Справа № 420/43030/25
20 березня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скупінської О.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії
До Одеського окружного адміністративного суду 29.12.2025 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якій позивач просить суд:
1. Визнати протиправним та скасувати рішення комісії з розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_3 (відокремленого підрозділу територіального центру комплектування та соціальної підтримки, органу СБУ, розвідувального органу України), оформленого протоколом №79 від 17.12.2025 року, в частині, що стосується відмови у наданні мені відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації;
2. Зобов'язати відповідача забезпечити новий розгляд моєї раніше поданої заяви про надання відстрочки від призову та з урахуванням позиції суду щодо обґрунтованості, надати мені відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період згідно п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він з 20 травня 2022 року перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 , з якою спільно проживаємо в АДРЕСА_1 . Разом із ними мешкають спільні неповнолітні діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , а також неповнолітній син ОСОБА_2 , народжений дружиною у період часу, коли вона перебувала поза шлюбом та відомості про батька у свідоцтві про народження записані зі слів матері відповідно до ст.135 СК України - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Всі вони, разом із ще одним повнолітнім сином від попереднього шлюбу дружини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , мешкають разом та знаходяться на повному утриманні позивача. Іншими особами, які згідно Закону можуть і зобов'язані утримувати неповнолітнього сина дружини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 є його рідний брат ОСОБА_6 та його баба - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , але в силу свого стану здоров'я та рівня заробітку і доходів об'єктивно робити цього не можуть, що підтверджується доданими до цієї заяви документами, а тому, з урахуванням що батько ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , записаний у акті про народження зі слів матері відповідно до ст. 135 СК України, він, разом із іншими з дружиною неповнолітніми дітьми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , проживають разом з позивачем та знаходиться на його повному утриманні.
З урахуванням вищевикладеного через Балтський центр надання адміністративних послуг звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою про надання мені відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, посилаючись на те, що у мене на утриманні перебуває троє неповнолітніх дітей віком до 18 років та пункт 3 ч. 1 ст. 23 Закону №3543-XII, до якої додав документи, які додаються до цього позову, але рішенням комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 , оформленого протоколом від 17.12.2025 року, у наданні відстрочки від мобілізації на особливий період відмовлено. Причина відмови у задоволенні мені моєї вказаної вище заяви зазначено «відсутність підтверджуючих документів, що свідчать про відсутність у пасинка рідного батька».
Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Ухвалою судді від 01.01.2026 постановлено залишити позовну заяву без руху, встановивши 10-денний строк для усунення недоліків, шляхом надання до суду позовної заяви в новій редакції в якій має бути визначено належного відповідача.
06.01.2026 від позивача надійшла заява (вх. №ЕС/2200/26) про приєднання до матеріалів справи позовної заяви в новій редакції, в якій в статусі відповідача визначено ІНФОРМАЦІЯ_9 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ).
Ухвалою судді від 09.01.2026 постановлено прийняти до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 та відкрити провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи; витребувати від ІНФОРМАЦІЯ_1
- належним чином засвідчені копії рішення щодо відмови ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_2 ) у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період.
Ухвалою суду від 06.03.2026 постановлено позовну заяву залишити без руху, встановивши 5-денний строк для усунення недоліків, шляхом надання до суду заяви про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, в якій останній посилається на перебування на його утриманні троє неповнолітніх дітей віком до 18 років та пункт 3 ч. 1 ст. 23 Закону №3543-XII.
11.03.2026 від представника позивача надійшла заява (вх. №ЕС/26807/26) про приєднання доказів.
12.03.2026 суд ухвалив продовжити розгляд справи №420/43030/25.
16.03.2026 суд ухвалив у задоволенні клопотання представника відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 (вх. №ЕС/25487/26 від 09.03.2026) в частині щодо залишення позовної заяви без руху, розгляд справи в порядку загального позовного провадження - відмовити; повторно витребувати від ІНФОРМАЦІЯ_1 належним чином засвідчені копії рішення щодо відмови ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_2 ) у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період (протокол від 17.12.2025 № 79).
19.03.2026 до суду від відповідача надійшли витребувані докази.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позов, наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено такі факти та обставини.
Відповідно до військово-облікового документу №220420254096795900012 від 30.04.2025 (а.с.37), виданого на ім'я ОСОБА_8 , позивач перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_10 та є військовозобов'язаним.
