19 березня 2026 року м. Київ справа №200/4526/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доВійськової частини НОМЕР_1
провизнання протиправним та скасування наказу,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) в якому просив суд:
визнати протиправним та скасувати Наказ командира в/ч НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) № 2667 від 01.06.2024 року, яким заступника командира роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 старшого лейтенанта ОСОБА_2 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у виді стягнення «сувора догана», стосовно якого складено протокол про військове адміністративне правопорушення, за ч. 2 ст. 172-15 КУпАП за фактом недбалого ставлення до військової служби, враховано порушення військової дисципліни при поданні рапорту на преміювання за травень 2024 року.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 04.07.2024 відкрито провадження у справі №200/4526/24.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05.08.2024 адміністративну справу передано на розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
Супровідним листом Донецького окружного адміністративного суду від 25.09.2024 №200/4526/24 матеріали адміністративної справи скеровані до Київського окружного адміністративного суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.11.2024 справа розподілена судді Жуковій Є.О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.12.2024р. прийнято справу №200/4526/24 до провадження судді Жукової Є.О. Витребувано від відповідача: завірені належним чином матеріали особової справи позивача, в тому числі матеріали дисциплінарного провадження.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що оскаржуваний Наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно - господарської діяльності) № 2667 від 01.06.2024р. прийнято з порушенням Дисциплінарного статуту порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21 листопада 2017 року № 608.
18.12.2024р., представником відповідача через систему “Електронний Суд» подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення позовних вимог заперечує у повному обсязі, з підстав того, що оспорюваний позивачем наказ командира військової частини не пов'язаний із службовим розслідуванням призначеним за фактом невиконання бойового розпорядження командира військової частини від 12.03.2024р. № 1611 дск. Оскаржуваним Наказом до дисциплінарної відповідальності притягнуто близько 40 військовослужбовців, серед яких є позивач, до якого було накладено дисциплінарне стягнення відповідно до пункту «б» статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України - «ДОГАНА» за порушення вимог статей 16, 114 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України. Підставою притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача і накладення зазначеного дисциплінарного стягнення став факт порушення ним військової дисципліни при наданні матеріалів для проведення службового розслідування за фактом відсутності на військовій службі старшого лейтенанта ОСОБА_3 .
Відповідач звертає увагу суду, що позивач не притягався до дисциплінарної відповідальності за невиконання бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 від 12.03.2024р. №1611дск.
Крім того, відповідач зазначає, що позивач не оспорює факт вчинення дисциплінарного правопорушення (ненадання ним матеріалів для проведення службового розслідування за фактом відсутності на службі старшого лейтенанта ОСОБА_3 ), а заперечує законність оскаржуваного наказу, з підстав, які не пов'язані з його виданням (невиконання бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 від 12.03.2024р. № 1611дск).
Також, на виконання вимог ухвали суду, представником відповідача, 09.01.2025р., через систему “Електронний Суд» надано до суду витребувані докази, а саме матеріали, пов'язані з особовою справою позивача.
З метою додержання розумного строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд визнав за можливе розгляд справи здійснювати за наявними матеріалами.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Відповідно до Наказу командира в/ч НОМЕР_1 №237 від 26.09.2023р. старший лейтенант ОСОБА_1 перебував на посаді заступника командира роти вогневої підтримки в/ч НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно - господарської діяльності) від 01.06.2024р. № 2667 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни», а саме, пунктом 6, притягнуто до дисциплінарної відповідальності за порушення вимог статей 16, 114 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та відповідно до пункту «б» статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України накладено дисциплінарне стягнення «ДОГАНА» на заступника командира роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 старшого лейтенанта ОСОБА_2 . Підстава: рапорт (вх. № 26016 від 16.05.2024р.) заступника командира частини з морально - психологічного забезпечення - начальника відділення морально - психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_4 .
Вважаючи, оскаржуваний наказ протиправним та таким, який прийнято не у межах та у спосіб визначеного чинним законодавством, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд приходить до наступних висновків.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Спірні правовідносини, які склались у цій справі, врегульовано - Конституцією України, Законами України «Про військову обов'язок і військову службу», «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України», «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України».
Статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно зі ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадянина України. Громадяни відбувають на військову службу відповідно до закону.
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначає правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Преамбулою та статтею 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що цей Закон здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом, зокрема, правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає, зокрема, проходження військової служби.
Відповідно до ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV затверджено Статут внутрішньої служби Збройних Сил України (далі - Статут внутрішньої служби).
Цей Статут визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб полку і його підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.
Згідно із статтями 4, 5 Статуту внутрішньої служби, повсякденне життя і службова діяльність військовослужбовців регулюються Конституцією України, законами України, цим Статутом та іншими нормативно-правовими актами. Внутрішня служба - це система заходів, що вживаються для організації повсякденного життя і діяльності військової частини, підрозділів та військовослужбовців згідно з цим Статутом та іншими нормативно-правовими актами.
