Справа № 420/3751/26
19 березня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень в Одеській області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа - ОСОБА_1 , про визнання протиправною та скасування постанови,
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 03.02.2026 ВП № 79369265 про накладення штрафу у розмірі 10 200 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на адресу Управління надійшла оскаржувана постанова про накладення штрафу в розмірі 10200 грн за невиконання в повному обсязі судового рішення. Однак позивач зазначає, що на виконання судового рішення ГУ ПФУ в Одеській області було здійснено перерахунок пенсії пенсіонерові, в результаті чого розмір пенсії приведено у відповідність із судовим розсудом. Сума доплата з урахуванням фактично виплачених сум обліковується в ГУ ПФУ в Одеській області та її виплата буде здійснена після виділення відповідних коштів на погашення заборгованості пенсійних виплат за рішеннями суду з Державного бюджету України. В свою чергу, невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.
Ухвалою судді від 26.02.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати з урахуванням особливостей, встановлених для розгляду справ з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця; призначено судове засідання.
05.03.2026 до суду від Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень в Одеській області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що накладення штрафу є законним наслідком тривалого невиконання судового рішення щодо виплати пенсії. Виконавче провадження було відкрито з дотриманням усіх процедурних норм, а боржнику надавався достатній строк для добровільного здійснення виплат. Повторне накладення штрафу у розмірі 10 200 грн відбулося внаслідок ігнорування ПФУ своїх зобов'язань, попри наявність відповідного виконавчого листа. Так, само лише проведення розрахунку суми без фактичної передачі коштів стягувачу не може вважатися належним виконанням, а є лише передумовою до нього. Посилання ПФУ на відсутність бюджетного фінансування прямо суперечить сталій практиці Європейського суду з прав людини, яка забороняє державі виправдовувати бездіяльність браком коштів. Боржник не надав жодних доказів звернення до вищих органів за додатковим фінансуванням, що свідчить про відсутність поважних причин для невиконання. Накладення штрафу є необхідним засобом впливу для захисту конституційного права громадянина на соціальний захист.
05.03.2026 до суду надійшли пояснення від третьої особи ОСОБА_1 , згідно з якими накладений повторно штраф у розмірі 10 200 грн є законним та обґрунтованим.
ОСОБА_1 цілком підтримує позицію державного виконавця, акцентуючи на тому, що судове рішення про виплату їй компенсації не виконується боржником понад шість місяців без будь-яких поважних причин. Третя особа зауважує, що просте внесення даних до технічного реєстру ПФУ не є фактом реального виконання зобов'язань, а лише створює видимість діяльності. Аргументи позивача про відсутність фінансування вона вважає юридично неспроможними, оскільки за практикою ЄСПЛ брак бюджетних асигнувань не звільняє державу від обов'язку виконувати рішення суду. Позивач використовує ідентичні доводи, що вже наводилися у попередніх спорах, проте не надає жодних доказів вжиття нових реальних заходів для погашення заборгованості перед пенсіонером. ОСОБА_1 підкреслює, що посилання ПФУ на застарілу практику Верховного Суду 2018-2020 років є нерелевантними з огляду на новітні висновки судів вищих інстанцій 2021-2025 років. Скасування штрафу, на її думку, позбавить стягувача єдиного дієвого інструменту примусу та призведе до системного порушення її конституційного права на соціальний захист.
Учасники справи в судове засідання не з'явилися, про час та місце судового розгляду повідомлені належним чином.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів, а також зобов'язання здійснити виплату цієї компенсації у розмірі 116 267,54 грн за період з 22.09.2020 по 18.10.2024.
Рішенням П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22.09.2020 у справі № 420/2604/20 Пенсійний фонд було зобов'язано перерахувати та виплатити їй пенсію, починаючи з 13.12.2019, з урахуванням раніше проведених виплат.
На виконання цього рішення сума доплати у розмірі 77 054,50 грн за період з 13.12.2019 по 31.10.2020 була нарахована та виплачена ОСОБА_1 лише у жовтні 2024 року, тобто зі значним порушенням встановлених термінів.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року по справі № 420/3169/25 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено:
визнано незаконною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати нарахованої пенсії з 22.09.2020 по 18.10.2024 роки;
зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити ОСОБА_1 виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії по дату її фактичного отримання (18.10.2024 року) наростаючим підсумком у розмірі 116267,54 грн, відповідно до Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 02.09.2025 зазначене рішення залишено без змін, у зв'язку із чим 06.10.2025 Одеським окружним адміністративним судом виданий виконавчий лист № 420/3169/25.
16.10.2025 Старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Пхіденком Олександром Сергійовичем було розглянуто виконавчий лист №420/3169/25 виданий 06.10.2025 Одеським окружним адміністративним судом та постановлено про відкриття виконавчого провадження №79369265; Пунктом 2 постанови боржника повідомлено про необхідність виконання рішення суду протягом 10 робочих днів.
