Справа № 295/16185/25 Номер провадження № 11-сс/4805/189/26 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Категорія тримання під вартою Доповідач ОСОБА_2
Іменем України
19 березня 2026 рокум. Житомир
Житомирський апеляційний суд в складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 ,
із секретарем ОСОБА_4 ,
за участю прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
підозрюваного ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі справу за апеляційною скаргою підозрюваного ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Богунського районного суду м. Житомира від 27.01.2026 року, якою застосовано до нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з визначенням застави,
Зазначеною ухвалою задоволено клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Житомирі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, ОСОБА_8 , погоджене прокурором Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_9 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Застосовано до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 09.03.2026 року включно, з визначенням застави в розмірі 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 66 560 гривень.
В апеляційній скарзі ОСОБА_7 вказує, що його захисниця ОСОБА_10 фактично усунулася від його активного захисту. 17.01.2026 року йому вперше дали змогу зв'язатися із рідною сестрою, яка має юридичну освіту, у СІЗО, в розмові з якою дізнався, що має право на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді. Сестра допомогла скласти апеляційну скаргу, тому й пропустив строк.
ОСОБА_7 вказує, що є сиротою, не має ні дружини, ні дітей, перебуває у скрутному матеріальному положенні, з 2024 року має статус переселенця. Зазначає, що має також сестру з інвалідністю другої групи по психічному захворюванню, яка потребує стороннього догляду. Підозрюваний працював неофіційно та по можливості намагався допомагати сестрам, які наразі проживають в м. Краматорську Донецької області та потребують на допомогу.
ОСОБА_7 пояснює, що мобілізувався незаконно, проти його волі, його змусили військові «злочинці» підписати документи, має намір оскаржити проходження ВЛК, яке було сфабриковано.
ОСОБА_7 наголошує на власному суб'єктивному тлумаченні законодавства України, в зв'язку з чим вказує на необгрунтованість підозри.
Підозрюваний вважає, що до нього можливо застосувати особисте зобов'язання. Обрання тримання під вартою із заставою в розмірі 20 мінімальних заробітних плат є занадто суворим запобіжним заходом. Жодний ризик, передбачений ст. 177 КПК України, не доведений, переховуватися йому немає сенсу. Вказує, що він раніше не судимий, до кримінальної відповідальності не притягувався, на утриманні перебуває сестра з інвалідністю, матеріальна шкода не завдана, злочин не спрямований проти життя та здоров'я, пред'явлена підозра не обгрунтована, утримання під вартою незаконне, затримання необгрунтоване, жоден ризик, передбачений ст. 177 КПК України не доведений.
На підставі викладеного ОСОБА_7 просить поновити строк на розгляд апеляційної скарги, скасувати ухвалу слідчого судді від 27.01.2026 року.
В судовому засіданні ОСОБА_7 апеляційну скаргу підтримав, просив звільнити його без застави під особисте зобов'язання, оскільки закону він не порушував, присягу не давав, зброю не отримував, має проблеми зі здоров'ям: переламаний хребет, язву шлунку, варикоз кінцівок, проблеми з легенями, диханням, проблеми з почками, потребує медичного обстеження. Вказав, що має рідних, котрі потребують його допомоги, перебуваючи в прифронтовому Краматорську, має сестру з 2 малими дітьми, брата після інсульту, у якого 11 дітей, брата з інвалідністю без частини руки, сестру з інвалідністю 2 групи, котра потребує його опіки після смерті батьків. Пояснив, що йому потрібно піклуватися про рідних, забрати до себе, допомогти виїхати з прифронтового міста. Від слідства він не переховувався, виходив на зв'язок за їх вимогою, раніше не судимий, бере на себе відповідальність. Просить суд звільнити його з-під варти і надати докази щодо стану його здоров'я, оскільки він переселенець і не було можливості звертатися до лікаря у зв'язку зі скрутним становищем та тим, що органи влади не надавали йому можливість пройти комісію. Зауважив, що він «інвалід» і має лікуватись, а не сидіти ні за що. Додав, що буде іти до кінця, буде звертатися до міжнародного суду і на відшкодування йому шкоди, завданої здоров'ю, матеріальних збитків, втрати житла і його інструменті, і замаху на його життя, здоров'я і свободу.
