19 березня 2026 року місто Київ
справа № 757/32310/25-ц
апеляційне провадження № 22-ц/824/1923/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Саліхова В.В.,
суддів: Євграфової Є.П., Левенця Б.Б.,
за участю секретаря судового засідання: Алієвої Д.У.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Київської міської ради та представника ОСОБА_1 , який не брав участі у розгляді справи, - адвоката Калька Дмитра Олексійовича на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 11 липня 2025 року, постановлену під головуванням судді Хайнацького Є.С., за заявою представника ОСОБА_2 - адвоката Гуцола Руслана Івановича про забезпечення позову, у справі за позовом ОСОБА_2 до Київської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення,-
У липні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Київської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, в якому просив суд: визнати протиправним та скасувати Рішення КМР V сесії IX скликання від 10 червня 2025 року № 65/10532, яким вирішено: висловити недовіру (звільнити із займаної посади) ОСОБА_2 - першому заступнику голови Київської міської державної адміністрації; заборонити особі, якій висловлено недовіру в пункті 1 цього рішення, користування будь-яким майном, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва, зокрема, але не виключно: службовими приміщеннями, транспортними засобами, засобами мобільного зв'язку, офісною технікою та іншими матеріальними ресурсами, наданими на виконання службових повноважень у КМР та виконавчому органі КМР (Київській міській державній адміністрації); Київському міському голові здійснити усі необхідні організаційно-правові заходи щодо реалізації положень пунктів 1 та 2 цього рішення; контроль за виконанням цього рішення покласти на постійну комісію КМР з питань місцевого самоврядування та зовнішніх зав'язків.
Одночасно з позовною заявою було подано заяву про забезпечення позову, в якій адвокат Гуцол Р.І. просить суд вжити заходи забезпечення позову; в якості заходу забезпечення позову, на підставі п.п. 2 та 4 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, просить заборонити КМР та її виконавчому органу (Київській міській державній адміністрації), а також їхнім посадовим та іншим особам вчиняти будь-які дії, спрямовані на виконання Рішенням КМР V сесії IX скликання від 10 червня 2025 року № 65/10532, яким ОСОБА_2 заборонено користування майном, зокрема, але не виключно: перешкоджати ОСОБА_2 у доступі та користуванні службовим приміщенням; обмежувати у користуванні транспортними засобами, засобами мобільного та стаціонарного зв'язку, комп'ютерною та іншою офісною технікою, наданими для виконання службових повноважень; вчиняти будь-які інші дії, що унеможливлюють або ускладнюють виконання ним своїх посадових обов'язків.
В обґрунтування заяви зазначено, що метою позову є реальне та ефективне поновлення порушених трудових прав позивача. Заявник вказує, що внаслідок ухвалення оскаржуваного рішення склалася ситуація, за якої позивач формально залишається на посаді та зобов'язаний виконувати свої трудові обов'язки, однак одночасно його фактично позбавлено всіх необхідних для цього інструментів та ресурсів. Зазначає, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до неможливості ефективно захистити та поновити порушені права позивача, оскільки заборона користуватися майном створює щоденні та триваючі перешкоди в роботі. Вказане, на думку заявника, завдає непоправної шкоди його діловій репутації та призводить до втрати контролю над робочими процесами, який неможливо буде відновити в майбутньому. Таким чином, будь-яке майбутнє рішення суду на користь позивача ризикує втратити свій практичний сенс та стати формальним, оскільки на виконання оскаржуваного рішення посадові особи відповідача можуть вчиняти конкретні обмежувальні дії, зокрема: перешкоджати у доступі та користуванні службовим приміщенням, обмежувати у користуванні транспортними засобами, засобами зв'язку та офісною технікою, а також вчиняти будь-які інші дії, що унеможливлюють або ускладнюють виконання ним своїх посадових обов'язків.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 11 липня 2025 року заяву представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Гуцола Р.І. про забезпечення позову задоволено.
