Справа № 420/40643/25
20 березня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скупінської О.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби України в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки)
До Одеського окружного адміністративного суду 05.12.2025 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби України в Одеській області, в якій позивач просить суд:
1. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-29689-51-1532 від 18.12.2024 року;
2. Звільнити Позивача від обов'язку сплати суми 37 788,74 грн, нарахованої як недоїмка по ЄСВ за 2017-2020 роки.
Ухвалою судді від 10.12.2025 постановлено залишити позовну заяву без руху, встановивши 10-денний строк для усунення недоліків, шляхом надання до суду:
- позовної заяви в новій редакції з вимогами викладеними у відповідності до ч. 1 ст. 5 КАС України;
- документу про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі 968,96 грн або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
23.12.2025 від позивача надійшла заява (вх. №135315/25) про приєднання до матеріалів справи квитанції про сплату судового збору №СВ09803677/1 від 18.12.2025 у розмірі 1211,20 грн.
Також надав позовну заяву в новій редакції, в якій просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-29689-51-1532 від 18.12.2024 року.
В обгрунтування позовної заяви ОСОБА_1 зазначив, що йому стало відомо, що Головним управлінням ДПС в Одеській області було накладено арешт на банківські рахунки та вжито заходів зі стягнення коштів на користь державного бюджету (санкції, податкові платежі, штрафи). 26 травня 2025 року адвокатом Ідрісовою Е.А. до ГУ ДПС в Одеській області було направлено адвокатський запит № 26-05/25 від 26.05.2025 року з проханням надати відповіді на такі питання: Копії документів, що підтверджують наявність податкової заборгованості, а також накладення штрафних санкцій, зокрема деталі розрахунків та суму заборгованості по ОСОБА_1 , підставу виникнення заборгованості, зокрема, в межах якої саме перевірки було встановлено порушення, копії всіх документів, які могли бути направлені на адресу платника ОСОБА_1 02 червня 2025 року адвокатом Ідрісовою Е.А. отримано лист Головного управління ДПС в Одеській області № 24434/6/15-32/13-05-06 від 02.06.2025 року з письмовими поясненнями. 3 листа вбачається, що за ОСОБА_1 обліковується заборгованість з єдиного соціального внеску (ЄСВ) за технологічним кодом 71040000 У розмірі 37 788,74 грн, яка виникла за період 2017-2020 років. Нарахування здійснено в автоматичному режимі, без подання звітності платником, у таких розмірах:
за 2017 рік - 8 448,00 грн (по 2 112,00 грн за кожен квартал), граничний строк сплати 09.02.2018;
за 2018 рік - 9 828,72 грн (по 2 457,18 грн за кожен квартал), граничні строки: 19.04.2018, 19.07.2018, 19.10.2018 та 21.01.2019;
за 2019 рік - 11 016,72 грн (по 2 754,18 грн за кожен квартал), граничні строки: 19.04.2019, 19.07.2019, 21.10.2019 та 20.01.2020;
- за 2020 рік - 8 495,30 грн (у розрізі: Ікв. - 2 078,12 грн; кв. - 1 039,06 грн; ІІІкв. - 3 178,12 грн; Ікв. - 2 200,00 грн), граничні строки відповідно: 21.04.2020, 20.07.2020, 19.10.2020, 09.02.2021.
У зв'язку з несплатою зазначених сум у встановлені законом строки, за платником обліковується недоїмка з ЄСВ у загальному розмірі 37788,74 грн.
Ухвалою судді від 25.12.2025 постановлено прийняти до розгляду позовну заяву та відкрити провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Копія ухвали від 25.12.2025 була доставлена до електронного кабінету відповідача 25.12.2025, проте, ані у визначений в ухвалі строк, ані на момент розгляду справи відповідач своїм правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
19.02.2026 суд ухвалив позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби України в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) - залишити без руху; встановити позивачу 5-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії ухвали.
20.03.2026 суд ухвалив клопотання позивача (вх. №ЕП/4299/26 від 16.03.2026) про поновлення строку на усунення недоліків задовольнити; поновити строк на подання заяви про усунення недоліків; продовжити розгляд справи №420/40643/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби України в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Так, вважаючи спірне рішення протиправним, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позов, наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено такі факти та обставини.
Відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.6), ОСОБА_1 17.11.2008 зареєстрований фізичною особою-підприємцем.
Головним управлінням ДПС в Одеській області сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-29689-51-1532 від 18.12.2024 щодо ОСОБА_1 у якому відповідач визначив суму боргу (недоїмки), яку необхідно сплатити у розмірі 37788,74 грн зі сплати ЄСВ.
На запит представника позивача Головне управління ДПС в Одеській області скерувало лист від 02.06.2025 (а.с.11-12), у якому зазначило, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Одеській ДПІ Головного управління ДПС в Одеській області як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування з 17.11.2008 по теперішній час. Відповідно до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 автоматично нараховано на центральному рівні єдиний внесок у сумі 37788,74 грн, а саме:
за 2017 рік у сумі 8448,00 грн;
за 2018 рік у сумі 9828,72 грн;
за 2019 рік у сумі 11016,72 грн;
за 2020 рік у сумі 8495,30 грн.
Оскільки за позивачем обліковується заборгованість по єдиному внеску у сумі 37788,74 грн, Головним управлінням ДПС в Одеській області сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) на вказану суму.
Вважаючи спірне рішення протиправним, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статей 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Так, спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, та відповідальності за порушення податкового законодавства, а також нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. №2464-VI (далі - Закон №2464-VI, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Пунктами 2 і 6 частини першої статті 1 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування;
недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
01.01.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII (далі - Закон №1774-VIII), яким було внесено зміни, зокрема, до пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI щодо нарахування єдиного внеску його платниками.
Так, відповідно до абзаців першого та другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (у редакції Закону № 1774-VIII зі змінами, внесеними Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій») єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, у зв'язку із внесеними до Закону №2464-VI змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб - підприємців з 01.01.2017 виник обов'язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.
Відповідно до частин другої - четвертої, восьмої, дванадцятої статті 9 Закону № 2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п'ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Отже метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 02 квітня 2020 року (справа №620/2449/19), постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18).
З матеріалів справи не вбачається, що позивач з 2017 року по 2020 рік перебував в офіційних трудових відносинах з іншими платниками податків, відповідно, роботодавцем як податковим агентом за нього не сплачувався єдиний внесок.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону №2464-VI мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Відповідно до частини п'ятої статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 року дорівнював 3200 гривні.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2018 року дорівнював 3723 гривні.
Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" мінімальну заробітну плату з 1 січня 2019 року визначено на рівні 4173 гривні.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" мінімальну заробітну плату з 1 січня 2020 року визначено на рівні 4723 гривні, з 1 вересня - 5000 гривень.
Враховуючи розмір єдиного внеску (22 відсотки), розмір мінімального страхового внеску дорівнював:
у 2017 році - 704,00 грн. на місяць (3200,00 грн. х 22%), 2112 грн. на квартал (704,00 грн. х 3);
у 2018 році - 819,06 грн. на місяць (3723,00 грн. х 22%), 2457,18 грн. на квартал (819,06 грн. х 3);
у 2019 році - 918,06 грн. на місяць (4173,00 грн. х 22%), 2754,18 грн. на квартал (918,06 грн. х 3);
у 2020 році з 1 січня 1039,06 грн. на місяць (4723,00 грн. х 22%), 3117,18 грн. на квартал (1039,06 грн. х 3);
у 2020 році з 1 вересня 1100,00 грн. на місяць (5000,00 грн. х 22%), 3117,18 грн. на квартал (3300,00 грн. х 3).
Судом не встановлено, що позивачем самостійно звітність за період 2017-2020 років подавалась.
Враховуючи відсутність звітності, податковим органом нараховано єдиний соціальний внесок відповідно до статті 8 Закону №2464-VI в автоматичному режимі з розрахунку добутку розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску, що є цілком правомірним та відповідає вимогам законодавства.
Згідно з частиною сьомою статті 9 Закону №2464-VI єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.
Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI (в редакції до 10.10.2017) платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Згідно з частиною восьмою статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Відповідно до частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Згідно з пунктом 3 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства юстиції фінансів України від 20.04.2015 №449 (далі за текстом - Інструкція №449) органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
- дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;
- платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
- платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом десяти робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.
Податковий орган надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):
- платникам, зазначеним у підпунктах 1 та 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом десяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);
- платникам, зазначеним у підпунктах 3 та 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом п'ятнадцяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Пунктом 4 розділу VI Інструкції №449 передбачено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника фізичної особи).
При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: 1 частина літера «Ю» (вимога до юридичної особи) або «Ф» (вимога до фізичної особи), 2 частина порядковий номер, 3 частина літера «У» (узгоджена вимога).
Після формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та внесення даних до відповідного реєстру вимога надсилається (вручається) платнику. При надсиланні вимоги платнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення корінець вимоги залишається у органі доходів і зборів. При врученні вимоги платнику під підпис така вимога залишається у платника, а корінець вимоги, на якому платник проставляє свій підпис, у органі доходів і зборів.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається належним чином надісланою (врученою), зокрема, фізичній особі, якщо її вручено особисто такій фізичній особі або її законному чи уповноваженому представникові чи надіслано рекомендованим листом на її адресу за місцем проживання або останнього відомого її місця перебування (проживання) з повідомленням про вручення.
Якщо платник на день надсилання (вручення) йому органом доходів і зборів вимоги про сплату боргу (недоїмки) не повідомив в установленому порядку про зміну місцезнаходження (місця проживання), вимога вважається належним чином надісланою (врученою) навіть у разі її повернення як такої, що не знайшла адресата.
Дата надсилання (вручення) проставляється на корінці вимоги: службовою (посадовою) особою юридичної особи, фізичною особою або її законним чи уповноваженим представником у разі вручення вимоги під підпис; працівником структурного підрозділу, до функцій якого належать приймання, реєстрація та обробка вхідної і вихідної кореспонденції, у разі надіслання рекомендованим листом з повідомленням про вручення. При цьому повідомлення про вручення прикріплюється до корінця вимоги.
У разі якщо неможливо надіслати (вручити) платнику єдиного внеску вимогу про сплату боргу (недоїмки) поштою у зв'язку з відсутністю його за місцезнаходженням (місцем проживання) (відсутністю службових (посадових) осіб платника єдиного внеску за його місцезнаходженням), відмовою платника єдиного внеску або службових (посадових) осіб платника прийняти вимогу, вимога вважається надісланою (врученою) платнику єдиного внеску у день, зазначений поштовою службою у повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
Як зазначено вище, відповідачем сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки), якою позивачу нараховано до сплати заборгованість з єдиного соціального внеску на загальну суму 37788,74 грн.
Суд знову наголошує, що нарахована на підставі спірної вимоги сума боргу з ЄСВ у розмірі 37788,74 грн. була визначена відповідачем в автоматичному режимі за період 2017-2020 роки.
Частиною другою статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний подавати звітність до ДПІ за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за встановленою формою.
Відповідно до абзацу 1 пункту 4 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Тобто, підставою для формування вимоги про сплату боргу зі сплати єдиного внеску є як акти документальних перевірок, самостійні звіти платника про нарахування єдиного внеску, так і облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів.
Так, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.
З огляду на вказане, суд вважає, що формування відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) на підставі інформації з інтегрованої картки позивача з єдиного соціального внеску відповідає вимогам чинного законодавства.
Аналогічна правова позиція виловлена Верховним Судом у постанові від 11.09.2018 у справі №826/11623/16 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76518273) та від 05.02.2019 у справі №813/3060/16 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 79615650).
Щодо узгодження вимоги, нормам частини 4 статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" чітко передбачає, що у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з податковим органом шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Тобто, визначальним при оскарження вимоги є спростування правомірності розрахунку суми недоїмки, чого позивачем не зроблено.
Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.
Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28 серпня 2018 року (справа № 802/2236/17-а).
Суд вважає, що у даній справі ним було надано вичерпну відповідь на всі питання, які входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних правовідносин як у матеріально-правовому, так і в процесуальному аспектах.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами. Разом із цим, обов'язок суду обґрунтовувати свої рішення не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п. 29 рішення ЄСПЛ від 9 грудня 2009 року у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).
Відповідно до приписів ст.139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 2, 7, 9, 77, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби України в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_1 );
Відповідач - Головне управління Державної податкової служби України в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, буд. 5, код ЄДРПОУ 44069166).
Суддя Олена СКУПІНСЬКА
.