19 березня 2026 року м. Київ
Унікальний номер справи № 753/24443/24
Апеляційне провадження № 22-ц/824/4908/2026
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Євграфової Є.П., Саліхова В.В.,
за участю секретаря судового засідання - Марченка М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького району міста Києва 20 жовтня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Якусик О.В., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: ОСОБА_3 , про стягнення грошових коштів, -
У грудні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Азральян С.М. звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила: стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти отримані в якості оплати за договором купівлі-продажу від 29 липня 2024 року в сумі 364 000,00 грн, а також інфляційні втрати у розмірі 14 366,94 грн, 3% річних в розмірі 3 789,18 грн. за період з 30 липня 2024 року по 03 грудня 2024 року та моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн. (т. 1 а.с. 1-11).
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_4 та ОСОБА_1 в період з 25 жовтня 2003 року по 03 лютого 2022 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірваний рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 03 лютого 2022 року у справі № 753/9415/21.
Під час перебування у шлюбі позивач та відповідач придбали однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
На підставі рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2023 року у справі № 359/7967/22 в порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_5 та ОСОБА_1 право власності по 1/2 частині квартири АДРЕСА_1 .
Як зазначає позивач, 08 квітня 2024 року вона видала на ім'я відповідача довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Кузьміченко О.А. та зареєстровану в реєстрі за № 730, якою уповноважила його, зокрема, укласти від її імені за ціною та на умовах за його власним розсудом попередній договір та/або договір купівлі-продажу належної їй на праві приватної власності 1/2 (однієї другої) частки у праві спільної власності на квартиру за АДРЕСА_1 .
Однак після продажу належної позивачу 1/2 частки квартири, кошти за її продаж відповідач позивачу не повернув, у зв'язку з чим позивач також просить стягнути з відповідача грошові кошти за продаж 1/2 частки квартири, інфляційних втрат та 3% річних, а також моральну шкоду (т. 1 а.с. 1-11).
13 березня 2025 року відповідач ОСОБА_1 подав відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позову, обґрунтовуючи це тим, що між позивачем та відповідачем було укладено угоду, відповідно до якої відповідач відмовився на користь позивача від права власності на належну йому 1/2 частки майна, яке розташоване по АДРЕСА_2 , а позивач в свою чергу відмовилася на користь відповідача від 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 . На підставі вказаної угоди відповідач мав право розпорядитись спірним майном на власний розсуд та обов'язок повертати кошти у нього відсутній. Також відповідач заперечував щодо стягнення з нього моральної шкоди посилаючись на те, що позивач не надала доказів у підтвердження завдання їй моральної шкоди (т. 1 а.с. 121-126).
20 березня 2025 року представник позивача - адвокат Азральян С.М. подала відповідь на відзив, в якому заперечувала укладання з відповідачем угоди (т. 1 а.с. 161-165).
Рішенням Дарницького району міста Києва від 20 жовтня 2025 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: ОСОБА_3 , про стягнення грошових коштів - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 364 000,00 грн, 3 % річних у розмірі 3 789,18 грн, інфляційні втрати у розмірі 14 366,94 грн, моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн та судовий збір у розмірі 3 921,56 грн.
В іншій частині вимог - у задоволенні позову відмовлено (т. 1 а.с. 246а-248).
Не погодившись з рішенням районного суду, 19 листопада 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити; стягнути з позивача судовий збір (т. 2 а.с. 1-5).
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначав, що оскаржуване рішення ухвалено без належним чином досліджених матеріалів справи, допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, а також неповно з'ясовано фактичні обставини справи.
Суд дійшов помилкового висновку, що подана апелянтом угода не є належним доказом домовленостей, мотивуючи ненаданням її оригіналу та відмовою від особистого огляду. Проте, суд при цьому визнав існування домовленостей, що прямо випиває з мотивувальної частини рішення.
Вказував, що укладена угода між сторонами припиняла первісні зобов'язання, оскільки ОСОБА_1 відмовився від своєї частки майна за адресою АДРЕСА_3 на користь ОСОБА_6 без вимоги будь-якої компенсації, а ОСОБА_2 відмовилась від своєї частки майна за адресою: АДРЕСА_4 на користь ОСОБА_1 також без вимоги компенсації.
Суд неправильно оцінив правові наслідки реєстрації частки будинку та помилково прирівняв домовленості між сторонами як грошове зобов'язання.
