про залишення позовної заяви без руху
19 березня 2026 року м. Київ № 320/9282/26
Суддя Київського окружного адміністративного суду Шевченко А.В., розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали ОСОБА_1 до Дисциплінарної палати Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Олійника В.Е. звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Дисциплінарної палати Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України, в якому позивач просить суд:
- встановити відсутність компетенції (повноважень) дисциплінарної палати Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України при прийнятті рішення №1 від 12 листопада 2025 року;
- визнати протиправним та скасувати рішення №1 дисциплінарної палати Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України від 12 листопада 2025 року за результатами розгляду питання дисциплінарної відповідальності експерта ОСОБА_2 ;
- зобов'язати дисциплінарну палату Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України повторно розглянути питання дисциплінарної відповідальності судового експерта ОСОБА_2 .
Частиною першою статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Адміністративний позов не відповідає вимогам процесуального закону, з огляду на таке.
Статтею 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно зі статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно з пунктами 1 та 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
Компетенція - це сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.
Водночас під компетенційними спорами розуміються спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі делегованих повноважень. Особливістю таких спорів є те, що сторонами у них - як позивачем, так і відповідачем - є суб'єкти владних повноважень. Тобто, позивачем у компетенційних спорах є суб'єкт владних повноважень, якщо він вважає, що інший суб'єкт владних повноважень - відповідач своїм рішенням або діями втрутився у його компетенцію, або що прийняття такого рішення чи вчинення дій є його прерогативою.
Відповідну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі №705/748/17, від 13 березня 2019 року у справі №820/3713/17 та від 12 червня 2019 року у справі №9901/70/19, у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №800/566/17, від 10.07.2018 у справі №825/1808/17, від 05.07.2019 у справі № 802/833/17-а, від 18.03.2020 у справі №461/10234/15-а, від 26.05.2020 у справі №808/4327/15, від 29.04.2020 у справі №160/1106/19, від 07.10.2020 у справі №320/1360/19, від 23.02.2021 у справі №808/1259/18, від 18.11.2021 у справі №280/9295/20.
Відповідно до частини пятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як установлено судом, позивач у цій справі не є суб'єктом владних повноважень, а, отже, він не наділений адміністративною процесуальною дієздатністю в частині пред'явлення позову щодо визнання наявності чи відсутність компетенції (повноважень) у відповідача.
Отже, спір між позивачем та відповідачем у цій справі в частині встановлення наявності компетенції не є компетенційним, можливість його вирішення адміністративним судом Кодексу адміністративного судочинства України не передбачена.
Таким чином, у порядку усунення недоліків позовної заяви позивач має подати до суду виправлену позовну заяву, складену згідно з вказаними положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, в якій викласти позовні вимоги, враховуючи обраний спосіб судового захисту порушених прав та інтересів.
Вказані обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам процесуального закону.
Згідно з частинами першою, другою статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Недоліки позовної заяви повинні бути усунені у десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали шляхом подання безпосередньо до суду:
- уточненої позовної заяви, оформленої відповідно до вимог статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись 123, 160, 161, 169, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у х ва л и в :
позовну заяву ОСОБА_1 залишити без руху.
Встановити позивачу десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви, зазначених у мотивувальній частині ухвали.
Роз'яснити позивачу, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Копію ухвали надіслати особі, яка подала позов.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Шевченко А.В