Заборонено Київській міській раді та її виконавчому органу (Київській міській державній адміністрації), а також їхнім посадовим та іншим особам вчиняти будь-які дії, спрямовані на виконання Рішенням КМР V сесії IX скликання від 10 червня 2025 року № 65/10532, яким ОСОБА_2 заборонено користування майном, зокрема, але не виключно:перешкоджати ОСОБА_2 у доступі та користуванні службовим приміщенням; обмежувати у користуванні транспортними засобами, засобами мобільного та стаціонарного зв'язку, комп'ютерною та іншою офісною технікою, наданими для виконання службових повноважень;вчиняти будь-які інші дії, що унеможливлюють або ускладнюють виконання ним своїх посадових обов'язків.
Не погоджуючись з такою ухвалою суду, Київська міська рада звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду та відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Апеляційна скарга обгрунтована тим, що ухвала суду постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що спори з приводу прийняття громадянина на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби охоплюють весь спектр спорів, що виникають у відносинах публічної служби, з огляду на що даний спір, заява про забезпечення позову підвідомчі виключно адміністративним судам, розгляд яких здійснюється за приписами КАС.
Вказує, що сам собою факт прийняття відповідачем рішень, які стосуються прав та інтересів позивача та обмежують його діяльність не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку. Суд першої інстанції забезпечуючи позов, не обгрунтував того, що невжиття таких заходів, як зупинення дії оскаржуваного рішення, зумовить настання негативних і незворотних наслідків для діяльності заявника. Крім того, суд не зазначив з посиланням на докази про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективність захисту й унеможливити поновлення порушених прав позивача.
Також, не погоджуючись з ухвалою суду про забезпечення позову, з апеляційною скаргою звернувся представник ОСОБА_1 , який не брав участі у справі, - адвокат Калько Д.О., в якій просить скасувати ухвалу суду та відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Апеляційна скарга обгрунтована тим, що ухвала суду порушує права та інтереси ОСОБА_1 , постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що ухвалою суду заборонено Київській міській раді вчиняти дії щодо виконання рішення № 65/10532, яке було ініційовано депутатом Вітренко А.О. у порядку реалізації його повноважень. Таким чином, оскаржуваною ухвалою фактично зупинено результат депутатської діяльності та діяльності органу, членом якого є Вітренко А.О., ухваленим судовим рішення фактично відбулося втручання у межі реалізації повноважень як члена представницького органу, обмеживши можливість виконання депутатських функцій та реалізації права депутатів, дії суду створюють прецедент для необгрунтованого втручання в діяльність місцевого самоврядування та безпосередньо зачіпають інтереси Вітренка А.О. як виборної посадової особи, яка представляє територіальну громаду міста Києва.
Вказує, що суд прийнявши рішення про забезпечення позову вийшов за межі власної юрисдикції у цивільній справі, предмет спору за своєю природою має ознаки публічно-правового, тобто адміністративного. Суд не дослідив ризиків застосування такого заходу забезпечення позову, що прямо суперечить ст. 150 ЦПК України.
У відзиві на апеляційні скарга представник позивача - адвокат Тарасенко О.В. просить апеляційну скаргу Київської міської ради на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 11 липня 2025 року залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін. Провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України.
В судовому засіданні представник Київської міської ради - Перепелицін К.М. підтримав доводи апеляційної скарги відповідача та просив її задовольнити.
Представники ОСОБА_2 - адвокат Гуцол Р.І., адвокат Тарасенко О.В. проти доводів апеляційних скарг заперечували, просили ухвалу суду залишити без змін.