Частинами 1 та другою статті 6 Статуту внутрішньої служби визначено, що внутрішня служба здійснюється з метою підтримання у військовій частині порядку та військової дисципліни, належного морально-психологічного стану, які забезпечують постійну бойову готовність та якісне навчання особового складу, збереження здоров'я військовослужбовців, організоване виконання інших завдань. Вимоги цього Статуту зобов'язаний знати й сумлінно виконувати кожен військовослужбовець.
Абзацами 2, 3, 5, 11, 12 статті 11 Статуту внутрішньої служби визначено, що необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України, покладає на військовослужбовців такі обов'язки:
-свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок;
-бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим;
-постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України;
-виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни;
-додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
Згідно статті 16 Статуту внутрішньої служби, кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Як визначено у статті 26 вказаного Статуту, військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до статті 114 Статуту (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), заступник командира роти зобов'язаний:
разом з командиром роти розробляти розклад занять на тиждень і вести облік занять з бойової підготовки роти;
всебічно знати особовий склад роти, постійно проводити індивідуальну роботу з виховання підлеглих;
проводити заняття з військовослужбовцями сержантського (старшинського) складу та підрозділами роти;
подавати допомогу командирам взводів в організації та проведенні занять з бойової підготовки й усувати виявлені недоліки;
знати озброєння і техніку роти, матеріальну частину, правила експлуатації, зберігання та особисто перевіряти їх наявність і бойову готовність;
проводити спортивно-масову роботу, організовувати винахідницьку і раціоналізаторську роботу в роті;
підтримувати військову дисципліну і внутрішній порядок у роті, за вказівкою командира роти готувати особовий склад добового наряду і перевіряти несення ним служби;
стежити за утриманням у чистоті ділянки території, закріпленої за ротою, та за
виконанням особовим складом роти правил пожежної безпеки;
періодично бути присутнім на ранковому підйомі та вечірній повірці в роті;
організовувати та особисто стежити за підготовкою у роті кваліфікованих спеціалістів;
брати участь у підготовці озброєння й техніки до занять і навчань, вживати заходів, спрямованих на запобігання катастрофам, аваріям і поломкам;
вимагати від особового складу роти додержання правил носіння військової форми одягу;
організовувати правильне використання та збереження навчальних посібників, приладів, обладнання та об'єктів навчальної матеріально-технічної бази, наявних у роті або закріплених за нею.
У свою чергу, сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначаються Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, який затверджено Законом України від 24.03.1999р. №551-XIV (далі - Дисциплінарний статут).
Згідно з преамбулою Дисциплінарного статуту Збройних Сил України усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами цього Статуту.
За змістом статей 1, 2, 3, 4 Дисциплінарного статуту, військова дисципліна це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України.
Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Військова дисципліна досягається шляхом:
- виховання високих бойових і морально-психологічних якостей військовослужбовців на національно-історичних традиціях українського народу та традиціях Збройних Сил України, патріотизму, свідомого ставлення до виконання військового обов'язку, вірності Військовій присязі;
- особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Військової присяги, виконання своїх обов'язків, вимог військових статутів;
- формування правової культури військовослужбовців;
- умілого поєднання повсякденної вимогливості командирів і начальників (далі - командири) до підлеглих без приниження їх особистої гідності, з дотриманням прав і свобод, постійної турботи про них та правильного застосування засобів переконання, примусу й громадського впливу колективу;
- зразкового виконання командирами військового обов'язку, їх справедливого ставлення до підлеглих;
- підтримання у військових з'єднаннях, частинах (підрозділах), закладах та установах необхідних матеріально-побутових умов, статутного порядку;
- своєчасного і повного постачання військовослужбовців встановленими видами забезпечення;
- чіткої організації і повного залучення особового складу до бойового навчання.
Військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця:
- додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів;
- бути пильним, зберігати державну та військову таємницю;
- додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство;
- виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету;
- поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків;
- не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов'язків військової служби.
Суд зазначає, що інститут дисциплінарної відповідальності є самостійним інститутом права, що підтверджується наявністю окремих ознак правового інституту:
- однорідність фактичного змісту;
- юридична єдність (комплексність) норм;
- законодавча відособленість.
Дисциплінарна відповідальність, як самостійний вид юридичної відповідальності, є елементом у структурі правової системи країни та важливим чинником забезпечення дисципліни та правопорядку.
Дисциплінарний проступок, в контексті дисциплінарної відповідальності, можливо охарактеризувати як протиправну дію чи бездіяльність службовця, що порушує встановлений порядок виконання своїх обов'язків, встановлені вимоги до військової дисципліни або громадського порядку.
