про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог
20 березня 2026 року ЛуцькСправа № 140/1429/26
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Смокович В.І., вивчивши позовну ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 , відповідач) про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо порушення вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 27.09.2023, виходячи з фіксованої величини 4049,03 грн, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу; зобов'язати в/ч НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 27.09.2023, виходячи з фіксованої величини 4049,03 грн, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 в сумі 270 880,11 грн.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 09.02.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Окрім того вказано, що питання дотримання позивачем строку звернення до суду буде вирішено після надходження відзиву та письмових доказів з в/ч НОМЕР_2 .
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 03.03.2026 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено п'ятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви, в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 23.09.2023, шляхом подання (надіслання) до суду заяви про поновлення строку звернення до суду, у якій вказати інші поважні причини пропуску цього строку, навести обставини, які об'єктивно перешкоджали позивачу своєчасно звернутися до суду, та надати відповідні докази на їх підтвердження.
До суду 09.03.2026 надійшла заява представника позивача про усунення недоліків, яка обґрунтована тим, що у 2023 - 2025 роках позивач неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні у різних медичних закладах України та, після переведення ОСОБА_1 з в/ч НОМЕР_1 до військової частини НОМЕР_3 , у нього відбувалося поступове погіршення його здоров'я, внаслідок чого він особливу увагу приділяв медичному лікуванню.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов необхідно залишити без розгляду в частині позовних вимог, виходячи з такого.
Згідно з частинами першою, другою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною третьою статті 122 КАС України обумовлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Втім положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували строк звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 19.07.2022 №2352-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин; далі - Закон №2352-ІХ) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом №2352-ІХ, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Дія статті 233 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX поширюється на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Тобто, з 19.07.2022 для звернення з таким позовом, як цей, до адміністративного суду передбачено тримісячний строк (частини перша статті 233 КЗпП України).
При цьому відповідно до пункту 1 глави XIX Прикінцеві положення КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України відмінено карантин.
Це має означати, що строки для звернення до суду, які передбачені у статті 233 КЗпП України, були продовжені на строк дії карантину. Тобто, якщо під час дії карантину на всій території України існували чи виникли підстави (з якими пов'язується відлік строку) для звернення до суду за вирішенням трудового спору, то строк на це звернення продовжувався на строк дії карантину. З припиненням дії карантину - якщо строк, встановлений у статті 233 КЗпП України, був прив'язаний до нього, закінчується і строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору.
За змістом позовної заяви правовідносини з ІНФОРМАЦІЯ_1 припинені 07.02.2023, про що свідчить долучений до позовної заяви витяг з наказу тимчасово виконуючого обов'язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 07.02.2023 №43, відповідно до якого позивач виключений зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_3 та всіх видів забезпечення (арк. спр. 18).
На момент виключення позивача зі списків особового складу діяла редакція частини другої статті 233 КЗпП України, яка обмежувала строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці тримісячним строком.
Як видно з матеріалів справи, про порушення своїх прав позивач дізнався з грошового атестата виданого 27.09.2023 особисто ОСОБА_1 під підпис, саме тоді він набув достовірної інформації про усі суми, що йому були нараховані та підлягали виплаті.
Із цим позовом позивач звернувся до суду 12.01.2026, тобто із пропуском тримісячного строку звернення до суду.
Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовом в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до суду.
У постанові Верховного Суду в справі від 29.09.2022 № 500/1912/22 зазначено, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:
1) це обставина або кілька обставин, що безпосередньо унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк;
2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;
3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено;
4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Стосовно посилання представника позивача на те, що позивач перебував на лікуванні у медичних закладах, суд зазначає, що така обставина є поважною та містить підстави для поновлення строку звернення до суду лише тоді, коли лікування проводилось у весь період пропуску звернення до суду, однак матеріали справи підтверджують перебування позивача на лікуванні лише в період з 02.03.2024 по 12.03.2024, 05.12.2023, 06.03.2024 та з 02.04.2025 по 14.04.2025.
Інших доказів на підтвердження будь-яких об'єктивних обставини, які створили перешкоди та заважали позивачу вчасно звернутися до суду за захистом прав, позивачем не надано.
Для поновлення строку недостатньо лише посилання на наявність тієї чи іншої обставини. Необхідним є наведення конкретних обставин та надання відповідних доказів на підтвердження їх існування, а також доведення їх впливу на своєчасність реалізації своїх прав.
Суд зазначає про те, що у випадку, коли позивачем не наведено обґрунтованих аргументів та переконливих доказів, які могли б свідчити про об'єктивну неможливість вчинення ним всіх необхідних і можливих дій щодо реалізації процесуальних прав у передбачені процесуальним законом строки, застосування судами передбачених законом наслідків пропущення строків звернення до суду, не є порушенням права особи на доступ до суду.
Такий висновок суду узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 13.02.2024 у справі №140/9165/23.
Оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведено поважності пропущеного ним строку звернення до суду, тому суд не визнає причини пропуску строку поважними та не вбачає правових підстав для поновлення строку звернення до суду.
Наведені позивачем причини пропущення строку на звернення до суду не дають підстав для визнання їх поважними та поновлення строку звернення до суду, оскільки позивач мав об'єктивну можливість своєчасно звернутися до суду за захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Додатково, суд звертає увагу при вирішенні питання щодо дотримання строків звернення до суду і на практику Європейського суду з прав людини. У справах Стаббігс та інші проти Великобританії, Девеер проти Бельгії, суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
Таким чином, недоліки позовної заяви викладені в ухвалі суду від 03.03.2026 про залишення адміністративного позову без руху позивачем не усунуто.
Відтак, враховуючи те, що позивач пропустив встановлений частиною другою статті 233 КЗпП України звернення до суду, належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску вказаного строку звернення до суду із зазначеними позовними вимогами позивач не надав, тому суд дійшов висновку про залишення позову в частині позовних вимог з 19.07.2022 по 23.09.2023 без розгляду на підставі частини третьої статті 123, пункту восьмого частини першої статті 240 КАС України.
Керуючись частинами першою, другою статті 122, частиною третьою статті 123, пунктом восьмим частини першої статті 240, статтями 248, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду відмовити.
Визнати причини пропуску строку звернення до суду неповажними.
Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 23.09.2023 - залишити без розгляду.
Копію ухвали направити учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 256 КАС України, та може бути оскаржена в апеляційному порядку у спосіб подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя В.І. Смокович