ОСОБА_8 11.12.2025 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_10 із заявою 20251211-231037 щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
На підтвердження наявності підстав для надання відстрочки, заявник додав:
«Свідоцтва про народження, рішення суду або інші документи про утримання дитини, pdf;
Дані с ЄРБ про відсутність стягнення аліментів, pdf;
Документи, що підтверджують сімейні зв'язки батьків або відсутність осіб, зобов'язаних утримувати дітей, pdf;
Документи, що підтверджують відсутність осіб, зобов'язаних утримувати дітей (якщо не біологічний батько, але має неповнолітніх падчерок чи пасинків), pdf;
Посвідчення багатодітного батька, pdf;
Склад сім'ї ОСОБА_9 , pdf;
Довідка про дітей на утриманні ОСОБА_9 , pdf;
Довідка про несудимість ОСОБА_9 , pdf;
Відомості з ДР платників податків ОСОБА_9 , pdf;
Квитанції, pdf;
Інформація з ЄДР боржників,
ІНФОРМАЦІЯ_11 ».
Як зазначено позивачем у позовній заяві та не спростовано відповідачем, до заяви від 11.12.2025 до ІНФОРМАЦІЯ_10 заявник додав документи, якій й додав до суду.
Так, матеріали справи містять копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 (а.с.40), відповідно до якого 20.05.2022 укладено шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Відповідно до довідки про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 26.11.2025 №1243 (а.с.41), виданої відділом «Центр надання адміністративних послуг» Балтської міської ради Одеської області, до складу сім'ї ОСОБА_1 входять, дружина ОСОБА_2 , пасинок ОСОБА_5 , син ОСОБА_3 та донька ОСОБА_4 .
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 (а.с.41), ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 та його батьками є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 (а.с.42), ОСОБА_4 народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 та її батьками є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 (а.с.42), ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_6 та його батьками є ОСОБА_10 та ОСОБА_11 з 29.08.2020 (а.с.47) ОСОБА_12 .
При цьому, відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України, сформованого 27.11.2025 (а.с.44), відомості про батька ОСОБА_5 записані відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
Матеріали справи містять копію посвідчення від 07.07.2022 НОМЕР_7 строком дії до 13.09.2025 (а.с.43), відповідно до якого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають право на пільги, передбачені законодавством України для багатодітних сімей, у якому вказані діти: ОСОБА_6 (2007 р.н.), ОСОБА_5 (2013 р.н.), ОСОБА_3 (2022 р.н.), ОСОБА_4 (2023 р.н.).
Відповідно до листа Балтського відділу державної виконавчої служби у Подільському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) від 05.12.2025 №23177/21.17-25 (а.с.53), зазначено, що згідно з Автоматизованою системою виконавчого провадження, у відділі відсутні виконавчі провадження щодо стягнення аліментів з ОСОБА_1 .
До суду надано докази, що ОСОБА_6 , 2007 р.н. (брат ОСОБА_5 ) не працевлаштований, дохід не отримує, за медичними показаннями рекомендовано режим помірного фізичного навантаження.
Баба ОСОБА_5 ОСОБА_7 1953 р.н. (а.с.45, 57-60), є пенсіонером та відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов проживання від 04.12.2025 (а.с.58), довідки Слобідської селищної ради Одеської області від 04.12.2025 №1349 (а.с.59) не спроможна утримувати онука.
На звернення ОСОБА_8 11.12.2025 до ІНФОРМАЦІЯ_10 із заявою 20251211-231037 щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відповідач скерував повідомлення від 18.12.2025 №5188 (а.с.61), у якому зазначено, що протоколом №79 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Причини відмови: відсутність підтверджуючих документів, що свідчать про відсутність у пасинка рідного батька.
Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період №79 від 17.12.2025, ОСОБА_8 відмовлено в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Підстава: недоведена неможливість утримання рідним батьком.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Згідно із ч.ч.1, 3 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «;Про Збройні Сили України», «;Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них Укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша статті 3 Закону №2232-XII).
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 р. № 2102-ІХ) введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово було продовжено.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
На момент розгляду цієї адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а тому застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу під час мобілізації в умовах воєнного стану.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
У розумінні ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мобілізацією вважається комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Відповідно до ч.5 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.
У свою чергу, ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Так, відповідно до п.3 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Алгоритм отримання військовозобов'язаними особами відстрочки регламентовано Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі - Порядок № 560).
Відповідно до п.п.56, 57 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:
- голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);
- члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Згідно із п.58 Порядку № 560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Так, додаток 4 цього Порядку визначає, що документами, що підтверджують право на відстрочку відповідно до п.3 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» є: свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов'язаного та один із документів: свідоцтво про реєстрацію шлюбу з матір'ю (батьком) дітей (трьох і більше) або рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір'ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з тим із батьків, який є військовозобов'язаним, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов'язаного відповідно до положень ст.315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину.
Суд наголошує, що вказана норма містить альтернативний перелік документів, що підтверджують утримання дітей.
Відповідно до п.60 Порядку № 560, комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
Судом встановлено, що рішення про відмову в наданні відстрочки, яке оформлене протоколом № 79 від 17.12.2025 зазначено, що позивачу було відмовлено у відстрочці у зв'язку з недоведеністю неможливості утримання рідним батьком.
Суд зауважує, що сімейне законодавство визначає безумовний обов'язок щодо утримання батьками своїх неповнолітніх дітей, то стосовно вітчима (мачухи) передбачені певні застереження.
Відповідно до частини першої ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Як передбачено ч.1 ст.260 СК України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.
Відповідно до ч.1 ст.268 СК України мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.
Отже, сімейне законодавство містить чітке розмежування таких понять, як «батько», «мати», «дитина», «вітчим», «пасинок», «усиновлений», «усиновитель». Перед усім, це пов'язано із різним обсягом прав та обов'язків названих суб'єктів сімейних правовідносин по відношенні один до одного.
Суд враховує, що законодавець безальтернативно наголошує на тому, що батько зобов'язаний утримувати своїх неповнолітніх дітей навіть в тому випадку, коли не проживає разом з ними. Форми такого утримання можуть різнитись. Тобто, законодавець надає право сторонам сімейних правовідносин диспозитивно вирішити питання про форму утримання дитини одним із батьків, який проживає окремо.
При цьому, як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи та не заперечується відповідачем, відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України, сформованого 27.11.2025 (а.с.44), відомості про батька ОСОБА_5 записані відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
Виходячи з аналізу вищевказаних норм, позивач, перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_2 , зобов'язаний утримувати малолітнього ОСОБА_5 , за певних умов.
У контексті спірних відносин, визначальним для цієї справи є не встановлення факту неможливості утримання рідним батьком ОСОБА_5 , про що зазначено у відмові про надання відстрочки, оскільки, як вже зазначено судом, відомості про батька ОСОБА_5 записані відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
Однак, відповідач, під час розгляду заяви позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, відмову у наданні відстрочки обґрунтував виключно тим, що недоведена неможливість утримання рідним батьком. Інших підстав для відмови не зазначено.
Вказане свідчить про те, що відповідач заяву позивача належним чином не розглянув та не здійснив перевірку наявності (відсутності) підстав для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.3 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» за доданими документами, що свідчить про протиправність рішення щодо відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу.
Отже, рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом №79 від 17.12.2025, в частині, що стосується відмови у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Враховуючи наведене, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права є зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.12.2025 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» з урахування висновків суду у даній справі.
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Положеннями частин 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бендерський проти України від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28 серпня 2018 року (справа № 802/2236/17-а).
Суд вважає, що у даній справі ним було надано вичерпну відповідь на всі питання, які входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних правовідносин як у матеріально-правовому, так і в процесуальному аспектах.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами. Разом із цим, обов'язок суду обґрунтовувати свої рішення не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п. 29 рішення ЄСПЛ від 9 грудня 2009 року у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).
В матеріалах справи міститься квитанція від 28.12.2025 про сплату позивачем судового збору на загальну суму 2422,40 грн.
Відповідно до приписів ст.139 КАС України, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, слід стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 968,96 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 7, 9, 77, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом №79 від 17.12.2025, в частині, що стосується відмови у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_9 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.12.2025 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 968,96 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 );
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_9 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ).
Суддя Олена СКУПІНСЬКА