В свою чергу, дисциплінарне стягнення є мірою відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку, яке лежить у колі дискреційних повноважень суб'єкта, відповідального та зацікавленого у дотриманні службовцем відповідних вимог дисципліни. Дисциплінарне стягнення виступає результатом карного процесу уповноваженої на це особи, що несе в собі наслідки особистого немайнового та майнового характеру.
Такі стягнення виражаються у вигляді негативної оцінки до певної події та засудженні поведінки службовця, вину та причетність якого буде належним чином встановлено.
У зв'язку з чим, заходи реагування у виді дисциплінарного стягнення є результатом встановлення істини у певній події, яка порушує вимоги дисципліни або належності виконання покладених на особу обов'язків з проходження служби. Такі заходи мають на меті попередити особу про необхідність дотримання встановлених до неї вимог, а також про можливість застосування більш суворого дисциплінарного стягнення у випадку повторних порушень дисципліни, що повинно спонукати службовця належним чином виконувати свої обов'язки та попередити, що усі наступні порушення не будуть залишені поза увагою.
Статтею 6 Дисциплінарного статуту установлено, що за стан дисципліни у військовому з'єднанні, частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов'язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення. Стан військової дисципліни у військовій частині (підрозділі), закладі, установі та організації визначається здатністю особового складу виконувати в повному обсязі та в строк поставлені завдання, морально-психологічним станом особового складу, спроможністю командирів (начальників) підтримувати на належному рівні військову дисципліну.
Діяльність командира щодо підтримання військової дисципліни оцінюється не кількістю накладених ним дисциплінарних стягнень, а виконанням обов'язків з додержанням вимог законів і статутів Збройних Сил України, повним використанням дисциплінарної влади для наведення порядку і запобігання порушенням військової дисципліни. Кожний військовослужбовець зобов'язаний сприяти командирові у відновленні та постійному підтриманні порядку й дисципліни.
Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків. Командир, який не забезпечив додержання військової дисципліни та не вжив заходів для її відновлення, несе встановлену законом відповідальність.
Відповідно до статті 45 Дисциплінарного статуту, у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
Відповідно до пункту «б» статті 48 Дисциплінарного статуту, на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення, як догана.
Згідно із статтями 83, 87 Дисциплінарного статуту, на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваний наказ від 01.06.2024р. №2667 прийнято на підставі рапорту № 26016 від 16.05.2024р. заступника командира частини з морально - психологічного забезпечення - начальника відділення морально - психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_4 .
У даному рапорті зазначено, що станом на 10 травня 2024 року, заступник командира роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 старший лейтенант ОСОБА_5 , що входить до складу комісії по службовому розслідуванню за фактом відсутності на вйськовій службі старшого лейтенанта ОСОБА_3 , матеріалів для проведення службового розслідування не надав, що призводить до затягування термінів його проведення.
У зв'язку із цим, заступник командира частини з морально - психологічного забезпечення - начальника відділення морально - психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 майор ОСОБА_6 клопотав про притягнення до відповідальності позивача за низьку виконавчу дисципліну, неналежне виконання ним абзацу 7 статті 114 та статті 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та накласти дисциплінарне стягнення у вигляді «ДОГАНИ».
Тобто, як встановлено судом, оскаржуваний наказ, прийнято на підставі рапорту, а не на підставі службового розслідування призначеного за фактом невиконання бойового розпорядження командира військової частини від 12.03.2024р. № 1611 дск.
А тому, посилання позивача, як на підставу, протиправного проведення службового розслідування за фактом невиконання бойового розпорядження командира військової частини від 12.03.2024р. № 1611 дск, необґрунтовані.
Крім того, суд зазначає, що Наказ командира в/ч НОМЕР_1 (з основної діяльності) №1401 від 13.05.2024 року «Про результати проведення службового розслідування за фактом відмови від виконання наказу старшим лейтенантом ОСОБА_7 » не оскаржується в прохальній частині позовних вимог.
Відповідно до ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Також, суд звертає увагу на те, що позивачем не надано будь яких доказів, на підтвердження позовних вимог, стосовно правомірності ненадання ним матеріалів для проведення службового розслідування за фактом відсутності на службі старшого лейтенанта ОСОБА_3 , що стало підставою для прийняття в подальшому оспорюваного наказу.
З урахуванням вищезазначеного, суд доходить висновку, що Наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно - господарської діяльності) № 2667 від 01.06.2024р. «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни», є таким, що прийнято в межах та спосіб визначений Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України та Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, а тому скасуванню не підлягає.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
На переконання суду, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування було виконано з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на відмову у задоволенні позову, розподіл судових витрат у відповідності до положень ст.139 КАС України, за наслідками розгляду даної справи, не здійснюється.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.
2. Розподіл судових витрат не здійснювати.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жукова Є.О.