Суд помилково вказав, що факт реєстрації апелянтом частки будинку у 2025 році є підставо. Для поновлення грошового зобов'язання та застосування норм статей 610-625 ЦК України щодо прострочення виконання грошового зобов'язання. Такий висновок є юридично необґрунтованим і суперечить фактичним обставинам справи.
Так, реєстрація частки будинку не спростовує та не може спростувати існування укладених між сторонами домовленостей, які припинили первісні майнові претензії. Суд не встановив причин, мотивів чи правових підстав такої реєстрації, а позивачка не довела, що ця дія порушує домовленості або відновлює зобов'язання, які були припинені за взаємною згодою сторін. Навпаки, питання правомірності реєстраційних дій могло бути предметом окремого спору, але не є підставою для автоматичного виникнення грошових претензій.
Більше того, саме позивач всупереч досягнутим домовленостям, подала позов до суду, чим фактично поставила під сумнів добровільно виконану апелянтом часину угоди. У відповідь на такі дії та з метою правового захисту своїх прав і належного оформлення майнових інтересів, апелянт був вимушений здійснити реєстрації частки будинку. Тобто, ця реєстрації не була спрямована на порушення домовленостей, а стала вимушеним кроком, спричиненим саме діями позивача, яка першою в односторонньому порядку звернулась до суду попри існування взаємних домовленостей та фактичне їх виконання.
Також, суд безпідставно застосував ст.ст. 610-625 ЦК України, кваліфікувавши відносини як грошове зобов'язання з простроченням. Прострочення можливе лише за наявності чинного та не припиненого зобов'язання, тоді як у цій справі первісні претензії позивача були припинені укладеною домовленістю, що судом не спростовано. Суд не встановив існування будь-якого грошового зобов'язання на момент подання позову, а також проігнорував фактичне виконання домовленостей апелянтом: введення будинку в експлуатацію, реєстрацію прав на позивачку, надання можливості його подальшого дарування, тощо.
Позивач не надала жодного належного доказу існування у апелянта заборгованості перед нею, натомість, суд необґрунтовано переклав тягар доказування цих обставин на апелянта.
Висновок суду про наявність моральної шкоди побудований на припущеннях та не містить причинно-наслідкового зв'язку між діями апелянта та будь-якими заявленими стражданнями позивачки. Сума 10 000 грн. не обґрунтована жодними критеріями, не містить аналізу характеру, тривалості чи інтенсивності страждань (т. 2 а.с. 1-5).
03 лютого 2026 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника ОСОБА_2 - адвоката Азральян С.М., в якому остання просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги (т. 2 а.с. 49-52).
У судовому засіданні представник ОСОБА_2 - адвокат Азральян С.М. заперечував проти задоволення скарги і просила її відхилити.
Інші особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, були сповіщені належним чином про що у справі є докази. Факт належного сповіщення позивача ОСОБА_2 підтвердила в суді її представник - адвокат Азральян С.М. про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання. Повідомлення апелянта ОСОБА_1 , третьої особи ОСОБА_3 повернулись із відмітками працівників пошти про відсутність адресатів, кожного окремо, за зазначеними ними адресами, заяви про зміну адреси місця проживання (перебування) від вказаних осіб до суду не надходили. 19 березня 2026 року від апелянта ОСОБА_1 в системі Електронний суд надійшла заява про відкладення розгляду справи з посиланням на відрядження, проте будь-яких доказів наявності поважних причин неявки до апеляційного суду до вказаного клопотання заявником не надано, не встановлено таких і судом (т. 2 а.с. 46-48, 56-63).
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Відповідно до частини 1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22).
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06).
Зважаючи на вимоги п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який був розірваний рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 03 лютого 2022 року у справі № 753/9415/21, яке набрало законної сили 07 березня 2022 року.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2023 року у справі № 359/7967/22 в порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_5 та ОСОБА_1 право власності по 1/2 частині квартири АДРЕСА_1 .
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 листопада 2023 року у справі № 359/310/23 будівельні матеріали та конструктивні елементи, використані в процесі будівництва домоволодіння по АДРЕСА_2 , визнано об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку в будівельних матеріалах та конструктивних елементах, використаних в процесі будівництва домоволодіння по АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 133-141).
Як слідує з матеріали справи, ОСОБА_5 уклала шлюб та змінила прізвище з ОСОБА_7 на ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про одруження, виданим РАЦС м. Їдржіху Градець Чеська Республіка (т. 1 а.с. 23).
08 квітня 2024 року ОСОБА_2 видала на ім'я ОСОБА_1 довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Кузьміченко О.А. та зареєстровану в реєстрі за № 730 (т. 1 а.с. 45-46), якою уповноважила відповідача: «представляти мої інтереси в органах державної виконавчої влади та місцевого самоврядування України, будь-яких підприємствах, установах чи організаціях незалежно від організаційно-правової форми, галузевої належності, виду діяльної та підпорядкування, зокрема в центрі надання адміністративних послуг, реєстраційній службі, інших структурних підрозділах місцевих органів влади, органах державної реєстрації (державні реєстратори), органах нотаріату (державні нотаріальні контори, приватні нотаріуси), органах технічної інвентаризації, банках, відділах реєстрації місця проживання, органах містобудування, архітектури, в житлово-експлуатаційних конторах, в центрах комунального сервісу, ОСББ, житлових кооперативах, в підприємствах енергопостачання, газопостачання, водозабезпечення, в органах зв'язку, перед будь-якими фізичними або юридичними особами з питань:
1) укладення від мого імені за ціною та на умовах за його власним розсудом попереднього договору та/або договору купівлі-продажу належної мені на праві приватної власності 1/2 (однієї другої) частки у праві спільної власності на квартиру за АДРЕСА_1 ;
2) збору документів необхідних для укладення договору купівлі-продажу зазначеного вище об'єкта нерухомого майна;
3) відкриття та закриття рахунків у національній валюті України в банках.
Для чого надаю повіреній особі право від мого імені:
1) подавати та підписувати будь-які офіційні документи, які мене стосуватимуться, зокрема заяви про мій сімейний стан та належність мені нерухомого майна на праві особистої приватної власності, про те, що квартира правами третіх осіб - малолітніх та неповнолітніх дітей, недієздатних чи обмежено дієздатних, непрацездатних та інших осіб не обтяжена, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, інші заяви, клопотання або скарги;
2) подавати та одержувати будь-які офіційні документи, які мене стосуватимуться, зокрема витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, технічний паспорт на квартиру, рішення органів державної влади, довідку або звіт про оціночну вартість об'єкта нерухомості тощо;
3) укладати та підписувати попередній договір та/або договір купівлі-продажу зазначеного вище об'єкта нерухомого майна, а також договори про внесення змін або розірвання даного правочину;
4) підписувати документи, пов'язані з відкриттям та закриттям банківських рахунків на моє ім'я, вносити та знімати кошти без обмеження суми, перераховувати кошти з рахунку на рахунок, а також розпоряджатися належними мені грошовими коштами на будь-яких рахунках, відкритих на моє ім'я, для здійснення операцій пов'язаних з купівлею-продажем зазначеного вище об'єкта нерухомого майна;
5) сплачувати належні з мене платежі та збори, зокрема плату за вчинення нотаріальних дій, податок з доходу фізичних осіб від продажу нерухомості, військовий збір тощо;
6) отримувати належні мені від продажу зазначеного вище об'єкта нерухомого майна грошові кошти, включаючи забезпечувальні або авансові платежі;
7) вчиняти інші юридично значимі дії в межах та в обсязі, передбачених законодавством України для такого роду уповноважень, які хоч прямо і не вказані у цій довіреності, але безпосередньо відносяться до її належного виконання.
Довіреність видана без права передоручення повноважень іншим особам, строком на три роки і дійсна по восьме квітня дві тисячі двадцять сьомого року».
Згідно з договором купівлі-продажу 1/2 частки квартири від 29 липня 2024 року ОСОБА_2 від імені та в інтересах якої на підставі Довіреності, посвідченої Кузьміченко О.А., приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області 08 квітня 2024 року та зареєстрованої в реєстрі за № 730, діє ОСОБА_1 - з однієї сторони, та ОСОБА_3 - з другої сторони, уклали цей договір про наступне: продавець (в особі Представника за довіреністю) передає у власність (продає) покупцю, а покупець приймає у власність (купує) належну продавцю на праві приватної спільної часткової власності 1/2 (одну другу частку квартири АДРЕСА_1 і оплачує її вартість за ціною та у порядку, передбаченому договором.
Як встановлено п. 2.1. договору, за домовленістю сторін продаж 1/2 квартири вчиняється за 364 000 гривень.
Відповідно до п. 2.3. договору до підписання цього договорупокупець передав продавцю (в особі представника за довіреністю), а продавець (в особі представника за довіреністю) прийняла від покупця в рахунок оплати відчужуваної 1/2 частки квартири 364 000 (триста шістдесят чотири тисячі) гривень 00 копійок (т. 1 а.с. 47-50).