ОСОБА_1 та його представник - адвокат Калько Д.О. в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належно, тому колегія суддів вважала можливим провести розгляд справи за їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді Саліхова В.В., пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
З матеріалів позову, заяви про забезпечення позову та доданих до них матеріалів вбачається, що ОСОБА_2 з 21 грудня 2017 року призначений на посаду першого заступника голови Київської міської державної адміністрації. 10 червня 2025 року КМР було прийнято оспорюване позивачем рішення V сесії IX скликання № 65/10532. Вказаним рішенням було, зокрема, вирішено: 1) висловити недовіру (звільнити із займаної посади) ОСОБА_2 - першому заступнику голови Київської міської державної адміністрації; 2) заборонити йому користування будь-яким майном, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва, зокрема, але не виключно: службовими приміщеннями, транспортними засобами, засобами мобільного зв'язку, офісною технікою та іншими матеріальними ресурсами, наданими на виконання службових повноважень у КМР та виконавчому органі КМР (Київській міській державній адміністрації); 3) Київському міському голові здійснити усі необхідні організаційно-правові заходи щодо реалізації положень пунктів 1 та 2 цього рішення; 4) контроль за виконанням цього рішення покласти на постійну комісію КМР з питань місцевого самоврядування та зовнішніх зав'язків
Позивач стверджує, що вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки, на його думку, КМР діяла поза межами своїх повноважень, визначених законом, та з грубими порушеннями передбаченої законом та регламентом процедури. Крім того, позивач вказує, що на нього незаконно накладено дисциплінарне стягнення поза межами стоків, передбачених КЗпП України.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції погодився з доводами позивача, що пункт 2 оскаржуваного рішення, яким позивачу заборонено користуватися службовим приміщенням, транспортом та засобами зв'язку тощо, створює правову колізію. Позивач, не будучи звільненим у встановленому законом порядку, залишається на посаді та зобов'язаний виконувати свої трудові функції, однак його позбавлено інструментів для такої роботи. Це не просто створює перешкоди, а фактично унеможливлює виконання ним своїх посадових обов'язків. Посилання заяви про існування реальної загрози ускладнення та унеможливлення ефективного захисту прав позивача, суд вважав обґрунтованими, оскільки вбачається, що відповідна шкода завдається позивачеві щоденно. Посада першого заступника голови КМДА вимагає безперервної участі в управлінських процесах, і позбавлення позивача можливості виконувати свої трудові функції безпосередньо впливає на його трудові права та обов'язки. Окрім функціональних втрат, суд вбачає і загрозу діловій репутації позивача. Публічне недопущення публічної особи до робочого місця завдає шкоди його професійній репутації, яка, відповідно до практики ЄСПЛ (справа «Denisov v. Ukraine» (№ 76639/11), є складовою права на повагу до приватного життя (ст. 8 Конвенції). З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що в даному випадку між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза ускладнення або унеможливлення ефективного захисту та поновлення порушених прав позивача. У цій справі суд вбачав не припущення, а фактичні дані про триваючу шкоду. Заборона користуватися службовим приміщенням, транспортом та засобами зв'язку тощо, фактично унеможливлює виконання позивачем своїх трудових функцій та може завдати шкоди, яку в подальшому неможливо буде повністю компенсувати. Обрані позивачем заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими вимогами немайнового характеру, оскільки вони не вирішують спір по суті, а лише спрямовані на збереження існуючого становища та усунення триваючого порушення прав позивача на час судового розгляду.
Колегія суддів не погодилася з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
За змістом статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом. За заявою сторони у справі, яка передана на розгляд міжнародного комерційного арбітражу, третейського суду, суд може вжити заходів забезпечення позову у порядку та з підстав, встановлених цим Кодексом.