Листом Головне управління ПФУ в Одеській області від 28.10.2025 за №1500-0403/179123 було повідомлено Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якому зазначили:
«Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30.06.2025 у справі №420/3169/25, що набрало законної сили 02.09.2025 відповідно до постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду, зобов'язано Головне управління здійснити ОСОБА_1 виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії по дату її фактичного отримання 18.10.2024 наростаючим підсумком у розмірі 116267,54 грн, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Виплата заборгованості на виконання судових рішень здійснюється органами Пенсійного фонду України, визначеними судом боржниками, в межах бюджетних асигнувань, виділених на цю мету.
Оскільки станом на поточний час в інформаційній системі Пенсійного фонду України не реалізовано облік розрахованих відповідно до судових рішень сум компенсації для подальшої їх виплати, Головне управління звернулось до Пенсійного фонду України листом від 27.10.2025 №1500-0403-5/178315 з проханням надати роз'яснення щодо механізму обліку розрахованої суми компенсації, внесення її до переліку боргів Постанови № 821 в підсистемі «Призначення та виплата пенсій» та в картці судового рішення Реєстру судових рішень Інтегрованої комплексної інформаційної системи Пенсійного фонду України.
Після отримання роз'яснень Пенсійного фонду України виплата ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів в сумі 116267,54 грн буде здійснена з урахуванням виділення Пенсійним фондом України відповідних коштів на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду.».
Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Пхіденком Олександром Сергійовичем від 20.11.2025 у межах ВП № 79369265.
У вказаній постанові старшим державним виконавцем встановлено: «вимоги виконавчого документа боржником не виконано в повному обсязі без поважних на те причин».
Зазначеною постановою за невиконання вимог виконавчого документа постановлено накласти на Головне управління ПФУ в Одеській області штраф на корить держави у розмірі 5100 грн. Пунктом 2 зобов'язано боржника виконати рішення суду протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення суду.
Рішенням ООАС від 08.01.2026 по справі № 420/40094/25, залишеним без змін постановою 5ААС від 17.02.2026, постанову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) ВП № 79369265 від 20.11.2025 про накладення штрафу в розмірі 5100 грн - визнано протиправною та скасовано.
В зазначеному рішенні суд зауважив, що суд зауважує, що старшим державним виконавцем не враховано та не надано відповідної оцінки наведеним ГУ ПФУ в Одеській області обставинам, викладених у листі від 28.10.2025 №1500-0403-5/179123, та прийнято постанову про накладення на пенсійний орган штрафу за невиконання судового рішення.
Суд наголосив, що старшим державним виконавцем в оскаржуваній постанові про накладення штрафу взагалі не надано вмотивованого обґрунтування про визнання або не визнання причин не виконання рішення суду неповажними, як і не вказано в якій частині не виконано судове рішення.
Відповідач приймаючи спірну постанову про накладення штрафу, передусім, зобов'язаний встановити чи є наведені пенсійним органом у листі від 28.10.2025 №1500-0403-5/179123 обставини, поважною причиною невиконання судового рішення у встановлений державним виконавцем строк в розумінні положень Закону України «Про виконавче провадження».
Під час вирішення питання про накладення штрафу, відповідач, згідно до положень ч. 2 ст. 2 КАС України, серед іншого, повинен діяти обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, неупереджено, добросовісно та розсудливо з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
У свою чергу, старшим державним виконавцем не надано правової оцінки поважності причин неможливості виконання рішення суду у справі №420/3169/25, викладених Головним управління в листі від 28.10.2025 №1500-0403-5/179123.
Суд вважав, що відповідач, приймаючи оскаржувану постанову про накладення штрафу, діяв не на підставі та не у спосіб, передбачені Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII, та без дотримання вимог ч. 2 ст. 2 КАС України.
Переглядаючи дане судове рішення, колегія суддів 5ААС у постанові від 17.02.2026 дійшла висновку, що відповідач, приймаючи оскаржувану постанову про накладення штрафу, діяв не на підставі та не у спосіб, передбачені Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII, та без дотримання вимог ч. 2 ст. 2 КАС України, так як сам факт невиконання судового рішення без з'ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника в силу вимог статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII.
Поряд із тим, 03.02.2026 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Положаєм Віктором Євгеновичем прийнято постанову ВП № 79369265 про накладення на ГУ ПФУ в Одеській області штрафу в сумі 10 200 грн за повторне невиконання рішення суду без поважних причин.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає зазначену постанову про накладення штрафу необґрунтованою, а позовні вимоги підлягаючими задоволенню у зв'язку з наступним.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентує порядок та особливості проведення кожної дії виконавчого провадження та відповідних дій органу державної виконавчої служби являється Закон України від 02.06.2016р. № 1404-VІІ «Про виконавче провадження».