Вказані обставини сторони не заперечували.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини першої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Частиною першою статті 244 ЦК України визначено, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю
Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі (частина третя статті 244 ЦК України).
Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано (сторони), правовідносин, які є представницькими відносинами.
Відповідно до ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.
Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.
Відповідно до ст. 1003 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.
Відповідно до ч. 1 ст. 1004 ЦК України повірений зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення. Повірений може відступити від змісту доручення, якщо цього вимагають інтереси довірителя і повірений не міг попередньо запитати довірителя або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. У цьому разі повірений повинен повідомити довірителя про допущені відступи від змісту доручення як тільки це стане можливим.
Відповідно до ст. 1006 ЦК України повірений зобов'язаний: 1) повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення; 2) після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; 3) негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Частиною 1 ст. 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як вбачається з матеріалів справи, за змістом довіреності від 08 квітня 2024 року позивачка уповноважила відповідача укладення від її імені за ціною та на умовах за його власним розсудом попереднього договору та/або договору купівлі-продажу належної мені на праві приватної власності 1/2 (однієї другої) частки у праві спільної власності на квартиру за АДРЕСА_1 , в тому числі одержувати належні їй від продажу грошові кошти.
Відповідач ОСОБА_1 від імені та в інтересах ОСОБА_2 , на підставі довіреності від 08.04.2024 року, посвідченої приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Кузьміченко О.А. та зареєстрованої в реєстрі за № 730, уклав 29.07.2024 року договір купівлі-продажу частки квартири АДРЕСА_1 , та отримав грошові кошти за продаж вищезазначеної частки квартири у розмірі 364 000 грн., що підтверджується п.2.3. вказаного договору купівлі-продажу та не заперечувалось відповідачем.
Відтак, відповідач ОСОБА_1 , відчуживши належну позивачці на праві власності 1/2 частки квартири відповідно до наданої нею йому довіреності, зобов'язаний був негайно повернути кошти за продану частку майна відповідно до вартості, вказаній у правочині, тобто 364 000 грн. 00 коп.
Однак, відомості щодо передачі відповідачем грошових коштів позивачу від продажу частки вказаної квартири у матеріалах справи відсутні.
При цьому, відповідач не заперечував ту обставину, що він не передав позивачу грошові кошти, отримані від продажу належній їй 1/2 частки вказаної квартири.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач ОСОБА_1 вказував, що у нього відсутній обов'язок з повернення позивачу коштів у розмірі 364 000 грн., отриманих ним від укладення ним від імені та в інтересах позивача договору купівлі-продажу від 29.07.2024 року частки квартири, посилаючись на те, сторони підписали угоду, якою позивач відмовилася на користь відповідача від 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 .
Так, до суду першої інстанції відповідачем було долучено до відзиву на позовну заяву копію угоди між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відповідно змісту до якої дійшовши до порозуміння, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вирішили поділити спільне майно, яке було визначене судовою справою № 359/7967/22; № 359/310/23 між собою наступним чином: ОСОБА_1 відмовився від своєї частки майна, яке було за ним визнано судовою. Справою № 359/310/23 та яке розташовано по АДРЕСА_2 у повному обсязі на користь ОСОБА_2 . Претензій щодо того, яким чином буде використана його передана частка майна не має. На грошову компенсацію переданої його частки майна не претендує; ОСОБА_2 відмовилась від своєї частки майна яке було за нею визнано судовою справою № 359/7967/22 та яке розташовано за адресою АДРЕСА_4 у повному обсязі на користь ОСОБА_1 . Претензій щодо того яким чином буде використана її передана частка майна не має. На грошову компенсацію переданого належної частки майна не претендує. В силу життєвої позиції угода залишається незмінною та не має строкової давнини. Угода вступає в силу з моменту підписання обох сторін (т. 1 а.с. 142-143).
При цьому, копія вказаної угоди не містить дати укладення такої угоди, нотаріально не засвідчена.
Позивач заперечувала факт підписання угоди, посилаючись на те, що під час спілкування з відповідачем предметом розмови між сторонами було і майно, однак, жодної угоди сторони не укладали.
Відтак, суд першої інстанції вірно відхилив вказані доводи сторони відповідача щодо укладення зазначеної угоди, оскільки відповідач не надав оригінал зазначеної угоди, підписання якої заперечує позивач, та з огляду на обов'язковість нотаріального посвідчення правочинів щодо відчуження нерухомого майна.
28 липня 2025 року було зареєстровано право власності на закінчений будівництвом об'єкт - житловий будинок садибного типу загальною площею 93.1 кв.м, житлова площа:60.4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 , що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав від 30 липня 2025 року. Як свідчить інформація з Державного реєстру речових прав, 05 серпня 2025 року державним реєстратором було зареєстровано право власності на цей житловий будинок як спільну часткову власність, а саме 1/2 - на ОСОБА_1 та 1/2 - на ОСОБА_2 .
Поряд з цим, правильно не прийнявши до уваги посилання відповідача на копію вищевказаної угоди, яка є нікчемною через недотримання обов'язкового нотаріального посвідчення та укладання якої заперечувала позивач, суд першої інстанції дійшов суперечливого, а відтак помилкового висновку, що поведінка відповідача та дії, вчинені ним під час розгляду цієї справи, фактично суперечать зазначеним в угоді домовленостям сторін.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками районного суду про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у розмірі 364 000 грн., які відповідач не передав позивачу після укладення ним від імені та в інтересах позивача договору купівлі-продажу від 29.07.2024 року частки квартири.
Крім того, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (частина перша статті 611 ЦК України).
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) зроблено висновок, що «у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань».
Враховуючи, що відповідачка всвоєчасно не виконав свій обов'язок негайно передати довірителеві одержані у зв'язку з виконанням довіреності про продаж частини квартири грошові кошти в сумі 364 000 грн., колегія суддів вважає, що вимога позивача сплатити йому цей борг (прострочене грошове зобов'язання) з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення у розмірі 14 355,94 грн., а також трьох процентів річних у розмірі 3 789,18 грн. від простроченої суми ґрунтується на законі та обґрунтовано задоволена судом першої інстанції.
Заперечень проти наданих позивачем розрахунків сум інфляційних збитків і трьох відсотків річних відповідачем ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній скарзі не наведено.
Щодо моральної шкоди, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Колегія суддів вважає, що у даній справі встановлено і доводами апеляційної скарги не спростовано наявність моральної шкоди, заподіяної позивачу, протиправність діяння її заподіювача ОСОБА_1 внаслідок не передачі грошових коштів, отриманих останнім внаслідок відчуження належної позивачці на праві власності 1/2 частки квартири відповідно до наданої нею йому довіреності, а також наявність його вини, а також причинно-наслідкового зв'язку між протиправністю діяння і заподіяною шкодою.
Чинне законодавство не містить методики чи способів обчислення моральної шкоди, та при оцінці розміру відшкодування моральної шкоди необхідно враховувати, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю та спокою особи, а будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
У п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що суд має врахувати характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.
При цьому, Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Враховуючи, що внаслідок протиправних дій відповідача, нормальний та звичний ритм життя позивача був порушений, враховуючи тривалість переживань позивача, необхідність звернення за примусовим виконанням обов'язку з повернення коштів, що потребує додаткових зусиль, виходячи з поведінки відповідача, засад розумності та справедливості, колегія суддів вважає за необхідне зменшити розмір стягнутої судом першої інстанції моральної шкоди з 10 000 грн. до 5 000 грн., який на думку суду, є справедливим та спів розмірним тим моральним стражданням і переживанням, яких зазнала позивачка.
Таким чином, оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає зміні з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови та зменшенням стягнутої судом першої інстанції моральної шкоди з 10 000 грн. до 5 000 грн.
Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів відхиляє як необґрунтовані.
Щодо судового збору.
Згідно з частиною тринадцятою ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Враховуючи, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи оскаржуване рішення дійшов висновку про зміну рішення суду, судові витрати підлягають перерозподілу.
Відтак, враховуючи, що позовні вимоги позивача задоволено в загальній сумі на 96,27 % від заявлених позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3 871,55 грн. за розгляд справи судом першої інстанції, тому рішення суду в цій частині також підлягає зміні шляхом зменшення.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Дарницького району міста Києва 20 жовтня 2025 року - змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Рішення Дарницького району міста Києва 20 жовтня 2025 року - змінити, шляхом зменшення стягнутої з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральної шкоди з 10 000 грн. до 5 000 грн., а також зменшити витрати по сплаті судового збору до 3 871,55 грн.
В іншій частині рішення Дарницького району міста Києва 20 жовтня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 20 березня 2026 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
Є.П. Євграфова
В.В. Саліхов