20 березня 2026 року м. Київ
Справа №367/10218/24
Апеляційне провадження №22-ц/824/2991/2026
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.
суддів: Желепи О.В., Поліщук Н.В.
за участю секретаря Липченко О.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області, ухваленого під головуванням судді Горбачової Ю.В. 20 травня 2025 року в м. Ірпінь, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,
У жовтні 2024 року позивач звернулась до суду з вищевказаним позовом, в якому просила розірвати шлюб між нею та ОСОБА_3 , зареєстрований 16.02.2013 Центральним відділом державної реєстрації шлюбів м. Києва з державним Центром розвитку сім'ї, про що в книзі реєстрації шлюбів 16.02.2013 зроблено запис №269.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 16.02.2013 позивач ОСОБА_2 , громадянка України, уклала шлюб з відповідачем ОСОБА_4 , громадянином Ісламської республіки Іран.
Позивач вказує, що від даного шлюбу народилися діти: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позивач зазначає, що останні декілька років між подружжям тривають спори і сварки, що робить спільне життя нестерпним. Позивач вказує, що відповідач постійно ганьбить, ображає та принижує її честь і гідність, вчиняє насильство в сім'ї. Позивач намагалася уникати скандалів, налагодити сімейні відносини, проте її дії не принесли результатів. Від постійних суперечок і скандалів погіршилося її самопочуття, вона перебуває у стані постійного стресу.
Позивач вказує, що фактично шлюбні відносини між сторонами припинені з 05.08.2024 року. На даний момент ведення подружжям спільного господарства та сумісне проживання припинено, за переконанням позивача подальшого сенсу підтримувати сімейні відносини немає.
Позивач зазначає, що діти після фактичного припинення шлюбних відносин перебувають на утриманні позивача та проживають з нею.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 20 травня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу - задоволено.
Розірвано шлюб, зареєстрований 16 лютого 2013 року Київським відділом державної реєстрації шлюбів Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис № 269, між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .
Прізвища сторін залишено без змін.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений позивачем судовий збір в розмірі 968 грн 96 коп.
Рішення суду мотивоване тим, що внаслідок непорозумінь та протиріч, що виникли між подружжям, вони втратили повагу один до одного та фактично припинили шлюбні відносини з серпня 2024 року. На даний момент подружжя не веде спільне господарство та сумісне проживання, подружні стосунки між ними фактично припинені та їх продовження втратило сенс для позивача і суперечитиме її інтересам.
Не погодився із зазначеним судовим рішенням відповідач ОСОБА_3 , ним подана апеляційна скарга, в він зазначає, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з неправильним установленням обставин, які мають значення для справи та неправильним їх дослідженням і оцінкою.
Відповідач вказує на те, що вимоги позивача є безпідставними, необґрунтованими та такими, що, не підтверджені належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами. Твердження про багаторічні конфлікти та домашнє насильство не відповідають дійсності. Будь-яких доказів стосовно образ, приниження честі та гідності, а також насильства в сім'ї позовна заява не містить. Зазначає, що їх розбіжності виникли тільки після початку війни, у зв'язку з питанням про місце проживання дітей. Дружина з самого початку наполягала на поверненні до міста Буча і бажала забрати з собою нашу дочку ОСОБА_7 , це сталося в той час, коли групи українців все ще шукали притулку в Німеччині. У той час як я наполягав на продовженні навчання та забезпеченні безпеки ОСОБА_7 в Німеччині. Конфлікти виникали виключно через війну, а не через неповагу чи образи. Відповідач зазначає, що викладені у позові підстави для розірвання шлюбу між ним та позивачем надумані нічим не підтверджені тому він проти розірвання шлюбу.
Відповідач також вказує, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у наданні строку на примирення, оскільки він вважає, що існує реальна можливість примирення його з позивачем, оскільки зараз вони підтримують стосунки і він хоче скористатися такою можливістю та зберегти родину, а тому вважає, що надання терміну примирення нині є можливим та необхідним.
Відповідач також зазначає, що твердження позивача про те, що діти перебували під її опікою, є повністю безпідставними, оскільки фактично мало місце планомірне викрадення дітей, так як позивач вивезла їх без його відома та згоди в невідоме місце. Суд першої інстанції достеменно знав про це, але не вказав в рішенні, що існує спір з приводу проживання та утримання дітей та його права на опіку.
На підставі викладеного, просить надати строк для примирення подружжя на 6 місяців, на строк примирення зупинити розгляд справи. Змінити рішення суду першої інстанції в частині «Після фактичного припинення шлюбних відносин діти проживають разом з матір'ю. На даний час сторонами не заявлено про спірні питання щодо виховання та утримання дітей. В разі існування спору з приводу проживання та утримання дітей, а також з приводу майна, набутого у шлюбі, сторони мають право вирішити такі спори в окремому порядку» та в цій частині постановити нове рішення без цієї частини.
Позивач правом подачі відзиву не скористалася.
Учасники справи в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, а саме в матеріалах справи наявний звіт, сформований системою АСЕД «Апеляція» про доставку повідомлення про призначений розгляд справи представнику позивача адвокату Дудуричу І.В., при цьому останній подав клопотання про розгляд справи без його участі.
Судова повістка, яка направлялась відповідачу повернулась до суду з відміткою «адресат відсутній».
Днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України).
У ч.ч. 1,3 ст. 131 ЦПК України зазначено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.
Враховуючи наведені норми процесуального права відповідач є належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, причини неявки суду не повідомив, а тому його неявка згідно з ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи апеляційним судом.
В порядку ч.ч. 4,5 ст. 269 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів виходить з такого.
Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджуються матеріалами справи наступні обставини.
16 лютого 2013 року між сторонами було зареєстровано шлюб у Київському відділі державної реєстрації шлюбів Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про що було зроблено актовий запис № 269 (а.с. 12).
Від даного шлюбу сторони мають спільних дітей: малолітню доньку ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією паспорту від 23 листопада 2023 року серії НОМЕР_1 з засвідченим перекладом, яка є громадянкою України, що підтверджується копією довідки про реєстрацію особи громадянином України № 3 від 17 березня 2016 року; малолітню доньку ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження від 26.06.2024 року з засвідченим перекладом, яка є громадянкою України, що підтверджується копією довідки від 06 липня 2023 року № 474 про реєстрацію особи громадянином України (а.с. 14-26).
Згідно зі ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
За змістом ст. 3 СК України сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 7 СК України сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами. Сімейні відносини регулюються лише у тій частині, у якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та інтересів суспільства. Регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та недопустимості свавільного втручання у сімейне життя.
Статтею 24 СК України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Відповідно до частини першої статті 55 СК України дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.
Положеннями частин третьої, четвертої статті 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
Відповідно до частини першої статті 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Частиною 3 статті 105 СК України визначено, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 СК України.
Згідно з положеннями ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним з подружжя.
Суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства (ст. 111 Кодексу).
Відповідно до статті 112 СК України при розірванні шлюбу за позовом одного з подружжя суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову, бере до уваги наявність малолітніх дітей та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
В силу ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
В порядку визначеному ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пунктах 10, 11 постанови Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя від 21 грудня 2007 року № 11 проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Виходячи з засад сімейного законодавства, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу. Такий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 08 листопада 2018 року у справі № 569/458/18.
З наведених обставин справи вбачається, що ОСОБА_2 просила розірвати шлюб, а відповідач в свою чергу заперечував щодо його розірвання, оскільки це буде суперечити інтересам їх дітей. Вважає наявними підстави до примирення.
Оскаржуючи рішення суду відповідач за змістом апеляційної скарги вказав, що не дає згоду на розірвання шлюбу, однак в прохальній частині апеляційної скарги просить лише надати строк на примирення і змінити рішення суду та постановити нове рішення без зазначення про фактичне припинення шлюбних відносин та про місце проживання дітей разом з матір'ю.
Щодо строку на примирення колегія суддів вважає зазначити, що провадження у справі триває з жовтня 2024 року, тобто вже понад рік. Під час розгляду справи в районному суді позивач не виявила бажання примиритися з відповідачем. Більше того в своїх письмових поясненнях вказала, що між нею і відповідачем відсутнє взаємопорозуміння, їх погляди розходяться, шлюбні відносини фактично припинені і їх відновлення є неможливим, а тому просила не вживати заходи для примирення подружжя.
Встановивши вказані обставини районний суд задовольнив позов ОСОБА_2 виходячи з того, що примушення до шлюбу не допускається та не вбачав підстав до примирення, оскільки сторони на момент розгляду справи не примирилися.
До того ж установлення дійсних причин розірвання шлюбу і фактичних взаємин подружжя має бути здійснено до того ступеню, наскільки це необхідно для установлення можливості подальшого збереження сім'ї.
Колегія суддів вважає, що примирення і подальше подружнє життя сторін є неможливим, оскільки сім'я фактично розпалась і подальше збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивача, яка не бажає перебувати в шлюбі з відповідачем, тобто на даний час не існує її вільної згоди на шлюб, а відтак наявні підстави для розірвання шлюбу.
При цьому колегія суддів зауважує, що чинне законодавство констатує, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
З огляду на вказане колегія суддів не вбачає підстав для зміни рішення суду з підстав наведених в апеляційній скарзі.
В рішення суд першої інстанції вказав: « Після фактичного припинення шлюбних відносин діти проживають разом з матір'ю. На даний час сторонами не заявлено про спірні питання щодо виховання та утримання дітей. В разі існування спору з приводу проживання та утримання дітей, а також з приводу майна, набутого у шлюбі, сторони мають право вирішити такі спори в окремому порядку».
Відповідач не погоджується з вказаним висновком суду проте доказів на спростування обставин фактичного проживання дітей разом з матір'ю не надав і фактично підтвердив цю обставину вказуючи про зміну проживання дітей без його згоди.
Разом з тим в межах розгляду цієї справи питання про визначення місця проживання дітей не було предметом розгляду, оскільки таких позовних вимог заявлено не було. А тому суд вірно вказав на відсутність заявленого для розгляду питання щодо виховання та утримання дітей та на те, що в разі існування спору з приводу проживання та утримання дітей, а також з приводу майна, набутого у шлюбі, сторони мають право вирішити такі спори в окремому порядку.
Наведене ніяким чином не впливає на законність оскаржуваного рішення, оскільки суд лише констатував встановлені обставини у справі відповідно до наявних доказів та роз'яснив сторонам, що спори щодо майна чи питання, які стосуються їх спільних дітей можуть бути вирішені в окремому порядку, тобто не в межах даного провадження.
Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
На підставі викладеного, враховуючи що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, підстави для зміни чи скасування рішення суду відсутні.
В порядку ст. 141 ЦПК України, враховуючи відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, понесені відповідачем витрати при зверненні з апеляційною скаргою компенсації не підлягають.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 20 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: О.В. Желепа
Н.В. Поліщук