20 березня 2026 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/2490/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),
суддів: Левенця Б. Б., Саліхова В. В.,
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «УНІВЕРСАЛ БАНК»
на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області
у складі судді Гізатуліної Н. М.
від 31 липня 2025 року
у цивільній справі № 361/6315/24 Броварського міськрайонного суду Київської області
за позовом Акціонерного товариства «УНІВЕРСАЛ БАНК»
до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості,
В червні 2024 року Банк звернувся в суд з даним позовом, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 41 442 грн 69 коп.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 11.08.2021 між АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг «Monobank», шляхом підписання анкети-заяви до договору про надання банківських послуг. Як вбачається з анкети-заяви, вона разом з умовами, тарифами, таблицею обчислення вартості кредиту та паспортом споживчого кредиту складають договір про надання банківських послуг. Підписавши анкету-заяву відповідач підтвердив, що ознайомився та отримав примірники у мобільному додатку вищезазначених документів, що складають договір та зобов'язується виконувати його умови. Відповідно до умов договору АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» надав відповідачу кредит у розмірі 23 000 грн, у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок спеціальним платіжним засобом якого є платіжна картка НОМЕР_1 .
У зв'язку з порушенням відповідачем взятих на себе кредитних зобов'язань утворилась заборгованість, яка підтверджується банком у наданому до позовної заяви розрахунку.
Оскільки відповідач ухиляється від виконання зобов'язань і не погашає заборгованість за Договором, що є порушенням прав та законних інтересів Банку, останній звернувся до суду.
Крім того, відповідно до ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), позивач просив вирішити питання щодо відшкодування судових витрат.
На підставі викладеного, АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» просило суд стягнути із ОСОБА_1 на його користь заборгованість у розмірі 41 442,69 грн та судовий збір у розмірі 3 028 грн.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 31 липня 2025 року відмовлено у задоволенні позову.
В апеляційній скарзі АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК», посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Судові витрати покласти на відповідача.
Зазначає, що судом не було належним чином досліджено механізм надання банківських послуг проекту Monobank та специфіку укладення електронних договорів. Звертає увагу на те, що відповідач шляхом підписання анкети-заяви приєднався до Умов та правил обслуговування, які є публічною офертою та розміщені на офіційному сайті банку. Скаржник наголошує, що підпис клієнта в анкеті-заяві підтверджує його ознайомлення з тарифами та паспортом споживчого кредиту в мобільному додатку. Стверджує, що використання електронного підпису у відносинах з банком має рівнозначні юридичні наслідки з власноручним підписом згідно із Законом «Про електронну комерцію». Апелянт посилається на правову позицію Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 щодо обов'язковості виконання умов договору, на які сторони погодилися. Підкреслює, що презумпція правомірності правочину за статтею 204 ЦК України не була спростована у встановленому законом порядку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010). Скаржник вважає Умови та правила загальновідомим фактом в розумінні статті 82 ЦПК України, до яких суд мав безперешкодний доступ у режимі реального часу. Вказує на те, що заборгованість у розмірі 41 442,69 грн складається виключно з тіла кредиту і підтверджується наданим розрахунком. Зазначає, що відповідач не надав жодних доказів на спростування факту отримання кредиту або контррозрахунку суми боргу. Стверджує, що суд проігнорував принцип змагальності та стандарт більшої переконливості доказів. Наголошує, що ненадання відповідачем відзиву на позов мало бути оцінено судом як відсутність заперечень щодо суті спору. Скаржник просить врахувати висновки Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 щодо правомірності укладання кредитних договорів через мобільні додатки.
Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Отже розгляд даної справи здійснюється без повідомлення учасників справи.
Учасники справи належним чином повідомлені про розгляд апеляційної скарги на рішення суду від 31.07.2025 в порядку письмового провадження без виклику учасників справи, що підтверджується звітами про доставку копії ухвали про відкриття апеляційного провадження до електронного кабінету та на електрону адресу представника позивача та поштовим конвертом, направленим за адресою відповідача, який був повернутий до суду з зазначенням причини повернення «за закінченням терміну зберігання» (а. с. 95-100).
У справі «Гарячий проти України» (заява № 43925/18) ЄСПЛ вказав, що хоча загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають, щоб судові документи були належним чином вручені учаснику судового процесу, стаття 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод не заходить так далеко, щоб зобов'язувати національні органи влади забезпечити бездоганне функціонування поштової системи. Органи влади можуть бути притягнуті до відповідальності лише за ненадіслання відповідних документів заявнику. Той факт, що заявник, не отримав кореспонденцію, надіслану йому апеляційним судом, сам по собі недостатній для того, щоб стати аргументованою підставою для заяви про те, що були порушені його права, передбачені пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду.
Отже, листи, що повернулися з відміткою довідкою поштового відділення про причину повернення - «за закінченням терміну зберігання» або «інші причини», є належно врученими. Звісно ж, за умови, що їх було направлено на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (щодо юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) або на адресу місця реєстрації (щодо фізичних осіб) чи на адресу, самостійно зазначену стороною як адреса для листування.
Зазначеного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 23.01.2023 у справі № 496/4633/18 (провадження № 61-11723св22).
Таким чином, оскільки поштова кореспонденція була направлена відповідачу ОСОБА_1 на його дійсну адресу листом рекомендованою кореспонденцією, суд апеляційної інстанції вважає, що в достатній мірі виконав обов'язок щодо повідомлення відповідача про розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
У ч. 2 цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Частинами 1-3 ст. 633 ЦК України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).
Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, то повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст ст. ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Згідно з ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однією зі сторін має бути досягнуто згоди.
Судом встановлено, що 11.08.2021 між АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір шляхом підписання Анкети-заяви до договору про надання банківських послуг, відповідно до умов якого АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» відкриває відповідачу поточний рахунок у гривні № НОМЕР_2 . Відповідно до пункту 4 анкети-заяви відповідач засвідчив генерацію ключової пари з особистим ключем та відповідним йому відкритим ключем (0362…7617), яка буде використовуватися для накладання електронного цифрового підпису у мобільному додатку з метою засвідчення його дій згідно з договором. Визнав, що електронний цифровий підпис є аналогом власноручного підпису.
В заяві не зазначено розмір кредитного ліміту, як слідує з пункту 2 анкети-заяви, розмір кредитного ліміту зазначений в мобільному додатку (а. с. 9).
Крім, копії анкети-заяви до договору про надання банківських послуг від 11.08.2021 АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» на підтвердження позовних вимог до ОСОБА_1 надало витяг з Умов і правил обслуговування фізичних осіб в ПАТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» при наданні банківських послуг щодо карткових продуктів; Загальні умови випуску та обслуговування платіжних карток (Monobank); таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача, розрахунок заборгованості за договором № б/н від 11.08.2021 укладеного між АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» та ОСОБА_1 станом на 09.05.2024, копія паспорта та реєстраційного номеру облікової картки платника податків ОСОБА_1 , копію банківської ліцензії, покрокову інструкцію активації картки Monobank та підписання УЕП умов і правил, виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК», витяг із Статуту АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК».
Також, згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідача за наданим кредитом станом на 09.05.2024 становить 41 442,69 грн, яка складається з загального залишку заборгованості за наданим кредитом (за тілом кредиту) - 41 442,69 грн (а. с.8).
Посилаючись на невиконання відповідачем умов кредитного договору, позивач просив суд стягнути з відповідача зазначену заборгованість.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження фактичного отримання відповідачем кредитних коштів. Встановивши, що анкета-заява містить лише персональні дані особи без визначення конкретного розміру кредитного ліміту, суд дійшов висновку про недоведеність виникнення грошового зобов'язання. Суд зазначив, що наданий банком розрахунок заборгованості є внутрішнім документом і не може вважатися первинним бухгалтерським документом у розумінні Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Встановивши відсутність виписки з особового рахунку відповідача, яка б фіксувала рух коштів та операції з використанням платіжної картки, суд визнав вимоги необґрунтованими. Суд наголосив, що обов'язок доказування передачі коштів позичальнику покладено саме на кредитодавця. Таким чином, суд дійшов висновку про неповне підтвердження обставин, на які посилався банк як на підставу своїх вимог.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Статтями 12 та 81 ЦПК України на сторін покладено обов'язок доказування тих обставин, на які вони посилаються. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У справах про стягнення кредитної заборгованості тягар доказування факту передачі коштів позичальнику лежить на кредитодавцеві. Без доведення обставини фактичного вибуття коштів з володіння банку та їх зарахування на рахунок клієнта (або видачі готівкою), право вимоги банку не може вважатися виниклим.
