19 березня 2026 року місто Київ
справа № 754/7766/25
апеляційне провадження № 22-ц/824/4135/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Саліхова В.В.,
суддів: Євграфової Є.П., Левенця Б.Б.,
за участю секретаря судового засідання: Алієвої Д.У.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шаповалова Сергія Васильовича на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 08 липня 2025 року, постановлену під головуванням судді Осіпенко Л.М., за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Радько Олена Григорівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Коротюк Оксана Вікторівна про визнання договору дарування недійсним, скасування державної реєстрації,-
У травні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Радько О.Г., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Коротюк О.В., в якому просить суд: визнати договір дарування квартири, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 та посвідчений 14.01.2022 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Радько О.Г. за реєстровим №26, недійсним; відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення права власності на квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_3 , скасувавши державну реєстрацію прав та їх обтяжень, номер відомостей про речове право: 46177536, індексний номер: 62866587 від 14.01.2022 року, видавник Радько О.Г. та скасувавши державну реєстрацію прав та їх обтяжень, номер відомостей про речове право: 48748853, індексний номер: 65831636 від 19.12.2022 року, видавник Коротюк О.В .
Одночасно з позовом, ОСОБА_2 подала до суду заяву про забезпечення позову, в якій просить суд вжити заходи забезпечення позову, шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 .
Заява мотивована тим, що не вжиття заходу забезпечення позову може призвести до унеможливлення виконання рішення в подальшому у разі задоволення позову. Вважає, що відповідачі, як близькі родичі, усвідомлюючи, що рішення суду може бути ухвалено не на їх користь, мають реальну можливість безперешкодно шляхом укладення договору відчужити квартиру третім особам, що унеможливить виконання рішення шляхом звернення стягнення на майно. Вказувала, що обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачів, оскільки арештоване майно фактично залишається у володінні власника з обмеженням лише розпорядженням ним, враховуючи, що ОСОБА_3 фактично проживає в квартирі.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 08 липня 2025 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено.
Забезпечено позов шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_4 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 530135680000, номер відомостей про речове право: 48748853.
Не погоджуючись з такою ухвалою суду, представник ОСОБА_1 - Шаповалов С.В. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову.
Апеляційна скарга обгрунтована тим, що ухвала суду постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що судом накладено арешт на квартиру, яка була власністю ОСОБА_1 з 31 травня 2024 року, тоді як позовні вимоги не спрямовані на витребування квартири у добросовісного набувача ОСОБА_1 з чужого незаконного володіння, що передбачено ст. 388 ЦК України, а також власник квартири взагалі не був залучений до розгляду цивільної справи, що в свою чергу є грубим порушенням його майнового права.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Шаповалов С.В. підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Позивач ОСОБА_2 в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечувала та просила залишити її без задоволення.
Заслухавши доповідь судді Саліхова В.В., пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що станом на дату звернення до суду із заявою, власником квартири є відповідач ОСОБА_4 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03 квітня 2024 року.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, поновлення порушених прав позивача, за захистом яких вона звернулася до суду (відповідачі можуть реалізувати або відчужити майно), суд вважав за необхідне застосувати заходи забезпечення позову та накласти арешт на квартиру, що належить ОСОБА_4 .
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення вищезазначеним вимогам закону не відповідає.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За змістом статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 152 ЦПК України заява про забезпечення позову подається після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Способи забезпечення позову, які передбачені частиною першою статті 150 ЦПК України, залежать від характеру спірних правовідносин, позовних вимог та інших обставин конкретного спору, що зумовлюють необхідність забезпечення виконання судового рішення. Перелік таких способів не є вичерпним.
До видів забезпечення позову законом віднесено, зокрема, накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб (пункт 1 частини першої статті 150 ЦПК України), а також заборону вчиняти певні дії (пункти 2, 4 частини першої статті 150 ЦПК України). За змістом наведених норм це стосується майна, що належить відповідачу.
Під арештом майна слід розуміти заборону розпоряджатися майном, що належить відповідачу, а в певних випадках - і користуватися ним. Заборона вчиняти певні дії, поряд з іншим, може бути пов'язана з необхідністю збереження об'єкта спору в існуючому стані та збереження його статусу, що має сприяти вирішенню спору та можливості виконання судового рішення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року
у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено: «конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майновим наслідкам заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження
№ 14-729цс19)).
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам; при встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець; вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.
Цивільне процесуальне законодавство не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2022 рокуу справі № 522/1514/21 (провадження № 61-19123св21).
У постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 759/13257/19 (провадження № 61-18169св19) зазначено, що «вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має враховувати співмірність вимог клопотання про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи. З наявної в матеріалах справи заяви про вжиття заходів забезпечення позову вбачається, що вжиті судом заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру стосуються прав третьої особи, яка не є відповідачем у справі. При цьому забезпеченням позову захищаються законні права (інтереси) позивача у разі, коли відповідач діє недобросовісно. Відтак, суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми ЦПК України, оскільки арешт може бути накладено на майно відповідача, а не третьої особи, і суд повинен виходити із наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову та предметом позовної вимоги. Таким чином, у справі, що переглядається, суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи й правильно застосувавши норму процесуального права, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову».
До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09 травня 2024 року у справі № 824/2/24 (провадження № 61-1444ав24).
У постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 755/5333/20 (провадження № 61-17180св20) вказано, що «при задоволенні заяви позивача про накладення арешту на нерухоме майно та заборони його відчуження, суди не звернули уваги, що позов забезпечується накладенням арешту на майно, що не належить відповідачу. Тому є помилковим накладення арешту на майно особи, яка не є відповідачем у справі».
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 21 квітня
2021 року у справі № 372/333/20 (провадження № 61-19492св20) та від 21 квітня
2022 року у справі № 755/5300/21 (провадження № 61-18391св21), від 18 січня 2023 року у справі № 755/9322/20 (провадження № 61-14783св20), від 25 вересня 2024 року у справі № 756/19178/21 (провадження № 61-13112св23).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, забезпечення позову не повинно порушувати принципи змагальності і рівності усіх учасників судового процесу перед законом та судом.
Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкоджання спричиненню значної шкоди позивачу.
Вживаючи заходи забезпечення позову та накладаючи арешт на квартиру, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами виник спір і невжиття вказаних заходів забезпечення позову у разі його задоволення може істотно ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Разом з тим апеляційним судом установлено, що на час звернення до суду із заявою про забезпечення позову 20 травня 2025 року, а також на час постановлення ухвали про накладення арешту на спірну квартиру 08 липня 2025 року її власником був ОСОБА_1 , якого не було залучено до участі у справі.
Ураховуючи викладене, суд у порушення вищевказаних вимог закону не звернув увагу на те, що на момент задоволення районним судом заяви про забезпечення позову фактично було вирішено питання про права та охоронювані законом інтереси особи, яка є власником арештованого нерухомого майна та не є стороною у цій справи, тобто ОСОБА_1 , що є недопустимим.
З огляду на викладене висновки суду про наявність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну квартиру є помилковими та такими, що суперечать вимогам статей 149, 150 ЦПК України. У суду наявні правові підстави для обтяження нерухомого майна, яке є предметом спору і належить виключно відповідачу у справі.
Отже, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування судового рішення суду першої інстанції і відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, слід стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору, понесені у зв'язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 605,60 грн.
Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шаповалова Сергія Васильовича - задовольнити.
Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 08 липня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 605,60 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 19 березня 2026 року.
Головуючий
Судді: