Справа № 761/46592/23
Провадження № 2/761/893/2026
11 березня 2026 року Шевченківський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Савчук Ю.Н..,
за участю секретаря - Фортуни М.А.,
представника відповідача Павлюка В.С.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у судове засідання в приміщенні Шевченківського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про стягнення пені, інфляційних збитків та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання,
У грудні 2023 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «ПЗУ Україна» в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 24 січня 2023 року року по 29 жовтня 2023 року в розмірі 38 127 грн., що складається з:) 2951,06 грн. - інфляційні збитки, 2159,40 - 3% річних в порядку статті 625 ЦК України; 33 016 грн. - пені. Вирішити питання про розподіл судових витрат.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 21.10.2022р. у м. Дніпрі на перехресті вул. Сімферопольська та вул. Спаська сталася дорожньо-транспортна пригода, за участю автомобіля «Ford Kuga», реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_1 , та автомобіля «Mazda CX-7», реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 . В результаті дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено автомобіль «Ford Kuga», реєстраційний номер НОМЕР_1 , користувачем якого є ОСОБА_1 .
Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08.12.2022р. у справі №201/8967/22 ОСОБА_2 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 124 КУпАП. Постанова суду оскаржена не була і набрала законної сили 20.12.2022р.
На момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «Mazda CX-7», реєстраційний номер НОМЕР_2 була застрахована Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» з лімітом відповідальності 160 000 грн., що підтверджується договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, поліс ОСЦПВ №ЕР.210613995 від 17.08.2022р.
24.10.2022р. ОСОБА_1 звернувся до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» з повідомленням про подію, що має ознаки страхового випадку).
18.11.2022 р. позивач направив страховику заяву про згоду із розміром страхового відшкодування у сумі 91 075 грн.87 коп.
Листом №1214-31 від 29.11.2022р. ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» повідомило, що згідно свідоцтва про державну реєстрацію № САК944147, власником транспортного засобу «Ford Kuga», реєстраційний номер НОМЕР_1 є ОСОБА_3 , у зв'язку з чим підстави для виплати страхового відшкодування позивачу відсутні .
12.12.2022р. позивач звернувся до страховика із заявою про надання копій документів, що перебувають у страховій справі №22797, зокрема, страхового полісу, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, акта огляду, документів, складених за результатами оцінки завданої шкоди, заяви про страхове відшкодування, рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування тощо.
Листом №12167-31 від 21.12.2022р. ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» повідомило, що оскільки позивач не є власником транспортного засобу відсутні підстави для надання матеріалів вищезазначеної страхової справи .
Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 10.08.2021 року у справі № 201/5643/23, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 до ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» задоволено та стягнуто 91075,87 грн. страхового відшкодування.
30.10.2023 року відповідачем виконано рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 10.08.2023 року у справі № 201/5643/23, шляхом перерахування на користь позивача страхового відшкодування в розмірі 91 075,87 грн.
Вказує, що відповідач виконав покладене на нього зобов'язання в повному обсязі лише 30.10.2023 року, тому у зв'язку з неналежним виконанням своїх зобов'язань на користь позивача з ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» підлягають стягненню штрафні санкції за період з 24 січня 2023 року по 29 жовтня 2023 року, що складається з 2951,06 грн. - інфляційні втрати, 2159,40 - 3% річних в порядку статті 625 ЦК України; 33 016 грн. - пені
Також просить стягнути на його користь понесені ним судові витрати, що складаються з судового збору в розмірі 858,88 грн.
Ухвалою від 23 травня 2025 року Шевченківський районний суд міста Києва відкрив провадження у справі, постановив розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Роз'яснив сторонам їхні процесуальні права подати заяви по суті справи та встановив процесуальні строки.
25.08.2023 року відповідач ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» через систему «Електронний суд» подав відзив на позов, в якому просив в задоволені позову відмовити. В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» виплатило страхове відшкодування в межах страхових сум на виконання рішення суду. До моменту набрання вказаним рішенням законної сили у страховика не було підстав для виплати страхового відшкодування, оскільки страхувальником не було подано документ, що підтверджує право власності на автомобіль, а за таких обставин виплата страхового відшкодування продовжується до моменту подання таки документів, тому факт прострочення відповідачем виплати страхового відшкодування вважає безпідставним. Крім того, відповідно до довідки, виданої Покровською міською державною нотаріальною конторою 11.12.2021 року, спадкоємцем померлої власниці автомобіля ОСОБА_3 є її син ОСОБА_4 , який 22.12.2022 подав заяву про виплату страхового відшкодування. Щодо розміру штрафних санкцій зазначає, що позивачем проведено неправильний розрахунок пені та 3 % річних. Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, зазначає, що такі витрати є неспівмірними та не підтвердженими документально.
06.03.2026 року представником позивача подано додаткові пояснення, у яких він зазначив, що страховиком прострочено виплату страхового відшкодування, оскільки підстави для відмови у його виплаті були відсутні. Оскільки автомобіль на момент пошкодження перебував у правомірному володінні позивача, були наявні підстави для виплати страхового відшкодування на користь позивача.
10.03.2026 року представником відповідача подано заперечення на пояснення позивача, у яких зазначено, що обов'язок у страховика щодо виплати страхового відшкодування виник лише після набрання рішеннямЖовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 10.08.2021 року у справі № 201/5643/23 законної сили. Оскільки страхувальником разом із заявою про виплату страхового відшкодування не було подано страховику документ, що підтверджує право власності на автомобіль та документ, що підтверджує право на отримання страхового відшкодування, підстави для виплати страхового відшкодування були відсутні, а відтак прострочення відповідачем виплати страхового відшкодування не мало місця. Рішенням суду прострочення страховика не встановлено.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані позивачем докази, суд дійшов наступного висновку.
Судом установлено, що 21.10.2022р. у м. Дніпрі на перехресті вул. Сімферопольська та вул. Спаська сталася дорожньо-транспортна пригода, за участю автомобіля «Ford Kuga», реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_1 , та автомобіля «Mazda CX-7», реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 .
В результаті дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено автомобіль «Ford Kuga», реєстраційний номер НОМЕР_1 , користувачем якого є ОСОБА_1 .
Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08.12.2022р. у справі №201/8967/22 ОСОБА_2 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 124 КУпАП. Постанова суду оскаржена не була і набрала законної сили 20.12.2022р.
На момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «Mazda CX-7», реєстраційний номер НОМЕР_2 була застрахована Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» з лімітом відповідальності 160 000 грн., що підтверджується договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, поліс ОСЦПВ №ЕР.210613995 від 17.08.2022р.
24.10.2022р. ОСОБА_1 звернувся до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» з повідомленням про подію, що має ознаки страхового випадку).
Згідно ремонтної калькуляції наданої страховиком вартість ремонту складає 93 675 грн. 87 коп., розмір франшизи складає 2 600 грн. Таким чином, розмір належного до виплати страхового відшкодування склав 91 075 грн. 87 коп. (93 675 грн. 87 коп. (збитки) - 2 600 грн. (франшиза) = 91 075 грн. 87 коп.). У зв'язку з чим страховиком було запропоновано позивачу дійти згоди про розмір страхового відшкодування у розмірі 91 075 грн. 87 коп. і надана відповідна форма заяви із зазначенням номеру страхової справи - «№22797»
18.11.2022р. позивач направив страховику заяву про згоду із розміром страхового відшкодування у сумі 91 075 грн.87 коп.
Листом №1214-31 від 29.11.2022р. ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» повідомило, що згідно свідоцтва про державну реєстрацію № САК944147, власником транспортного засобу «Ford Kuga», реєстраційний номер НОМЕР_1 є ОСОБА_3 , у зв'язку з чим підстави для виплати страхового відшкодування позивачу відсутні .
12.12.2022р. позивач звернувся до страховика із заявою про надання копій документів, що перебувають у страховій справі №22797, зокрема, страхового полісу, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, акта огляду, документів, складених за результатами оцінки завданої шкоди, заяви про страхове відшкодування, рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування тощо.
Листом №12167-31 від 21.12.2022р. ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» повідомило, що оскільки позивач не є власником транспортного засобу відсутні підстави для надання матеріалів вищезазначеної страхової справи .
