19 березня 2026 року справа № 320/14207/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів,
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Національної поліції України, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Національної поліції України (ЄДРПОУ 40108578, адреса: 01601, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, 10) щодо ненарахування і невиплати, на користь позивача ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), за період з 24 лютого 2022 року по 31 січня 2023 року додаткової винагороди, як складової грошового забезпечення, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у сумі 360 000,00 грн;
- стягнути з Національної поліції України (ЄДРПОУ 40108578, адреса: 01601, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, 10), на користь позивача ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 24 лютого 2022 року по 31 січня 2023 року додаткової винагороди, як складової грошового забезпечення, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у сумі 360 000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що поновлюючи позивача на посаді на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.11.2022 по справі № 320/8609/21 та виплачуючи грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, суб'єкт владних повноважень протиправно не включив у розрахунок додаткову винагороду в розмірі 30.000,00 грн щомісячно відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 № 168.
Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з позовом у цій справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.08.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
11.10.2024 канцелярією суду зареєстровано відзив на позовну заяву, в якому відповідач стверджує, що враховуючи той факт, що у cпірний період позивач не виконував функції та обов'язки поліцейського, а також службу в поліції з виконання покладених на поліцію повноважень в правовому режимі воєнного стану не здійснював, відповідний наказ про виплату позивачу додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень щомісячно за вказаний період часу Національною поліцією України не видавався та така винагорода не нараховувалась, тому у позивача відсутнє право на виплату додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168.
17.10.2024 канцелярією суду зареєстровано відповідь на відзив, в якій позивач вказує, що за час вимушеного прогулу йому мають бути виплачені всі види грошового забезпечення, в тому числі додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168.
Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , відповідно до наказу Національної поліції України від 10.06.2019 № 588о/с «По особовому складу», обіймав посаду заступника начальника 1-го відділу 3-го управління Департаменту оперативної підтримки Національної поліції України.
Наказом від 30.06.2021 № 807 о/с «По особовому складу» позивача призначено заступником начальника відділу поліції з превентивної діяльності відділу поліції № 2 Бучанського РУП ГУНП в Київській області у порядку переведення, звільнивши з посади заступника начальника 1-го відділу 3-го управління Департаменту оперативної підтримки Національної поліції України.
Не погодившись із даним волевиявленням суб'єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду з вимогами: 1) Визнати протиправним та скасувати з моменту прийняття наказ Національної поліції України від 30.06.2021 № 807 о/с в частині призначення полковника поліції ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заступником начальника відділу поліції з превентивної діяльності відділу поліції № 2 Бучанського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області, у порядку переведення, звільнивши з посади заступника начальника 1-го відділу 3-го управління Департаменту оперативної підтримки Національної поліції України; 2) Поновити полковника поліції ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді заступника начальника 1-го відділу 3-го управління Департаменту оперативної підтримки Національної поліції України, з 30.06.2021; 3) Стягнути з Національної поліції України (ЄДРПОУ 40108578, адреса: 01601, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, 10) на користь позивача ОСОБА_1 , середнє грошове забезпечення в розмірі, передбаченому згідно штатного розпису для посади заступника начальника 1-го відділу 3-го управління Департаменту оперативної підтримки Національної поліції України, у період з 30.06.2021 по день ухвалення судового рішення в цій справі.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.04.2022 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.11.2022 у справі № 320/8609/21 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.04.2022 скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, зокрема, визнано протиправним та скасовано з моменту прийняття наказ Національної поліції України від 30.06.2021 № 807 о/с в частині призначення підполковника поліції ОСОБА_1 заступником начальника відділу поліції з превентивної діяльності відділу поліції № 2 Бучанського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області, у порядку переведення, звільнивши з посади заступника начальника 1-го відділу 3-го управління Департаменту оперативної підтримки Національної поліції України. Поновлено підполковника поліції ОСОБА_1 на посаді заступника начальника 1-го відділу 3-го управління Департаменту оперативної підтримки Національної поліції України, з 30.06.2021 року. Крім того, стягнуто з Національної поліції України (ЄДРПОУ 40108578, адреса: 01601, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, 10) на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 30.06.2021 по 22.11.2022, з урахуванням різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, в сумі 350 342,71 грн.
За викладеними у позові твердженнями, під час обчислення грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, не було враховано право ОСОБА_1 на додаткову винагороду в розмірі 30 000,00 гривень щомісячно відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168.