Захисник в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу.
Прокурор в судовому засіданні заперечив щодо задоволення апеляційної скарги, вказав на обгрунтованість рішення слідчого судді у зв'язку з тяжкістю злочину, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_7 та обґрунтованістю встановлених ризиків. Вказав на засудження ОСОБА_7 за іншим злочином до покарання у виді позбавлення волі з іспитовим строком.
Враховуючи доводи підозрюваного щодо неналежного здійснення його захисту, з метою забезпечення принципу доступу громадян до правосуддя, з огляду на поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, апеляційний суд вважає за можливе поновити ОСОБА_7 строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді.
Заслухавши доповідь судді, доводи та пояснення учасників справи, перевіривши матеріали судового провадження та ухвалу слідчого судді в межах ст. 404 КПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до матеріалів справи, 15.01.2025 на підставі Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» № 69/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань ОСОБА_7 призвано на військову службу за призовом під час мобілізації до Збройних Сил України.
15.01.2025 відповідно до наказу № 16 командира в/ч НОМЕР_1 військовослужбовця ОСОБА_7 зараховано до списків особового складу в/ч НОМЕР_1 , поставлено на всі види забезпечення та призначено на посаду курсанта начального взводу навчальної роти навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 .
Однак, солдат ОСОБА_7 , будучи військовослужбовцем за мобілізацією в/ч НОМЕР_1 , перебуваючи на посаді курсанта начального взводу навчальної роти навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 , в порушення вимог ст.ст. 11, 16, 40, 49, 128, 200 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, з особистих мотивів та з метою тимчасово ухилитись від військової служби, без дозволу відповідних командирів (начальників) та без поважних причин, в умовах воєнного стану, о 06 год. 00 хв. 17.01.2025 самовільно залишив місце служби розташування підрозділу в/ч НОМЕР_1 в АДРЕСА_1 та проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його із виконанням службових обов'язків у військовій частині НОМЕР_1 та визначених місцях служби.
За час відсутності у військовій частині НОМЕР_1 та визначених місцях служби з 17.01.2025 військовослужбовець ОСОБА_7 обов'язки військової служби не виконував, перебуваючи поза межами військової частини, правоохоронні органи або органи державної влади про свою належність до військової служби, про вчинене ним самовільне залишення місця служби та його причини не повідомляв та проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби.
05.11.2025 військовослужбовцю ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, та у зв'язку з неможливістю його вручення - повідомлення про підозру ОСОБА_7 направлено у спосіб, передбачений КПК України, для вручення повідомлень. Окрім цього, повідомлення про підозру направлено до в/ч НОМЕР_1 , яке військова частина отримала 06.11.2025.
15.11.2025 підозрюваний ОСОБА_7 оголошений у розшук, 24.11.2025 досудове розслідування у кримінальному провадженні зупинено, а 26.01.2026 досудове розслідуванні відновлено у зв'язку із затриманням підозрюваного ОСОБА_7 працівниками Кропивницького РУП ГУНП в Кіровоградській області на підставі ухвали слідчого судді Богунського районного суду м. Житомира.
Клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Житомирі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, ОСОБА_8 , погоджене прокурором Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_9 та оскаржувана ухвала слідчого судді грунтується на доказах про причетність ОСОБА_7 до інкримінованого йому кримінального правопорушення, зокрема було досліджено: витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 про зарахування до списків особового складу військової частини та призначення на посаду; наказ про призначення службового розслідування та про результати службового розслідування за фактом самовільного залишення місця служби розташування підрозділу в/ч НОМЕР_1 17.01.2025 військової частини військовослужбовцем ОСОБА_7 ; показання військовослужбовців в/ч НОМЕР_1 щодо самовільного залишення місця служби військовослужбовцем ОСОБА_7 ; інші матеріали кримінального провадження у своїй сукупності.
Згідно ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчинені особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч.1 ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінальної провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчинена підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності обставини, у тому числі - передбачені ст.178 КПК України.
Згідно ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Задовольняючи клопотання слідчого та застосовуючи щодо підозрюваного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя виходив з доведеності підстав для застосування саме такого запобіжного заходу у зв'язку з наявністю обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявності ризиків, передбачених ст.177 КПК України.
Наявні у матеріалах клопотання слідчого докази та обставини підтверджують, що на час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу наявні достатні підстави вважати, що сталася подія кримінального правопорушення, підозрюваний причетний до цієї події та обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Суд бере до уваги, що ОСОБА_7 , будучи військовослужбовцем за мобілізацією в/ч НОМЕР_1 , перебуваючи на посаді курсанта начального взводу навчальної роти навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 , з метою тимчасово ухилитись від військової служби, без дозволу відповідних командирів (начальників) та без поважних причин, в умовах воєнного стану, о 06 год. 00 хв. 17.01.2025 самовільно залишив місце служби, обов'язки військової служби не виконував, про вчинене ним самовільне залишення місця служби та його причини не повідомляв 05.11.2025 військовослужбовцю ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, повідомлення про підозру направлено у спосіб, передбачений КПК України. 15.11.2025 ОСОБА_7 оголошений у розшук, а 26.01.2026 підозрюваного ОСОБА_7 затримано працівниками Кропивницького РУП ГУНП в Кіровоградській області на підставі ухвали слідчого судді Богунського районного суду м. Житомира.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, слідчий суддя повно дослідив обставини кримінального провадження, дав належну оцінку наданим доказам та обґрунтував в оскаржуваному рішенні наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України.
Слідчим суддею обґрунтовано прийнято до уваги, що ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, яке за класифікацією КК України відноситься до тяжкого злочину, та за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Так, у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року Європейським судом з прав людини зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
При цьому, апеляційний суд також враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за особливо тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.
Вагомими факторами при оцінці ризику переховування є дані про особу обвинуваченого, адже саме за їх сукупного аналізу можна скласти уявлення про те, наскільки вагомою є вірогідність недобросовісної поведінки особи. З цього приводу Європейський суд зазначав, що ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Becciev v. Moldova («Бекчиєв проти Молдови») § 58).
Щодо ризику, передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК України
Усвідомлюючи тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_7 у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого в даному кримінальному провадженні кримінального правопорушення, з метою уникнення відповідальності за вчинення злочину, він може переховуватись від органу досудового розслідування та, в подальшому, від суду. Зазначений ризик підтверджується також тим, що після самовільного залишення військової частини (а.с.8), останній більше року переховувався, його було затримано в м. Кропивницькому 26.01.2026 (а.с.16-17).
Щодо ризику, передбаченого п.5 ч.1 ст. 177 КПК України
Колегія суддів приймає до уваги пояснення апеляційної скарги, в якій ОСОБА_7 визнає та виправдовує самовільне залишення військової частини, у вчиненому не розкаюється. Колегія суддів враховує особу підозрюваного, який за місцем служби характеризується з негативної сторони, самостійно приймати важливі рішення і нести особисту відповідальність не здатен, систематично порушує військову дисципліну, схильний до самовільного залишення військової частини (а.с.69), не має міцних соціальних зв'язків, постійного місця роботи, та засобів для існування, у період залишення військової частини (25.09.2025) також вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст.357, ч. 4 ст. 185 КК України (а.с.45). Отже ризик вчинення іншого злочину існує і має високий ступінь ймовірності.
Доводи ОСОБА_7 про те, що він є сиротою, не має ні дружини, ні дітей свідчать про відсутність міцних соціальних зв'язків. Крім того, суд зауважує, що підозрюваний втратив батьків, будучи повнолітнім.
Твердження підозрюваного про перебування у скрутному матеріальному положенні та необхідністю допомагати сестрам та братам не свідчить про відсутність зазначених ризиків, адже, перебуваючи на посаді курсанта, ОСОБА_7 було встановлено заробітну плату з премією, надбавкою за особливості проходження служби, надбавкою за вислугу років (а.с.67).
Апеляційний суд зауважує, що посилаючись на нелегітимність і незаконність влади в Україні, ОСОБА_7 отримав статус переселенця саме в Україні.
Зазначення ОСОБА_7 про наявність сестер, одна з яких має інвалідністю другої групи по психічному захворюванню та потребує стороннього догляду, братів, один з яких має 11 дітей та переніс інсульт, а інший - не має частини руки та має інвалідність, які наразі проживають в м. Краматорську Донецької області та потребують на допомогу і підозрюваний працював неофіційно та по можливості намагався допомагати сестрам і братам, спростовується долученими ним до матеріалів справи письмовими доказами: ОСОБА_11 15.12.2009 безстроково встановлено другу групу інвалідності за загальним захворюванням із вказівкою про можливість праці в спеціально створених умовах (а.с.97). Жодних підтверджень про потребу стороннього догляду сестрою чи братами підозрюваним не надано, як і не надано доказів, що він надавав фінансову або фізичну допомогу братам та сестрам, ставши «переселенцем» з 2024 року, чи самовільно залишивши військову частину у 2025 році, коли сестри і брати залишилися в м. Краматорськ Донецької області.
До твердження підозрюваного про намір оскаржити проходження ВЛК, яке було сфабриковано колегія суддів ставиться критично у зв'язку з тим, що 29.12.2024 він під власноручний підпис ознайомився із довідкою ВЛК, згідно з якою визнаний придатним до військової служби, та про вчинення будь-яких дій щодо оскарження зазначеної довідки докази відсутні. Інформація про вчинення протиправних дій так-званими військовими «злочинцями», спрямованих на примус на підписання документів суду не надана.
ОСОБА_7 , також, не надано доказів про наявність у нього захворювань, які б унеможливлювали його перебування під вартою, не надано доказів про наявність інвалідності. Більше того, відомостей про звернення підозрюваного до сімейного чи іншого лікаря зі скаргами на стан здоров'я у періоди як до мобілізації, так і після мобілізації, самовільного залишення військової частини, чи затримання суду не надано, як і не надано доказів інвалідності ОСОБА_7 .
З огляду на встановлені ризики, передбачені п. 1, п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, слідчий суддя вірно дійшов висновку про неможливість застосування до ОСОБА_11 більш м'якого запобіжного заходу, в тому числі особистого зобов'язання.
При цьому, всі викладені ОСОБА_7 апеляційні доводи були об'єктом дослідження при застосуванні підозрюваному запобіжного заходу і ним надана належна оцінка.
Жодних нових обставин, які б впливали на обґрунтованість поданої апеляційної скарги на зміну запобіжного заходу, не встановлено.
Відповідно, наведені обставини не вказують на можливість обрання більш м'якого запобіжного заходу на початковій стадії досудового розслідування.
Матеріали провадження не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування підозрюваного під вартою.
Тому, оцінюючи сукупність обставин, а саме: вагомість наявних доказів про обрунтованість підозри у вчиненні кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії тяжких злочинів, наявність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, суд погоджується з висновком слідчого судді, що застосування більш м'яких запобіжних заходів є дійсно безпідставним.
Також слідчим суддею враховано обставини кримінального правопорушення, у якому підозрюється ОСОБА_7 , його особу, доводи захисника, та керуючись вимогами ч.3 ст.183 КПК України, обґрунтовано визначено розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених цим Кодексом, хоча в силу положень п.5 ч. 4 ст. 183 КПК України, визначення розміру застави не було обов'язковим.
Приймаючи до уваги вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, оскільки ухвалене у відповідності до вимог закону, та винесене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені достатніми даними, дослідженими та оціненими слідчим суддею, а тому апеляційна скарга захисника не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст.404, 407, 422 КПК України, апеляційний суд,
Клопотання ОСОБА_7 про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Богунського районного суду м. Житомира від 27.01.2026 задовольнити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Богунського районного суду м. Житомира від 27.01.2026, якою застосовано до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою по 09.03.2026 включно, з визначенням застави в розмірі 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 66 560 гривень - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_1 ОСОБА_3