На підтвердження позовних вимог АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» надало Анкету-заяву, Витяг з Умов та розрахунок заборгованості.
Разом з тим будь-яких доказів, які б свідчили про задоволення заяви відповідача, відкриття поточного рахунку, видання йому за вказаною Анкетою-заявою платіжної картки у спосіб, що дозволяє однозначно встановити отримання ним такої картки, чи встановлювався відповідний кредитний ліміт і на яку суму, вказану у додатку, позивач при зверненні до суду не надав.
Колегія суддів наголошує, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір, є виключно первинні документи, оформлені відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення таких операцій. Для банківських установ таким документом є виписка з особового рахунку клієнта (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 333/5483/20).
Відповідно до пункту 62 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі клієнту. Саме виписка дозволяє суду перевірити: дату встановлення кредитного ліміту, суми зняття коштів, нарахування відсотків, а також фактичне здійснення клієнтом операцій з використанням платіжного інструменту. Розрахунок заборгованості, наданий банком, є лише похідним документом, який відображає суб'єктивне бачення банку щодо суми боргу, і за відсутності виписки з рахунку він не має сили первинного доказу (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 17.12.2020 у справі № 278/2177/15-ц).
Колегія суддів зазначає, що банк як професійний учасник фінансового ринку, що веде діяльність з використанням складних інформаційно-телекомунікаційних систем, зобов'язаний забезпечувати належне документування кожної банківської операції. Ненадання виписки за рахунком відповідача за весь період користування кредитом унеможливлює перевірку доводів банку про те, що відповідач реально скористався кредитними коштами. Посилання Апелянта на те, що відповідач не надав контррахунку, є необґрунтованим, оскільки обов'язок первинного доказування лежить на позивачеві. Якщо позивач не надав належних доказів на підтвердження своєї вимоги, обов'язок спростування у відповідача не виникає (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 755/18920/18).
В оцінці принципу змагальності колегія суддів враховує концепцію «слабшої сторони» у споживчих кредитах. Вимоги до рівня та якості доказування для банку є вищими, оскільки банк володіє всіма технічними та правовими засобами для фіксації кожної операції клієнта. Будь-які сумніви щодо факту надання коштів, спричинені відсутністю первинної документації, мають тлумачитися на користь споживача (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 01.02.2023 у справі № 199/7014/20).
Крім того, апелянт стверджує про загальновідомість Умов та правил банку. Проте, колегія підкреслює, що загальновідомість публічної оферти не звільняє банк від обов'язку довести факт приєднання конкретної особи до конкретної редакції цих умов та, що найважливіше, факт виконання банком свого обов'язку з надання коштів. Стаття 204 ЦК України про презумпцію правомірності правочину в даному випадку не є релевантною для підтвердження обсягу заборгованості, оскільки вона стосується чинності договору, а не фактичного стану виконання зобов'язань сторонами.
Таким чином, оскільки АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» не надало суду першої інстанції виписки з рахунку відповідача, яка б підтверджувала виникнення заборгованості в сумі 41 442,69 грн, висновок суду першої інстанції про відмову у позові через недоведеність вимог є правильним і таким, що відповідає положенням статей 77-81 ЦПК України та сталим висновкам Верховного Суду щодо стандартів доказування у кредитних спорах.
Інші доводи апеляційної скарги представника АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» висновків суду першої інстанції, викладених у рішенні, не спростовують.
Рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову відповідають фактичним обставинам справи, судом повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Питання щодо розподілу судових витрат пов'язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України. Судові витрати відповідача не підлягають відшкодуванню, оскільки суд залишає його апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 375, 381, 383 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «УНІВЕРСАЛ БАНК» залишити без задоволення.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 31 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді Є. П. Євграфова
Б. Б. Левенець
В. В. Саліхов