Стверджуючи про протиправність управлінського волевиявлення суб'єкта владних повноважень з приводу ненарахування та невиплати грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, без врахування додаткової винагороди відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 № 168, позивач ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч. 2 ст. 19, ч. 1 ст. 68 Конституції України усі без виключення суб'єкти права (учасники суспільних відносин) зобов'язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на зловживання правом, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом, і тому до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Правовідносини з приводу проходження публічної служби в поліції унормовані, насамперед, приписами Закону України від 02.07.2015 № 508-VIII «Про Національну поліцію», а також Дисциплінарного статуту Національної поліції України (затверджений Законом України від 15.03.2018 № 2337-VIII; далі за текстом - Статут, Дисциплінарний статут).
Прогалини у нормативному регулюванні цих відносин можуть усуватись приписами Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу», Кодексу законів про працю України, Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці», Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» тощо, але виключно в частині, котра не суперечить самій природі та суті служби у поліції.
Частиною першою статті 27 Закону України «Про оплату праці» №108/95-ВР від 24 березня 1995 року порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, підпунктом «з» пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати (затверджений постановою КМУ від 08.02.1995 № 100; далі за текстом - Порядок № 100, встановлено, що вказаний Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадку вимушеного прогулу.
Пунктом 2 вказаного Порядку № 100 визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Відповідно до пункту 5 цього Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з пунктом 8 цього ж Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно п. 9 розділу І Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських № 260, при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для включення до складу місячного грошового забезпечення у цілях обчислення розміру середньоденного грошового забезпечення з метою використання при обрахунку розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу такого виду грошового забезпечення як додаткова винагорода за постановою КМУ від 28.02.2022 № 168, суд керується наступними мотивами.
Пунктом 2 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 постановлено, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України Про правовий режим воєнного стану заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» (далі Закон № 389-VIII), воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі за текстом - Закон №580-VIII) Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Згідно статті 2 Закону 580-VIII завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.
Статтею 94 Закону 580-VIII визначено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
За поліцейськими, які тимчасово проходять службу за межами України, зберігається виплата грошового забезпечення в національній валюті та виплачується винагорода в іноземній валюті за нормами і в порядку, що визначаються Кабінетом Міністрів України.
Поліцейські, відряджені до інших органів державної влади, установ, організацій та прикомандировані відповідно до цього Закону, отримують грошове забезпечення, враховуючи посадовий оклад за посадою, яку вони займають в органі, установі чи організації, до якої вони відряджені, а також інші види грошового забезпечення, визначені цим Законом.
Грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» № 988 від 11.11.2015 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Постанова № 988) установлено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 1 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260; далі за текстом - Порядок № 260) визначаються критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання).
Згідно пункту 3 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.
До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 6, 9 Порядку № 260 підставою для виплати грошового забезпечення є наказ керівника (начальника) органу, закладу, установи Національної поліції (далі - орган поліції) про призначення на посаду поліцейського відповідно до номенклатури посад, наказ ректора ЗВО про зарахування на навчання або наказ про зарахування в розпорядження відповідного органу поліції та встановлення конкретного розміру окладів, надбавок, доплат.
При виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію», Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнята Постанова № 168.
Пунктом 1 Постанови № 168 (в редакції від 28.02.2022) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктом 5 Постанови № 168 передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування застосовується з 24.02.2022.
Отже, за змістом вказаних нормативно-правових актів, з 24.02.2022 у поліцейських, які проходять службу у підрозділах, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка», виникло право на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень щомісячно. А у тих поліцейських, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, виникло право на отримання додаткової винагороди в розмірі 100000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Відповідно до наказу Голови Національної поліції України від 08.04.2022 № 242 «Про деякі питання посиленого варіанту несення 08.04.2022 службової діяльності на період дії на території України воєнного стану» (далі Наказ № 242) для працівників закладів та установ, що належать до сфери управління Національної поліції України установлено шестиденний робочий тиждень, та відмінено вихідний день суботу і святкові дні.
23.03.2022 Головою Національної поліції України затверджено «Порядок документального підтвердження (в умовах воєнного стану) безпосередньої участі поліцейських у забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, а також підтвердження проведення перебування поліцейських в районах проведення зазначених заходів» (далі Порядок), додаток до Методичних рекомендацій.
Відповідно до вказаного Порядку, для документального підтвердження безпосередньої участі поліцейських Національної поліції України у забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, а також для підтвердження перебування поліцейських в районах проведення зазначених заходів можуть використовуватися такі документи (підписані або затверджені керівником органу, підрозділу): наказ; доручення; стройова записка; список особового складу, який залучався до виконання завдань; рапорт, доповідна записка начальника органу, підрозділу Національної поліції України про участь кожного поліцейського (у тому числі з числа оперативно підпорядкованого складу) у виконанні завдань; розрахунок; книга нарядів.
Згідно з пунктом 2 розділу I Методичних рекомендацій щодо виплати додаткової винагороди поліцейським під час дії воєнного стану, передбаченої Постановою № 168 (далі Методичні рекомендації), додаткова винагорода є окремим тимчасовим видом грошового забезпечення поліцейських, який виплачується на період дії воєнного стану, за період проходження ними служби, зокрема тим, які виконують службові обов'язки за штатними посадами або на яких у встановленому порядку покладено тимчасове виконання обов'язків за іншими посадами або на яких у встановленому порядку покладено тимчасове виконання обов'язків за іншими посадами та тим, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії згідно з умовами, передбаченими розділами 2-5 Методичних рекомендацій.
Виплата винагород здійснюється органом, установою за місцем постійного проходження служби поліцейського де він призначений на штатну посаду на підставі наказів такого органу, установи. Видання наказу здійснюється щомісяця не пізніше 28 числа (до завершення воєнного стану).
Накази про встановлення винагороди поліцейським, які тимчасово зареєстровані та стали на облік згідно з вимогами наказу Національної поліції України від 10.03.2022 № 190 «Про деякі питання проходження служби поліцейськими на період дії воєнного стану» чи стосовно яких була відсутня інформація для встановлення винагороди, можуть бути видані після отримання необхідних даних, інформації тощо. Додаткова винагорода виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі органу.
Відповідно до пунктів 1, 2, 3 розділу 2 Методичних рекомендацій: додаткова винагорода встановлюється пропорційно та виплачуються поліцейським за календарний період проходження служби в розрахунковому місячному періоді з урахуванням умов щодо періодів, які не враховуються до періоду, за який може бути встановлена винагорода згідно з розділом IV цих Методичних рекомендацій.
Додаткова винагорода встановлюється, ураховуючи кількість календарних днів проходження служби, крім періодів, зазначених у пункті 1 розділу IV цих Методичних рекомендацій.
Для оформлення наказу про встановлення додаткової винагороди керівниками структурних або відокремлених підрозділів органу (установи) поліції подаються списки поліцейських з пропорційно обрахованим розміром винагороди, що пропонується до встановлення.
Розділом IV Методичних рекомендацій встановлені періоди, що не враховуються та особливості, що не унеможливлюють установлення додаткової винагороди, зокрема відсутність працівників за місцем знаходження органу (підрозділу), закладу з незаконних причин. Додатком № 2 Методичних рекомендацій визначено перелік дій (заходів) з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, до забезпечення яких можуть залучатися поліцейські.
При цьому, обов'язковою підставою для виплати поліцейському додаткової винагороди є, зокрема, факт несення відповідної служби в умовах воєнного стану.
Разом з тим, винагорода є платою за працю чи нагородою за заслуги, досягнення, тощо.
Відтак, сам по собі факт проходження публічної служби та обіймання штатної посади в організаційній структурі управління Національної поліції України об'єктивно не здатен призвести до виникнення у публічного службовця права на отримання додаткової винагороди.
Оскільки платежі за постановою КМУ від 28.02.2022 № 168 є одноразовими виплатами за виконання конкретного та пов'язаного із існування реального ризику для життя завдання публічної служби протягом конкретного календарного дня, то ці платежі не підлягають включенню до загального розміру місячного грошового забезпечення з метою обчислення середнього заробітку.
Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.08.2024 у справі № 640/13029/22, в якій суд виснував про те, що додаткова винагорода в розмірі 30000,00 грн є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення.
