Справа № 420/1865/26
20 березня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Скупінської О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії
До Одеського окружного адміністративного суду 26.01.2026 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, в якій позивач просить суд:
1. Визнати протиправною бездіяльність 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати, за період 14.04.2017 року по 28.11.2025 рік - день проведення фактичного розрахунку індексації грошового забезпечення;
2. Зобов'язати 1 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати, за період з 14.04.2017 року по 28.11.2025 року - день проведення фактичного розрахунку індексації грошового забезпечення, у відповідності до Закону України від 19.10.2000 №2050-III Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.
В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що проходила службу 1 Державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області з 14.04.2017 по 28.12.2018. При цьому, за період з 14.04.2017 по 28.12.2018 не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення у повному обсязі. На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/10691/25 відповідачем проведено нарахування та 28.11.2025 виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення в розмірі 62773,13 грн, що підтверджується Випискою з карткового рахунку. Проте, вказана сума є виключно недоплаченою індексацією грошового забезпечення згідно рішення суду, а будь-яких виплат як компенсацій громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати Позивач на день звернення до суду не отримував.
Ухвалою судді від 28.01.2026 постановлено прийняти до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 та відкрити провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
10.02.2026 від представника відповідача 1 ДПРЗ ГУ ДСНС в Одеській області надійшов відзив (вх. №ЕС/14973/26), в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02.12.2024 року по справі № 420/10691/25, 1 ДПРЗ було виплачено 28.11.2025 на користь Позивачки індексацію грошового забезпечення в розмірі 62 773,13 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 1392 від 27.11.2025. Відповідно до розрахунку нараховано - 81523,55 грн, утримано ПДФО - 14674,24 грн, утримано військовий збір - 4076,18 грн, фактично перераховано - 62773,13 грн. Зазначена виплата здійснювалася не як поточне грошове забезпечення, а виключно як виконання судового рішення, після припинення проходження позивачем служби. Оподаткування доходів фізичних осіб регулюється розділом IV Податкового кодексу України, відповідно до підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 якого об'єктом оподаткування фізичної особи-резидента є загальний місячний (річний) оподаткований дохід.
Як вбачається з матеріалів справи, 1 ДПРЗ 28.11.2025 року на користь Позивачки було виплачено індексацію грошового забезпечення в розмірі 62773,13 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 1392 від 27.11.2025. Згідно єдиного державного реєстру судових рішень по справі № 420/10691/25 вступило в законну силу 28 жовтня 2025 року таким чином, саме з 29 жовтня 2025 року (наступний день після набрання законної сили постановою суду) у 1 ДПРЗ виник обов'язок щодо нарахування та виплати позивачці індексацію грошового забезпечення, однак виплату коштів проведено 28 листопада 2025 року. Отже, враховуючи наявність факту невиплати Позивачу сум, які стягнуті на виконання рішення суду, 1 ДПРЗ вважає, що Позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати складових грошового забезпечення з 29 жовтня 2025 по 27 листопада 2025 року, а не з 14.04.2017 по 28.11.2025 як просить позивач.
13.02.2026 від представника відповідача 1 ДПРЗ ГУ ДСНС в Одеській області надійшов аналогічний за змістом відзив (вх. №ЕС/16145/26).
Інших заяв по суті станом на момент розгляду справи до суду не надходило.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
ОСОБА_1 , проходила службу у період з 14.04.2017 по 28.12.2018 у 6 Державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, що не заперечується відповідачем.
Витягом із наказу 6 ДПРЗ ГУ ДСНС в Одеській області №311 від 27 грудня 2018 року ОСОБА_1 виключено зі списків ДСНС України та знято з усіх видів забезпечення.
Відповідно до виписки з ЄДРПОУ у відповідача змінено назву з 6 ДПРЗ ГУ ДСНС України в Одеській області на 1 ДПРЗ ГУ ДСНС України в Одеській області.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02.06.2025 по справі №420/420/10691/25 зокрема зобов'язано 6 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 14.04.2017 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
На підтвердження виконання рішення, позивачем долучено виписку по картковому рахунку 28.11.2025 позивачу на виконання вказаного рішення суду перераховано грошові кошти у сумі 62773,13 грн. Деталі транзакції: Безготівкове зарахування коштів 1006280;2800; компенсац.індексац.ГЗ за період з 04.2017 по 02.2018 рр.для зарах. на карт.рах. ОСОБА_1 згідно рішення суму від 02.06.2025 №420/10691/25; без ПДВ.
У відповідь 1 ДПРЗ ГУ ДСНС в Одеській області листом №60 33-3524/60 33 від 26.12.2025 повідомили, що «На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02.06.2025 року по справі № 420/10691/25 Вам перераховано індексацію грошового забезпечення. Зазначаємо, що грошове забезпечення співробітників ДСНС, зокрема осіб рядового та начальницького складу, не є заробітною платою в розумінні Постанови КМУ від 21 лютого 2001 р. № 159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», а визначається окремим законодавством.