За приписами ст.1 Закону №1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими згідно з цим Законом, а також рішеннями, які у відповідності до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав про те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, серед іншого, законодавчо визначений комплекс певних дій, спрямованих на захист та відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п.2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012р. №18-рп/2012), а невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012р. №11-рп/2012).
Так, примусовому виконанню підлягають виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (ч.1 ст.3 Закону №1404-VIII).
У відповідності до ч. 1 ст. 13 Закону № 1404-VIII, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів.
У силу вимог ч. 1 ст. 18 Закону № 1404-VIII, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Пунктом 1, 3 ч. 3 цієї ж статті регламентовано, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, серед іншого, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до Закону №1404-VIII, та накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Як передбачено положеннями ч.ч.1,2 ст.63 Закону №1404-VIII, за рішенням, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного у ч.6 ст.26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.
Якщо ж рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом 3 робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Згідно із ст. 75 Закону № 1404-VIII, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Пункт 5 підрозділу 1 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України передбачає те, що в разі якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 грн., окрім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або ж кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної у пп.169.1.1 п.169.1 ст.169 розділу цього Кодексу для відповідного року.
Таким чином, невиконання боржником рішення суду, за яким він зобов'язаний вчинити певні дії у строки, визначені законодавством, без наявності для цього поважних причин, тягне за собою відповідальність у вигляді накладення штрафу в розмірі - 5100 грн. (для юридичних осіб), а в разі повторного невиконання рішення без поважних причин у вигляді штрафу у подвійному розмірі - 10200 грн.
Аналізуючи наведені вище положення законодавства в контексті цієї справи слід зазначити, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання (виконати судове рішення). Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця та направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.
Притягаючи боржника до відповідальності за невиконання рішення у виконавчому провадженні і накладаючи на нього штраф, виконавець зобов'язаний ретельно дослідити всі обставини справи, зокрема належним чином перевірити факт невиконання боржником його обов'язків та встановити причини їх невиконання або неналежного виконання.
Верховний Суд у постанові від 07.11.2019 у справі №420/70/19 зазначив, що визначальною умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання останнім виконавчого документа без поважних причин.
У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Поважність причин невиконання рішення суду оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об'єктивно) перешкодило виконати судове рішення.
Таким чином, невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону №1404-VIII. Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №537/3986/16-а та від 21.01.2020 у справі №640/9234/19.
В даному випадку, обґрунтовуючи відсутність порушень у своїй діях пенсійний орган вказує, що виплата нарахованих сум за рішенням суду здійснюється коштами, передбаченими за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень. Оскільки, на час виникнення спірних правовідносин, коштів на погашення заборгованості виділено не було, у ГУ ПФУ в Одеській області були відсутні законні підстави для виплати такого боргу, у зв'язку із відсутністю відповідного фінансового забезпечення.
Надаючи оцінку діям (рішенню) відповідача стосовно накладення на пенсійний орган штрафу, суд наголошує, що відповідно до ст.ст.23,116 БК України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному БК України. Взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених БК України чи законом про Державний бюджет України є порушенням бюджетного законодавства.
Згідно з п.п.1,2 «Положення про управління ПФУ в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління», затвердженого постановою правління ПФУ від 22.12.2014 № 28-2, Управління ПФУ в районах, містах, районах у містах, а також об'єднані управління є територіальними органами ПФУ. Управління Фонду підпорядковуються Фонду та безпосередньо відповідним головним управлінням Фонду в АР Крим, областях, м. Києві та м. Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему територіальних органів Фонду.
Управління Фонду у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими у відповідності до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, а також постановами правління Фонду, у тому числі цим Положенням, та наказами Фонду і головних управлінь Фонду.
Основними завданнями управління Фонду є реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення, ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, та виконання інших завдань, визначених законом (п.3 Положення №28-2).
За приписами п.4 Положення №28-2, управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема: планує доходи та видатки коштів Фонду в районі (місті), у межах своєї компетенції забезпечує виконання бюджету Фонду; призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства; забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством.
Зважаючи на викладене, суд доходить висновку, що фактичне та у повному обсязі виконання рішення суду органом ПФУ можливе лише за умови наявності відповідних бюджетних асигнувань на відповідні цілі за рахунок коштів Державного бюджету України.
А тому, у даному випадку, обґрунтованими є твердженням позивача, що виконання рішення суду залежить не тільки від дій боржника, а й від здійснення відповідного фінансування (надходження до нього коштів від ПФУ) присуджених за судовим рішенням виплат.
Таким чином, на переконання суду, невиконання пенсійним органом судового рішення в частині виплати грошових коштів, за відсутності фінансового забезпечення та фактичної відсутності бюджетних коштів, не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин, адже ГУ ПФУ в Одеській області (боржник) не мало фінансової можливості протягом встановленого головним державним виконавцем строку та в подальшому - до отримання фінансування, виконати судове рішення.
Накладення ж штрафу, у розглядуваному випадку, жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.
Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 24.01.2018 у справі № 405/3663/13-а, від 13.06.2018 у справі №757/29541/14-а, від 31.03.2021 у справі №360/3573/20, від 13.10.2021 у справі №360/4705/20, від 13.10.2021 у справі № 360/4708/20, від 31.05.2022 у справі № 360/940/20.
Так, під час вирішення питання про накладення штрафу, відповідач, відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, повинен діяти обґрунтовано, тобто із урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, неупереджено, добросовісно та розсудливо з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
Також, з метою захисту інтересів стягувача державний виконавець наділений повноваженнями проводити перевірку виконання боржником рішень, що підлягають виконання відповідно до цього Закону, зокрема, одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб та інших учасників виконавчого провадження пояснення, довідки та іншу інформацію необхідну для проведення виконавчих дій (п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 18 Закону №1404-VIII).
А тому державний виконавець був зобов'язаний та мав провести перевірку виконання судового рішення боржником, оскільки підставою для накладення відповідного штрафу є саме невиконання рішення без поважних причин.
Втім, варто звернути увагу на той факт, що в оскаржуваній постанові про накладення штрафу головним державним виконавцем взагалі не було надано будь-якого вмотивованого обґрунтування про визнання (чи не визнання) наявності поважних причин невиконання рішення суду від 30.06.2025 по справі № 420/3169/25.
Натомість державний виконавець у спірній постанові обмежився наступним «встановлено: Повторне невиконання рішення суду без поважних причин у встановлений виконавцем строк.».
Тобто всупереч вимогам ст.ст. 18 та 63 Закону №1404-VIII, державний виконавець не здійснив належної перевірки фактичних можливостей боржника щодо виконання рішення в частині виплати коштів та не надав жодної правової оцінки доводам ГУ ПФУ про відсутність відповідного фінансового забезпечення.
Суд вважає, що відповідач діяв без дотримання критеріїв, визначених ч. 2 ст. 2 КАС України, оскільки прийняте ним рішення не є обґрунтованим та не враховує об'єктивні перешкоди боржника, який залежить від бюджетних програм. З огляду на те, що накладення штрафу за таких умов перетворюється на формальну санкцію, яка не сприяє реальному захисту прав стягувача, оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню.
Суд не оминає увагою висновки Європейського суду з прав людини про те, що держава не може посилатися на брак коштів як на підставу для невиконання зобов'язань. Однак, у межах процедури оскарження штрафу за Законом України «Про виконавче провадження», предметом аналізу є саме склад правопорушення, вчиненого боржником.
Оскільки виплата здійснюється за рахунок цільових коштів Державного бюджету (КПКВК 2506080), а ГУ ПФУ в Одеській області не наділено правом самостійно змінювати бюджетні призначення або здійснювати виплати за рахунок інших статей витрат, у його діях відсутній елемент суб'єктивної вини (умислу) на ухилення від виконання судового рішення.
За умов, коли фактична виплата залежить від надходження асигнувань від Міністерства соціальної політики та доопрацювання централізованої системи, ГУ ПФУ в Одеській області позбавлено реальної можливості прискорити цей процес власними силами.
Аналізуючи наведене правове регулювання у контексті встановлених обставин справи, суд доходить висновку, що при винесенні оскаржуваної постанови відповідач обмежився лише формальним посиланням на невиконання боржником судового рішення без поважних причини, без врахування положень ст.ст.18 та 63 Закону №1404-VIII (щодо обов'язку державного виконавця перевірити повне виконання рішення) та дотримання ч.2 ст.2 КАС України, а тому таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про те, що державним виконавцем прийнято спірну постанову без всебічного дослідження всіх обставин спірних правовідносин, що мають значення для прийняття рішення, без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані це рішення, у зв'язку із чим адміністративний позов підлягає до задоволення.
З урахуванням викладеного, за результатами з'ясування обставини у справі та їх правової оцінки суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення.
Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 272, 287 КАС України, суд
Адміністративний позов Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012; ЄДРПОУ 20987385) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень в Одеській області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (вул. Розумовська, 37, м. Одеса, 65091; ЄДРПОУ 43315529), третя особа - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ), про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 03.02.2026 ВП № 79369265 про накладення штрафу у розмірі 10 200 грн.
Стягнути з бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень в Одеській області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області судовий збір в розмірі 2662,40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві грн 40 коп.).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 272 КАС України.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його підписання.
Суддя І.В. Завальнюк