Протилежне тлумачення правової природи платежів за постановою КМУ від 28.02.2022 № 168 суперечить змісту ст.3 Конституції України (де вказано, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю), змісту ст.17 Конституції України (відповідно до якої держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі в органах Національної поліції України, у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей), змісту ст.65 Конституції України (згідно з якою захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України) і призводить до дискримінації за рахунок безпідставного одержання коштів особою, котра у певний проміжок часу не була залучена до виконання завдань з оборони Батьківщини, окреслених у постанові КМУ від 28.02.2022 № 168.
Отже, платежі у порядку постанови КМУ від 28.02.2022 № 168 не підлягають включенню до складу грошового забезпечення у цілях обрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Окремо суд зазначає, що згідно з ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.11.2022 у справі № 320/8609/21 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.04.2022 скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, зокрема, визнано протиправним та скасовано з моменту прийняття наказ Національної поліції України від 30.06.2021 № 807 о/с в частині призначення підполковника поліції ОСОБА_1 заступником начальника відділу поліції з превентивної діяльності відділу поліції № 2 Бучанського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області, у порядку переведення, звільнивши з посади заступника начальника 1-го відділу 3-го управління Департаменту оперативної підтримки Національної поліції України. Поновлено підполковника поліції ОСОБА_1 на посаді заступника начальника 1-го відділу 3-го управління Департаменту оперативної підтримки Національної поліції України, з 30.06.2021. Крім того, стягнуто з Національної поліції України (ЄДРПОУ 40108578, адреса: 01601, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, 10) на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 30.06.2021 по 22.11.2022, з урахуванням різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, в сумі 350 342,71 грн.
Отже, питання про обчислення розміру грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у зв'язку із реалізацією наказу Національної поліції України від 30.06.2021 № 807 о/с входили до предмету доказування у справі № 320/8609/21, відповідні обставини були досліджені та оцінені адміністративним судом апеляційної інстанції у межах справи № 320/8609/21, а висновки апеляційного адміністративного суду з даного питання викладені у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.11.2022 у справі № 320/8609/21.
З огляду на викладене, заявник не має правових підстав для повторного порушення одного і того самого питання (виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу) у межах двох різних адміністративних справ.
Оскільки праву заявника на отримання грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, спричиненого реалізацією наказу Національної поліції України від 30.06.2021 № 807 о/с, було надано дієвий, ефективний та остаточний захист у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.11.2022 у справі № 320/8609/21, то позивач не має публічного права з цього ж самого питання, котре б підлягало судовому захисту згідно з ч.1 ст. 2 КАС України ще й у межах справи № 320/14207/24.
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч .2 ст. 2 КАС України, а у силу ч. 2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб'єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування приватною особою новоствореного обов'язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем суб'єктом владних повноважень.
При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч. 4 ст. 9, абз. 2 ч. 2 ст. 77, частин 3 і 4 ст. 242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - «поза будь-яким розумним сумнівом» (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей» (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч. 2 ст. 77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч. 1 ст. 77 та ч. 2 ст. 77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 520/2261/19, де вказано, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21.
Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб'єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб'єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб'єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов'язків, під відмовою суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.
За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі № 464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі № 9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019 по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
Суд повторює, що у спірний період позивач особисто та безпосередньо не виконував функцій та обов'язків поліцейського, а також не виконував покладених на поліцію повноважень в правовому режимі воєнного стану.
Обставини які слугували підставою неможливості виконання функцій, покладених на Національну поліцію України, завдань, передбачених Законом України «Про Національну поліцію» та Положенням про Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України, не впливають на право отримання додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах заявник не набув права на отримання у межах справи № 320/14207/24 судового захисту власного інтересу на одержання виплат у порядку постанови КМУ від 28.02.2022 № 168 у грошового забезпечення за вимушений прогул, спричинений реалізацією наказу наказ Національної поліції України від 30.06.2021 № 807 о/с, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 р. у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22.02.2007 р. у справі «Красуля проти Росії», від 05.05.2011 р. у справі «Ільяді проти Росії», від 28.10.2010р. у справі «Трофимчук проти України», від 09.12.1994 р. у справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 01.07.2003 р. у справі «Суомінен проти Фінляндії», від 07.06.2008 р. у справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії»), надав оцінку усім юридично значимим доводам, факторам та обставинам, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв'язання спору по суті.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими, відповідач довів правомірність своїх дій, а тому у задоволенні позову слід відмовити.
Розподіл витрат з оплати судового збору по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статями 242-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Кушнова А.О.