про відмову у забезпеченні позову
20 березня 2026 року Київ Справа № 320/11958/26
Суддя Київського окружного адміністративного суду Сас Є.В., розглянувши у письмовому провадженні заяву про забезпечення позову у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання податкових повідомлень-рішень протиправними та їх скасування,
Позивач 18.03.2026 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з вимогою: визнати податкові повідомлення-рішення Головного Управління ДПС у м. Києві ППР №0049822-240110-2657-UA32120130000012946 від 01.03.2024 року на суму 32 916 грн., ППР № 0049824-240110-2657-UA32120130000012946 від 01.03.2024року на суму 30 384 грн, ППР № 0049819-240110-2657-UA32120130000012946 від 01.03.2024 року на суму 90 476,80 грн. щодо нарахування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ін. 2259705830, загальної суми податкового зобов'язання 153 776, 80 грн. протиправними та скасувати їх.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що нараховане податкове зобов'язання є безпідставним, оскільки об'єкти, щодо яких здійснено нарахування податку, не є об'єктами оподаткування у розумінні норм Податкового кодексу України, у зв'язку з чим прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.
Позивач також вказує, що про наявність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень йому стало відомо лише після отримання відповідної інформації від контролюючого органу, у зв'язку з чим звернення до суду здійснено у межах установленого процесуального строку.
Одночасно з позовом представником позивача подано заяву про забезпечення позову (яка зареєстрована канцелярією суду 19.03.2026), в якій останній просить суд вжити заходів забезпечення позову шляхом: зупинення стягнення на підставі виконавчого листа №320\35163\25 виданого за рішенням Київського окружного адміністративного суду ухваленим 20 жовтня 2025 року за позовом Головного Управління ДПС у Київській області до ОСОБА_1 , і. н. НОМЕР_1 , про стягнення податкового боргу у розмірі 153776 грн. 80 коп. у ВП №79754904 до набрання судовим рішенням у означеній адміністративній справі законної сили.
Позивач у заяві про забезпечення позову зазначає, що на підставі виконавчого документа відкрито виконавче провадження, в межах якого здійснюється примусове стягнення грошових коштів та накладено арешт на його рахунки, подальше примусове стягнення грошових коштів до вирішення спору може істотно ускладнити або унеможливити ефективний захист його прав та поновлення порушених інтересів у разі задоволення позову у разі невжиття заходів забезпечення позову існує ризик заподіяння йому значної шкоди, а також ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Проаналізувавши матеріали справи, зваживши доводи позивача, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Відповідно до частин першої та другої статті 151 КАС позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Інститут забезпечення позову є інструментом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову при існуванні очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.
Заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами, а також застосовані у дозволений законодавством спосіб.
Сама лише незгода позивача із рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання таких протиправним ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову. Вказані заявником доводи про наявність ознак протиправності оскаржуваного рішення, дії чи бездіяльності відповідача не можуть вважатись підставою для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки потребують детальної оцінки з перевіркою їх доказами за процедурою, передбаченою нормами процесуального закону в межах адміністративного процесу.
Насамперед суд відзначає, що заявником не доведено існування обставин, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову може перешкодити ефективному захисту прав за захистом яких позивач звернувся з цим позовом
Сам факт здійснення примусового стягнення грошових коштів у межах виконавчого провадження не свідчить про настання незворотних наслідків, оскільки у разі задоволення позову такі кошти можуть бути повернуті.
Суд зазначає, що рішення суб'єктів владних повноважень справляють певний несприятливий вплив на учасників правовідносин у яких такі рішення прийняті. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, суд звертає увагу, що відповідно до ст. 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не у кожному випадку є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі (такий правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №826/16509/18 та від 26.12.2019 у справі №640/13245/19, від 20.03.2019 у справі №826/14951/18).
Поряд з цим, судом встановлено, що виконавче провадження ВП№79754904 відкрито на підставі судового рішення Київського окружного адміністративного суду від 20.10.2025 у справі №320/35163/25, яке набрало законної сили та є обов'язковим до виконання.
Як вбачається з його змісту податковий борг виник на підставі рішень контролюючого органу, які оскаржено позивачем у справі, що розглядається.
У разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу (57.3. статті 57 Податкового кодексу України (далі - ПК України).
Умовами для стягнення в судовому порядку податкового боргу, який виник на підставі рішень податкового органу, серед іншого, є встановлення фактів отримання платником податків податкового повідомлення-рішення в порядку встановленому ст. 42 ПК України та його не оскарження протягом строку встановленого абзацом першим пунктом 57.3 статті 57 ПК України.
Таким чином, зазначені обставини встановлювались (мали бути встановлені) у справі №320/35163/25.
Водночас, відповідно до частини 2 статті 122 КАС для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 4 статті 122 КАС встановлено, якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
З матеріалів позовної заяви не вбачається, що позивач скористався можливістю оскарження рішення податкового органу в адміністративному порядку, а тому строк звернення до суду становить шість місяців.
За правилами частин 1, 2 статті 123 КАС у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.
З урахуванням оскарження ППР винесених у березні 2024 року та стягнення податкового боргу за позовом контролюючого органу у справі №320/35163/25, який подано в липні 2025 року, наявні підстави для перевірки своєчасності звернення до суду з позовом у справі, що розглядається.
Між тим, вказане питання на даний час не досліджувалося (позовна заява подана 18.03.2026).
Суд враховує, що відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання, а держава забезпечує його виконання у визначеному законом порядку.
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для всіх органів, підприємств, установ, організацій та осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Так, Верховний Суд у постанові від 22.12.2022 у справі №640/32706/21 вказує що невиконання судового рішення, яке набуло законної сили, або надання йому переоцінки суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності; суд, за загальним правилом, не повинен брати до уваги посилання сторони у справі в обґрунтування своєї позиції на фактичні обставини, виникнення яких стало наслідком невиконання такою стороною судового рішення, що набуло законної сили. Аналогічний висновок сформульований Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18 жовтня 2018 року у справі №638/643/17, від 18 квітня 2019 року у справі №808/2291/16, від 21 листопада 2019 року у справі №344/8720/16-а, від 29 листопада 2019 року у справі №805/5043/15-а, від 20 лютого 2020 року у справі №15/6834/15 та від 18 лютого 2022 року у справі N520/3601/19.
Колегія суддів Верховного Суду зауважила, що застосування у даному випадку недопустимим є забезпечення позову шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили, оскільки це суперечить принципу обов'язковості судового рішення.
Зупинення виконання рішення суду шляхом вжиття заходів забезпечення позову без достатніх підстав не допустиме.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, оскільки заявником не доведено дійсну наявність обставин, передбачених ч. 2 ст. 150 КАС, для вжиття заходів забезпечення позову.
Керуючись ст. 150, 151, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України,
1. У задоволенні заяви про забезпечення позову - відмовити.
2 Копію ухвали надіслати позивачу (його представнику).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Суддя Сас Є.В.