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 вказано: «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
Згідно з пунктами 2, 10 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Способи забезпечення позову, які передбачені частиною першою статті 150 ЦПК України, залежать від характеру спірних правовідносин, позовних вимог та інших обставин конкретного спору, що зумовлюють необхідність забезпечення виконання судового рішення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 зазначено: «конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам; вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Цивільне процесуальне законодавство не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, наслідкам заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 визнати протиправним та скасувати Рішення КМР V сесії IX скликання від 10 червня 2025 року № 65/10532, яким вирішено: висловити недовіру (звільнити із займаної посади) ОСОБА_2 - першому заступнику голови Київської міської державної адміністрації; заборонити особі, якій висловлено недовіру в пункті 1 цього рішення, користування будь-яким майном, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва, зокрема, але не виключно: службовими приміщеннями, транспортними засобами, засобами мобільного зв'язку, офісною технікою та іншими матеріальними ресурсами, наданими на виконання службових повноважень у КМР та виконавчому органі КМР (Київській міській державній адміністрації); Київському міському голові здійснити усі необхідні організаційно-правові заходи щодо реалізації положень пунктів 1 та 2 цього рішення; контроль за виконанням цього рішення покласти на постійну комісію КМР з питань місцевого самоврядування та зовнішніх зав'язків, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилався на те, що з 21 грудня 2017 року обіймає посаду першого заступника голови Київської міської державної адміністрації (далі - КМДА).
Рішенням КМР V сесії IX скликання від 10 червня 2025 року № 65/10532 вирішено: висловити недовіру (звільнити із займаної посади) ОСОБА_2 - першому заступнику голови Київської міської державної адміністрації; заборонити особі, якій висловлено недовіру в пункті 1 цього рішення, користування будь-яким майном, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва, зокрема, але не виключно: службовими приміщеннями, транспортними засобами, засобами мобільного зв'язку, офісною технікою та іншими матеріальними ресурсами, наданими на виконання службових повноважень у Київській міській раді та виконавчому органі Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації); Київському міському голові здійснити усі необхідні організаційно-правові заходи щодо реалізації положень пунктів 1 та 2 цього рішення; контроль за виконанням цього рішення покласти на постійну комісію Київської міської ради з питань місцевого самоврядування та зовнішніх зав'язків.
Позивач вважає вказане рішення незаконним, оскільки воно ухвалено відповідачем поза межами його повноважень, з грубим порушенням норм матеріального права та порушенням процедури.
Зокрема, позивач вказує, що порядок призначення та звільнення першого заступника голови КМДА врегульований спеціальним законом - статтею 16 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ», яка не передбачає повноважень Київради висловлювати недовіру чи звільняти вказану посадову особу.
Крім того, позивач посилається на численні грубі процедурні порушення Регламенту КМР, допущені під час розгляду та прийняття оскаржуваного рішення, кожне з яких є самостійною підставою для його скасування, а саме: етап розгляду проєкту Рішення в комісіях був повністю провалений через сукупність грубих процедурних порушень та зловживання правом з боку ініціаторів; проєкт Рішення не отримав належної фахової оцінки, а його перехід на наступний етап (до Управління правового забезпечення) був здійснений всупереч встановленій Регламентом процедурі; Управління правового забезпечення КМР надало негативний правовий висновок щодо проєкту Рішення «в цілому не відповідає вимогам законодавства», а його прийняття «є поза межами компетенції Київської міської ради»; включення проєкту оскаржуваного Рішення до порядку денного відбулося у спосіб, що грубо порушує як процедуру невідкладності, встановлену Регламентом, так і Положення, що регулює розгляд електронних петицій, а посилання на петицію було використано лише як привід для обходу законної процедури. На голосування в цілому було поставлено проєкт Рішення, фінальний текст якого суттєво відрізнявся від початкового і ніколи не проходив процедуру розгляду в комісіях та правової експертизи.
Вважає, що оскаржуване рішення порушує право позивача на працю, гарантоване Конституцією України.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції не урахував, що спори з приводу прийняття громадянина на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби охоплюють весь спектр спорів, що виникають у відносинах публічної служби, з огляду на що спір у даній справі належить до юрисдикції адміністративного суду.
Отже, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен був з'ясувати чи підлягає заявлений позивачем спір розгляду у порядку цивільного судочинства.
Разом з цим, ухвала про забезпечення позову не містить обґрунтування щодо характеру та правової природи спірних правовідносин, а також можливості розгляду спору у порядку цивільного судочинства.
