Справа № 420/26462/25
19 березня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хурси О. О., розглянувши в спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просить:
- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 01.01.2018 по день фактичної виплати донарахованої частини пенсії протиправними;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, нарахованої на підставі рішень Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/2335/20 від 30.11.2020, № 420/10331/21 від 27.10.2021, № 420/2518/22 від 28.06.2022, № 420/1041/23 від 31.03.2023, № 420/19851/23 від 05.12.2023 за період з 01.01.2018 по день фактичної виплати донарахованої частини пенсії.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що, як військовий пенсіонер Міністерства внутрішніх справ України він має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з тривалим порушенням строків виплати донарахованої пенсії. Позивач вказує, що Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, попри виконання судових рішень у справах № 420/2335/20, № 420/10331/21, № 420/2518/22, № 420/1041/23 та № 420/19851/23 в частині перерахунку, досі не виплатило значні суми заборгованості, загальний розмір яких перевищує 630000 грн. Свою відмову у нарахуванні компенсації відповідач висловив у листі від 04.08.2025, що позивач вважає протиправним та таким, що суперечить нормам Закону України № 2050-ІІІ та Порядку № 159, оскільки несвоєчасна виплата коштів відбулася саме з вини органу Пенсійного фонду.
Відповідач надав до суду відзив на позов, в якому зазначає, що покладені судом зобов'язання, щодо перерахунку пенсії вже виконані в повному обсязі, а відповідні дані внесені до реєстру судових рішень. У відзиві зазначається, що фактична невиплата нарахованих сум зумовлена виключно відсутністю відповідних бюджетних асигнувань на 2025 та вичерпанням лімітів на 2024, через що погашення заборгованості здійснюється в порядку суворої черговості залежно від дати набрання рішеннями законної сили. Крім того, представник фонду зауважує, що оскільки компенсація втрати частини доходів за законом № 2050-ІІІ виплачується одночасно з основною сумою доходу, то за відсутності самого факту виплати заборгованості вимоги позивача про нарахування такої компенсації є передчасними та не підлягають задоволенню.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Позивач є пенсіонером Міністерства внутрішніх справ України та отримує пенсію за вислугу років з 2008. Протягом 2020 - 2023 Одеським окружним адміністративним судом було ухвалено п'ять рішень по справам № 420/2335/20, № 420/10331/21, № 420/2518/22, № 420/1041/23 та № 420/19851/23, які зобов'язали Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок пенсії позивача. Підставами для перерахунків стали вимоги, щодо врахування 100% суми підвищення пенсії, оновлені довідки про грошове забезпечення та скасування обмеження виплат максимальним розміром.
Станом на 01.07.2025 відповідач виконав судові рішення лише в частині нарахування (перерахунку) сум, проте фактичну виплату заборгованості так і не здійснив. Загальна сума нарахованого, але не виплаченого боргу за всіма судовими справами становить понад 630000 грн, що розподіляється за окремими рішеннями суду: 15518,15 грн за справою № 420/2335/20; 132030,87 грн за справою № 420/10331/21; 104084,54 грн за справою № 420/2518/22; 267822,72 грн за справою № 420/1041/23; 112463,51 грн за справою № 420/19851/23.
19.07.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про розрахунок та виплату компенсації за порушення строків виплати пенсії за період з 01.01.2018 по 01.07.2025. Проте листом від 04.08.2025 відповідач відмовив у нарахуванні компенсації, посилаючись на відсутність підстав. Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки затримка виплат сталася з вини органу Пенсійного фонду України, що згідно зі ст. 55 Закону № 2262-ХІІ та Законом № 2050-III дає право на отримання компенсації втрати частини доходів.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-III від 19.10.2000 (далі - Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 Закону № 2050-III визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно зі ст. 3 Закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно з п. 1 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159), компенсація проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.
Статтею 4 Закону № 2050-III встановлено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Положення вказаної статті відображені у п. 5 Порядку № 159.
Аналіз наведених положень дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої ст. 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії).р
При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем пенсії, що носило триваючий характер. У зв'язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права викладено Верховним Судом у постановах від 21.06.2018 (справа № 523/1124/17), від 03.07.2018 (справа № 521/940/17) від 15.04.2019 (справа № 727/7818/16-а), 14.04.2021 (справа № 465/322/17).
Згідно з положеннями ст. 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Таким чином, основною умовою виплати суми компенсації є виплата заборгованості.
Тобто, Закон № 2050-III фактично прив'язує виплату компенсації до виплати заборгованості, яка їй передує.
Так, суд зазначає, що позивачем не заперечується, що на підставі судових рішень пенсійним органом здійснено перерахунок пенсії та пенсія виплачується після виділення відповідних коштів на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду з Державного бюджету України.
Але вказана заборгованість ще не виплачена позивачу в повній сумі, а отже у відповідача не виникло обов'язку, щодо нарахування та виплати компенсації втрати таких доходів, а у позивача не виникло право на отримання такої компенсації.
Враховуючи те, що визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, то суд вважає, що вимоги позивача у цій справі є необґрунтованими і передчасними.
На цій стадії правовідносин між сторонами відсутні підстави для зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу компенсації за втрату частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати пенсії.
Так, у пункті 43 постанови Верховного Суду від 04.12.2024 по справі № 380/24300/23 зазначено: «колегія суддів вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини доходу, яка нараховується та проводиться при виплаті доходу, тобто право на компенсацію позивач набуває в момент отримання доходу».
Таким чином, суд зазначає, що позивач має право на виплату компенсації втрати частини доходів разом із виплатою заборгованості. Але враховуючи, що така заборгованість позивачу ще не виплачена, вимоги, щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів є передчасними.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає.
Відповідно до частин першої та другої ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Керуючись ст. 72 - 77, 139, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83; ЄДРПОУ: 20987385) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 19.03.2026.
Суддя Олександр ХУРСА