02.05.2023р. позивач повторно звернувся до відповідача із заявою, в якій просив здійснити виплату страхового відшкодування та надати документи, пов'язані зі страховим випадком, проте відповідач так і не здійснив виплату страхового відшкодування.
Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 10.08.2021 року у справі № 201/5643/23, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 до ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» задоволено та стягнуто 91075,87 грн. страхового відшкодування.
Вказані обставини, відповідно до вимог частини четвертої статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Щодо права позивача на отримання страхового відшкодування, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 , як власник автомобіля «Ford Kuga», реєстраційний номер НОМЕР_3 ), за життя передала даний автомобіль позивачу у володіння та користування разом з усіма документами на нього, в тому числі разом зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_4 .
Дана обставина також підтверджується нотаріально завіреною заявою сина ОСОБА_5 та її єдиного спадкоємця - від 20.06.2023р.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. Єдиним спадкоємцем майна після її смерті є ОСОБА_4 , що підтверджується довідками №349/02-10 від 22.12.2022р., №249/02-10 від 20.06.2023р., виданими Покровською міською державною нотаріальною конторою.Свідоцтво про право на спадщину не оформлялось.
У рішенні Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 10.08.2021 року у справі № 201/5643/23 встановлено наступне.
Пункт 1.6 статті 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначає, що власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.
Тобто, власником транспортного засобу вважається не тільки його безпосередній власник, але і користувач чи особа, яка правомірно експлуатує транспортний засіб на законних підставах.
Відповідно до п. 35.1 ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
Згідно із п. 1.4 ст. 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.
Згідно ч.1 ст. 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати), за змістом статті 37 Закону, є: навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов'язані з виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров'я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону; вчинення особою, відповідальність якої застрахована (страхувальником), водієм транспортного засобу умисного злочину, що призвів до страхового випадку (події, передбаченої статтею 41 цього Закону); невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов'язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (М(Т)СБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди; неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
Володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об'єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).
Тобто, володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є не лише його власник, але й інша фізична чи юридична особа, яка на відповідній правовій підставі володіє цим об'єктом.
При цьому, вирішуючи питання про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суду слід встановити, хто та на якій правовій підставі володіє відповідним транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно із частиною 3 статті 397 ЦК України фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.
Відповідно до пункту 2.2. Правил дорожнього руху власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Крім того, власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.
Відтак, за наявності у водія транспортного засобу реєстраційного документа на цей транспортний засіб, законність володіння таким транспортним засобом презюмується (добросовісність набувача презюмується, тобто набувач вважається добросовісним поки не буде доведено протилежне).
Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 08.04.2019р. у справі № 910/14693/17 та у постанові від 17.01.2020р. у справі № 686/19649/18.
Обставини справи, встановлені вказаним рішенням суду, є преюдиційними.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 07.11.2018р. у справі № 200/21325/15-ц зроблено наступний висновок: «Таким чином, спричинення шкоди користувачу майна випливає з факту його користування цим майном на достатній правовій підставі відповідно до пункту 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ від 10.10.2001р. № 1306, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 03.12.2014р. у справі № 6-183цс14. Встановивши, що ОСОБА_1 управляв транспортним засобом на підставі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційного документа на транспортний засіб, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що він правомірно володів цим майном, а тому має право на відшкодування завданої шкоди».
Заперечуючи проти задоволення позову, представник відповідача ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» зазначив, що позивач не мав права на отримання страхового відшкодування, оскільки він не є власником транспортного засобу, якому внаслідок дорожньо-транспортної пригоди завдано механічних пошкоджень.
Разом з тим, у позивача наявне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_4 .
Доказів заволодіння водієм ОСОБА_1 автомобілем «Ford Kuga», реєстраційний номер НОМЕР_5 , неправомірним способом матеріали справи не містять.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач керував транспортним засобом на законній підставі, а тому правомірно володів вказаним транспортним засобом.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 07.11.2018р. у справі № 200/21325/15-ц.
За таких обставин, оскільки позивач, як користувач майна - транспортного засобу «Ford Kuga», реєстраційний номер НОМЕР_1 , правомірно експлуатував транспортний засіб на момент дорожньо-транспортної пригоди та автомобіль правомірно перебував у його володінні, останній має право на отримання страхового відшкодування у розмірі, визначеному страховиком (91 075 грн. 87 коп.).
Вказані обставини є преюдиційними, тобто такими, що не потребують доведення.
Отже, позивач керував транспортним засобом на підставі посвідчення водія на право керування транспортним засобом і реєстраційного документа на транспортний засіб, а тому має право вимагати відшкодування шкоди, завданої транспортному засобу.
Твердження представника відповідача щодо того, що в порушення вимог закону ст.35 Закону від 1 липня 2004 року№ 1961-IV позивачем не було подано документ, що підтверджує право власності на автомобіль, а відтак строк прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування та його виплату відповідно до вимог ст.36 цього Закону збільшився на кількість днів такого прострочення, судом до уваги не береться з огляду на наступне .
За змістом п. 35.1 ст.35 Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. У цій заяві має міститися : а) найменування страховика, якому подається заява, або МТСБУ; б) прізвище, ім'я, по батькові (найменування) заявника, його місце проживання (фактичне та місце реєстрації) або місцезнаходження; в) зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування заподіяної шкоди та відомості (за наявності), що її підтверджують; г) інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована, або інших осіб, відповідальних за заподіяну шкоду, та потерпілих; ґ) підпис заявника та дата подання заяви.
П.35.2 ст.35 Закону передбачено, що до заяви додаються: а) паспорт громадянина, а в разі його відсутності інший документ, яким відповідно до законодавства України може посвідчуватися особа заявника, якщо заявником є фізична особа; б) документ, що посвідчує право заявника на отримання страхового відшкодування (довіреність, договір оренди, свідоцтво про право на спадщину), у разі якщо заявник не є потерпілим або його законним представником; в) довідка про присвоєння одержувачу коштів ідентифікаційного номера платника податку (за умови його присвоєння), якщо заявником є фізична особа; г) документ, що підтверджує право власності на пошкоджене майно на день скоєння дорожньо-транспортної пригоди, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, заподіяної майну;
ґ) свідоцтво про смерть потерпілого - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, пов'язаної із смертю потерпілого; д) документи, що підтверджують витрати на поховання потерпілого, - у разі вимоги заявника про відшкодування витрат на поховання потерпілого;
е) документи, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого, його доходи за попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік, розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди у зв'язку із смертю годувальника; є) відомості про банківські реквізити заявника (за наявності).
Відповідно до п. 36.2 ст.36 Закону Страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.
У разі якщо заява про здійснення страхового відшкодування чи інші документи, необхідні для прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), подані з порушенням строку, встановленого цим Законом, строк прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та його виплату збільшується на кількість днів такого прострочення.
Страхувальником при поданні заяви про виплату страхового відшкодування було подано страховику свідоцтво про право власності, тобто документ, що підтверджує право власності на пошкоджене майно.
Так, документ, що посвідчує право заявника на отримання страхового відшкодування (довіреність, договір оренди, свідоцтво про право на спадщину) позивачем відповідачу подано не було.
ОСОБА_3 , як власник автомобіля «Ford Kuga», реєстраційний номер НОМЕР_3 ), за життя передала даний автомобіль позивачу у володіння та користування разом з усіма документами на нього, в тому числі разом зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_4 .
Дана обставина також підтверджується нотаріально завіреною заявою сина ОСОБА_5 та її єдиного спадкоємця - від 20.06.2023р.
Однак ст.35 Закону не вимагає подання цього документу у разі якщо заявник є потерпілим або його законним представником.
Відповідно до преамбули Закону від 1 липня 2004 року№ 1961-IV Цей Закон регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
За змістом п. 1.3 ст.1 цього Закону потерпілі - юридичні та фізичні особи, життю, здоров'ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу.
Оскільки позивач має статус потерпілого у ДТП, вимога ст.35 Закону щодо подання документа, що посвідчує право заявника на отримання страхового відшкодування (довіреність, договір оренди, свідоцтво про право на спадщину) на нього не поширюється.
12 травня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 623/290/21, провадження № 61-9224св21 (ЄДРСРУ № 104373341) досліджував питання щодо відсутності доказів про право власності на автомобіль (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо), як підстава для відмови в позові про відшкодування шкоди завданої в наслідок ДТП та строк звернення до суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 06 червня 2018 року у справі № 597/1070/15-ц (провадження № 61-9445св18) зазначено, що «пунктом 1 частини першої статті 395 ЦК України передбачено, що речовим правом на чуже майно є право володіння. За статтею 398 ЦК України право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передано власником, а також на інших підставах, встановлених законом.
Таким чином, особа, яка хоч і не є власником, але має законне право володіння майном, має також право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну.
Враховуючи те, що відповідно до статей 386, 395, 396 ЦК України положення щодо захисту права власності поширюються також на осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (речове право), такі особи також мають право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) зазначено, що «факт правомірності володіння особою транспортним засобом є достатньою підставою для неї, щоб звернутися за захистом права щодо відшкодування шкоди, заподіяної вказаному майну.
За змістом частини другої статті 1187 ЦК України володільцем джерела підвищеної небезпеки є юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших правових підстав (договору оренди, довіреності тощо).
Пунктом 2.2. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (в редакції, чинній на час вчинення ДТП) передбачено, що власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб».
Оскільки позивачем разом із заявою про виплату страхового відшкодування було подано відповідачу свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_4 , вказаний документ в розумінні ст.35 Закону від 1 липня 2004 року№ 1961-IV є документом, що посвідчує право заявника на отримання страхового відшкодування.
Отже, позивачу, який правомірно керував транспортним засобом, належить право на відшкодування майнової шкоди, заподіяної цьому майну за рахунок страхової (винуватця ДТП).
У постанові Верховного Суду у справі № 521/8965/16-ц також зазначено наступне.
Стаття 395 ЦК України визначає види речових прав на чуже майно, до яких належить право володіння. Речове право на чуже майно, як і право власності, носить абсолютний характер. Суб'єкт речового права на чуже майно вступає у відносини з усіма іншими суб'єктами, хто його оточує.
Відповідно до статті 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
Факт правомірності володіння майном є достатньою підставою для особи, яка володіє речовим правом на чуже майно, для звернення за захистом цього права.
Спричинення шкоди користувачу майна випливає з факту користування ним на достатній правовій підставі, відповідно до пункту 2.2 Правил дорожнього руху, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 3 грудня 2014 року у справі № 6-183 цс 14.
Оскільки автомобіль на момент пошкодження перебував у правомірному володінні позивача, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для стягнення страхового відшкодування на користь позивача.
У постанові КЦС ВС від 16 листопада 2022 року у справі № 335/2566/18 зазначено, що якщо порушення речового права на чуже майно, з вини третіх осіб, завдало певних майнових збитків особі, якій належить це право, то ця особа може звернутися за захистом належних їй прав на підставі ст. 396 ЦК України. Спричинення шкоди користувачу майна випливає з факту його користування цим майном на достатній правовій підставі відповідно до пункту 2.2 Правил дорожнього руху. Факт правомірності володіння особою транспортним засобом є достатньою підставою, щоб звернутися за захистом права щодо відшкодування шкоди, заподіяної автомобілю, яким керувала особа під час ДТП.
Твердження відповідача про те, що виплата страхового відшкодування позивачеві не була здійснена у зв'язку зі смертю попереднього власника ОСОБА_4 та подання її сином як спадкоємцем заяви про виплату страхового відшкодування, не береться судом до уваги з огляду на наступне.
Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 10.08.2023 року у справі № 201/5643/23, встановлено, що ОСОБА_3 , як власник автомобіля «Ford Kuga», реєстраційний номер НОМЕР_3 ), за життя передала даний автомобіль позивачу у володіння та користування разом з усіма документами на нього, в тому числі разом зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_4 .
Дана обставина також підтверджується нотаріально завіреною заявою сина ОСОБА_5 та її єдиного спадкоємця - від 20.06.2023р.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. Єдиним спадкоємцем майна після її смерті є ОСОБА_4 , що підтверджується довідками №349/02-10 від 22.12.2022р., №249/02-10 від 20.06.2023р., виданими Покровською міською державною нотаріальною конторою. Свідоцтво про право на спадщину не оформлялось.
При цьому, суд звертає увагу, що обставини, пов'язані зі спадкуванням автомобіля, жодним чином не пов'язані зі спірними правовідносинами, що мають місце у даній справі, оскільки право позивача на отримання страхового відшкодування виникло з інших підстав.
Отже, позивач мав право на виплату страхового відшкодування за таких обставин, незалежно від того, хто був власником транспортного засобу, оскільки право на виплату страхового відшкодування виникає і у його законного володільця.
З матеріалів справи вбачається, що ПрАТ «СК ПЗУ Україна » 30.10.2023 року виконало рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 10.08.2023 року у справі № 201/5643/23, шляхом перерахування на користь позивача страхового відшкодування в розмірі 91075,87 грн.
За правилами частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
За частиною першою статті 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.
Тобто відповідальність страховика, передбачена пунктом 36.5 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та частиною другою статті 625 ЦК України, настає виключно у випадку, якщо невиконання грошового зобов'язання відбулося з його вини як боржника у даних правовідносинах.
Згідно з вимогами частини першої статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Правилами частини другої статті 625 ЦК України визначено, що в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі №910/10156/17 (провадження № 12-14гс18) зазначила, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.
При безпідставній відмові у виплаті страхового відшкодування, крім наслідків, передбачених договором, страховик, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу страхувальника зобов'язаний сплатити йому суму страхової виплати з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 526, частина друга статті 625 ЦК України).
Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні майнових витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
У постанові КЦС ВС від 22 грудня 2023 року у справі № 345/3049/22 (частина І) КЦС ВС зауважив, що при безпідставній відмові у виплаті страхового відшкодування, крім наслідків, передбачених договором, страховик, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу страхувальника зобов'язаний сплатити йому суму страхової виплати з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ст. 526, ч. 2 ст. 625 ЦК України). Відповідальність страховика, передбачена п. 36.5 ст. 36 Закону № 1961-IV та ч. 2 ст. 625 ЦК України, настає виключно у випадку, якщо невиконання грошового зобов'язання відбулося з його вини як боржника у даних правовідносинах.
Аналогічне викладено у постановах ВС у справах № 345/3049/22, 513/730/21.
Згідно із статтею 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.
Відповідно до пункту 36.5 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Згідно з частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 10.08.2023 року у справі № 201/5643/23, встановлено, що позивачу неправомірно відмовлено у виплаті страхового відшкодування, рішення суду виконано відповідачем 30.10.2023 року, тобто, у зв'язку із простроченням страховиком виплати належної суми страхового відшкодування, страхувальник має законне право вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми страхового відшкодування.
За несвоєчасну виплату страхового відшкодування страховик має сплатити на вимогу страхувальника (чи вигодонабувача) пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла за період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення.
Розрахунок загальної суми заборгованості, наданий суду, не відповідає вимогам закону. Відповідачему відзиві на позовну заяву наведено контррозрахунок суми заборгованості.
Суд бере до уваги контррозрахунок відповідача, оскільки він обґрунтований та спростовує розрахунки позивача. Контррозрахунок базується на матеріалах справи, є арифметично правильним і спрямованим на заперечення суми позовних вимог.
Заяву про виплату страхового відшкодування подано позивачем 22.10.2023 року, а відтак відповідно до закону відповідач був зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування не пізніше, як через 90 днів з дня отримання цієї заяви, тобто не пізніше 24.01.2023 року.
Кінцевою датою періоду, за який нарахована пеня за порушення строків виплати страхового відшкодування, яка зазначена позивачем у позові, є 29.08.2023 р.
За цей період діяв наступний розмір облікової ставки, встановленої Національним Банком України: з 24.01.2023 по 27.07.2023 - 25 % (згідно Рішень правління Національного банку України "Про розмір облікової ставки",.") з 28.07.2023 по 14.09.2023- 22%; з 15.09.2023 року по 26.10.2023 року- 20%, з 27.10.2023 по 29.10.2023-16%.
Розмір пені за період 24.01.2023 - 27.07.2023 складає 23 080,87 грн. : 25,00 (облікова ставка НБУ) 91 075,87 (Сума боргу) x (2 x 25,00 : 365) x 185 днів (прострочення) : 100 = 23 080,87 грн.
Розмір пені за період 28.07.2023 - 14.09.2023 складає 5 379,71 грн. : 22,00 (облікова ставка НБУ)91 075,87 (Сума боргу) x (2 x 22,00 : 365) x 49 днів (прострочення) : 100 =5 379,71 грн.
Розмір пені за період 15.09.2023 - 26.10.2023 складає 4 191,99 грн. : 20,00 (облікова ставка НБУ) 91 075,87 (Сума боргу) x (2 x 20,00 : 365) x 42 днів (прострочення) : 100 = 4 191,99 грн.
Розмір пені за період 27.10.2023 - 29.10.2023 складає 239,54 грн. : 16,00 (облікова ставка НБУ) 91 075,87 (Сума боргу) x (2 x 16,00 : 365) x 3 днів (прострочення) : 100 = 239,54 грн.
Отже, сума пені за період з 24.01.2023 року по 29.10.2023 року (включно) складає: 32 892,11 грн.
Щодо стягнення інфляційних втрат, суд зазначає, що індекс інфляції згідно офіційних даних Держкомстату у лютому 2023 року складав 100,7%; у березні: 101,5 %; у квітні -: 100,2 %; у травні- 100,5 %; у червні- 100,8 %; у липні- 99,4%; у серпні - 98,6%; у вересні- 100,5 %; у жовтні- 100,8%. ( 101,7% х 101,5% х 100,2 %, х 100,5 % = 103,010% х 91 075,87 грн = 93817,33 грн. -91 075,87 грн . = 2 741,46 грн.)
Таким чином, до стягнення підлягають інфляційні втрати 24.01.2023 по 27.07.2023 в розмірі 2 741,46 грн.
Також до стягнення підлягають 3 % річних в розмірі 2088,51 грн. (91075,87 грн. х 3 % /100% х279/365)
З врахуванням наведеного, позовні вимоги про стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та 3 % річних підлягають задоволенню частково, а саме з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в сумі 32 892,11 грн., інфляційні втрати в розмірі 2741,46 грн. та 2088,51 грн. -3 % річних.
В частині позовних вимог щодо стягнення 63,41 грн. 3 % річних та 209,20 грн. інфляційних втрат за період з 12.09.2023 року по 29.10.2023 року за несвоєчасне виконання рішення суду в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
За змістом ст.625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Такий висновок сформульовано ще Верховним Судом України та підтримано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15.
Як вказано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.06.2019 року у справі № 703/2718/16-ц за змістом статей 524, 533 - 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
З огляду на вказане можна зробити висновок, що з набранням чинності рішення суду про відшкодування шкоди у боржника виникає зобов'язання сплатити точно визначений розмір шкоди, однак саме зобов'язання виникло між сторонами із заподіяння шкоди.
Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими висновки судів, що між сторонами виникли грошові зобов'язання саме на підставі рішення суду.
Зобов'язання не є таким, що виникло з рішення суду. Це зобов'язання з відшкодування шкоди, в якому рішенням суду визначено конкретний розмір завданої шкоди та констатовано про наявність зобов'язання між сторонами.
Отже, 3% річних та збитки від інфляції не можуть бути нараховані на суму витрат на професійну правничу допомогу, так як вказані суми належать до судових витрат та не є заборгованістю, яка утворилась внаслідок невиконання відповідачем грошового зобов'язання щодо виплати страхового відшкодування.
У постанові від 23.01.2019 у справі № 320/7215/16-ц, предметом розгляду в якій були, серед іншого, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних на присуджену за рішенням суду суму судових витрат, яка не сплачена відповідачами Касаційним цивільним судо у складі Верховного Суду викладено правову позицію, що за змістом статей 524, 533-535 та 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
У постанові Верховного Суду від 05 лютого 2026 року у cправі № 922/4754/24 зазначено наступне.
Як убачається зі змісту оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції не погодився із висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суми судового збору та витрат на правову допомогу, стягнутими за рішенням і додатковим рішенням у справі № 922/2129/20. Колегія суддів апеляційного суду зазначила про те, що суд першої інстанції не врахував, що на підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов'язання у зв'язку зі стягненням грошових коштів, невиконання якого зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України. Таким чином, у разі ухилення боржника від своєчасного виконання рішення суду про стягнення витрат на правничу допомогу та судового збору, на нього покладається обов'язок сплатити також компенсацію у вигляді інфляційних втрат та відсотків річних, адже відбувається знецінення грошових коштів, які підлягають сплаті кредитору.
Суд апеляційної інстанції також не погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму судового збору у розмірі 27 798,17 грн (стягнутого за рішенням суду від 04.11.2020) та суму витрат на правову допомогу у розмірі у розмірі 13 700,00 грн (стягнутої за додатковим рішенням від 23.11.2020), а тому з урахуванням розміру судового збору та витрат на правничу допомогу, належних періодів (зокрема дат набрання рішенням та додатковим рішенням законної сили і визначеного позивачем періоду), дійшов висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3% річних у розмірі 3 376,79 грн, інфляційні втрати у розмірі 16 692,64 грн, що нараховані на суму судового збору за рішенням від 04.11.2020, а також 3 % річних у розмірі 1 646,25 грн, інфляційні втрати у розмірі 8 031,19 грн, що нараховані на заборгованість, стягнену додатковим рішенням від 23.11.2020 у справі № 922/2129/20.
У постанові від 20.08.2025 у справі № 910/10616/24 Верховний Суд виснував, що моментом початку прострочення відповідачем грошового зобов'язання у спірних правовідносинах є наступний день після набрання судовим рішеннями законної сили.
Таку ж правову позицію застосував Верховний Суд у постановах від 11.11.2025 у справі № 922/4758/24.
Верховний Суд виходив з того, що моментом початку прострочення відповідачем грошового зобов'язання у спірних правовідносинах є наступний день після набрання судовим рішеннями законної сили.
Вказаною постановою Верховного Суду рішення суду апеляційної інстанції в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних на суми судового збору та витрат на правову допомогу залишено без змін, змінено лише період таких нарахувань, не з дати набрання рішенням суду законної сили, а з наступного дня після набрання ним законної сили.
Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 10.08.2023 року у справі № 201/5643/23 набрало законної сили 12.09.2023 року.
Таким чином, період, за який повинні нараховуватися 3 % річних та інфляційні втрати за несвоєчасну сплату витрат на правову допомогу, становить з 13.09.2023 року по 29.10.2023 року.
Отже, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 209,60 грн. інфляційних втрат за вказаний період від суми витрат на професійну правничу допомогу, що складає 16 073,60 грн.
Щодо 3 % річних в сумі 63,41 грн., вказані позовні вимоги підлягають до часткового задоволення в розмірі 62,09 грн., оскільки позивачем неправильно визначено початок перебігу вказаного строку, починаючи з 12.09.2023 року, в той час, коли моментом початку прострочення відповідачем грошового зобов'язання у спірних правовідносинах є наступний день після набрання судовим рішеннями законної сили, тобто, в даному випадку, 13.09.2023 року.
Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до квитанції № 184106078 позивачем сплачено судовий збір у розмірі 858,88 грн.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог з відповідача на користь позивача слід стягнути понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 850,29 грн. (37 993, 77 грн./ 38127,33 грн. х 858,88 грн.)
На підставі викладеного, керуючись статтями 526, 549, 550, 611, 613, 615, 627, 629, 631, 638, 639, 1048, 1054 ЦК України, статтями 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 280-284 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про стягнення пені, інфляційних збитків та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання - задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (код ЄДРПОУ 20782312, місцезнаходження: м.Київ, вул.Січових Стрільців, буд.40) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: РНОКПП НОМЕР_6 , АДРЕСА_1 ) 37 993,77 грн., що складається з: 2 741,46 грн. - інфляційні втрати, 2088,51 грн. - 3% річних, 32 892,11 грн. - пені за несвоєчасну виплату страхового; 209, 60 грн. інфляційних втрат та 62,09 грн.-3 % річних за несвоєчасну сплату витрат на професійну правничу допомогу.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 850,29 грн.
В решті позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення суду виготовлено 18.03.2026 року.
Суддя