Також суд не врахував, що сам по собі факт прийняття відповідачем рішень, які стосуються прав та інтересів позивача та обмежують його діяльність, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт доведення порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України щодо дотримання справедливості, викладеною у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції про забезпечення позову у даній справі не є обґрунтованою, адекватною та співмірною заявленим позовним вимогам, постановлена без аналізу позовних вимог та їх можливість розгляду у порядку цивільного судочинства.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при постановленні ухвали про забезпечення позову допущено порушення норм процесуального права, тому ухвала підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову задоволенні заяви про забезпечення позову, а апеляційна скарга Київської міської ради підлягає задоволенню.
Щодо апеляційної скарги представника ОСОБА_1 , який не брав участі у розгляді справи, - адвоката Калька Д.О., колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Отже, вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов'язок і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
За таких обставин, судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто, судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб.
В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з'ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов'язки скаржника і які конкретно.
Відповідно до положень ст. 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо:
1) після відкриття апеляційного провадження особа, яка подала апеляційну скаргу, заявила клопотання про відмову від скарги, за винятком випадків, коли є заперечення інших осіб, які приєдналися до апеляційної скарги;
2) після відкриття апеляційного провадження виявилося, що апеляційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати;
3) після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 просив суд: визнати протиправним та скасувати Рішення КМР V сесії IX скликання від 10 червня 2025 року № 65/10532, яким вирішено: висловити недовіру (звільнити із займаної посади) ОСОБА_2 - першому заступнику голови Київської міської державної адміністрації; заборонити особі, якій висловлено недовіру в пункті 1 цього рішення, користування будь-яким майном, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва, зокрема, але не виключно: службовими приміщеннями, транспортними засобами, засобами мобільного зв'язку, офісною технікою та іншими матеріальними ресурсами, наданими на виконання службових повноважень у КМР та виконавчому органі КМР (Київській міській державній адміністрації); Київському міському голові здійснити усі необхідні організаційно-правові заходи щодо реалізації положень пунктів 1 та 2 цього рішення; контроль за виконанням цього рішення покласти на постійну комісію КМР з питань місцевого самоврядування та зовнішніх зав'язків, посилаючись на те, що рішення є незаконним, оскільки воно ухвалено відповідачем поза межами його повноважень, з грубим порушенням норм матеріального права та порушенням процедури.
Звертаючись з апеляційною скаргою, представник особи, яка не приймала участі у справі, ОСОБА_1 - адвокат Калько Д.О. вказував, що оскаржуваною ухвалою фактично зупинено результат депутатської діяльності та діяльності органу, членом якого є Вітренко А.О., ухваленим судовим рішення фактично відбулося втручання у межі реалізації повноважень як члена представницького органу, обмеживши можливість виконання депутатських функцій та реалізації права депутатів, дії суду створюють прецедент для необгрунтованого втручання в діяльність місцевого самоврядування та безпосередньо зачіпають інтереси Вітренка А.О. як виборної посадової особи, яка представляє територіальну громаду міста Києва.
З викладеного вбачається, що спірні правовідносини виникли саме між позивачкою та відповідачем, та жодним чином не стосується прав (інтересів) чи обов'язків депутата КМР Вітренка А.О.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 , який не брав участі у розгляді справи, - адвоката Калька Дмитра Олексійовичапідлягає закриттю на підставі п.3 ч.1 ст. 362 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 352, 362, 367, 368, 374, 376, 381-383, ЦПК України, суд,-
Апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 , який не брав участі у розгляді справи, - адвоката Калька Дмитра Олексійовичана ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 11 липня 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до Київської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення- закрити.
Апеляційну скаргу Київської міської ради - задовольнити.
Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 11 липня 2025 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Гуцола Руслана Івановича про забезпечення позову - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 20 березня 2026 року.
Головуючий:
Судді: