатком є очевидно недопустимими доказами.
Прокурор в судовому засіданні вказав на необґрунтованість поданого захисником клопотання та необхідність дослідження всіх доказів в сукупності.
Дослідивши клопотання захисника з доданими до нього матеріалами, заслухавши думку учасників кримінального провадження, суд доходить такого висновку.
У відповідності до ч. 1 ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Згідно з ч. 1 ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате (ч. 2 ст. 89 КПК України).
Таким чином законодавець ознаки недопустимості доказів поділяє на очевидні та неочевидні. Залежно від цього визначається момент прийняття рішення щодо недопустимості доказів, який окреслений межами судового розгляду. Очевидно недопустимими є ті докази, про недопустимість яких прямо вказується в КПК України. Це означає, що очевидно недопустимим є доказ, будь-яке порушення процедури отримання якого згідно положень КПК України є безумовною підставою визнання його недопустимим.
Існують також умовно недопустимі докази, допустимість чи недопустимість яких визначається судом у кожному конкретному випадку в залежності від встановлених обставин кримінального провадження. Саме тому, процесуальну конструкцію "очевидна недопустимість доказу", слід розглядати крізь призму положень інституту доказового права у його нерозривному зв'язку з кримінально процесуальними правовідносинами.
При визнанні того чи іншого доказу недопустимим, суд має зазначати конкретну норму процесуального закону, порушення якої, з урахуванням наслідків такого порушення та можливістю (неможливістю) їх усунення, дає підстави дійти висновку щодо недопустимості того чи іншого доказу (постанова ККС ВС від 25 вересня 2018 року у справі N 210/4412/15-к). Щодо існування інших (умовних) підстав для визнання доказів недопустимими, судам необхідно у кожному конкретному кримінальному провадженні з'ясувати, до яких наслідків порушення вимог кримінального процесуального закону призвели і чи є ці наслідки незворотними (тобто такими, що не можуть бути усунені під час судового розгляду). Якщо мова йде про визнання доказів, отриманих під час слідчих (розшукових) дій, недопустимими, це здебільшого стосується наявності сумнівів у достовірності відомостей, отриманих в результаті їх проведення (постанова ККС ВС від 05 серпня 2020 року у справі № 334/5670/18).
У зв'язку із цим, при наявності процесуальних порушень порядку отримання доказів визнавати їх недопустимими слід лише тоді, коли такі порушення: - прямо та істотно порушують права і свободи людини; чи - зумовлюють сумніви у достовірності отриманих фактичних даних, які неможливо усунути.
У правовій позиції Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2017 року в справі № 756/10060/17 зазначено що у разі визнання очевидної недопустимості доказу необхідно встановлювати, які наслідки має певне порушення формальних вимог процесуального закону насамперед для прав і свобод людини, передбачених Конвенцією та/або Конституцією України, в чому це порушення виражалося.
Єдиним критерієм, яким суд повинен керуватися при визнанні чи невизнанні доказу недопустимим на стадії судового розгляду, є критерій очевидності недопустимості, який полягає у відсутності сумніву в тому, що було порушено КПК України, і таке порушення може бути встановлено судом відразу під час огляду доказу та не потребує проведення додаткових дій, зокрема дослідження всіх доказів.
Клопотання захисника обвинуваченої - ОСОБА_5 зводяться до оцінки процесуальних порушень, допущених, на його думку, під час проведення досудового розслідування.
На переконання суду, заявлені докази, які просить визнати недопустимими захисник обвинуваченої можуть бути визнані недопустимими під час ухвалення судом остаточного рішення суду за наслідками розгляду кримінального провадження, шляхом дослідження кожного доказу у сукупності та взаємозв'язку з іншими доказами, що надані учасниками кримінального провадження. Ознака очевидності чи неочевидності допустимості певного доказу є оціночним поняттям і вирішення даного питання відноситься виключно до дискреційних повноважень суду.
Враховуючи все викладене вище, суд не вбачає можливості на даний момент часу та на даному етапі вважати вказані захисником докази очевидно недопустимими, а до видалення суду для ухвалення остаточного судового рішення по суті кримінального провадження, на думку суду, оцінка даних доказів на предмет їх допустимості буде обмежувати права однієї зі сторін, в даному випадку сторони обвинувачення, оскільки вказане рішення суду не підлягає оскарженню. Позбавивши права однієї зі сторін на надання та дослідження доказів, суд не забезпечить виконання завдань та засад кримінального провадження і, перш за все, змагальності сторін, свободи в поданні ними суду своїх доказів і доведення перед судом їх переконливості.
У даному випадку прийняття і дослідження вказаних доказів, як реалізація права сторони, не може жодним чином непоправно нашкодити іншій стороні, оскільки суд може визнати недопустимим та неналежним будь-який доказ при прийнятті остаточного рішення у справі. Натомість неприйняття і недослідження певних доказів, на думку суду, може непоправно нашкодити інтересам правосуддя, оскільки правила допустимості доказів є як гарантією прав особи в кримінальному процесі, так і гарантією правосуддя.
Крім того, висловивши на даній стадії судового розгляду свою думку щодо певних доказів, суд заздалегідь, до постановлення остаточного судового рішення, висловить свою позицію за вказаним кримінальним провадженням, що в цілому може поставити під сумнів неупередженість суду і здатність його об'єктивно розглянути кримінальне провадження.
Зважаючи на викладене вище, доводи, викладенні захисником у клопотанні, безумовно підлягають оцінці при наданні судом аналізу доказів під час ухвалення остаточного рішення суду за наслідками розгляду кримінального провадження, так як можуть впливати на визнання належності та допустимості зазначених в ньому доказів.
А тому, суд доходить висновку, що вирішення питання щодо очевидної недопустимості доказів на цій стадії судового провадження без дослідження їх у взаємозв'язку з іншими доказами, на думку суду, є передчасним, а тому відсутні підстави для задоволення вказаного клопотання.
Керуючись ст. 87, 89, 372 КПК України, суд
У задоволенні клопотання захисника ОСОБА_5 про визнання фактичних даних у протоколі від 10 липня 2023 року реєстраційний номер 1860/55/102-2023 про результати аудіо-, відеоконтролю особи (не таємно) та додатку- карти пам'яті інвентарний № 348 (не таємно) очевидно недопустимими доказами та не здійснювати їх дослідження в судовому засіданні - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя ОСОБА_1