Справа № 420/3272/26
19 березня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить суд:
1) визнати протиправною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області по проведенню реєстрації заяви Позивача про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа №4 20/13878/22, проведеної 14.01.2026, однак отриманої Відділом 08.01.2026 року;
2) визнати протиправним та скасувати повідомлення старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Семиразума Євгенія Володимировича № 1612 від 16.01.2026 р. про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання;
3) зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції повторно розглянути заяву Позивача від 03.01.2026 р. та винести постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 420/13878/22, виданого 02.03.2023 Одеським окружним адміністративним судом.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відділ ДВС допустив протиправну бездіяльність, зареєструвавши заяву про відкриття провадження лише 14.01.2026, хоча фактично отримав її 08.01.2026, чим порушив строки та правила виконавчого провадження. Також позивач наголошує на перевищенні повноважень начальником відділу, який самовільно здійснив реєстрацію замість канцелярії із затримкою у тиждень. Спірне повідомлення про повернення виконавчого листа від 16.01.2026 позивач вважає незаконним, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_1 є органом військового управління та суб'єктом владних повноважень, що прямо підпадає під підвідомчість обласного відділу примусового виконання. Позивач вказує на дискримінаційний підхід виконавця Семиразума Є.В., який раніше відкривав провадження щодо цього ж боржника, але у даному випадку безпідставно відмовив у доступі до правосуддя.
Ухвалою судді від 27.02.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати з урахуванням особливостей, встановлених для розгляду справ з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця; призначити по справі судове засідання.
Відзив на адміністративний позов від відповідача до суду не надійшов, у зв'язку із чим справу розглянуто за наявними матеріалами відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України.
04.03.2026 до суду від ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи без його участі.
Учасники справи в судове засідання не з'явилися, про час та місце судового розгляду повідомлені належним чином.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його часткового задоволення, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що рішенням ООАС від 12.12.2022 по справі № 420/138822 адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , Міністерства оборони України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково:
визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 в частині не розгляду та ненаданні письмової відповіді на заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову за мобілізацією від 26.03.2022;
зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.03.2022;
визнано протиправною бездіяльність Міністерства оборони України в частині не розгляду та ненаданні письмової відповіді на звернення ОСОБА_1 реєстраційний номер НОМЕР_1 від 26.03.2022;
зобов'язано Міністерство оборони України розглянути та надати письмову відповідь на звернення ОСОБА_1 реєстраційний номер НОМЕР_1 від 26.03.2022;
визнано протиправною бездіяльність Міністерства оборони України в частині не розгляду та ненаданні письмової відповіді на звернення ОСОБА_1 реєстраційний номер НОМЕР_2 від 11.05.2022;
зобов'язано Міністерство оборони України розглянути та надати письмову відповідь на звернення ОСОБА_1 реєстраційний номер НОМЕР_2 від 11.05.2022;
визнано протиправною бездіяльність Міністерства оборони України в частині не розгляду та ненаданні письмової відповіді на звернення ОСОБА_1 реєстраційний номер НОМЕР_3 від 11.05.2022;
зобов'язано Міністерство оборони України розглянути та надати письмову відповідь на звернення ОСОБА_1 реєстраційний номер НОМЕР_4 від 11.05.2022.
12 грудня 2022 року Одеським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист № 420/13878/22 про зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.03.2022.
03 січня 2026 року позивач засобами пошти направив особисто заяву до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа виданого Одеським окружним адміністративним судом № 420/13878/22 від 02.03.2023 року про зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.03.2022.
28.01.2026 представником позивача було отримано рекомендований лист (R067082653179) через оператора поштового зв'язку “Укрпошта», в якому містилося повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, яке було видано 16.01.2026 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Семиразумом 14.01.2026.
Згідно повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 16.01.2026 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Семиразумом Євгенієм Володимировичем зазначено наступне.
Відповідно до пункту 10 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2832/5), Відділу примусового виконання рішень управлінь забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України підвідомчі рішення, за якими:
- боржниками є територіальні органи центральних органів виконавчої влади та їх структурні підрозділи, місцеві суди, міські, районні або селищні ради чи районні державні адміністрації та їх структурні підрозділи, окружні прокуратури, інші територіальні підрозділи органів державної влади та їх посадові особи;
- сума зобов'язання становить від двадцяти п'яти до п'ятдесяти мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.
ІНФОРМАЦІЯ_3 за своєю організаційно-правова формою є державною організацією (установою, закладом), тобто не є територіальним органом центральних органів виконавчої влади, його структурним підрозділом, чи іншим територіальним підрозділом органів державної влади.
З огляду на вищевикладене, що даний виконавчий лист пред'явлений не за підвідомчістю.
Згідно з частиною 3 статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» виконання рішення, яке зобов'язує боржника вчинити певні дії, здійснюється виконавцем за місцем вчинення таких дій.
Враховуючи вищевикладене, рекомендовано позивачу звернутися із заявою про примусове виконання рішення до районного відділу державної виконавчої служби за місцезнаходженням боржника.
Зважаючи на неправомірне повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги підлягаючими частковому задоволенню у зв'язку з наступним.
Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 2 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі Закон №1404-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 2 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов'язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
За приписами пункту 2 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII, відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема:
ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.
Частиною 1 статті 5 Закону №1404-VIII встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
За правилами частини 1 статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до вимог частини 1 статті 4 Закону №1404-VIII у виконавчому документі зазначаються:
1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;
2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;
3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;
4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності);
реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків);
5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;
6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);
7) строк пред'явлення рішення до виконання.
У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв'язку та адреси електронної пошти.
У пункті 6 частини четвертої статті 4 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, зокрема, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею.
Боржником у виконавчому провадженні, у відповідності до абзацу 2 частини 2 статті 15 Закону №1404-VIII, є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
За обставин розглядуваної справи боржником за виконавчим документом № 420/13878/22 від 02.03.2023 є ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_1 ; ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).
Підставою для винесення повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання відповідач зазначив пункт 10 частини 4 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», а саме: виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
Суд зазначає, що статтею 3 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" № 1403-VIII від 02.06.2016 (далі Закон № 1403-VIII) визначено, що завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
Відповідно до ст.6 Закон № 1403-VIII систему органів примусового виконання рішень становлять: Міністерство юстиції України та органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.
Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 №512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2832/5) затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень, якою визначено окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (виконавчих документів), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню (далі Інструкція №512/5).
Пунктом 3 Розділу І Інструкції визначено, що органами державної виконавчої служби є:
- Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України;
- відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України;
- управління забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України (далі - управління забезпечення примусового виконання рішень);
- відділи примусового виконання рішень управлінь забезпечення примусового виконання рішень;
- відділи державної виконавчої служби міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України (далі - відділи державної виконавчої служби).
Відповідно до п.4 Розділу І Інструкції Відділу примусового виконання рішень управлінь забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України підвідомчі рішення, за якими:
- боржниками є територіальні органи центральних органів виконавчої влади та їх структурні підрозділи, місцеві суди, міські, районні або селищні ради чи районні державні адміністрації та їх структурні підрозділи, окружні прокуратури, інші територіальні підрозділи органів державної влади та їх посадові особи;
- сума зобов'язання становить від двадцяти п'яти до п'ятдесяти мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.
У пункті 6 Розділу І Інструкції зазначено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до п.4 Розділу ІІІ Інструкції виконавчий документ повертається без прийняття до виконання у випадках, передбачених частиною четвертою статті 4 Закону, про що орган державної виконавчої служби або приватний виконавець надсилає стягувачу повідомлення протягом трьох робочих днів з дня пред'явлення виконавчого документа.
З аналізу наведених положень вбачається, що ними визначена підвідомчість передання на виконання виконавчих документів.
Згідно пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються, ліквідуються, реорганізовуються Міноборони.
Діяльність територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки координується та спрямовується Міноборони.
Безпосереднє керівництво територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки і контроль за їх діяльністю здійснюють відповідні оперативні командування, а загальне - ІНФОРМАЦІЯ_4 , яке узгоджує основні питання діяльності територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки з відповідними структурними підрозділами Генерального штабу Збройних Сил та Міноборони.
Відповідно до приписів Положення про Міністерство оборони, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671 (із змінами згідно постанови Кабінету Міністрів України від 19.10.2016 №730) Міністерство оборони України (Міноборони) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Міноборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період.
Створення структурних підрозділів Міноборони регулюється, зокрема, Типовим положення про орган військового управління, військову частину, заклад, установу, безпосередньо підпорядковані Міністерству оборони України, яке затверджене Наказом Міністра оборони від 15.04.2019 №117, та яке визначає структуру положення про структурний підрозділ, основні завдання і функції, порядок взаємодії з іншими структурними підрозділами, повноваження керівника структурного підрозділу та повноваження, якщо структурний підрозділ має в підпорядкуванні військові частини, установи, організації та заклади (далі - підпорядкований підрозділ).
В системному аналізі зазначених норм чинного законодавства, слід дійти до висновку, що ІНФОРМАЦІЯ_5 як орган військового управління, який підпорядковується оперативному командуванню Командування Сухопутних військ є структурним підрозділом Міністерства оборони України - центрального органу виконавчої влади.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішенням іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням рішення здійснює суд.
Виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною та гарантує право кожного на справедливий та публічний розгляд його справи упродовж розумного строку. Це право було б ілюзорним, коли остаточне судове рішення, яке набрало законної сили, не виконувалось на шкоду одній із сторін.
Судовий контроль за виконанням судових рішень є заключним етапом у процесі реалізації права особи на суд, яке є захищеним в результаті швидкого і повного виконання остаточного судового рішення.
Повернення виконавчого документа без виконання з формальних підстав, - у зв'язку із пред'явленням виконавчого документу не за місцем виконання / не за підвідомчістю, становить втручання у право заявника на судовий розгляд, оскільки перешкоджає швидкому виконанню судового рішення. Вказане може вплинути на розумність строків реалізації права стягувача на справедливий суд, оскільки право на суд є захищеним лише у разі виконання судового рішення у порядку, передбаченому законом.
Внаслідок повернення виконавчого документа без прийняття до виконання створюється ситуація, коли стягувач на заключному етапі захисту своїх цивільних прав, під час примусового виконання остаточного судового рішення змушений вживати додаткових зусиль для поновлення порушених прав.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача
Відповідачем не надано до суду відзиву, а отже і пояснень з приводу правомірності оскаржуваного рішення не надано.
Оскільки судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 як орган військового управління, який підпорядковується оперативному командуванню Командування Сухопутних військ є структурним підрозділом Міністерства оборони України - центрального органу виконавчої влади відповідачем протиправно прийнято повідомлення від 16.01.2026 № 1612 про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання.
Поряд із тим, вирішуючи питання про спосіб захисту порушеного права, суд виходить з того, що вимога позивача в частині зобов'язання Відділу примусового виконання рішень винести постанову про відкриття виконавчого провадження є передчасною та становить втручання у дискреційні повноваження державного виконавця.
Згідно з положеннями Закону України «Про виконавче провадження», при отриманні заяви про примусове виконання державний виконавець зобов'язаний перевірити виконавчий документ на відповідність усім вимогам статті 4 вказаного Закону. Суд не може підміняти собою орган державної виконавчої служби та наперед приймати рішення про відкриття провадження, оскільки повноваження щодо оцінки повноти та правильності наданих документів належать виключно компетенції виконавця.
Оскільки оскаржуване повідомлення про повернення виконавчого листа визнано судом протиправним та скасовано, належним і законним способом захисту, який забезпечить дотримання балансу між інтересами стягувача та межами судового втручання, є зобов'язання органу ДВС повторно розглянути заяву.
Щодо позовних вимог у частині визнання протиправною бездіяльності Відділу з приводу несвоєчасної реєстрації заяви позивача про відкриття виконавчого провадження та порушення внутрішнього порядку такої реєстрації, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб.
Суд наголошує, що обов'язковою умовою задоволення позову є наявність порушеного права позивача на момент звернення до суду. В даному випадку, встановлені факти затримки реєстрації заяви (з 08.01.2026 по 14.01.2026) та внутрішні процедурні особливості (реєстрація заяви начальником відділу замість канцелярії) є питаннями внутрішнього документообігу та адміністративної дисципліни всередині органу ДВС.
При цьому адміністративні суди не здійснюють безпосереднє адміністрування діяльності державних органів та не втручаються в їх внутрішню розпорядчу діяльність, якщо це не призводить до реального порушення прав та інтересів осіб. Сама по собі дата технічної реєстрації заяви у внутрішніх системах обліку, за умови, що за цією заявою в подальшому було прийнято процесуальне рішення (якому надана оцінка судом в межах даного спору), не створює для позивача негативних правових наслідків, які потребують окремого захисту в судовому порядку.
Обраний позивачем спосіб захисту в цій частині (визнання бездіяльності щодо реєстрації протиправною) не є ефективним, оскільки він не здатен призвести до реального поновлення права на належну реєстрацію, яке вже було реалізоване. Розгляд цих вимог матиме лише декларативний характер і не вплине на стан виконання судового рішення.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині оскарження дій та бездіяльності щодо реєстрації заяви не підлягають задоволенню, оскільки не порушують безпосередніх прав та охоронюваних законом інтересів позивача в розумінні КАС України.
Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб'єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Суд також враховує встановлений ст.3 Конституції України, ст. 6 КАС України принцип верховенства права, який в адміністративному судочинстві зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Суд акцентує увагу на приписах ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його часткового задоволення.
Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 272, 287 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_6 ) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса, вул. Розумовського, буд. 37, 65091; ЄДРПОУ 45862901) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати повідомлення старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Семиразума Євгенія Володимировича №1612 від 16.01.2026 р. про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання,
Зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.01.2026 р. про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 420/13878/22, виданого 02.03.2023 Одеським окружним адміністративним судом.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 272 КАС України.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його підписання.
Суддя І.В. Завальнюк