1 ДПРЗ не є самостійним суб'єктом, що формує чи регулює виплати середнього грошового забезпечення відповідні нарахування та перерахунки здійснюються через Головне управління за наявності фінансування.
Враховуючи вищевикладене, 1 ДПРЗ не є належним суб'єктом для виплати середнього грошового забезпечення, не має бюджетних призначень для здійснення відповідних виплат та діє суто у межах повноважень та чинного законодавства.».
Позивач, не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача, звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Питання, пов'язані зі здійсненням виплати компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000р. №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ).
Стаття 1 Закону №2050-ІІІ передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
У розумінні Закону №2050-ІІІ заробітна плата (грошове забезпечення) є доходом громадянина, вона не носить разового характеру навіть у випадку її присудження за рішенням суду.
При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Використане у статтях 3, 4 Закону №2050-ІІІ формулювання доводить, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, та означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України постановою від 21.02.2001р. №159 затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, відповідно до пункту 2 якого компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Отже, пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Відповідно до пункту 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексі інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Верховний Суд у постанові від 13.01.2020р. у справі №240/11882/19 дійшов висновку, що зміст і правова природа спірних правовідносин, у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ, дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Тому у випадку не нарахування та не виплати відповідачем сум грошового забезпечення, позивач має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови покладення на відповідача відповідним нормативно - правовим актом або судовим рішенням обов'язку здійснити виплату належних сум.
Як встановлено матеріалами справи, 28.11.2025 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02.06.2025 у справі №420/10691/25 відповідачем виплачено на користь позивача кошти у сумі 62773,13 грн, перерахунок індексації грошового забезпечення за період з 14.04.2017 року по 28.02.2018 року.
Таким чином, позивач набув право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.
Аналогічної позиції дотримується П'ятий апеляційний адміністративний суд в постанові від 02.06.2025 у справі № 420/5009/25.
Слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи, у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Водночас, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Зазначені обставини свідчать про наявність правових підстав для компенсації позивачу втрати частини доходів.
При цьому зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 грудня 2018 року у справі №816/301/16, від 04 квітня 2019 року у справі №159/1615/17, від 30 вересня 2020 року у справі №2-а-1/11 та від 31 серпня 2021 року у справі №264/6796/16-а.
Суд відхиляє доводи відповідача про відсутність підстав для нарахування у спірному випадку компенсації втрати частини доходу з огляду на те, що затримка виплати допомоги для оздоровлення не підлягає компенсації, так як вказаний вид доходу не охоплюється Законом №2050-ІІІ та Порядку №159.
Як вже було зазначено, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) і компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Тобто, за наявності визначених Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» умов, присуджена за рішенням суду сума підлягає компенсації у тому ж самому порядку, якщо ці умови настали у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду.
З наведеного слідує, що коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. А отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.
Підсумовуючи вищевикладене, оскільки кошти у сумі 62773,13 грн, що були присудженою позивачу сумою перерахованого грошового забезпечення за період з 14.04.2017 по 28.02.2018 виплачені на виконання судового рішення від 02.06.2025 у справі №420/10691/25 лише 28.11.2025, то у даній справі встановлено порушення строків виплати позивачу індексації грошового забезпечення.
При цьому, норми Закону України № 2050-ІІІ і Порядку № 159 свідчать про відсутність обов'язку громадянина додатково звертатися до органу за виплатою компенсації втрати частини доходу.
Аналіз положень статей 1, 2, 4 Закону України №2050-ІІІ дає підстави для висновку, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку - пенсійного органу) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі, пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку разом із відповідною несвоєчасною проведеною виплатою перерахованої пенсії.
Відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону України № 2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону України № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись одночасно з виплатою заборгованості.
Відповідно, не виплата компенсації разом із заборгованістю свідчить про відмову виплатити таку відповідно до Закону України № 2050-ІІІ і не потребує оформлення такої окремим рішенням.
Вирішуючи цей спір, судом встановлено, що відповідачем разом із заборгованістю позивачу не виплачено компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, а отже допущено протиправну бездіяльність.
За таких обставин, враховуючи вищенаведені правові висновки Верховного Суду, позовні вимоги ОСОБА_1 в цій підлягають задоволенню.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Частиною 2 статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов слід задовольнити.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст.ст. 7, 9, 77, 139, 241-246, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати доходу, виплаченого 28.11.2025 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02.06.2025 у справі №420/10691/25.
Зобов'язати 1 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати доходу, виплаченого 28.11.2025 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02.06.2025 у справі №420/10691/25.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач - 1 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області (65045, м. Одеса, вул. Буніна, 41, код ЄДРПОУ 39010880).
Суддя Олена СКУПІНСЬКА