Справа № 420/39165/25
20 березня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пекного А.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач), в інтересах якого діє адвокат Пирхавко Олександр Вікторович, звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач 1, ІНФОРМАЦІЯ_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - відповідач 2, ІНФОРМАЦІЯ_4 ), Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач 3, ВЧ НОМЕР_1 ), військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач 4, ВЧ НОМЕР_2 ) в якому з урахуванням змінених позовних вимог та ухвали від 18.02.2026 про заміну неналежного відповідача просить:
визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_5 , які полягали у незаконному фактичному затриманні позивача, застосуванні фізичної сили, недопуску адвоката, перешкоджанні поданню документів для оформлення відстрочки, незаконному перевезенні позивача до військової частини НОМЕР_1 ;
визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_5 , що полягала у ненадання умов для подання документів для відстрочки;
визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка полягала у нездійсненні належного контролю за діяльністю підпорядкованого ІНФОРМАЦІЯ_5 , що призвело до незаконного затримання та застосування фізичної сили до позивача, нереагуванні на факти порушення законності з боку працівників районного ТЦК, незабезпеченні дотримання вимог законодавства під час проведення мобілізаційних заходів, неорганізації належного порядку приймання та розгляду документів для оформлення відстрочки, що позбавило позивача можливості реалізувати своє гарантоване законом право;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 забезпечити дотримання законності та належного порядку під час проведення мобілізаційних заходів та адміністрування пов'язаних із ними послуг;
визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , що полягають у незаконному утриманні позивача як цивільної особи без ВЛК, без наказу, без контракту;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 офіційно документально оформити звільнення ОСОБА_1 від незаконного утримання, видати підтверджуючий документ про звільнення, який надає позивачу можливість реалізувати свої законні права, зокрема для оформлення відстрочки від призову.
Ухвалою від 25.11.2025 заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову повернуто без розгляду.
Ухвалою від 27.11.2025 відмовлено у задоволенні поданої адвокатом Пирхавко О.В. як представником позивача заяви про забезпечення позову.
Ухвалою від 01.12.2025 відмовлено у задоволенні заяви представника позивача - адвоката Пирхавко О.В. про роз'яснення ухвали суду від 27.11.2025 у цій справі.
Ухвалою від 01.12.2025 позовну заяву залишено без руху.
Позивач недоліки позовної заяви усунув.
Ухвалою від 09.12.2025 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою від 27.01.2026 витребовано докази у військової частини НОМЕР_1 та ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Ухвалою суду від 12.02.2026 запропоновано позивачу протягом десяти днів з дня вручення (отримання) копії даної ухвали висловити свою думку щодо заміни неналежного відповідача ІНФОРМАЦІЯ_7 на належного відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_8 , подавши відповідне клопотання про заміну відповідача, або висловити заперечення чи навести інші доводи з даного процесуального питання.
Ухвалою від 18.02.2026 задоволено клопотання представника позивача та замінено неналежного відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_9 на належного відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_8 , а також залучено до участі у справі в якості відповідача Військову частину НОМЕР_2 . У зв'язку із заміною відповідача та залучення іншого відповідача розгляд справи розпочато спочатку. У відповідачів витребовано докази.
Ухвалою від 09.03.2026 заяву представника позивача про забезпечення доказів було залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків до 11.03.2026.
Недоліки заяви усунуті не були.
Ухвалою від 12.03.2026 заяву представника позивача про забезпечення доказів в адміністративній справі повернуто позивачу.
Ухвалою від 19.03.2026 відмовлено у задоволенні клопотань представника позивача про витребування доказів.
Дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та відзиви на позовну заяву, докази, якими вони підтверджуються, суд з урахуванням викладених Верховним Судом у постанові від 20 листопада 2025 року по справі №340/6256/24 правових висновків уважає, що провадження у цій справі підлягає закриттю в частині позовних вимог щодо:
- визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_5 , які полягали у незаконному фактичному затриманні позивача, застосуванні фізичної сили, недопуску адвоката, незаконному перевезенні позивача до військової частини НОМЕР_1 ;
- визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 що полягають у незаконному утриманні позивача як цивільної особи без ВЛК, без наказу, без контракту;
- зобов'язання Військової частини Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 офіційно документально оформити звільнення ОСОБА_1 від незаконного утримання, видати підтверджуючий документ про звільнення, який надає позивачу можливість реалізувати свої законні права, зокрема для оформлення відстрочки від призову.
До такого висновку суд дійшов з огляду на правові підстави позову, зазначені представником позивача, а саме посилання на те, що позов поданий на захист прав позивача на свободу, особисту недоторканність та недопущення незаконного утримання.
Однією із закріплених у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантій справедливого судочинства є доступ до суду, що передбачає можливість безперешкодного звернення до суду за захистом своїх прав.
Забезпечення вказаного права в національному законодавстві випливає із положень Конституції України, у частині другій статті 55 якої закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно із частиною третьою статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Реалізація права на суд залежить як від інституційних та організаційних чинників, так і від особливостей здійснення окремих судових процедур.
Так, відповідно до частин першої та другої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їхній захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Завданням адміністративного судочинства, у силу норм частини першої статті 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За визначеннями, наведеними у пунктах 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Суб'єкт владних повноважень означає орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач уважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їхньої реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим і відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Тож, під час визначення предметної юрисдикції справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Аналогічно, пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України установлено, що суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
При цьому поняття «позов, який не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» необхідно тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Приписами пункту 2 частини другої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.
Так, в позовній заяві представник позивача у першу чергу посилається на статті 28 і 29 Конституції України, статтю 206 Кримінального процесуального кодексу України та вказує, що порушення цих гарантованих прав відбулось унаслідок того, що відповідачі: незаконно фактично затримали позивача без будь-яких документів; застосували фізичну силу; не надали адвокату доступ до затриманого та не проінформували родичів про таке затримання; перевезли позивача до військової частини всупереч закону; незаконно утримують позивача як цивільну особу у військовій частині.
Статтею 28 Конституції України установлено, що кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.
За приписами статті 29 Конституції України, кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.
Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правничою допомогою захисника. Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання. Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого.
Наведені гарантії стосуються прав особи на свободу та особисту недоторканність і їх захист у кримінальному провадженні (провадженні з притягнення до адміністративної відповідальності).
За змістом частин першої - шостої статті 206 Кримінального процесуального кодексу України кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи.
Якщо слідчий суддя отримує з будь-яких джерел відомості, які створюють обґрунтовану підозру, що в межах територіальної юрисдикції суду знаходиться особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або не звільнена з-під варти після внесення застави в установленому цим Кодексом порядку, він зобов'язаний постановити ухвалу, якою має зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити цю особу до слідчого судді для з'ясування підстав позбавлення свободи.
Слідчий суддя зобов'язаний звільнити позбавлену свободи особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких тримається ця особа, не надасть судове рішення, яке набрало законної сили, або не доведе наявність інших правових підстав для позбавлення особи свободи.
Якщо до доставлення такої особи до слідчого судді прокурор, слідчий звернеться з клопотанням про застосування запобіжного заходу, слідчий суддя зобов'язаний забезпечити проведення у найкоротший строк розгляду цього клопотання.
Незалежно від наявності клопотання слідчого, прокурора, слідчий суддя зобов'язаний звільнити особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких трималася ця особа, не доведе:
- існування передбачених законом підстав для затримання особи без ухвали слідчого судді, суду;
- неперевищення граничного строку тримання під вартою;
- відсутність зволікання у доставленні особи до суду.
Якщо під час будь-якого судового засідання особа заявляє про застосування до неї насильства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі (орган державної влади, державна установа, яким законом надано право здійснювати тримання під вартою осіб), слідчий суддя зобов'язаний зафіксувати таку заяву або прийняти від особи письмову заяву та:
- забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження особи;
- доручити відповідному органу досудового розслідування провести дослідження фактів, викладених в заяві особи;
- вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки особи згідно із законодавством.
В обґрунтування викладених у позовній заяві та уточненій позовній заяві позовних вимог посилається на те, що 18.11.2025 приблизно о 15:00 год у м. Одеса невстановлені особи у воєнізованому одязі без пояснення причин, без пред'явлення будь-яких документів та за відсутності будь-яких правових підстав застосували до позивача фізичну силу й доправили його ІНФОРМАЦІЯ_5 , де утримували його, а в подальшому і на території військових частин НОМЕР_1 , НОМЕР_2 без складання протоколу, без повідомлення родичів, без доступу адвоката, що порушує статтю 29 Конституції України, статтю 206 КПК України та норми Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». При цьому позивач є єдиним сином та єдиною особою, що здійснює постійний догляд за своєю тяжко хворою матір'ю - ОСОБА_2 , що надає йому право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, однак відповідачі на це уваги не звернули і не забезпечили можливість подати документи, фактично перешкодивши реалізації законного права на отримання відстрочки унаслідок несподіваного та незаконного позбавлення позивача свободи й подальшого його незаконного утримання як цивільної особи без проходження військово-лікарської комісії, без наказу, без контракту.
Так, незаконне викрадення та утримання, про що стверджував позивач у позовній заяві, може кваліфікуватися як незаконне позбавлення волі або викрадення людини (стаття 146 КК України) чи насильницьке зникнення (стаття 146-1 КК України), залежно від обставин, і особи, які вчинили такі дії, можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності.
Отже, правовідносини, які виникли між позивачем та ІНФОРМАЦІЯ_4 , Військовою частиною НОМЕР_3 , Військовою частиною НОМЕР_2 щодо, як уважає позивач, його незаконного затримання, перевезення та утримання на території військової частини - не є публічно-правовими та не підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
Таким чином, перевірка дій відповідачів щодо незаконного затримання, перевезення та утримання позивача на території військової частини знаходиться поза межами юрисдикції адміністративного суду, що є підставою для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі за такими позовними вимогами відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України. Відповідні питання підлягають вирішенню в порядку кримінального судочинства.
Такий самий правовий висновок в аналогічних правовідносинах виклав Верховний Суд у постанові від 20 листопада 2025 року по справі №340/6256/24.
До того ж, за положеннями частини дев'ятої статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці - особи, які проходять військову службу, тобто особа набуває статусу військовослужбовця після прийняття її на військову службу.
Виходячи зі змісту позовних вимог та здобутих в ході судового розгляду доказів, позивач на теперішній час проходить військову службу, тобто має статус військовослужбовця.
При цьому позивач вважає, що при прийнятті його на військову службу відповідачі діяли протиправно.
Разом з тим, формулювання позовних вимог в цій частині, застосоване позивачем, не дає суду підстав вважати ці вимоги такими, що мають розглядатися за правилами адміністративного судочинства, адже позивачем не оскаржені будь-які розпорядчі документи, зокрема, накази про мобілізацію та про прийняття позивача на військову службу.
Підсумовуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що спірні правовідносини не відноситься до юрисдикції адміністративних судів і даний спір не може бути розглянутий за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, а перевірка дій відповідачів щодо незаконного затримання, перевезення та утримання позивача на території військової частини знаходиться поза межами юрисдикції адміністративного суду, що є підставою для закриття провадження в адміністративній справі за такими позовними вимогами відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України. Відповідні питання підлягають вирішенню в порядку кримінального судочинства.
Керуючись статтями 19, 238, 243, 248, 257 -262 КАС України, суд
ухвалив:
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - закрити в частині позовних вимог про:
- визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_2 , які полягали у незаконному фактичному затриманні позивача, застосуванні фізичної сили, недопуску адвоката, незаконному перевезенні позивача до військової частини НОМЕР_1 ;
- визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 що полягають у незаконному утриманні позивача як цивільної особи без ВЛК, без наказу, без контракту;
- зобов'язання військової частину Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 офіційно документально оформити звільнення ОСОБА_1 від незаконного утримання, видати підтверджуючий документ про звільнення, який надає позивачу можливість реалізувати свої законні права, зокрема для оформлення відстрочки від призову.
Роз'яснити позивачу, що вирішення таких вимог відноситься до юрисдикції загального суду в порядку кримінального судочинства.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду в 15-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Суддя А.С. Пекний